Що таке “вдала” і “погана” практика місцевого врядування?

Проф. Андрій Галай

Команда #Місцевий_індекс_прав_людини завжди акцентує – індексація зусиль місцевої влади у забезпеченні прав людини не головна ціль моніторингу.

Індекс спрямований і працює на покращення ефективності управління на засадах поваги до прав людини. Рейтингування має просто сигналізувати – у яких напрямах більший чи менший прогрес, а де потрібні негайні “рятувальні” заходи.

Інший цікавий компонент Індексу – виявлення і поширення вдалих і неефективних практик. Цей механізм, як і рейтингування, і адекватні рекомендації, має сприяти побудові місцевої влади на засадах Good governance. Усі публічні заходи Індексу підкреслюють знайдені моніторами вдалі і неякісні практики, навчальні заходи базуються на реальних позитивно і негативно забарвлених кейсах.

Тому акцентуємо, що ми вважаємо такими маркованими практиками, адже буває, що узагальнення робити складно. Насправді, все досить просто.

Вдала практика – окреме рішення або системний підхід місцевої влади, що є на погляд моніторингової команди інноваційним і вартим поширення. Це не пряме виконання чи дотримання законодавства, а використання своїх повноважень креативно, творчо з метою покращення життя мешканців громади чи їхніх груп. Моніторингів Індексу відбувається поки не надто багато, але практично кожний з них виявляє такі підходи.

Наприклад.

Невелика сільська Білозірська ОТГ на Черкащині простимулювала працевлаштування двох кваліфікованих лікарів надавши їм службове житло. На наш погляд – гарна точкова практика для сільських громад.

Рівненський Острог використав системний підхід до розвитку місцевого підприємництва – встановив місцеві податки не на максимальному рівні. Це точно спрацює у більш широкій перспективі.

Прифронтовий Маріуполь як місто, що стало тимчасовим пристанком для великої кількості постраждалих від військових дій та переселенців оновлює і розширює свій фонд тимчасового житла. Практика актуальна особливо для подібних міст Східної України.

Поширення вдалих практик інколи дозволяє робити ефект-мем “а так можна було”? Адже буває, що такі нестандартні підходи відкривають очі на подібні ж можливості у інших містах і стимулюють місцевих урядовців думати, а не лише робити згідно до інструкції.

З поганими практиками інакше.

Неякісна практика – випадки, здебільшого системного рівня, що порушують права людини, обмежують можливості громади вже зараз. Місцевий індекс прав людини намагається бути “дружнім” до влади, монітори спеціально не шукають прорахунки. Але виділення таких “поганих практик” має сигналізувати – якщо ви: влада і громада,– це залишите без зміни, права людини продовжать погіршуватися. Хоч цей компонент зорієнтований на місцеві громади, але сигналізує і іншим – не “ходіть граблями”, не допускайте таких порушень у вашому місті.

І тут теж приклади, тільки знеособлені. Тиха сільська громада біля року не має телефонного зв’язку у сільраді (ремонтують, ага), а на офіційну адресу електронної пошти заходять тільки після нагадувань (телефоном, звичайно) – про які відповіді на запити чи інформування може йти мова?

В у прифронтовому місті з великою кількістю внутрішніх переселенців навіть отримавши кошти міжнародної технічної допомоги на облаштування гуртожитків, не змогли ними ефективно розпорядитися – і вже не один рік!

Тому гарні і погані кейси місцевого управління і надалі будуть одним із важливих ефектів Індексу.