23 листопада 2007 року Військовий апеляційний суд Центрального регіону України після ретельного дослідження усіх доказів по кримінальній справі виніс уже другий виправдовувальний вирок по одній справі стосовно генерал-майора Збройних Сил України Сергія Савченко, який служив в Республіці Ірак заступником командира дивізії – командира українського миротворчого контингенту штабу багатонаціональної дивізії.

Перший виправдовувальний вирок був винесений Військовим апеляційним судом Воєнно-Морських Сил 26 січня цього року. Проте не погоджуючись із ним, Генеральна Прокуратура України, яка проводила досудове слідство, оскаржила виправдовувальний вирок суду до Верховного Суду України. Він був скасований і справа за клопотанням Генеральної прокуратури була відправлена на повторний судовий розгляд. При цьому Верховний Суд України задовольнив побажання Генеральної Прокуратури України і направив справу саме до Військового апеляційного суду Центрального регіону.

Тепер Військовий апеляційний суд Центрального регіону України вже вдруге виправдав Сергія Савченко.

Проте правоохоронні органи в особі Генеральної прокуратури України не погоджуються і з цим судовим рішенням: вимагають скасувати вирок суду та позбавити Савченка військового звання генерала.

Скільки ж потрібно судовим інстанціям постановити таких вироків, щоб правоохоронні органи зупинилися в переслідуванні громадянина? Невже статистика для прокуратури важливіша, ніж поламана людська доля?

9 лютого 2005 року Сергій Савченко зібрав посилку для родини. Серед інших речей він поклав до неї 47 тисяч 500 доларів та лист до рідних про наявність грошей та як ними розпорядитися. Посилку рідним Савченко попросив узяти з собою полковника Толочного, який до того як надати згоду, висловив бажання ознайомитись з розмірами посилки. Оскільки в той час, як Толочний та ад’ютант генерала оглядали посилку в іншій кімнаті, прибула іракська делегація, генерал вийшов для її зустрічі. Посилку після згоди Толочного ад’ютант поставив у машину полковника.

Під час перерви у переговорах зі згаданою делегацією, Сергій Савченко дізнався від ад’ютанта, що посилку Толочний взяв, та зробив спробу повідомити полковника про гроші в посилці, для чого двічі приїздить до аеропорту. Та, виявилось, що виліт літака перенесено в перший раз майже на три години, Савченко поїхав продовжувати переговори, будучи впевненим, що встигне попередити Толочного про валюту до його відльоту з Іраку.

У подальшому він намагався в другий приїзд зустрітися з Толочним на військовому аеродромі. Але літак вилетів раніше запланованого. Спроби зв’язатись по телефону також були марними. Додзвонитися вдалося лише тоді, коли полковник проходив митний контроль.

Толочний подав інспектору Миколаївської митниці митну декларацію, в якій помилково задекларував увесь багаж як супроводжуваний, хоча 10 посилок із 15 йому не належали, а були передачами рідним на Україну від інших військовослужбовців та за митним законодавством були несупроводжуваним багажем (за відсутності власника та за відсутності доручення на право надавати чужий багаж для митного контролю).

При цьому полковник Толочний неодноразово заявляв працівникам митниці, що частина багажу, в тому числі і посилка генерала Савченко, йому не належить і він не знає, що в них знаходиться. За цих умов закон позбавляє працівників митниці права проводити на протязі місяця огляд багажу без його власника або юридично уповноваженої ним особи. Закон зобов’язує працівників митниці залишити багаж під митним контролем, відправивши його на склад тимчасового зберігання. Закон надає право власнику багажу задекларувати багаж на протязі 10 днів з моменту його прибуття до митного органу.

 Інспектор Миколаївської митниці в порушення вимог Митного кодексу та відомчих наказів проігнорувала заяви Толочного і наказала відкрити всі посилки. Проведення огляду в порушення встановленого законом порядку позбавило власників багажу права задекларувати багаж у визначений законом термін.

Під час митного оформлення Толочного до нього додзвонився генерал Савченко, щоб попередити про наявність валюти в посилці, але не встиг, так як посилка вже була відкрита. Полковник Толочний повідомив Савченку, що працівники митниці знайшли валюту, але акту ще не склали. Генерал Савченко відразу попросив Толочного передати телефон працівнику митниці, якому відрекомендувався і заявив, що виявлені долари належать йому і попросив дозволити їх задекларувати. Під час подальших розмов із працівником митниці та співробітником Служби безпеки України він також повідомив, що в посилці знаходиться лист, який доводить, що ці гроші належать саме йому, та пояснив, що не зміг попередити Толочного про наявність валюти, в силу збігу обставин, пов’язаних з виконанням службових обов’язків.

Працівник митниці в порушення вимог закону вилучила іноземну валюту та передала її СБУ в Миколаївській області, замість того, щоб розмістити її в банку, як того вимагають нормативні документи НБУ. Відносно Толочного було складено протокол про порушення митних правил – приховування валюти від митного контролю та заведена адміністративна справа, яка в подальшому судом Центрального району м. Миколаїв була закрита.

Савченко на протязі трьох місяців продовжує виконувати свій обов’язок в Іраку. До Іраку прибуває слідча група СБУ, до складу якої входить і представник КРУ. Перевіряється вся діяльність українського миротворчого контингенту і Службою Безпеки України, і Генеральною прокуратурою України, представник якої, був прикомандирований до військових з першого дня їх перебування в Іраку, і американською стороною (після повідомлень засобів масової інформації про вилучення валюти у миротворців). Жодних порушень, жодних зловживань, рівень організації роботи високий. Генеральна прокуратура України відмовила в порушенні кримінальної справи за відсутністю складу злочину, як щодо зловживань службовим становищем, так і щодо можливих фактів отримання хабара. Фактично було визнано, що валюта не має незаконного походження.

У березні 2005 року до Іраку прибуває урядово-парламентська делегація на чолі з секретарем Ради національної безпеки і оборони України П. Поршенко, яка після ознайомлення з ходом виконання миротворцями завдань, надає їх діяльності високу оцінку.

По завершенню виконання завдань згідно планової ротації генерал повертається на Україну. Слідчі органи СБУ, які займаються справою, не бачать в його діях складу злочину, йому не висувається будь-яких звинувачень.

Проте 7 червня 2005 року справа після зміни підслідності приймається слідчими органами Генеральної прокуратури.

А 13 червня 2005 року, через 4,5 місяця після зазначених подій, через 1,5 місяця після повернення з Іраку, генерала Савченко викликають до Генеральної прокуратури для допиту в якості свідка і без проведення будь-яких допитів, без проведення взагалі будь-яких слідчих дій по справі, ознайомлюють з постановою про порушення проти нього кримінальної справи і з постановою про його затримання. Генерала кидають за грати. Одночасно в засобах масової інформації розповсюджується відверто неправдива інформація про нібито причетність генерала Савченко до контрабанди понад 300 тис. доларів США, про вилучення з багажу військовослужбовців наркотиків, золота, дорогоцінного каміння і т. ін.

У результаті генерал-майора з показовою репутацією було звинувачено в контрабанді та затримано, а в ЗМІ з’явилася інформація про злочинців в українській армії та зразкову діяльність митниці та СБУ. Це було здійснено, не зважаючи на те, що валюта не є предметом злочину „контрабанда”, генерал Савченко перебував в Іраку і особисто митний кордон не перетинав, а для порушення кримінальної справи проти нього, так і для його затримання не було жодних підстав.

Три доби під вартою і вимога прокурорів оговорити себе нібито в умислі скоїти контрабанду, погрози, шантаж порушити кримінальні справи відносно родини, тощо.

