Публікація

Сергій Мовчан: “База даних про виявлені ймовірні воєнні злочини містить більше 9000 записів”

Документування злочинів армії рф в Україні стало надважливим завданням українських правозахисників з самого початку війни, яка почалася ще у 2014 році. Адже тільки так можна буде довести у міжнародних інстанціях (Європейський суд з прав людини, Міжнародний кримінальний суд), причетність як виконавців вчинених безчинств, так і високопосадовців, які віддавали ці накази. Із моменту повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року ситуація змінилася кардинально і документування стало необхідним ще й для доведення масовості та тенденційності злочинів російських воєнних.

Про особливості процесу документування, роботу представників громадянського суспільства у цій сфері, масштаби фіксації злочинів та інші дотичні питання ми запитали у керівника Департаменту документування Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) Сергія Мовчана.

Сергію, Ви очолюєте Департамент документування Української Гельсінської спілки з прав людини. Як довго Ви працюєте у цій сфері?

Я приєднався до команди спілки в березні 2016 року, коли лиш створювався Центр документування УГСПЛ. Моя діяльність була направлена на документування тих воєнних злочинів, які відбувалися, насамперед, на сході України. Вкінці 2020 року вирішив змінити тематику роботи і приєднався до Національного агентства з питань запобігання корупції. Однак після 24 лютого я знову займаюся документуванням, тож фактично відбулося повернення до команди УГСПЛ, а вже потім розпочалася діяльність в рамках глобальної ініціатива “Трибунал для Путіна” (Т4Р).

Розкажіть, в чому полягає процес документування воєнних злочинів?

Документування, здавалось, полягає у тому, що  ти приїхав у відповідне місце, записав історію і все. Багато хто це так і сприймає. Однак це не просто історія, яку ти почув і більше ніде не використовуєш. Приїхавши та поспілкувавшись з людиною, ти збираєш її свідчення  про ті події, які з нею відбувалися. В них відразу встановлюється багато важливих фактів. 

Ось ці свідчення, які дають звичайні люди, можливо, навіть не усвідомлюючи того, мають  в собі  важливу інформацію для подальшого міжнародного трибуналу, для міжнародних інституцій чи національних правоохоронних органів.
Також значним пластом процесу документування є моніторинг відкритих джерел. Це дає змогу зафіксувати масштабність воєнних злочинів, а також підготуватися до збору даних через опитування.

Який випадок Вас найбільше вразив серед задокументованих історій? Як ви вийшли на цих очевидців?

Варто не забувати, що війна у нас з 2014 року і кожна історія вразила. Тому, що кожна історія це про біль, втрату, людське горе, але, у той же час, і про людську підлість, ницість і деградацію. 

Коли у людей в інтерв’ю запитують такі питання, вони, зазвичай, розповідають криваві випадки по відношенню до жертв. Мені не зовсім подобається такий підхід, тож я краще про щось хороше, якщо можна так рахувати в умовах війни.

Я досі не можу вкласти в себе в голові випадок, коли людина потрапила до полону і у неї вилучили телефон. Потім знайомі потерпілого якимось дивним чином знайшли цей телефон в одному з ломбардів Донецька і змогли перевезти його до одного з південних міст України, що головне, всі фотографії на ньому були збережені, а там були результати дій російських військових. Окремим блоком у мене завжди в пам’яті історії людей, яким вдалося втікти з полону і як їм в цьому допомагали люди, які живуть на окупованих територіях.

А найдивнішим випадком знаходження контактів жертви злочину було, коли я опитував людину, а він запитав, чи спілкувався я вже з його кумом, отримавши негативну відповідь, він просто сів в авто і привіз його на нашу зустріч.

З якими випадками найчастіше доводиться працювати? 

Раніше це були катування та жорстоке поводження, зараз маємо загибель, поранення внаслідок обстрілів, руйнування майна, свідчення про розстріли автомобілів людей, які намагалися врятуватися.

Як Вам вдається витримувати ці емоції людей, які вони проживають щоразу, як ви їх опитуєте?

Головне не піддатися на ці емоції, бо процес фіксації перетвориться на співчуття і спільні переживання. Ти повинен не пропустити ці емоції через себе.Чи вдається це мені? Ні, не вдається. У момент спілкування я це приховую і дистанціююся, але потім звісно я розбираю це інтерв’ю і воно таки залишає свій слід. Зараз я можу згадати всі історії записані мною, я вже не пам’ятаю їх всіх імен, але якщо почую хоч частинку їх історії, то зможу відворити їх.

Зараз рятують поїздки на велосипеді, коли можна провітрити голову, бо є лиш ти, дорога і велосипед.

Сергію, Ви документували злочини армії рф до 24 лютого 2022 року і після повномасштабного вторгнення. Чи відрізняються якось завдання, які перед Вами стоять?

На жаль, так. Це зовсім різні за масштабом і характером випадки. Ми стикнулися з ситуацією, коли потрібно проводити документування не лише в межах окремих регіонів, а фактично в межах всієї країни. Також змінився характер воєнних злочинів та суб’єктний склад, якщо раніше це більше стосувалося катувань та вбивств військовослужбовців, які потрапляли до полону, то на сьогодні, це загибель цивільних, руйнування житлового фонду, культурних цінностей та ще більше двох десятків порушень, відповідно до норм Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
Хоча якщо сказати узагальнено, то які б не стояли завдання, однак мета залишається незмінною – допомогти притягнути винних осіб до відповідальності.

Що, на Ваш погляд, є найбільш складним у професії документатора сьогодні?

Найбільш складним є неможливість себе клонувати. Оскільки масив інформації, яку необхідно опрацювати занадто великий. 

Якщо говорити про більш серйозні речі, то це неможливість доступу до окупованих територій, оскільки той пласт інформації просочується до нас лиш дрібними цівками, що значно ускладнює роботу. Така ситуація у нас по Луганській, Херсонській, Запорізькій областях. І саме тут можуть бути корисними “живі” свідчення людей, які змогли виїхати з цих територій.

Ще одним викликом є неготовність людей розповідати свої історії. Звісно, я говорю не про всіх, однак таке спостерігається в нашій діяльності.

Як побудований процес фіксації злочинів?

Після того як відбулося створення глобальної ініціативи “Трибунал для Путіна”, всі її учасники визначили хто за яку область відповідає і здійснює в рамках неї документування.

Сам же процес починається з моніторингу засобів масової інформації, офіційних сторінок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, груп у різних месенджерах та соціальних мережах. Таким чином збирається загальна ситуацію в регіоні за добу. 

Наступним кроком є верифікація цієї інформації та внесення її у базу даних. Окрім того, формуются хроніки подій у регіоні. Але це лиш верхівка процесу, оскільки здійснюється не лише скрінінг, а й виїзди до населених пунктів де здійснювалися воєнні злочини, проводиться опитування потерпілих та свідків подій. Кожен такий виїзд чи проведення інтерв’ю вимагають підготовки логістики, ознайомлення з ситуацією, яка була і є в регіоні.

Це досить схематичне зображення процесу, але передає основні моменти.

Нещодавно Ваші колеги з Чернігова (ГО «МАРТ») розповідали про особливості фіксації злочинів армії рф на Чернігівщині, а також відмінності у підходах держави до процесу документування. Чи існує якийсь обмін інформацією між громадянським суспільством і державою?

Так, дійсно такий обмін існує. Є хороші приклади партнерів, які здійснюють спільні поїздки з прокурорами, є контакти з поліцією. Що в цей час дійсно радує, що державні інституції стають більш відкритими до співпраці з громадянським суспільством, а це, в свою чергу, дає надію на досягнення якісного спільного результату.

 Сергію, а скільки тоді сьогодні залучено документаторів в рамках роботи УГСПЛ?

Досить складно відповісти на це питання, оскільки в кожному регіоні у нас є своя команда. Я можу точно сказати, що на сьогодні у нас є 16 команд, кожна з яких залучає різну кількість людей, в тому числі значну кількість волонтерів. Загалом вже внесено в базу більше 9000 записів про виявлені ймовірні воєнні злочини.

