Закінчився IV Міжнародний фестиваль документального кіно з прав людини «Український аспект». Роз’їжджаються гості, непомітно зникають афіші, визначені переможці і нагороджені дипломами. В головах ще лунає гуркіт барабанів та дзвінкі голоси гурту «ДахаБраха».

Цього року журі, що складалось із відомих правозахисників (трьох українців, білоруса та росіянина) майже одностайно присудили гран-прі російському режисеру – Юлії Панасенко за фільм «Ідіот». Відзнаку в номінації «за розкриття теми» отримав фільм «Гра скінчилась» російського режисера Ганни Драніциної. Призом «За постановку питання» був відзначений фільм індійського режисера Авінаша Дешпанде «Велике індійське шоу».

> Медіа-журі, в зв’язку з відомими усім подіями в країні, з визначенням переможців затрималось. Проте вже за тиждень журналісти пообіцяли оголосити «своїх» переможців.
Максим Буткевич, журналіст каналу «1+1» та член медіа-журі вибачився за себе та колег, і запевнив присутніх, що якби не політики, які вирішили влаштувати своє «шоу» просто під час фестивалю, а не навпаки, медійщики справилися б зі своєю роботою вчасно.

Під час закриття виголошувалось багато промов, проте мені запам’яталась одна. Російський режисер Володимир Двірський сказав про те, що нам не треба любити вождів. Не треба робити з них кумирів. Перш за все треба любити маму і тата.

Фестиваль закінчився, а люди, що приходили дивитись фільми, спробують про них не згадувати. Так легше жити, не помічаючи проблем навколо себе.
А тут ще нестабільна політична ситуація в країні. Набагато цікавіше і спокійніше сидіти у власній квартирі і дивитися шоу, що спеціально для нас, для народу влаштовують народні обранці. І тут вже не до фільмів про права людини де треба думати. Політики ж подумають за нас.

Та я вірю що все рівно, колись, проходячи повз бездомну дитину, чи повз людину, яка потребує допомоги хтось із глядачів затримається, замислиться і не піде далі з байдужим виглядом. Адже саме з байдужістю намагаються боротися режисери фільмів під час фестивалю.

А байдужості в нас залишилось ще дуже багато. Тому, до зустрічі наступного року!

Марина Говорухіна