Суд Київського гарнізону відмовив Генеральній прокуратурі у задоволенні клопотання про арешт генерала Савченка, яке було погоджено заступником Генерального прокурора України О. Медведьком, незважаючи на те, що прокурор та слідчий Генеральної прокуратури наполягали на обранні саме такої міри запобіжного заходу. При цьому в якості мотивів для затримання, висувались в тому числі й ті обставини, що Савченко являється військовослужбовцем, не має житла у Києві (у зв’язку з цим по логіці прокуратури повинен проживати в слідчому ізоляторі), не працює (перебуває у розпорядженні Міністра оборони) та головне – Генеральна прокуратура прямо вимагає арешту генерала мотивуючи це тим, що він відмовляється визнати себе винним у інкримінованому йому злочині.

Певні обставини справи, такі як підробка доказів-фотографій з місця події, фальшування обвинувального висновку, який не відповідає фактичним показам свідків та змісту зібраних в ході слідства документам, тиск на свідків, з метою примусити їх змінювати раніше надані покази, – все це свідчать про те, що правоохоронні органи поставили за мету зробити старшого офіцера винним, не зважаючи ні на які обставини. А головне, що вражає – повне ігнорування кримінального закону: валюта виключена із диспозиції нового кримінального кодексу і не є предметом контрабанди ( у старому КК 1961 року – була).

Савченко не летів літаком, тому не міг нічого особисто переміщувати через кордон, а прокуратура наполягає – використав іншу особу – Толочного, який не підлягає притягненню до кримінальної відповідальності, ігноруючи норму закону. А Закон говорить – немає попередньої змови, немає групи, немає співучасті – не можна притягнути особу Савченка, якщо він особисто не скоїв кримінальні дії. Толочний не є неосудним, не є неповнолітнім. Лише за цих умов, якби була використана особа, то вона не підлягає кримінальній відповідальності.

Відносно Толочного, який припустився помилки та невірно заповнив декларацію, але виконав обов’язки декларанта, неодноразово заявляючи працівникам митниці, що посилка не його і він не знає що в ній знаходиться, прокуратура відмовила в порушенні кримінальної справи за відсутності складу злочину, а відносно Савченко, який не вчиняв ніяких злочинних дій і перебував під час інкримінованих йому дій в Іраку, Генеральна прокуратура намагається за будь-яку ціну добитись обвинувального висновку.

Протиправність дій митників, які, порушуючи встановлений законом порядок митного оформлення, позбавили генерала Савченко й інших військовослужбовців наданого законом права задекларувати їх багаж в 10 денний термін, встановлена судом, так само як і факти підміни фотокарток зроблених під час складення протоколу огляду міста події. Апеляційний суд Військово-Морських Сил України прийняв з цього приводу окрему ухвалу.

Ця ухвала не була оскаржена Генеральною прокуратурою в касаційному порядку, не скасована Верховним Судом України, а відтак дане судове рішення вступило в законну силу.

Вдруге викладені в зазначеній ухвалі факти встановив і зазначив в своєму судовому рішенні Апеляційний військовий суд Центрального регіону. Але встановлені судом порушення прав громадян з боку залишаються поза увагою Генеральної прокуратури, яка намагається за будь-яку ціну добитись осудження генерала Савченко.

Так кого захищає прокурор закон, чи честь мундира теперішнього генерального прокурора України, який скерував таку справу до суду та наполягав на арешті генерала Савченка?

В Україні судами виноситься менше 0,3 % виправдовувальних вироків від загальної кількості вироків. По цій справі їх винесено вже два, що є надзвичайно рідкісним явищем. Проте переслідування цієї людини правоохоронними органами так і не припинилося. Скільки їх потрібно, щоби переконати правоохоронців, що людина не винна? Скільки потрібно таких вироків, щоби правоохоронці визнали свою помилку?

Українська Гельсінська спілка з прав людини взяла справу під свій контроль, надала адвоката й справа підтримується Фондом стратегічних справ УГСПЛ.

Володимир Яворський,

Марина Говорухіна,

УГСПЛ

Окремі матеріали справи доступні за адресою:  http://helsinki.org.ua/index.php?id=1198841588