У рамках УГСПЛ величезний пласт роботи здійснюють представники громадських приймалень, які в цих складних умовах не перестають надавати юридичні консультації, але при цьому і займатися документуванням воєнних злочинів.

З яких джерел учасники ініціативи отримують інформацію для документування? Я знаю, що розроблена навіть спеціальна форма.

Окрім того, що я вже згадував, це прямі контакти із журналістами, які передають як нам інформацію, так і ми їм передаємо окремі історії. Ми в цьому плані відкриті до різних форм співпраці з журналістами і воно можуть звертатися із запитами до нас на електронну пошту tribunal_for_putin@helsinki.org.ua чи іншим чином зв’язуватися з нами.

Значну роль відіграють прямі контакти з жертвами чи свідками. Це найефективніший спосіб переконання людини у важливості збереження його історії та її використання у майбутніх процесах.

Дійсно у нас розроблена певна форма, яку може заповнити кожен. На жаль, не так багато ще є у нас звернень саме через неї, однак ми її використовуємо і маємо надію, на збільшення кількості інформації.

Сергію, одним із видимих результатів процесу документування ініціативою “Трибунал для Путіна” є хроніки війни. З якою метою проводиться ця робота?

Особисто для мене це спосіб збереження історичної пам’яті про події, які відбувалися в тому чи іншому регіоні. Однак, навіть, у нашій ініціативі цим хронікам відводиться різна роль. Хтось їх вважає єдиноосновою діяльності, а для інших це всього лиш опис знайденого матеріалу і здійснення публічного показу роботи ініціативи. Тому у кожного своє бачення і потрібно самому для себе його вибудувати. Для цього прошу переходити за посиланням /tribunal-for-putin/ і шукати той регіон, який вас цікавить. А якщо у вас є інформація, якою можна доповнити ці “хроніки”, то вкінці кожної публікації є посилання на вже згадану мною форму.

Які ще продукти ви напрацьовуєте?

Окрім хронік війни, ви можете дізнатися історії конкретних людей, які готові ними ділитися публічно. Для цього ми створили окремий розділ на нашому сайті під назвою “Історії війни”

Також ми проводимо навчання для журналістів, щоб вони краще могли зрозуміти, що відноситься до воєнних злочинів, а що ні; як це краще документувати за допомогою фото- та відеозйомки; як спілкуватися із жертвами, щоб це не завдало їм ще більшої травми; як можуть бути використані матеріали журналістів, окрім їх публічного висвітлення.

Розкажіть про подальші плани ініціативи.

Скажу лиш, що зараз розпочата розробка окремого сайту ініціативи, на якому можна буде знайти всі її матеріали та напрацювання, а поки рекомендую шукати інформацію на сайті Української Гельсінської спілки з прав людини.

Про інші плани, я б не хотів відповідати, краще ми покажемо результат, а вже потім розповімо як ми його досягли.

На прощання, закликаю донатити на ЗСУ, допомагати тим, хто цього потребує і зв’язуватися з нами через пошту tribunal_for_putin@helsinki.org.ua чи сторінку УГСПЛ у ФБ https://www.facebook.com/Ugspl, щоб задокументувати ваші свідчення про воєнні злочини.

 

Інтерв’ю записав: Максим Петров.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

​​​​​​​Узагальнення подій, які були задокументовані Харківською правозахисною групою у Харкові та Харківській області протягом перших 120 днів повномасштабної російсько-української війни (24 лютого – 23 червня 2022 року)

Харківська правозахисна група веде документування міжнародних злочинів (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини), ймовірно вчинених...

29 Червня 2022

Заява Лариси Денисенко, Олександри Матвійчук та Олександра Павліченка щодо звільнення Денісової та висунення кандидатури Лубінця на посаду Омбудсмана

Заява Лариси Денисенко, Олександри Матвійчук та Олександра Павліченка.  31 травня 2022 року Верховна Рада України...

28 Червня 2022

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: