Публікація

Створення єдиної інформаційної системи ідентифікації особи в Україні – це пряма загроза правам людини та основним свободам

Більшість українських та російських правозахисників виступають проти впровадження новацій щодо контролю над особою. Зі свого боку органи державної влади обох країн наполегливо працюють над їх створенням, незважаючи на пряму загрозу правам людини.

Нещодавно більшість російських правозахисників виступили проти внесення „особистих кодів громадян” до паспортів, вважаючи неправомірним записувати в цей документ інформацію, яка є недоступною для самого громадянина. За інформацією інтрнет портала „Права людини в Росії” правозахисники побоюються, що особистий код буде не просто номером, по якому державні органи зможуть знайти файл в загальнодержавній базі даних, а й стане містити в собі самому певну недоступну для володільця паспорта закодовану інформацію (можливо про політичні погляди, віросповідання, сексуальну орієнтацію, членство в неурядових організаціях, податковій ситуації тощо).

Державна Дума 17 жовтня 2003 року прийняла у першому читанні президентський законопроект „Про основні документи, що посвідчують особу громадянина РФ”. За прийняття цього законопроекту проголосувало 244 депутати, 9 – проти, ніхто не утримався.

Відповідно до цього проекту до паспорту вноситься прізвище, ім’я, по батькові володільця документу, його стать, дата та місце народження, а також особистий код.

Багато депутатів порівнювали особистий код з клеймом у тварин і номером в’язнів таборів. Багато оцінювали це як образу релігійних почуттів.

В Україні вчора на засіданні Комітету з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин також обговорювалося питання ідентифікації особи. За даними Інтерфакс-Україна: „Вiдзначаючи необхiднiсть реформування паспортної системи України та її узгодження з мiжнародними стандартами, учасники “круглого стола” висловилися за впровадження Єдиної державної автоматизованої системи облiку населення. Вiдмiнною рисою її буде те, що всi данi про громадян будуть зберiгатися в цифровому форматi на спецiальних пластикових картках, якi замiнять паспорти. Це дозволить бiльш оперативно обробляти i перевiряти iнформацiю, пов’язану з даними громадян.”

Жодним словом про права людини. Жодним словом не сказано про відсутність будь-якого нормативного регулювання захисту персональних даних. Таке одностороннє застосування євростандартів призведе до того, що ці самі політики, які зараз погоджуються з таким вирішенням проблеми, вже завтра будуть виступати проти, коли побачать за своєму столі погодинне дос’є власного життя, як приватного так і публічного.

В Україні та і в Росії такі нововведення часто обгрунтовують новими європейськими стандартами. Зокрема, саме так обгрунтовують майбутній обмін закордонних паспортів з внесенням до нього біометричних даних (відбитків пальців тощо). Але при цьому застосовують ці стандарти однобічно та вибірково. Та і не зрозуміло про які стандарти йдеться з решою. В ЄС не існує єдиної політики щзодо ідентифікації особи. Проте існує спільна політика ЄС щодо захисту персональних даних, яку наполегливо нехтують українські урядовці.

Наприклад, лише в декількох країнах ЄС вже введені системи ідентифікації жителів. Державні органи, що займаються захистом персональних даних та правозахисні організації, зазвичай, критично оцінюють користь від таких систем і звертають увагу на загрози, які існують при цьому. Наприклад, в Бельгії, Франції та Іспанії, де такі системи існують вже певний час, констатується збільшення випадків втручання правоохоронних органів в приватне життя (в Україні – сімейне життя).

Найжорсткіше законодавство з цього питання в Бельгії. В цій країні кожен, кому виповнилося 15 років повинен мати ідентифікаційний код. В Голандії нещодавно Міністр Юстиції запропонував ввести ідентифікаційні коди для всіх осіб від 12 років.

Слід додати, що в Данії, Норвегії, Швейцарії, Великобританії взагалі не існує обов’язкової системи ідентифікації особи.

Підсумовуючи, можна додати, що саме по собі введення ідентифікаційного номеру не є порушенням прав людини. Правозахисників турбує лише застосування єдиного коду в єдиній інформаціній системі та можливість зловживання такою системою. Особливо, загрозливим таке об’днання виглядає з огляду на різницю мети збирання такої інформації, наприклад, правоохоронними органами та виборчими комісіями, але спільне використання надбань різних органів.

В країні, де не існує жодних гарантій щодо захисту персональних даних, де право на доступ до інформації є достатньо ефімерним і громадяни ніколи не дізнаються про ту кількість назбираної про них інформації, введення єдиної ідентифікаційної системи вже не може, а обов’язково призведе до порушень фундаментальних прав людини і основних свобод. І в першу чергу це стосуватиметься осіб публічних. Тому дивує майже одностайна позиція народних депутатів щодо підтримки такої державної політики.

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування