Розслідування Іловайської трагедії: в очікуванні результатів
10 серпня 2014 р. відбулась перша спроба штурму міста Іловайськ Донецької області силами батальйонів Національної гвардії України, Міністерства внутрішніх справ України та Збройних Сил України. Того ж дня були перші втрати. 18 серпня 2014 р. з другої спроби військовим таки вдалось зайти у місто. Вони тримали половину Іловайську до 29 серпня 2014 р. під постійними обстрілами, до самого моменту кривавого виходу колон (прим. – більш детально події та їх аналіз подавався у дослідженні «Іловайськ 2014 р.: події та відповідальність»: https://helsinki.org.ua/articles/ilovajska-trahediya-podiji-ta-vidpovidalnist/). Більше двох тижнів подій, і що ми маємо в результаті? За даними Генеральної прокуратури України «за вказаних обставин вчинено віроломне вбивство 366 українських воїнів, 429 – отримали поранення різного ступеню тяжкості, 300 – потрапили у полон, Збройні Сили України понесли значні втрати озброєння і військової техніки на суму майже 300 млн грн.». І справедливо було б очікувати ефективне розслідування таких втрат. А що ми маємо натомість?..
Школа № 14 у м. Іловайськ Донецької області
Міжнародні стандарти розслідування
Стаття 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює гарантії захисту права на життя, однією з яких є позитивне зобов’язання держави провести ефективне розслідування порушення цього права, зокрема:
- розслідування повинно проводитися в кожній справі, де є людські жертви наслідком застосування сили, де ймовірними винуватцями є агенти держави або треті особи (Soare et autres c. Roumanie, no. 24329/02, § 160);
- яким би не був спосіб розслідування, доступні засоби юридичного захисту в їх поєднанні повинні бути здатними привести до встановлення фактів, притягнення до відповідальності винних та забезпечення відповідного відшкодування. З цього випливає вимога щодо своєчасності розслідування та відсутності непотрібних затримок (Kosmata v. Ukraine, nos. 10558/11 and 28218/11, § 52);
- якщо розслідування містить недоліки, які не дозволяють установити причину смерті або визначити винних осіб, які є безпосередніми виконавцями злочину або особами, які його фінансували чи організовували, то таке розслідування може не відповідати вимозі ефективності (Ramsahai and Others v. Netherlands, no. 52391/99, § 324);
- органи державної влади повинні були вжити всіх необхідних заходів для отримання доказів, які стосуються справи. Будь-який недолік розслідування, який підриває його здатність установити причину смерті або винних осіб, є загрозою недотримання цього стандарту (Makaratzis v. Greece, no. 50385/99, § 74);
- розслідування повинно бути особливо ретельним, безстороннім і повним (Slimani v. France, no. 57671/00, § 29);
- характер і межі розгляду, що відповідають мінімальному критерію ефективності розслідування, залежать від обставин справи. Вони оцінюються на підставі усіх фактів і з урахуванням практичних реалій слідчої роботи. Не уявляється можливим звести різноманітність ситуацій, які можуть статися, до простого переліку слідчих дій та інших спрощених критеріїв (Soare et autres c. Roumanie, no. 24329/02, § 162).
Не дивлячись на те, що ми зараз говоримо про події, які сталися під час активної стадії бойових дій, Україна не позбавляється обов’язку провести ефективне розслідування трагедії. Всі постраждалі мають право знати правду та дочекатися правосуддя для винних. У рішенні по справі Varnava and others v. Turkey Суд зазначив, що стаття 2 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, яка захищає право на життя, має інтерпретуватися з огляду на загальні принципи міжнародного права, включаючи норми міжнародного гуманітарного права, які відіграють визначальну роль у зменшенні жорстокості та нелюдського поводження під час збройного конфлікту.
Версії щодо винних
Кожного року змінювались офіційні винуватці трагедії. У жовтні 2014 р. було опубліковано Проміжний звіт Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, у якому було зазначено ряд причин трагедії: «…в основі причин, які привели до Іловайської трагедії, полягають фундаментальні проблеми в організації оборони країни; невведення військового стану призвело до дезорганізації управління військовими діями, що значною мірою зумовило іловайські події; помилкові кадрові рішення істотно ускладнили обстановку, а неадекватні дії міністра оборони Гелетея В.В. і начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройними Силами України Муженка В.М. призвели до іловайської трагедії» (прим. – звіт Комісії за посиланням: http://glavcom.ua/publications/126829-ilovajska-tragedija.-povna-versija-zvitu-parlamentskoji-slidchoji-komisiji-dokument.html). Роботу Комісії важко назвати галузевою у сфері воєнної справи та її висновки доповнені політичними позиціями, але ж її звіт став першим кроком до визначення правди. Як виявилось, що і зараз ми на тому ж етапі, бо Комісія не мала змоги надати остаточний звіт.
