Публікація

Ціна в життя за прохання не порушувати прав людини

16 вересня 2021 року Європейський суд з прав людини (далі –  Європейський Суд) виніс рішення “Кіценко проти України“, об’єднавши цю справу з іншими подібними справами у рішенні “Поліщук та інші проти України”. Вкотре при винесенні рішення Європейським Судом у мене подвійні відчуття: з одного боку перемога, а з іншого – людини уже немає в живих, і залишається лише тінь перемоги рідним, які зустрічають її зі сльозами горя, що їх сина, брата немає поруч. Це справа людини, життя якої змінилося в один вечір через те, що він хотів жити у суспільстві, де поважають людину та її права.

4 березня 2010 року на вулиці Києва Ігоря затримали три працівника спецпідрозділу «Беркут», спершу йому виписали адміністративний штраф за нібито розпивання алкогольних напоїв в громадському місці. Міліціонери оглянули документи Ігоря та його знайомого, а саме посвідчення про інвалідність Ігоря, і почали з’ясовувати, де вони проживають і що тут роблять тощо. Але після його слів Ігоря до міліціонерів, що це незаконно та прохання надати пояснення з яких підстав вони перевіряють їх документи, міліціонери зі словами типу: «Ми тобі зараз все пояснимо!», підхопили його під руки та його знайомого, що стояв поруч та намагався його підтримати, і потягнули їх до службового автомобіля, закинули силою в будку машини, а там почали бити ногами та руками по всьому тілу.

Ігор просив, щоб зупинилися та припинили це беззаконня, просив надати йому можливість подзвонити адвокату та просив пояснити, куди їх везуть та чому. Дорогою машина зупинилася, Ігоря витягнули силою з будки приблизно біля парку Перемоги, його викинули із машини на асфальт та продовжували бити ногами уже разом із водієм. Кинувши назад в будку машини, Ігоря привезли до Дніпровського райвідділку міліції міста Києва, та у зв’язку із його дуже поганим самопочуттям (до приміщення міліціонери його заносили з машини фактично на руках, бо він не міг іти самостійно), викликавши двічі швидку медичну допомогу, бо він втрачав свідомість, медичні працівники вивели його з майже комового стану, але в лікарню не відвезли, оскільки працівники міліції боялися, що їх дії розкриються та хотіли уникнути можливої відповідальності за незаконне затримання та побиття. На той момент у Ігоря були не тільки симптоми його основного захворювання (цукровий діабет), а також негативні наслідки його побиття працівниками міліції.

Коли мати прийшла і побачила його, то він був весь синій від гематом та ледь пересувався. Вона принесла інсулін та ряд інших необхідних ліків, і лише після цього стан Ігоря почав трішки покращуватися. Мати почала з’ясовувати у міліції як це могло статися, а їй почали погрожувати, що як буде ставити такі питання, то буде ще гірше та що він не вийде ще довго з слідчого ізолятору, вони зроблять для цього все можливе. Мати Ігоря навіть не могла подумати, що ці погрози реальні, тому вона сказала, що буде подавати заяву про злочин до прокуратури щодо таких дій міліціонерів, порушили кримінальну справу, однак розслідування було безрезультатним, і за життя Ігоря і після його смерті винуватці до сьогодні не притягнені до кримінальної відповідальності.

Міліціонери в свою чергу відповіли матері Ігоря 5 березня, тобто на наступний день, порушенням кримінальної справи за звинуваченням у надуманому розбої, вчиненому нібито Ігорем з його знайомим за попередньою змовою групою осіб (частина 2 статті 187 Кримінального кодексу України (далі – КК України), а саме що вони нібито змусили одного хлопця дати їм 120 гривень, щоб купити пива, і той під примусом потім з ними залишився розмовляти. Цей хлопець зі свідка адміністративного правопорушення про нібито розпивання алкогольних напоїв Ігорем та його знайомим у громадському місті став потерпілим у пограбуванні. Це було абсурдне обвинувачення, це розуміли всі. Коли Ігор був непритомному стані, міліціонери намагалися навіть змусити йог підписати ряд побіжних процесуальних документів, зізнання тільки не підписав, бо міліціонери ще на той час не змогли самі сформулювати в чому його звинуватити, а за свідомого стану вони розуміли, що таке він не підпише тому навіть потім не пропонували йому такий варіант розвитку подій.

Мати Ігоря звернулася за безкоштовною правовою допомогою в інтересах її сина до Української Гельсінської спілки з прав людини, справу підтримали як стратегічну та я почала представляти його інтереси.

Через два роки, 22 березня 2012 року Ігорю призначали покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, з використанням статті 69 (призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом) КК України що йому належить. Зокрема, в суді першої інстанції після судового розгляду та винесення уже вироку Ігорю суддя сказала йому, що не могла винести виправдувальний вирок, і що його вирок скасує апеляція, бо він невинуватий. Я була присутня при цих словах і не могла зрозуміти, чому суддя говорить такі речі, чому не може винести виправдувальний, коли розуміє, що людина невинувата?!

