Публікація

Свобода пересування під контролем держави

Президент України Л.Кучма вчора підписав закон про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні. Закон має багато переваг, але поряд з цим він встановлює можливість жорсткого контролю над пересування громадян по країні. Тобто виникає така собі контрольована свобода, несумісний продукт посттоталітарної держави.

Закон набуває чинності з моменту його опублікування, тобто вже в січні цього року.

Ще 11 грудня минулого року парламент прийняв цей закон, що був внесений народним депутатом Олеом Зарубінським.

На виконання рішення Конституційного Суду України, законом замінюється прописка на реєстрацію місця проживання за достатньо простою процедурою.

З одної сторони закон є прогресивним, оскільки справді максимально спрощує систему реєстрації та гарантує свободу пересування по країні. Зокрема для реєстрації місця проживання необхідно подати:

1) письмову заяву. Діти віком від 15 до 18 років подають заяву особисто. У разі якщо особа з поважної причини не може самостійно звернутися до уповноваженого органу, реєстрація може бути здійснена за зверненням іншої особи на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку;

2) паспортний документ. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України. Іноземець та особа без громадянства додатково подають посвідку на постійне або тимчасове проживання;

3) квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати;

4) два примірники талона зняття з реєстрації.

Вимагання інших документів заборонено.

Місцем проживання вважається місце де громадянин переважно проживає більше 6 місяців. Якщо хтось живе в іншому місці понад 6 місяців, йому треба змінювати місце реєстрації. І по прибутті на нове місце проживання необхідно зареєструватися протягом 10 днів.

Проте закон також вводить певні нові поняття для українців: поряд з реєстрацією постійного місяця проживання, що є обов’язковою до речі, існує і реєстрація тимчасового місця перебування в місці, де особа проживає від одного до 6 місяців.

Така реєстрація проводиться протягом 7 днів з моменту прибуття на нове місце перебування (відрядження, відпустка, лікування, туризм тощо, які тримають понад один місяць).

Не дуже точно в законі визначено обов’язок реєструвати місце перебування. Зокрема, законом визначено, що „особи, які перебувають більше одного місяця за межами адміністративно-територіальної одиниці, в якій зареєстроване їх місце проживання, і які мають невиконані майнові зобов’язання, накладені в адміністративному порядку чи за рішенням суду, або призиваються на дійсну військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов’язані зареєструвати місце перебування”.

Реєстрація буде проводитися спеціальними органами державної влади з питань реєстрації.

Закон прив’язує можливість реєстрації до власності особи, що є вкрай не обдуманим в країні де існує реальна житлова проблема для третини населення – тобто ці люди просто не в змозі отримувати реєстрацію. І хоча закон визначає, що реалізація жодних прав не може залежати від місця проживання, але не від наявності такої реєстрації. Наприклад, всі стосунки з податковою та системою соціального забезпечення виникають саме за місцем проживання. Тобто значна кількість населення робиться бомжами та нелегалами у власній країні.

Закон зобов’язує також реєструватися за місцем перебування, якщо ви знаходитеся не менше 7 днів за місцем проживання. І тут звісно жодних гарантій щодо охорони цієї інформації та гарантій, що не будуть за мною стежити. А крім того, ви повинні реєструватися знову ж таки за місцем вашого проживання.

Я вже бачу як міліція перевіряє документи, дивиться на реєстрацію, задає для неї логічні запитання „що ви робите в цьому місті”, „скільки ви тут”, „як можете це підтвердити” і якщо у вас немає квитків, то спокійно та на законних підставах забирає вас у відділок або штрафує на місці.

Складнощі також виникнуть з тими, хто живе по містах в найманих квартирах, оскільки господарі не за яких обставин не погодяться на реєстрацію когось на власній квартирі, бо Житловий Кодекс ще радянських часів встановлює дуже жорсткі правила щодо можливості виселення зареєстрованих осіб. Тільки у Києві таких осіб біля одного мільйона. І всі вони стають нелегалами в цьому місті, тобто можуть бути покарані будь-яким міліціонером.

Також експерти відзначають, що законом детально не визначений порядок переходу від прописки до реєстрації, що може призвести до негативних соціальних та економічних наслідків. Зокрема, ним декларується, що надання прав не може залежати від місця проживання, проте на практиці всі соціальні, пенсійні, медичні, комунальні послуги прив’язані до місця реєстрації і механізму заміни надання їх не розроблено.

Також більшість експертів схиляються, що наявність одночасної реєстрації місця проживання та місця перебування є недоцільним. Таке положення фактично втілює подвійну реєстрацію фізичних осіб, що в свою чергу обмежує право особи на свободу пересування та вільний вибір місця проживання.

Володимир Яворський,

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування