Свобода слова в умовах інформаційнійої війни: Мінінформполітики не є активним гравцем у формуванні медіаполітики

19 січня 2018 у Києві відбулась прес-конференція «Свобода слова в умовах інформаційної війни та збройного конфлікту». На заході були презентовані результати дослідження, проведеного Українською Гельсінською спілкою з прав людини та ГО «Детектор медіа».

Експерти констатували, що інформаційна війна, яка активно супроводжує збройний конфлікт на сході України та анексію Криму, вперше за багато років викликала потребу глобальної ревізії інформаційної політики держави. Причинами цього стало два фактори. По-перше – це надзвичайно активне застосування з боку РФ практично усіх методів інформаційної війни: дезінформування, пропаганди, диверсифікації громадської думки, маніпулювання, психологічного та психотропного тиску; поширення чуток. По-друге, ані органи влади, ані громадянське суспільство виявилися не готовими протистояти гібридному збройному конфлікту в інформаційній сфері.

Результатом такої ситуації стала неузгоджена діяльність різних суб’єктів в сфері інформаційної політики. Прагнення органів влади до перемоги у інформаційній війні призвело до спроб недостатньо обґрунтованого обмеження права на свободу слова, зокрема у вигляді позасудового встановлення непропорційно широких санкцій щодо іноземних ЗМІ, а також шляхом встановлення кримінальної відповідальності за поширення або сприяння поширенню суспільно важливої інформації про проведення АТО.

За словами керівника аналітичного напрямку УГСПЛ Олега Мартиненка, Міністерство інформаційної політики України не є активним гравцем у формуванні державної медіаполітики, оскільки воно не є єдиним гравцем, і також не є найбільш впливовим серед РНБО, СБУ та Міністерства оборони, які мають потужніші ресурси для інформаційного впливу. «Ми також зафіксували, що Міністерство інформаціної політики не відіграє активної ролі ще й тому, що інші гравці можуть бути не зацікавлені, але як факт – точно не застосовують ті розробки, які є уже у експертному середовищі для того, щоб їх запровадити на практиктиці», – зазначив Олег Мартиненко.

Відсутність державної політики в умовах інформаційної війни призвела до загрозливих тенденцій – створення медійниками образу усього російського населення в якості «запеклого ворога України», недотримання толерантності під час висвітлення перебігу АТО та життя людей, які проживають у тимчасово окупованих регіонах України. Умови гібридного збройного конфлікту чітко окреслили необхідність єдиних стандартів об’єктивності та збалансованості, контроль за дотриманням яких має здійснювати як держава, так і неурядовий сектор. Ці стандарти стосуються щонайменше трьох сфер:

– протидія мові ворожнечі та пропаганді війни;

– розробка механізмів втручання держави в свободу слова з оглядом на законність та необхідність такого втручання;

– чіткий розподіл функцій та повноважень усіх суб’єктів інформаційної політики.

За словами Олексія Мацуки, головного редактора сайту «Новости Донбасса», дослідження є першою спробою якісного аудиту дій Мінінформполітики, оскільки за весь час існування відомства, незалежного аудиту не було здійснено. Також він згадав про проблемні питання, дослідженні у звіті та, за словами журналіста, ігноровані Міністерством. Це, зокрема, мова ворожнечі щодо мешканців окупованих територій на окремих центральних українських телеканалах, повернення мовлення на непідконтрольні території та утиски окремих телеканалів зі сторони державних чиновників, на які не реагує Мінінформполітики.

Роман Шутов, програмний директор «Детектор медіа», заявив, що Міністерство інформполітики ані де-юре, ані на практиці не спричиняє обмеження прав людини, що вже, як зазначає експерт, є позитивним моментом. Воно також збільшує покриття українських ЗМІ, працює для звільнення полонених журналістів та допомагає журналістам у зоні АТО. Втім, Роман Шутов наголосив і на потенційно небезпечних моментах, пов’язаних, зокрема, з можливим блокуванням небезпечних веб-сайтів. Він наголосив, що роль Мініформполітики у блокуванні сайтів з небезпечним контентом не є до кінця зрозумілою, як і сам механізм блокування. У якості рекомендації до системи органів влади експерт зазначив вироблення прозорого механізму блокування веб-сайтів.

Співкоординатор проекту «Без кордонів» Максим Буткевич зазначив, що дії багатьох органів влади протягом останніх трьох років створили нові, або й посилили ті, що існують, виклики правам людини. Передовсім, на його думку, це порушення права на вільний збір і поширення інформації – обмежувальні заходи в Інтернеті, а також обмеження або заборона ввезення російських книг. Він наголосив на відсутності чітко прописаних, обговорених та узгоджених із нормами прав людини критеріїв для подібних обмежень; їх позасудовому характері та зловживанні посиланнями на «міркування національної безпеки», які, за словами правозахисника, створюють контекст, що не лише сприяє порушенням прав, а й робить українське суспільство менш вільним.