Співпраця освітян з ворогом: чи може люстрація стати альтернативою кримінальному переслідуванню?
Як правило, на сьогодні за співпрацю з ворогом освітян притягають до кримінальної відповідальності за статтею 111-1 КК України. Та крім кримінального переслідування, доцільно використовувати й люстрацію. Як може люстрація освітян захистити національні інтереси, та на який міжнародний досвід та рішення ЄСПЛ варто спиратись, розробляючи відповідний закон – дослідила суддя Галицького районного суду м. Львова, випускниця освітніх курсів УГСПЛ Катерина Котельва.
УГСПЛ продовжує серію публікацій по елементах перехідного правосуддя від випускників освітніх курсів Української Гельсінської спілки з прав людини: «Люстрація, амністія, прощення, історична пам’ять».
Чому люстрація педагогів важлива?
суддя Галицького районного суду м. Львова
Освітні процеси – надважливі для будь-якої держави, оскільки вони спрямовані не тільки на отримання знань майбутніми поколіннями, а й формування цінностей та переконань, тобто світоглядного фундаменту населення.
Вчитель, який транслює антиукраїнські настрої, безумовно є прямою загрозою для добробуту нашої країни та її національних інтересів. Така загроза є глобальною і має довгострокові шкідливі наслідки. Покоління має змінитися, щоб змінився загальний світогляд населення, основи якого закладають кожному ще в школі його вчителі. Ці світоглядні коріння проростають в людину надто глибоко та мають вплив на все її подальше життя, вибір моделі поведінки, прийняття важливих рішень.
Вчитель, який не поділяє важливі державні цінності є загрозою як для держави, так і для українського суспільства. Сьогодні, в умовах великої війни, цей виклик набуває особливого значення, адже безпосередньо пов’язаний з існуванням держави України, її майбутнім, захистом національних інтересів, суверенітету і незалежності.
Повномасштабна війна спонукала законодавця криміналізувати колабораційну діяльність, в тому числі освітній колабораціонізм. Кримінальний кодекс України (далі – КК України) поповнився статтею 111-1, частина третя якої передбачає відповідальність за пропаганду у закладах освіти та впровадження стандартів освіти держави-агресора.
На сьогодні кримінальне переслідування підозрюваних в колабораціонізмі освітян – основний інструмент захисту інтересів суспільства та держави. Разом з тим, з метою відновлення мирного безпечного життя в країні та для захисту національних інтересів доцільно використовувати весь інструментарій засобів, зокрема, люстрацію.
Люстрація – дієвий механізм захисту важливих державних інтересів. Водночас, застосовувати його необхідно правильно, відповідно до міжнародних стандартів проведення процедури, з дотриманням права прав людини та міжнародного гуманітарного права. Адже, як показує український досвід люстрації минулих років, неякісний закон та інші процедурні помилки рано чи пізно приводять Україну в Європейський суд з прав людини, який констатує недотримання нашою державою своїх міжнародних зобов’язань.
Як наслідок, держава не тільки не вирішує поставлених люстрацією задач, змушена в підсумку поновити люстрованих працівників на посадах, а й отримує додатковий фінансовий тягар на державний бюджет у вигляді компенсації моральної шкоди та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Кримінальний кодекс чи люстрація?
Сьогодні точиться дискусія про доцільність застосування процедури люстрації як альтернативи притягненню освітян до кримінальної відповідальності.
Аргументи на користь такої позиції висловлюються різні, зокрема такі:
– кількість можливих кримінальних проваджень та потенційних колаборантів є значною, система кримінальної юстиції може не впоратися з таким навантаженням на неї;
– не завжди доцільно застосовувати до освітян саме кримінальну процедуру, у низці випадків можна обмежитись лише люстрацією;
– санкція ч. 1 статті 111-1 КК України передбачає один вид покарання: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років (що по суті і є люстрацією, проте вибірковою, без застосування системного підходу).
Слід зазначити, на сьогодні освітян, як правило, притягають до кримінальної відповідальності за статтею 111-1 КК України:
- частиною 1 (публічне заперечення збройної агресії);
- частиною 3 (пропаганда в закладах освіти або впровадження стандартів освіти держави-агресора).
Наразі ситуація із застосуванням на практиці новели КК України – статті 111-1 КК є непростою. Судова практика по цій категорії справ лише формується. Левова частка кримінальних проваджень закінчується підписанням угоди про визнання винуватості, що виключає подальше проходження кримінальної справи через всі три судові інстанції та напрацювання правових позицій Верховного Суду, у тому числі висновків щодо розмежування суміжних складів злочинів та правильної кваліфікації протиправного діяння. Через наявні правові колізії одні й ті самі діяння судами можуть кваліфікуватися за різними статтями КК України, зокрема статтями 111, 111-1, 111-2, 436-2 КК України, а засуджені особи отримувати принципово різні міри покарання.
Чому це так важливо в контексті люстрації?
Межі між кримінально караними діяннями та переліком підстав для застосування люстрації мають бути чітко визначені та зрозумілі. Правова визначеність має бути у фокусі уваги як законодавця, так і під час застосування норм права.
Кримінальне переслідування та люстрація – два самостійних інструменти, які не повинні підміняти одне одного, натомість, кожна процедура повинна мати свою чітко визначену сферу застосування.
Відмінності між цими процедурами полягають в їхніх природі, меті, принципах, завданнях та стандартах проведення.
Люстрація не має на меті покарати особу, її метою є захист демократичних цінностей або інших важливих державних інтересів від загроз, а також зміна моделей мислення та менталітету суб’єктів такої процедури. Керівні принципи РЄ 1996 року щодо законів про люстрацію визначають, що ця процедура не може використовуватися для покарання, відплати або помсти; покарання може накладатися тільки за злочинну діяльність на основі кримінального кодексу та у відповідності з усіма процедурами і гарантіями кримінального переслідування (пункт «c»).
Люстрацію застосовують спеціально створені комісії, а до кримінальної відповідальності притягають виключно суди. Відповідно й різні вимоги до кваліфікації, досвіду роботи та етичних стандартів члена люстраційні комісії та професійного судді.
На мій погляд, кожна особа, в діях якої наявний склад злочину, має пройти через кримінально-правові процедури. При цьому вкрай важливо уникнути вибіркового правосуддя та не посіяти чергове зерно несправедливості у суспільстві.
Декриміналізація частини 1 ст. 111-1 КК України та заміна її процедурою люстрації має серйозні ризики порушити правову визначеність через конкуренцію цієї норми з іншими нормами кримінального закону.
Не можна допустити ситуації, коли за подібні діяння одних осіб будуть притягати до кримінальної відповідальності (ще й за різними статтями КК), а до інших застосовувати процедуру люстрації. Це знівелює принцип верховенства права та неприпустимо для правової держави.
Висновок №1: кримінальне переслідування та люстрація мають бути чітко розмежовані, це різні за своєю природою та суттю процедури. В умовах великої війни основним інструментом захисту держави і суспільства від загроз має бути кримінальне переслідування.
Якщо кримінально-правові процедури неефективні?
На практиці зустрічаються ситуації, коли вчитель вчинив діяння, яке має ознаки кримінально караного, але:
– в силу тих чи інших причин він не може бути притягнутим до кримінальної відповідальності, або
– призначене судом покарання дозволяє йому продовжувати працювати в закладі освіти.
Нові статті КК України не мають зворотної дії у часі. Наприклад, вчинення колабораційної діяльності карається починаючи з 15 березня 2022 року, глорифікація учасників збройної агресії – з 16 березня 2022 року, а пособництво державі-агресору – з 23 квітня 2022 року. Вчитель, який вчинив одне з таких правопорушень до вказаних дат, якщо його дії не підпадають під іншу кримінальну статтю, не буде притягнутий до кримінальної відповідальності.
Чи несе вчитель, який вчинив певні дії, але уникнув відповідальності, загрозу національним інтересам? Думаю, так.
В такому випадку звільнення і заборона виконувати виховну функцію на певний строк в порядку люстрації – це був би ефективний інструмент захисту державних і суспільних інтересів.
Певну неефективність кримінального переслідування демонструє справа 295/5493/22, за обставинами якої вчителька була засуджена за ч. 1 ст. 111-1 КК України до покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування строком на 10 років.
Суди встановили, що вона на робочому місці, при відкритих дверях, в присутності своїх колег голосно, публічно:
– виправдовувала дії збройних сил РФ;
– переконувала, що на території України відбувається «спеціальна військова операція», направлена на надання допомоги братському українському народу;
– вказувала на безперспективність опору населення України та її збройних сил військам РФ;
– переконувала у нездатності українських військ захистити український народ;
– доводила своїм колегам, що українські засоби інформації дезінформують населення про наслідки окупації російськими військами частин території України, створюють «постановочні» відео сюжети, зокрема, про наслідки незаконних дій збройних сил РФ у м. Бучі Київської області.
В касаційній скарзі прокурор оскаржував правильність призначення засудженій покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані із виконанням функцій держави та місцевого самоврядування, що призвело до збереження за нею права обіймати посаду вчителя або займатися педагогічною діяльністю.
Верховний Суд залишив скаргу прокурора без задоволення, і одночасно зазначив що відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, є підставою для розірвання трудового договору (Постанова ККС ВС від 04 квітня 2023 року у справі № 295/5493/22).
Чи є прийнятним, щоб вчитель в такій ситуації продовжував працювати в українській школі? Вважаю, ні.
Цей випадок демонструє нагальну необхідність застосування додаткових інструментів захисту національних інтересів. На мій погляд, люстрація такого вчителя була би адекватною реакцією держави.
Ця справа цікава ще й тим, що кримінальна палата ВС робить висновок щодо цивільних правовідносин та по суті рекомендує застосовувати в таких випадках інший інструмент – звільнення за аморальний проступок на підставі Кодексу законів про працю.
Касаційний цивільний суд поки що не висловився з приводу звільнення освітян за аморальний проступок в подібних ситуаціях, наразі відповідна судова практика відсутня.
Також зустрічаються ситуації, коли дії вчителя не підпадають під статтю КК України, але є несумісними з виховною функцією. Наприклад, факт проходження курсів підвищення кваліфікації в РФ, або участь у знищенні українських підручників. Кримінальний закон має тлумачитись вузько, а спектр дій вчителя з антиукраїнськими поглядами, що можуть загрожувати національним інтересам, набагато ширший.
Висновок №2: існують випадки, коли українське законодавство не містить ефективних інструментів усунення вчителя від роботи з дітьми. Процедура звільнення за люстрацією із забороною виконувати виховну функцію та займатися педагогічною діяльністю на певний строк в таких випадках може виправити ситуацію.
Правомірна поведінка
Необхідно зазначити, задля застосування механізмів державного реагування, антиукраїнські погляди вчителя мають виражатися у конкретних діях, зокрема висловлюваннях. Адже нікого не може бути піддано люстрації за особисті думки чи переконання (п. «і» Керівних принципів ПАРЄ).
Висновок №3: люструвати працівника сфери освіти можна лише за конкретні дії, вчинення яких підтверджено доказами, на підставі принципу презумпції невинуватості.
Також необхідно враховувати, що міжнародні стандарти в сфері захисту прав людини гарантують кожному свободу вираження поглядів (ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а втручання держави в це право повинно бути необхідним в демократичному суспільстві. Якщо підставою для люстрації поставатимуть певні антиукраїнські висловлювання вчителя, необхідно оцінювати чи не є воно оціночним судженням, і чи переважає небезпека такого висловлювання для захищених інтересів (зокрема, національних), ніж право вчителя мати власні погляди і вільно їх виражати.
У справі Melike проти Туреччини (№ 35786/19) заявниця працювала прибиральницею за контрактом в Національному управлінні освіти та була звільнена за те, що вподобала публікації у мережі «Фейсбук», зміст яких міг порушити мир і спокій на місці її роботи. ЄСПЛ зазначив, що відповідні публікації отримали лише близько десятка вподобань і дуже мало коментарів. Крім того, враховуючи характер своєї посади, заявниця могла мати лише обмежену репутацію та представницький статус на своєму робочому місці, а її активність у мережі «Фейсбук» не могла мати значного впливу на учнів, батьків, вчителів та інших працівників. ЄСПЛ вирішив, що розумних співвідношень пропорційності між втручанням у право заявниці на свободу вираження поглядів та переслідуваною легітимною метою не було. Таким чином, було порушено статтю 10 Конвенції.
Отже, вирішуючи питання звільнення вчителя за «вподобайки» необхідно враховувати низку чинників, кількість вподобань та коментарів, вплив контенту на учнів та батьків, популярність профілю користувача соціальної мережі. В разі звільнення в порядку люстрації на ці висновки також варто зважати та мотивувати пропорційність заходів втручання.
Окрім того, звільнення – це втручання в право людини на приватне життя (стаття 8 Конвенції), що також потребує пошуку належного балансу між цим основоположним правом людини та захистом національних інтересів.
У справі Mile Novaković проти Хорватії (заява № 73544/14) ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції. Справа стосувалася звільнення вчителя за проведення уроків сербською, а не хорватською мовою. Він працював у середній школі в Східній Славонії, в районі, який був мирним шляхом реінтегрований в Хорватію після війни. ЄСПЛ постановив, що органи влади звільнили вчителя не розглядаючи жодних альтернатив, таких як навчання. Покладаючись виключно на його вік та трудовий стаж, органи влади застосовували найсуворішу санкцію тим самим суттєво втручаючись у його права.
Отже, якщо в якості підстави для люстрації визначати мову викладання, необхідно врахувати висновки ЄСПЛ в цій справі та достатньо обґрунтувати необхідність такого втручання.
До того ж, працівники освітніх закладів в умовах окупації перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права, а саме четвертої Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, яка допускає певний рівень співпраці з окупаційною владою.
З урахуванням ризиків порушити права людини під час процедури люстрації вкрай важливо, щоб члени люстраційних комісій були обізнані в питаннях права прав людини та міжнародного гуманітарного права та вміли застосовувати норми міжнародних конвенцій. Водночас, необхідно передбачити доступний механізм оскарження рішення комісії в суді, де професійний суддя здійснить судовий контроль прийнятого комісією рішення.
Висновок №4: правомірність люстрації освітян перевірятиметься не тільки на предмет відповідності спеціальному закону про люстрацію (якого у нас ще немає), а й через призму Керівних принципів ПАРЄ щодо люстрації, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та прецедентної практики ЄСПЛ, норм міжнародного гуманітарного права.
Підсумовуючи зазначу, що діяльність освітян на окупованій території додатково захищена та врегульована правом прав людини та міжнародним гуманітарним правом. Тому люстрація працівників закладів освіти – складна багатовимірна процедура. Майбутній закон про люстрацію має бути якісно виписаний та відповідати міжнародним стандартам.
Такий закон Україні потрібен вже, оскільки люстрація здатна додатково захистити національні інтереси під час та після великої війни.
Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:
Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube
Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.