«Скажи дякую, що ми руки та ноги не відрізали»: херсонець провів тиждень у російській катівні

До повномасштабного вторгнення росіян херсонець Дмитро Юрченко був підприємцем. У місті мав мережу кіосків та декілька магазинів. 24 лютого чоловік вивіз дружину та двох дітей до Кишинева, а сам вирішив повернутись до рідного міста, де залишались мама та бабуся. Але по дорозі чоловіка затримали російські військові і запроторили його до катівні, організованої у селі Милове. Своєю історією Дмитро Юрченко поділився з юристами громадської приймальні УГСПЛ, що працює на базі благодійної організації «Фонд милосердя та здоров’я». Повну версію свідчень опублікувала  медіаплатформа «Вгору».

Для того, щоб повернутись до рідного Херсона, Дмитрові довелося робити «гак» через Кривий Ріг: на той момент дороги повз Миколаїв, Станіслав та Снігурівку вже були закриті. 

На першому ж блокпосту, який росіяни встановили на окупованій частині Херсонщини, Дмитра зупинили і забрали мобільний телефон. На другому блокпосту, у селі Миловому, військові країни агресорки «забрали» вже його самого. Чоловік згадує, що його оточили семеро, наказали вилізти з машини та сказали, що він, начебто, фігурує у списку коригувальників. Гроші, авто та ліки, які Дмитро віз до Херсона, як гуманітарну допомогу, конфіскували. 

Його ж одразу відправили на допит, який тривав три-чотири години.

Вони не вірили, що я знаходився за кордоном і не міг коригувати вогонь. Спочатку просто записували щось своє, потім питали мене, казали, що я їм брешу, що я коригував вогонь, що я є в їхньому списку. Далі били мене автоматом: це тривало десь півтори години. Потім повели в «холодну» –  так вони називали підвал у приміщенні, де мене тримали. Там вже було на той момент троє людей: американець, двоє місцевих.  Я став четвертим.

За декілька годин допит знову повторився, але вже із застосуванням тортур. Чоловік згадує, що його били всім, чим тільки можна було бити й по всьому тілу. Згодом роздягли і били вже електрошокером. Найстрашніше катування, за словами Дмитра, це коли струмом били геніталіях: від болю втрачав свідомість. 

Також його водили на допит до «начальника», якого називали «комбат Сурен». До нього бранця супроводжували восьмеро військових. «Начальник», згадує Дмитро, був невдоволений та кричав: «Ви що, не можете змусити його зізнатися? Вас навчити?» Після цього йшла чергова порція побоїв.

Дмитро Юрченко говорить, що найбільше катували двох чоловіків, яких росіяни також захопили на блокпосту і підселили у його камеру. В одного із затриманих знайшли посвідчення військового, він був з травмою. Їх, зізнається чоловік, окупанти били до півсмерті, особливо в травмовані місця та рани. Дмитро впевнений, що росіянам просто подобалося завдавати болю та страждань.

Умови ув’язнення були такими: у підвалі на чотирьох, а потім і на шістьох було лише три стільці. Медичну допомогу не надавали. У туалет по одному не водили – тільки групою не менше трьох осіб. Те, чим, годували, Дмитро не може назвати їжею і порівнює з кашею з висівок, яку варять для собак. Давали її двічі на день, але їсти це він не міг себе змусити, яким би голодним не був.

А наступного дня цю кашу, яку не доїли, вони залили водою і сказали, що це  суп. Їжте суп. Ну, добре, я води попив з того супу, а кашу вже їжте самі. Якщо шмат хліба дадуть, хліб з’їси, води поп’єш – то й все.

Вночі затриманих змушували рити окопи: де це відбувалось чоловік не знає, їх виводили без ліхтарів. Трьох – чотирьох полонених охороняв з десяток військових. Одного разу, згадує чоловік, стався такий випадок: один з охоронців повернувся, щоб подивитись як рухається техніка.

Підійшов комбат і застрелив свого. Спокійно пристрелив у всіх на очах з його ж автомата. Щоб іншим не кортіло відвертатися, бо вони ж бандитів охороняють. Такі вони люди.

Побиття та риття окопів тривало чотири дні. Згодом, згадує чоловік, окупанти запитали в нього чи пам’ятає телефонний номер матері: сказали, якщо вона підтвердить його слова, то відпустять. За кілька днів його таки звільнили з катівні. 

Забрали мою машину. Забрали в мене 1500 доларів, близько 20 тисяч гривень – натомість «комбат» дав 500 гривень і сказав: от тобі на дорогу, скажи, дякую, що ми тобі яйця не відрізали і руки-ноги. Йди додому.

Чоловік пішки пішов до Херсона. Брудний, побитий, у крові, голодний. Каже, що йому пощастило, бо машина, яка проїздила повз, підхопила і він частину шляху дістався на авто.  

Чоловік більше тижня «відлежувався» після тижня у катівні. Далі почав працювати, аби хоч якось допомогти місцевим у часи дефіциту продуктів і підтримати співробітників. Коли росіяни наказали перереєстровувати бізнес, виїхав з окупованого міста: через треті країни повернувся до України.  

Ув’язнення та катування не минули для чоловіка без наслідків. Лікарі виявили у голові пухлину, якої до 2022 року МРТ не показувало. Крім того, говорить колишній цивільний бранець, вже два роки потерпає від болів. Попри все Дмитро не втрачає оптимізму. Нині він з родиною мешкає на Одещині і мріє повернутись до рідного міста та відновити бізнес.  

У Херсоні громадська приймальня УГСПЛ працює на базі благодійної організації «Фонд милосердя та здоров’я» та надає безоплатну правову допомогу мешканцям Херсонщини та внутрішньо переміщеним особам.

Задля безпеки та зручності клієнтів особистий прийом у Херсоні проводиться виключно за попереднім записом за номером телефона: +38 (095) 805 7299.

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram — УГСПЛ пише | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube | Viber