У вересні 2015 р. вже Міністерство оборони України надало свій профільний аналіз. Зазначалось, що: «основною причиною зміни співвідношення сил і засобів на користь противника, яке призвело до втрат особового складу і техніки, стало вторгнення підрозділів Збройних сил Російської Федерації на територію України». Крім того: «низка поразок та самовільних відступів окремих підрозділів викрили суттєві недоліки мобілізації та підготовки, озброєння та всебічного забезпечення військ» (прим. – повний текст Аналізу за посиланням: http://www.mil.gov.ua/news/2015/08/13/analiz-vedennya-antiteroristichnoi-operaczii–12694/). Тобто тут вже відслідковується і роль Російської Федерації у Іловайських подіях. У жовтні того ж року Міністерство оборони ще додало про значення добровольчих підрозділів для провалу операції: «Недоліки взаємодії добровольчих загонів з підрозділами ЗСУ дали підстави для початку процесу їх входження до складу Збройних Сил, Національної гвардії або перетворення на спеціальні батальйони Міністерства внутрішніх справ України» (прим. – повний текст за посиланням: http://www.mil.gov.ua/news/2015/10/19/analiz-illovausk–14354/). При цьому героїчність подій зводилась вже не до стійкості військових за неналежної організації операції, як це було у звіті Тимчасової слідчої комісії ВРУ, а до отримання беззаперечних доказів «вторгнення збройних сил Російської Федерації на територію України, що призвело до посилення санкцій Європейського Союзу, США, Канади, Японії та інших країн проти Росії.». У 2016 р. обійшлось без гучних звинувачень, проте продовжувались обіцянки передати справу по розслідуванню в суд.
14 серпня 2017 р. відзначилось досить гучною заявою Генеральної прокуратури України (прим. – повний текст за посиланням: http://www.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_c=view&_t=rec&id=213793). «Результати розслідування Іловайської трагедії» – досить гарно звучить, а на практиці виявляється лише маніпуляцією в період третіх рокових подій 2014 року.
Об’єктивність розслідування
Нижче по тексту заяви зазначено: “Водночас кінцеве процесуальне рішення у кримінальному провадженні буде прийнято після забезпечення виконання вимог ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України щодо повного та неупередженого розслідування (завершення всебічних допитів кожного українського військовослужбовця з відомих їм обставин Іловайської трагедії, а також вчинення підрозділами ЗС РФ воєнних злочинів – віроломного вбивства українських військових під час їх виходу з оточення, ненадання медичної допомоги пораненим і залишення їх у безпорадному стані, розстрілів полонених, жорстокого поводження з ними тощо), а також притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб”. Цілком можна стверджувати, що подані висновки – передчасні. Самі ж слідчі зазначають, що ще не всі потерпілі були опитані. Близько тисячі осіб загалом постраждали у тих подіях і вони повинні мати відповідний процесуальний статус. Тобто про повноту розслідування тут поки не може бути і мови, а зроблені висновки цілком можна вважати передчасними.
У зазначеній вище статті 2 Кримінального процесуального кодексу України проголошується ще досить цікавий принцип неупередженості розслідування. Повернемося до заяви і до її першого речення: «досудове розслідування за фактом ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України, що спричинило загибель людей та інші тяжкі наслідки». Досить добре, що у нас хоч хтось визнає, що Україна перебуває у стані війни. Але ж єдине досудове розслідування за всіма подіями не дозволить розглянути в деталях кожну окрему операцію. Зазначено, що «в указаному провадженні, окрім іншого, досліджуються обставини Іловайської трагедії, а також причини та наслідки, за яких відбулися ці події». Безперечно, Іловайська трагедія – це частина збройної агресії Російської Федерації на території України, але ж самі події не стали наслідком виключно дій противника, це не один акт, а серія подій зі своїми причинами і наслідками.
Найцікавіше те, що розслідування Іловайських подій розпочалося Генеральною прокуратурою України 4 вересня 2014 р. для дослідження:
- відповідності статутним вимогам Збройних Сил України організації командуванням штабу АТО військової операції «По розгрому основних сил незаконних збройних формувань у м. Іловайську і взяття його під контроль» та її виконання командуванням Сектору «Б»;
- відповідності статутним вимогам Збройних Сил України рішення командування Сектору «Б» про відвід підрозділів ЗСУ та добровольчих батальйонів «Донбас», «Дніпро», «Азов», «Світязь», «Миротворець» та інших з місця дислокації Сектору «Б»;
- відповідності статутним вимогам Збройних Сил України організації командуванням штабу АТО та Сектору «Д» «ізоляції кризового району Сектору «Д», недопущення вторгнення незаконних збройних формувань і диверсійно-розвідувальних груп з території Російської Федерації на територію України» та відводу підрозділів ЗСУ з місця дислокації Сектору «Д».
Тобто з самого початку розслідування аналізувало внутрішні питання операції, а зі зміною настроїв у військовому керівництві змінився і фокус розслідування. У рамках провадження розглядаються всі події на сході України, починаючи з 2014 р., як агресивна війна Російської Федерації. Проте нівелюються серйозні помилки у плануванні військових операцій та реалізації стратегічних замислів. Натомість висновок про те, що «єдиним фактором, який знаходиться у безпосередньому причинно-наслідковому зв’язку з Іловайською трагедією, є військова агресія Збройних Сил Російської Федерації у вигляді прямого вторгнення на територію України та подальше вчинення військовими країни-агресора воєнних злочинів» не співвідносить з практикою Європейського суду з прав людини щодо ефективного розслідування, на що вказують самі фактичні обставини операції.
Стаття 56 Кримінального процесуального кодексу України встановлює права потерпілого у кримінальному провадженні. Крім інших передбачено про повідомлення про прийняті рішення у рамках провадження та ознайомлення з матеріалами досудового розслідування. На практиці розслідування Іловайський подій показало, що спілкування з потерпілими здійснюється виключно через повідомлення у ЗМІ, а не через безпосередній контакт слідчого із постраждалим.
Багато процесуальних питань викликають і заяви про проведення двох комплексних комісійних судових військових експертиз у межах розслідування. Адвокат Віталій Погосян зазначає, що станом на серпень 2017 року в Україні є лише 10 атестованих судових експертів – фахівців державних спеціалізованих установ, які мають експертну спеціальність 16.1. військові дослідження, які отримали відповідні свідоцтва експертів на підставі рішень експертно-кваліфікаційних комісій КНІДСЕ та ХНІДСЕ.
Усі ці особи отримали кваліфікацію військового експерта у період з 23 грудня 2015 р. по 13 квітня 2017 р., однак у цей проміжок часу в Україні не було жодного експерта/фахівця зі спеціальності, який би мав стаж практичної експертної роботи за даною спеціальністю не менше п’яти років, що свідчить про відсутність таких експертів/фахівців у складі експертно-кваліфікаційних комісій КНІДСЕ та ХНІДСЕ, які приймали рішення про присвоєння даної експертної кваліфікації. Лише 27 липня 2015 р. Наказом Міністерства юстиції України № 1350/5 внесено зміни до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (затверджено Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 р.), якими було передбачено проведення нового виду судової експертизи – військової.
Іловайські події
Відповідно до п.15 ч.1.1 р.1 Бойового статуту Сухопутних військ Збройних Сил України «тверде і безперервне управління підрозділами дозволяє найбільш ефективно і повно використовувати їх бойові можливості. Це досягається:
– постійним знанням обстановки, своєчасним прийняттям командиром рішення та наполегливим втіленням його в життя;
– особистою відповідальністю командира за свої рішення, правильне використання підпорядкованих підрозділів та виконання поставлених завдань;
– чіткою організацією і забезпеченням живучості пунктів управління, наявністю стійкого зв’язку з підрозділами».
Слід поглянути як внутрішні питання організації та управління бойовою ситуацією вкладають у рамки, подані у заяві Генеральної прокуратури України та фактичних обставинах Іловайської трагедії.
У висновках Генеральної прокуратури України зазначено: «11 серпня 2014 року керівництвом АТО видано наказ, на виконання якого командуванням сектору «Б» розроблено замисел, одним із завдань якого було блокування силами ЗС України та зачистка від незаконних збройних формувань міста Іловайськ». Натомість як розглядати перший штурм міста Іловайськ 10 серпня 2014 р., коли були понесені перші втрати? Безперечно, стратегічна розробка операції здійснювалась вже після «розвідки боєм», тоді чому ж не досліджуються які накази ініціювали проведення цієї розвідки?
