На сьогоднішньому засіданні народні депутати прийняли в другому читанні та в цілому закон про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні. Закон має багато переваг, але поряд з цим він встановлює можливість жорсткого контролю над пересування громадян по країні.

Проект прийнято переконливою кількістю голосів: За:326, Проти:0, Утрималось:41, Не голосувало:79, Всього:446. Не голосували або утрималися фракції комуністів та Блоку Юлії Тимошенко.

З одної сторони закон є прогресивним, оскільки справді максимально спрощує систему реєстрації та гарантує свободу пересування по країні. Зокрема для реєстрації місця проживання необхідно подати:

1) письмову заяву. Діти віком від 15 до 18 років подають заяву особисто. У разі якщо особа з поважної причини не може самостійно звернутися до уповноваженого органу, реєстрація може бути здійснена за зверненням іншої особи на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку;

2) паспортний документ. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України. Іноземець та особа без громадянства додатково подають посвідку на постійне або тимчасове проживання;

3) квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати;

4) два примірники талона зняття з реєстрації.

Вимагання інших документів заборонено.

Проте закон містить декілька яскравих недоліків:

1) Закон прив’язує можливість реєстрації до власності особи, що є вкрай не обдуманим в країні де існує реальна житлова проблема для третини населення – тобто ці люди просто не в змозі отримувати реєстрацію. І хоча закон визначає, що реалізація жодних прав не може залежати від місця проживання, але не від наявності такої реєстрації. Наприклад, всі стосунки з податковою та системою соціального забезпечення виникають саме за місцем проживання. Тобто значна кількість населення робиться бомжами та нелегалами у власній країні.

2) Закон зобов’язує реєструватися за місцем перебування, якщо ви знаходитеся не менше 7 днів за місцем проживання. І тут звісно жодних гарантій щодо охорони цієї інформації та гарантій, що не будуть за мною стежити. А крім того, ви повинні реєструватися знову ж таки за місцем вашого проживання.

Я вже бачу як міліція перевіряє документи, дивиться на реєстрацію, задає для неї логічні запитання „що ви робите в цьому місті”, „скільки ви тут”, „як можете це підтвердити” і якщо у вас немає квитків, то спокійно та на законних підставах забирає вас у відділок або штрафує на місці.

Складнощі також виникнуть з тими, хто живе по містах в найманих квартирах, оскільки господарі не за яких обставин не погодяться на реєстрацію когось на власній квартирі, бо Житловий Кодекс ще радянських часів встановлює дуже жорсткі правила щодо можливості виселення зареєстрованих осіб. Тільки у Києві таких осіб біля одного мільйона. І всі вони стають нелегалами в цьому місті, тобто можуть бути покарані будь-яким міліціонером

Цей закон є звичайно дуже хорошим для правоохоронних органів і напевно забезпечить порядок в країні. Але те, що при цьому знехтували інтересами та правами звичних людей, то певно нікому до цього діла не має.

Закон на жаль набирає чинності через 10 днів після його підписання Президентом, якщо він не накладе на нього вето.