Сексуальних злочинів, ймовірно, в 100 разів більше за офіційну статистику
В Офісі генерального прокурора створили управління, яке займатиметься розслідуванням фактів сексуального насильства, вчиненого російськими військовими в Україні. До того ж розробили Стратегію протидії сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктом, яка має бути офіційно ухвалена найближчим часом. Головна мета стратегії – застосовувати нові підходи до розслідування таких злочинів з орієнтацією на захист потерпілих, а не лише на покарання злочинців, як це робилося раніше.
«Раніше у випадках зґвалтувань слідство займалося лише збором доказів проти ґвалтівника, тоді як його жертва була лише джерелом інформації. Зараз ми впроваджуємо систему повного захисту потерпілих: від надання психологічної, юридичної і матеріальної допомоги до закриття від публіки персональних даних», – пояснив генеральний прокурор Андрій Костін.
Підписатися на Телеграм-канал «Трибунал для путіна»
В ефірі марафону «Єдині новини» виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко відповів на питання журналістів щодо кількості таких злочинів та чому їх так мало розслідують.
Це один з видів злочинів, які мало розслідуються в контексті збройної агресії, під час війни. На сьогодні є 40 відкритих кримінальних справ і вони абсолютно не відображають всю картину вчинених злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством.
Сексуальні злочини – це не лише зґвалтування, це і ціла низка інших випадків гендерно обумовленого насильстві – випадки роздягання, спільне тривале утримання жінок з чоловіками в одному приміщенні, інші випадки.
Проблема викриття злочинів, пов’язаних із згвалтуванням, полягає в тому, що потерпілі, крім всього іншого, потерпілі опиняються в стигматизованому становищі. Повідомлення про такі злочини несе для них небезпеку, оскільки вони залишаються в тому ж середовищі, де і проживали, тож отримання характеристики «бути згвалтованим» або «потерпати від сексуального насильства» ставить особу у вразливу позицію в цьому середовищі.
Друга проблема – новий характер розслідування такого класу злочинів, тому що потрібно встановити повну картину всієї картини злочину і зробити це, отримавши належні докази. Звичайне розслідування за 155 статтею Кримінального кодексу передбачає, передусім, пошук злочинця. В умовах війни важливим фактором є мотивація потерпілих та свідків проходити через всю процедуру роботи зі слідчими, розуміючи, що досить складно буде встановити тих, хто вчиняв такі злочини, тим більше, притягнути їх до відповідальності.
Підписатися на Телеграм-канал «Трибунал для путіна»
Разом з тим таку проблему вже вирішували різні держави, зокрема балканські держави. Сексуальне насильство застосовувала сербська армія як один з видів зброї проти мусульманського населення, щоб змусити їх залишити території, які вони займають, фактично вчиняючи етнічні чистки. Такі самі злочини вчинялися і в низці африканських країн, зокрема, у Конго, Руанді, і ці злочини були інструментом геноциду щодо певної групи населення.
Для доведення геноцидного характеру такого злочину потрібна стратегічна робота Офісу генерального прокурору. Створення цієї стратегії всередині інституції потрібне, щоб збільшити кількість повідомлень, зробити «видимими» для правосуддя приховані сьогодні випадки, забезпечуючи при цьому відповідною системою захисту і мотивуючи потерпілих.
На звільнених територіях відкриваються факти не лише згвалтування, а й каліцтва статевих органів й інші види злочинів гендерно-зумовленого насильства.
Зараз є повідомлення і розслідується до сотні злочинів сексуального характеру. Реальна картина – їх разів у 100 більше. Ми маємо близько 1-2% відкритих таких злочинів.
З цим працюють і неурядові організації. Наприклад, організація Ла-Страда, Жіночий консорціум та інші, які допомагають постраждалим саме від сексуального насильства. Такі організації пояснюють, чому постраждалі не звертаються до правоохоронних органів: злочинці могли вже загинути або перебувають за кордоном, тож жертва хоче закритися, забутися і позбутися переживань.
Ми самі знаходили такі факти, коли документували злочини (в рамках ініціативи «Трибунал для путіна» – ред.) і дуже складно мотивувати людей повідомляти в правоохоронні органи, особливо, коли минуло вже 3-5 місяців.