Спочатку деокупація, потім вода. Про це заявили українські урядовці та правозахисники під час міжнародної конференції щодо “водної блокади” Криму

21 жовтня у м. Херсон відбулася міжнародна конференція «Проблемні питання водопостачання та використання водних ресурсів на території Криму в умовах російської окупації», організована Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України та Міністерством закордонних справ України.

У заході взяли участь Віце-прем’єр-міністр – міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков, перший заступник Міністра закордонних справ України Еміне Джапарова, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим Антон Кориневич, голова Херсонської обласної державної адміністрації Юрій Гусєв, інші урядовці, українські та іноземні дипломати, а також науковці, представники громадських організацій включно з Віктором Вуйка, регіональним представником УГСПЛ з питань Криму.

Конференція включала три дискусійних панелі:

• «Порушення окупаційною владою міжнародного законодавства у сфері захисту прав людини»;
• «Мілітаризація кримського півострову»;
• «Порушення норм міжнародного екологічного права окупаційною владою АР Крим».

Вода постачатиметься на півострів тільки після деокупації. На цьому в черговий раз наголосив Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим: «Поки територія півострова є окупованою, ми вважаємо недоцільним та неможливим говорити про відновлення водопостачання. Ця конференція підтверджує консолідовану позицію державних органів щодо вказаного питання. Жодні чинники, окрім деокупації, не повинні на це вплинути».

Перша заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джепарова спростувала усі звинувачення на адресу України з боку Росії у водній блокаді Криму і наголосила на повній відповідальності РФ як держави-окупанта за водопостачання на півострові відповідно до міжнародного гуманітарного права. «Ми констатуємо, що впродовж цього року Російська Федерація зосередила всі зусилля на відновленні водопостачання з материкової частини України. Це питання окупанти виносять на всі можливі міжнародні майданчики, ініціюють відповідні звернення. Все це – елементи гібридної війни», – підкреслила вона під час конференції.

Віцепрем’єр-міністр Олексій Резніков нагадав, що за даними науковців станом на 2014 рік на кримському півострові було більш ніж достатньо води для забезпечення потреб населення. «Ці потреби перекриваються у декілька разів за рахунок внутрішніх джерел без дніпровської води. Тобто жодних проблем немає бути в кримців. Якщо є якісь проблеми – це прямий наслідок дій окупаційної адміністрації та її пряма відповідальність», – наголосив міністр.

Про нерівномірний розподіл водних ресурсів на користь військових та промислових підприємств, реальну ситуацію щодо забезпеченості питною водою на ТОТ Крим та справжні причини її погіршення детально розповів під час конференції Віктор Вуйка, регіональний представник УГСПЛ з питань Криму.

Так, експерт УГСПЛ розповів, що Україна забезпечувала до 85 % потреби у прісній воді через можливості Північно-Кримського каналу. І це звісно було відомо Росії до окупації Кримського півострову. Після 2014 року постачання води через зазначені можливості Україною було припинено в межах «водної блокади» – виду економічних санкцій у відповідь на незаконну окупацію півострову, який світова спільнота продовжує вважати невід’ємною територією України. Наразі мета цього виду санкцій – підвищити ціну, що сплачує РФ за свої агресивні дії, а в перспективі, разом з іншими санкціями, примусити її припинити окупацію.

І ефективність «водної блокади» вже має місце- лише восени 2020 року влада РФ була змушена виділити понад 5 мілліардів російських рублів для вирішення проблеми із забезпеченням водою півострову.

Взагалі розбудова системи водопостачання коштує окупантам сотні мільйонів доларів. Після окупації в Криму ухвалили “План першочергових заходів” для забезпечення основних потреб населення. Там передбачені екстрені методи: переважно ремонти і реконструкції водоводів, водозаборів, перекидання стоків у дефіцитні райони, буріння свердловин.

На виконання цього плану заклали 2,6 мільярда рублів у 2014 році та 187 мільйонів у 2015 році. Разом це близько 77,7 мільйонів доларів. Для порівняння, загальні витрати республіки на 2014 рік становили 657,2 мільйона доларів.

Пізніше окупанти розпочали розбудовувати систему водозабезпечення східного Криму, зокрема трьох водозаборів з артезіанських свердловин: Ніжинського, Просторненського і Новогригорівського.

Лише 2014 року на ці роботи виділили 16,1 мільйона доларів. Збудовані водозабори мають поєднати зі спустошеним Північно-Кримським каналом. Це з’єднання досі триває, до початку робіт його вартість оцінювали приблизно у 322 млн доларів.

Взагалі, більша частина Кримського півострову – це степ, що відрізняється тривалим посушливим і дуже спекотним літом і малосніжною зимою, не є новиною.

Острівна конфігурація посилює цю ситуацію. Кліматичні зміни 21-го століття будуть і надалі робити більш жорстким характер кримського клімату. Однак, дворічна посуха у 2019-2020 роках наразі не є критичною та носить циклічний характер. Зараз ситуація в Криму не носить критичний характер.

Взагалі, окупант з самого початку повинен був усвідомлювати затрати, які він нестиме внаслідок окупації, а не перекладати це на інших. Саме його кроки в зазначеному напрямку викривають як агресора та окупанта.

На Кримському півострові є 23 великих водосховища загальним об’ємом 399,4 млн. куб. м. Залежно від джерела наповнення їх підрозділяють на:

водосховища природного стоку – їх 14 в Криму та 1 (Чорноріченська) в Севастополі, загальним об’ємом 252, 7 млн. куб. м; вони заповнюються під час осінньо-зимового періоду і під час весняних паводків, іноді – влітку при зливах:

наливні водосховища Північно-Кримського каналу – їх 8, обєм 146,35 млн. куб.м

Згідно доповіді керівництва так званого Кримського державного комітету з водного господарства та меліорації «…водосховища природного наповнення не відновлюють запас з кінця березня 2020 року у зв’язку із тривалою посухою»

Щодо структури витрачання водних ресурсів на території Криму можна розділити на наступні.

72% води з каналу до 2014 року йшло аграріям: рис, соя, зерно, молоко та м’ясо. Останні 10 років до окупації з Північно-Кримського каналу півострів отримував у середньому 1,2-1,4 млрд кубів води щороку. Проте не вся ця вода доходила до кінцевого споживача Вже тоді майже половина втрачалася під час транспортування та розподілення. Волога випаровувалася та йшла в землю.

Близько 70% всієї материкової води йшло на потреби аграріїв.

Після 2014 року у 40 разів зменшились об’єми води для зрошування: з 520,7 млн кубометрів у 2013 році до 13 млн – у 2015. На 2013 рік площа кримських зрошуваних земель становила приблизно 140 тис. гектарів, а у 2015 скоротилась до 11 тис. гектарів.

Разом з тим, окупаційна влада фактично не вжила жодних кроків із розробки чи залучення нових технологій, які б призвели до зменшення витрат води та її більш ефективному використанню. Останні навпаки вирішили обмежити розвиток сільськогосподарського напрямку на півострові, не дивлячись на їх гучні заяви та розроблені проекти. Для них Крим є в першу чергу територією геополітичного значення так званою військовою базою, виходячи з їх реальних кроків.

Крім того, запаси води почали поповнювати з водосховищ природнього стоку і підземних джерел, що в свою чергу призвело до засолення грунтів.

Разом з тим, якщо до окупації Крим віддавав найбільші об’єми водного ресурсу на сільське господарство, то після вторгнення Росії аграріїв потіснила промисловість. У 2013 році на неї припадало близько 12% усієї води, а вже у 2015 – 50%.

Причина такого стрімкого збільшення не у зростанні споживання, а в тому, що промисловістю окупанти жертвувати не стали. Тобто сільське господарство позбавили багаторічної норми, а підприємства продовжили отримувати необхідну воду.

Найбільшими споживачами води в Криму, ще з доокупаційних часів, були Кримський содовий завод і завод “Кримський титан”. Після 2014 року заводи перереєструвались за російськими законами і продовжили роботу на півострові.

На сьогодні «Кримський титан» – приклад нераціонального використання води з артезіанських свердловин для виробничих потреб. У 2018 році останній ще й став причиною екологічної катастрофи, яка призвела до тимчасового відселення населення, в основному дітей, з м.Армянськ, с.Перекоп (з боку ТОТ Крим) та наближених до нього сіл Херсонської області. Виходячи з моніторингу соціальних мереж, скарги мешканців м.Армянськ та с.Перекоп продовжуються і на сьогодні.

Навіть за аналізом окупаційної влади за допомогою Державного океанографічного інституту ім.Зубова та Севастопольського відділення Державного океанографічного інституту ім.Зубова протягом 2019 року на підприємстві з осіні 2018 року фактично не вжито жодних кроків з мінімізації можливості повторного виникнення різкого забруднення навколишнього середовища. Фахівці вказують лише на те, що підприємство здійснило буріння ряду артезіанських свердловин на глибину до 250 м для подачі води у кислотонакопичувач. При цьому використання цих водних запасів окупаційною владою може негативно вплинути і на водозабезпечення півдня Херсонської області, який користується питною водою з тих самих джерел, що і «Кримський титан».

Більш радикальні кроки з боку окупаційної влади Криму щодо виробництва «Кримського титану» (призупинення функціонування до моменту приведення виробництва до встановлених нормативів) не вживаються через небажання втратити надприбутки.

При цьому, в разі проведення технологічного переоснащення виробництва, а саме перероблення відходів виробництва, можна було запобігти настанню негативних наслідків, але це передбачало значних капіталовкладень, які окупаційна влада робити не планувала, оскільки політика держави-окупанта це не передбачає.

Окремо слід зазначити, що близько 10% води з Північно-Кримського каналу йшли на питні потреби півострова. Все інше здебільшого покривала артезіанська вода і вода місцевих річок.

Однак слід зазначити, що окупаційна влада не вжила жодного кроку, не дивлячись на гучні заяви на зменшення витрат прісної води. Останні продовжили її використовувати у старих обсягах, не придаючі увазі обмеженість зазначеного ресурсу, відновлення якого можливо лише при певній вибудованій стратегії.

Кількість води, що йшла на господарсько-питні потреби населення, була різною щороку. Ця цифра коливалась як до, так і після окупації. З 2011 року вона сягала 101–105 млн м³ на рік, тобто близько 52-54 м³ на людину. Однак РФ не бажає говорити, що у великих містах втрати при транспортуванні прісної води складають понад 60 відсотків, але останні зазначену ситуацію не виправляють, а це дозволило б запобігти швидкому використанню водних запасів півострову.

Об’єми господарсько-питної води помітно зменшились у 2014 році. Однак вже наступного року знову зрівнялись з доокупаційним. На півострові ніколи максимально не використовували його власні водні ресурси, оскільки до тимчасової окупації наша держава не приділяла цьому особливої уваги через економічну невигідність, канал з материка обходився дешевше.

Окупанти не мали звідки позичати цей ресурс – ідея перекидати воду з Росії швидко виявилась нездійсненною, і від неї відмовились. Однак щороку окупанти збирають з підземних і наземних джерел менше води, ніж може дати півострів. Наприклад, у звіті окупантів за 2017 рік значиться, що на весь Крим, враховуючи промисловість, сільське господарство та інші сфери, було використано лише 261,67 млн м³ води. Тоді як тамтешні підземні запаси, розвідані й оцінені ще українською владою, у півтора рази більші і становлять 437 млн м³ на рік. Справа полягає у нераціональності та “варварських методах” російської влади.

Крім того, не зважаючи на те, що Північно-Кримський канал не подає до окупованого Криму з Дніпра, окупаційна влада використовує його для транспортування водних запасів в середині півострову. Однак, при цьому вони мають шалені втрати, які замовчуються. Взагалі канал споруджувався більше 60-ти років тому і вже відчутно зносився. Лише третина каналу була з бетонним руслом, інші дві третини шляху вода проходила земляним. Частково в ньому була укладена спеціальна захисна плівка, яка слугувала вже понад півсторіччя.

Окремо заслуговує увагу вода для військових баз РФ на території тимчасово окупованого Криму.

З моменту захоплення Криму окупанти нарощують там свою військову присутність. У Росії це називають “посилення складу війська”. Угода щодо Чорноморського флоту дозволяла росіянам розміщувати в Криму до 25 тисяч своїх військових, при цьому щорічно повідомляючи про плани щодо кількості армійців.

На початку 2014 року російських військових було 12,5 тисяч. Але у перші дні агресії РНБО повідомляла про несанкціоноване збільшення росіян-військовослужбовців до 22 тисяч. У 2019 році ця цифра, за даними українського МЗС, становила близько 31,5 тисячі. До 2025 року вона зросте до 48 тис. осіб. Згідно з нормами російського Міноборони, залежно від погоди, сьогодні на таку кількість службовців потрібно близько 2,6 мільйона кубометрів води на рік. Крім особового складу треба враховувати членів родин військових і сотні одиниць додаткової техніки. Для її миття чи, наприклад, підготовки системи охолодження двигунів також використовується вода.

Окремо, РФ за понад ніж 6 років організувала активно міграцію населення з території РФ на півострів з метою заміщення громадян України (більше про проблему в аналітичному огляді «Крым без правил»: Перемещение гражданского населения Российской Федерации на окупированную территорию Украины – ред.) Так згідно даних Інституту Чорноморських стратегічних досліджень населення окупованого Криму з 2014 року зросло щонайменше на 300 тисяч осіб, але за неофіційними даними озвучується і 1 млн. осіб.

Не обмежила РФ і міграцію, що пов’язана з відпочинком на Чорноморському узбережжі. Не дивлячись на критичні заяви «керівництва» окупованого півострову про «гуманітарну катастрофу» внаслідок дефіциту питної води, російська влада не обмежила кількість відпочиваючих у Криму в літній сезон, а навпаки вжила кроки з його продовження восени (на жовтень 2020 заповненість кримських готелів на південному березі Криму склала до 80%, що пов’язано з держпрограмою повернення до 20% вартості путівки).

Підсумовуючи свій виступ в рамках дискусійної панелі щодо мілітаризації півострову Віктор Вуйка підсумував: «Взагалі, проблема безводності пов’язана з розграбуванням окупантами артезіанських запасів на півострові та хижацьким видобуванням українських природних копалин. Фактична екологічна обстановка скривається росіянами від міжнародної спільноти навмисно та не пов’язана з Північно-Кримським каналом, як це хоче представити агресор. Таким чином, стратегічне завдання окупанта – завдати найбільшої шкоди Україні і при цьому понести мінімальні витрати. Одже, відновлення водопостачання в Крим – це допомога ворогу у зменшенні його витрат для отримання перемоги над Україною».

Участь представника УГСПЛ у заході стала можливою завдяки підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яку впроваджує Українська Гельсінська спілка з прав людини.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.