Надалі зазначено, що Збройні Сили України не були готові до агресивних дій Російської Федерації безпосередньо на території України: «враховуючи реальну загрозу вторгнення вздовж усього російсько-українського кордону, Збройні Сили України фактично не мали достатньої кількості сил для збільшення контингенту військ на Донецькому напрямку та одночасного забезпечення оборони інших ділянок державного кордону». Тоді чому в рамках розслідування не розглядається обґрунтованість залучення тих українських сил, які були направлені в Іловайськ? Бо події у секторі «Д» з середини липня 2014 р. довели, що РФ може здійснювати силову підтримку на українській території. Неодноразові обстріли з території Російської Федерації та докази слідування російської військової техніки на територію України ніби залишились непоміченими. Твердженнями у висновку по розслідуванню ніби нівелюються досягнення української розвідки: «унаслідок раптового вторгнення 24-25 серпня 2014 року регулярних підрозділів Збройних Сил РФ та їх маршу в напрямку міста Іловайськ батальйони МВС України «Дніпро-1», «Миротворець», «Світязь», «Херсон», «Івано-Франківськ», Нацгвардії «Донбас» і сили сектору «Б» потрапили в оточення значно переважаючих за чисельністю сил ворога».
«Враховуючи критичність ситуації, командуванням сил АТО було визначено основною задачею збереження життя українських воїнів» – саме відповідальність за життя Іловайського угрупування стала ключовим фактором для проведення переговорів. Натомість, чому з виходом підрозділів тягнули саме до 29 серпня 2014 р., коли ще 27 серпня «котел» не був закритий та невеликими групами можна було вийти з оточення без вагомих втрат? Варто лише поспілкуватися з очевидцями, щоб зрозуміти ту обстановку, яка складалася у період формування оточення над Іловайськом.
І щодо переговорів Голова Тимчасової слідчого комісії Верховної Ради України А.В. Сенченко у своїх показаннях по справі за фактом збройної агресії Російської Федерації зазначив, що у період з 27 по 30 серпня 2014 р. не вдалось домовитися про вихід Іловайського угрупування з оточення (прим. – повний текст свідчень за посиланням: http://sila-prava.org/ru/svidetelskie-pokazaniya-o-sobytiyah-svyazannyh-s-zaderzhaniem-25-avgusta-2014-goda-v-amvrosevskom-rajone-donetskoj-oblasti-10-voennosluzhashhih-331-polka-98-j-svirskoj-divizii-vdv-vs-rf-v-ch-71211/). Очевидці стверджують, що вже 27 серпня 2014 р. російські солдати змогли облаштувати позиції вже по наперед відомим маршрутам виходу українських підрозділів з міста Іловайськ. Навряд чи сам хід перемовин у цей період змінив би результат подій.
Ще варто зауважити на це твердження: «з метою введення в оману та подальшого віроломного вбивства українських військовослужбовців, на російській військовій техніці були завчасно зняті або замасковані тактичні знаки та нанесені розпізнавальні позначки українських підрозділів». Свідки ж подій говорять про те, що техніки росіян була відмічена білими колами, а на їх військовій формі замість розпізнавальних знаків біли білі пов’язки. Хоча при особистому спілкуванні росіяни прямо заявляли, що вони належать до Збройних Сил Російської Федерації (прим. – більш детально про свідчення очевидців за посиланням: https://lb.ua/society/2017/01/03/355063_buli_zlamani_i_shchelepi_i_rebra_i.html).
Надія на правосуддя
Безперечно позитивним у заяві Генеральної прокуратури України є зазначення, що «кожна особа, винна у вчиненні цих особливо тяжких злочинів проти основ територіальної цілісності України, миру та міжнародного правопорядку, була притягнута до кримінальної відповідальності та понесла заслужене покарання, яке визначать як українські суди, так і Міжнародний кримінальний суд». Ось саме Міжнародний кримінальний суд у даному випадку не зможе здійснювати вибіркове правосуддя. 4 лютого 2015 року Верховна Рада України затвердила Заяву до Міжнародного кримінального суду, якою визнала його юрисдикцію на вчинені на території України злочини проти людяності та воєнні злочини у період з 20 лютого 2014 р. і по теперішній час. Як зазначається у статті 12 Римського статуту держава, яка не є учасницею Статуту, може зробити заяву про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду з розслідування певного злочину. І тут вже матиме значення доведеність позицій та достатність доказів вини певної особи, не тільки в рамках ведення агресивної війни.
Вже три роки пройшло з моменту самих Іловайських подій. Через складність та масштабність епізодів допустимо настільки тривале розслідування. Але такий довгий час провадження у справі має означати його ефективність. Справа ще не передана до суду, не допитані всі потерпілі, то ще є час досягти істини. А 29 серпня цього року варто віддати шану тим, хто загинув при виході з оточення, та подякувати тим, хто захищав місто та повернувся живим.