Ще за рік, 18 березня 2013 року, апеляційний суд міста Києва після тривалого розгляду справи, навіть провів судове слідство і спробував розібратися у всьому і також дав зрозуміти, що Ігор невинуватий, виніс йому обвинувальний вирок, замінивши лише в частині покарання, а саме на підставі статті 75 (звільнення від відбування покарання з іспитовим строком) КК України з іспитовим строком на 3 роки, тобто так зване «умовне покарання», але також судді неофіційно вкінці висловили йому своє співчуття та ніби як вибачення, що виправдувального вироку не можуть винести.

Однак на цьому не завершилася ця історія, оскільки прокуратура пішла до касаційного суду із скаргою на занадто м’яке покарання, а Ігор в касації говорив, що воно не те що м’яке, а взагалі незаконне та просив винести виправдувальний вирок, бо він невинуватий. Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий судовий розгляд.

Новий апеляційний судовий розгляд був формальністю, судді дали майже прямо зрозуміти, що рішення буде інше цього разу, оскільки касаційний суд повернув справу, тому вони не можуть винести таке ж рішення, бо знову воно буде скасоване, а це погано для «іміджу» суддів. Було очевидним, що можливість винесення виправдувального вироку Ігорю суддями навіть не розглядалася. В результаті нового апеляційного розгляду ухвалою від 25 листопада 2013 року Апеляційний суд міста Києва залишив без змін вирок від 22 березня 2012 року, тобто не застосував цього разу до Ігоря звільнення від відбування покарання з іспитовим строком на підставі статті 75 КК України, а залишив в силі покарання суду першої інстанції: 4 роки позбавлення волі з конфіскацією майна.

Я пам’ятаю, що це був для Ігоря, його захисників та родичів  шок. Перша ж моя думка була тоді, що це «смертний вирок», оскільки з такими захворюваннями як у Ігоря і в такому виснаженому стані він не виживе в місцях несвободи або опиниться в такому стані потім, що залишиться лише помирати. Так і вийшло. І в мене до сьогодні постійно крутиться при згадці про Ігоря та цю справу: «Чому? За що? Як можна було зламати, вбити людину?!». Відповіді я не знаходжу, окрім того, що людська жорстокість має різні прояви і може бути не лише фізичним побиттям, а й несправедливим судовим розглядом. В даному випадку я б навіть оцінила це не жорстоким поводженням, а тривалим так званим «процесуальним» катуванням, що призвело до смерті жертви державної машини. 17 червня 2014 року касаційний суд підтримав таке рішення апеляційного суду, узаконивши «смертний вирок» Ігорю.

Ігор помер 8 квітня 2018 року в лікарні від ускладнень його захворювань та виснаження від багаторічних судових процесів, перебування в місцях несвободи та беззаконня. Ігор не зміг оскаржити незаконне обвинувачення та засудження до Європейського Суду з ряду об’єктивних причин і зумів лише звернутися за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) щодо його незаконного затримання, побиття, ненадання належної медичної допомоги та щодо призначення незначного розміру морального відшкодування національним судом.

Європейський Суд залишив без розгляду питання  незначного розміру компенсації в національному суді моральної шкоди – 5000 гривень, який йому визначили в цивільній справі, та відповідно не визнав в цій частині порушення. Зокрема, заявник вказував на такий підхід національних судів як системний в подібних справах, і що він є неадекватним та фактично є фікцією і є лише формальним виконанням приписів процесуальних кодексів, а фактично є їх порушенням. Так, Ігор звертався до Шевченківського районного суду міста Києва з цивільним позовом про визнання незаконною бездіяльності адміністрації Київського слідчого ізолятору, де він був вартою шість місяців, через ненадання йому належної медичної допомоги та неналежних умов утримування через що він захворів ще й на туберкульоз.

Після 6-ти місяців перебування в Київському слідчому ізоляторі, Ігор захворів на туберкульоз, отримав 2 групу інвалідності, а до того мав третю. Він  просив постійно надати йому належну медичну допомогу, оскільки поєднання цукрового діабету та туберкульозу є складним і потребує комбінованого лікування, однак у відповідь отримував або мовчання, або пояснення, що в них немає такої можливості.

Після смерті Ігоря в справу в Європейському Суді «Кіценко проти України» вступила його мати.

Європейський Суд визнав в цій справі порушення статті 3 Конвенції (матеріальний та процесуальний аспекти) щодо жорстокого поводження міліціонерів з Ігорем, а саме побитті його при затриманні та під час транспортування, ненаданні йому належної медичної допомоги, а також примушуванні підписувати процесуальні документи в напівсвідомому стані. Європейський Суд призначив компенсацію нематеріальної шкоди у розмірі 15 000 євро та 3000 євро – на правову допомогу.


Юрист-аналітик Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини, адвокат Олена Сапожнікова

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Підходи, які застосовувалися до законодавчого регулювання захисту персональних даних та доступу до інформації потребують суттєвих змін

29 листопада 2021 року відбулася експертна дискусія: “Захист персональних даних в Україні: проблеми законодавчого регулювання”....

02 Грудня 2021

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: