Публікація

Соціальний захист чи компроміс: на що сподіватись колишнім заручникам?

Правозахисна група «СІЧ» підготувала аналітику законопроекту про правовий статус і соціальні гарантії осіб, які незаконно позбавлені волі, заручники, або засуджені на тимчасово окупованих територіях України та за її межами №8205 від 27.03.2018

Нещодавно до Верховної Ради України надійшов законопроект, який повинен поставити крапку у поневіряннях заручників та осіб, що незаконно утримувалися або утримуються на тимчасово окупованих територіях України та за її межами. За даними СБУ, з 2014-го року до січня 2018-го з полону сепаратистів вдалося звільнити 3088 людей, в заручниках досі залишаються 108 цивільних та військових осіб, 490 – вважаються зниклими безвісти. Ще близько 70-ти громадян перебувають у заручниках та незаконно засуджені на території Криму й РФ. Слід розуміти, що поки на сході України триває війна, цей процес не вдасться швидко завершити. Тож зрозуміло, чому потреба у такому законодавчому акті вже давно назріла і ще з 2014-го року обговорюється українськими правозахисниками. Нарешті, до них дослухалася й влада.

Хто саме підпадає під дію цього законопроекту?

 Мова йде про декілька категорій громадян, а саме: «особи, які незаконно позбавлені волі на тимчасово окупованих територіях України або незаконно засуджені за її межами – особи, які незаконно утримуються у місцях позбавлення волі, або у будь-яких інших місцях внаслідок їхнього затримання незаконними збройними формуваннями або правоохоронними органами іноземної держави у період з 20 лютого 2014 року», «заручників в розумінні статті 147, Кримінального кодексу України, Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та «інших незаконно позбавлених волі осіб в розумінні статті 146 Кримінального кодексу України». До цих категорій віднесено громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Окремими суб’єктами, на яких буде поширюватися дія нового закону, є громадяни України, відносно яких Європейський суд з прав людини прийняв рішення та визнав, що вони були позбавлені волі внаслідок незаконного арешту або відбування покарання за незаконним вироком суду на території будь-якої з держав, на які поширюється юрисдикція Європейського суду з прав людини. Ключовою умовою є прив’язка до дати початку конфлікту – 20 лютого 2014-го року. Інакше кажучи, особа може розраховувати на отримання відповідного статусу, якщо вона була позбавлена волі після вказаної календарної дати на окупованій території України, а саме – на окремих територіях Донецької, Луганської областей та Автономної Республіки Крим.

Варто зауважити, що положення законопроекту стосуються не лише випадків позбавлення волі, незаконного засудження та взяття в заручники на тимчасово окупованих територіях, а й за її межами. При цьому терміни «за її межами» та «іноземна держава» судовими або правоохоронними органами якої винесено незаконні вироки про засудження, не конкретизовані, є лише дата 20 лютого 2014 року, що вказує на початок російської агресії проти України та поширення практики незаконного позбавлення волі українських громадян на тимчасово непідконтрольних територіях, а також у Російській Федерації, Білорусі, навіть, Італії, як зазначено у Пояснювальній записці до Законопроекту, і ймовірно інших країн. Тож відсутність будь-яких обмежень щодо сфери дії законопроекту, зокрема, територіальної ознаки, з одного боку, виглядає позитивно, а з іншого – лишається незрозумілим, на яку саме категорію українських громадян, незаконно позбавлених волі на території іншої держави, розповсюджується дія цього закону, чи є такі випадки наслідком збройної агресії РФ.

Як отримати статус особи, яка  незаконно позбавлена волі, захоплена у заручники на тимчасово окупованих територіях України чи за її межами?

Автори законопроекту пропонують особам, які претендують на цей статус, звертатися із відповідною заявою до Служби безпеки України, яка має перевірити усю інформацію про факт незаконного позбавлення волі та надати про це довідку. При чому право на звернення мають не тільки самі заручники та в’язні, а й члени їхніх родин, близькі родичі, прокурор, а також інші особи, які мають достовірні дані про незаконне позбавлення волі. Перевагою законопроекту є можливість отримати статус у судовому порядку (у випадку відмови СБУ). У разі позитивного рішення СБУ або суду людина отримує посвідчення, яке і є підтвердженням статусу особи, яка  незаконно позбавлена волі, захоплена як заручник на тимчасово окупованих територіях України чи за її межами.

Йдеться в законопроекті й про забезпечення досудового розслідування усіх випадків захоплення в заручники та незаконного позбавлення волі. Між тим, саме порядок проведення досудових розслідувань зникнення осіб у військових частинах на сьогоднішній день є вкрай недосконалим та формальним. А необхідність проводити такі дії на непідконтрольних територіях взагалі ставить під сумнів можливість реалізації такого задуму на практиці.

Які соціальні гарантії держава надає таким особам?

По-перше, право на комплексну та фахову правову допомогу:

  • підготовку процесуальних документів щодо притягнення винних до відповідальності;
  • безоплатне звернення до суду з позовом до винної особи (осіб);
  • відшкодування вартості послуг з надання професійної правової допомоги для захисту і забезпечення прав та законних інтересів.

По-друге, право на медико-психологічну підтримку:

  • безоплатне забезпечення обстеження, діагностику, лікування, реабілітацію та оздоровлення від захворювань, отриманих під час перебування у місцях незаконного позбавлення волі;
  • безкоштовну психологічну допомогу, зокрема, заходи психологічної реабілітації, спрямовані на відновлення психологічного та соціального функціонування, соціальну реінтеграцію, подолання та попередження психічних і поведінкових розладів, пов’язаних зі стресом та травмою.

По-третє, право на забезпечення тимчасовим соціальним житлом звільнених осіб, які проживали на тимчасово непідконтрольних територіях України, яке полягає у наданні у тимчасове користування житлового приміщення або соціального житла за умови оплати житлово-комунальних послуг – на час особливого періоду.

По-п’яте, право на збереження зарплатні та поновлення на колишній роботі за умов що людина звернулася з відповідною заявою не пізніше, як у тримісячний термін із дня звільнення із заручників; зарахування до загального трудового стажу, до стажу роботи за спеціальністю, до безперервного стажу строку перебування у заручниках, незаконного позбавлення волі.

По-шосте, право на відстрочення платежів за кредитними зобов’язаннями. Мова про звільнення від нарахувань штрафних санкцій, пені за невиконання зобов’язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності; штрафних санкцій, пені перед банками з усіх видів кредитних зобов’язань та процентів за користування кредитом.

Проте, на нашу думку, час, необхідний для медико-психологічної реабілітації у кожному конкретному випадку може бути різним, тож і вимога щодо поновлення на колишній роботі у тримісячний термін з дня звільнення може бути не виконана. Не визначено й те, яким чином родичі особи, яка перебуває у заручниках, можуть скористатися правом на відстрочення платежів за кредитними зобов’язаннями: тобто, з якого часу починаються «кредитні канікули», чи можливо в подальшому розраховувати на повернення сплачених нарахувань або їх перерахування за тіло кредиту, коли скінчиться термін звільнення від таких нарахувань тощо. Тож вірогідно, що за неможливості повернутись на своє робоче місце особа має шанс зіткнутися з конкретними соціальними та матеріальними проблемами, не маючи можливості їх вирішити самотужки.

На яку матеріальну компенсацію можуть розраховувати колишні полонені та заручники?

Насправді це питання є найбільш актуальним та водночас дискусійним. Депутати пропонують виплачувати таким особам грошову компенсацію у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування у місцях незаконного позбавлення волі із розрахунку пропорційного розподілу даної суми за кожен день незаконного позбавлення волі. При цьому у законопроекті чітко вказується, що дія закону не поширюється на осіб, «дії яких були направлені, сприяли та/або сприяють окупації частини території України, втраті контролю органами державної влади України над частиною території України, забезпеченню та підтримці діяльності незаконних органів (посадових осіб), створених на тимчасово окупованій території, незаконних збройних формувань та/чи будь-яких інших органів та формувань на такій території, порушенню правового режиму тимчасово окупованої території України, порушенню прав та свобод людини та громадянина, норм міжнародного гуманітарного права». Особи, які незаконно засуджені судами іноземної держави теж не можуть розраховувати на грошову компенсацію від України, адже їм гарантується лише державне забезпечення правової допомоги у міжнародних судових інстанціях щодо отримання грошової компенсації за незаконне позбавлення волі іноземною державою.

Члени сім’ї, батьки та/або утриманці померлого заручника, колишнього заручника та іншої незаконно позбавленої волі особи за законопроектом мають право на одноразову державну грошову допомогу у разі смерті осіб, які незаконно позбавлені волі, захоплені як заручник або незаконно засуджені на тимчасово окупованих територіях України чи за її межами. Розмір такої допомоги не може бути меншим за розмір грошової компенсації за позбавлення волі або взяття в заручники.

Окремо законотворці встановлюють підстави, за яких призначення і виплата одноразової державної грошової допомоги у разі смерті заручників та осіб, які незаконно засуджені або позбавлених волі на тимчасово окупованих територіях України чи за її межами не здійснюється. Мова йде про декілька підстав, а саме: вчинення злочину; самогубство (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом). При наявності таких підстав, члени сім’ї, батьки та/або утриманці померлого заручника, колишнього заручника, іншої незаконно позбавленої волі особи не можуть розраховувати на одноразову державну грошову допомогу.

Окремою проблемою даної законодавчої норми є низький, у порівнянні з європейською практикою, розмір грошової компенсації (загальноприйнята цифра – 25 євро за один день перебування у полоні), відсутність врахування перенесених катувань, знущань та будь-яких інших фізичних чи психологічних травм.

В цьому розрізі знову постає питання: чи отримають одноразову грошову допомогу заручники, які були звільнені у 2014-му, 2015-му та 2016-му рр.? Адже маємо прецедент дискримінаційного підходу з боку держави до колишніх бранців. Йдеться про Постанову КМУ «Деякі питання соціальної підтримки осіб, звільнених з полону», де йдеться про виплату 100 тисяч гривень особам, яких звільнили наприкінці 2017-го року – на початку 2018-го. І хоча поки що зазначені виплати не отримав жоден із 75-ти заручників, тим не менше це рішення утискає права інших заручників.

У чому основні переваги законопроекту?

Документ є першим кроком у напрямку до вирішення проблем осіб, які від початку конфлікту потрапили у полон, або були засуджені на тимчасово окупованих територіях або за межами України. На сьогодні ця категорія осіб потребує державної підтримки, адже пройшовши через справжнє пекло, вони залишилися вірними Україні та очікують від держави захисту та підтримки. Запропонований законопроект – це також інструмент проти ворожої пропаганди, адже у проросійських ЗМІ постійно лунає теза про байдужість української влади до своїх громадян. Права та гарантії, яка надає держава колишнім заручникам та незаконно засудженим, відображають їхні реальні потреби, тому можна сказати, що законопроект спрямований на індивідуалізацію правового статусу вказаних категорій осіб.

Які недоліки законопроекту?

Передусім слід відзначити деяку абстрактність положень щодо сфери дії законопроекту. Зокрема, не зрозуміло, чи поширюється він на осіб, які потрапили у полон, чи були незаконно засуджені не внаслідок тимчасової окупації та зовнішньої військової агресії Росії. Окрім цього можна підкреслити, що соціальні гарантії надаються у дещо обмеженому вигляді. Зокрема, можна було б додатково передбачити право колишніх заручників на пільгові умови оплати комунальних послуг, щорічне оздоровлення, вступ до вищих навчальних закладів, як для самих постраждалих, так і їхніх дітей. Також викликають сумніви підстави, за яких призначається виплата одноразової державної грошової допомоги у разі смерті заручників та незаконно засуджених, оскільки на практиці вкрай складно буде зібрати докази та факти доведення до самогубства у полоні, а вчинення злочину особою, яка незаконно позбавлена волі, може бути наслідком крайньої необхідності, приміром, самозахисту.

Наші рекомендації

Необхідно обов’язково внести конкретику у питання, пов’язані із суб’єктним складом, на який поширюється сфера дії законопроекту, тобто, на яку саме категорію заручників поза межами України він розповсюджується. Також, на нашу думку, потрібно на законодавчому рівні запровадити окремі механізми визначення розміру грошової компенсації, яка повинна залежати не лише від тривалості перебування у полоні, а й передусім від ступеню пошкодження чи втрати здоров’я, фізичних та психологічних травм тощо. Доцільно розширити перелік соціальних гарантій, оскільки особі знадобиться певний час, аби адаптуватися в умовах мирного соціуму. У законопроекті також бракує деталізації процедурних питань, зокрема, отримання статусу та виплат. Усе це передбачається визначити на підзаконному рівні. Утім, ми вважаємо, що загальні принципи такої діяльності, її алгоритм повинні бути закріплені саме на законодавчому рівні.          

Фото обкладинки – wartime.org.ua

 

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Звернення Правозахисного порядку денного з приводу відмови де-факто влади Криму відпустити на лікування журналіста радіо «Свобода»

Звернення Правозахисного порядку денного з приводу відмови де-факто влади Криму відпустити на лікування журналіста радіо «Свобода»...

11 Жовтня 2018

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: