Публікація

Розлучаєтесь з дружиною? Санітари вже їдуть надавати вам невідкладну психіатричну допомогу-II (продовження)

 Двадцятиденне примусове перебування в психо-неврологічному  диспансері криворіжця Віталія Нагула стало предметом розгляду в суді за позовом, скоріше, потерпілого, ніж так званого пацієнта. У процесі підготовки до судового розгляду одержані нові матеріали, зміст яких викликає ще більше запитань. Свою оцінку наявних на цей час документів у конкретній справі про ставлення офіційної медицини до забезпечення психічного здоровя окремої людини погодився надати один із представників п. Нагула у суді  правознавець Анатолій Пилипович Галіченко. 

Аналізуючи матеріали справи, які є в суді, та спираючись на Закон України «Про психіатричну допомогу» і здоровий глузд, я дійшов наступних висновків.

Вся справа Нагула В. В. почалася з відповідної заяви його колишньої дружини в ПНД від 6.08.10. Заява міститься в матеріалах справи, і на неї посилається у своїх відповідях більшість перевіряючих інстанцій, які однак не звертають увагу на одну дуже важливу річ. Стаття 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» говорить, що така заява подається і приймається лікарем-психіатром до виконання тільки у випадку необхідності проведення психіатричного огляду без усвідомленої згоди, або без згоди її законного представника. Стаття 8 Закону (п.3) говорить, що органи внутрішніх справ зобов’язані подавати допомогу медичним працівникам за їх зверненням у разі надання психіатричної допомоги в примусовому порядку…

У відповіді прокурора Жовтневого району В. С. Мірошниченка зазначається, що лікар Турова Л. С. провела психіатричний огляд Нагула В. В. за його усвідомленою згодою і виявила в нього психічний розлад, який вона кваліфікувала як «хронічний маячний розлад». Далі у відповіді повідомляється, що згода Нагула В. В. зафіксована його підписом у амбулаторній картці, яку, як ми розуміємо, на той час ще не могло бути в природі, оскільки Нагул В. В. не перебував на обліку і на нього не було підстав заводити медичну картку.

У свідченнях у Жовтневому РВ міліції Турова Л. С. заявляє, що Нагул В .В. на її прихід відреагував негативно, але від розмови з нею не відмовився.  Так що ж насправді відбулося: розмова лікаря Турової Л. С. з Нагулом В. В. чи психіатричний огляд? Чи має право лікар кваліфікувати будь-яку розмову з ним як психіатричний огляд? Стаття 11, п. 8 говорить, що лікар-психіатр перед проведенням психіатричного огляду зобов’язаний відрекомендуватися особі, яка підлягає огляду, як лікар-психіатр, назвати своє прізвище, місце роботи та викласти мету огляду.

А тепер уявімо собі ситуацію, яка могла статися. Живе чоловік з жінкою, стосунки у них не складаються, вони перебувають у взаємних претензіях один до одного, і в один прекрасний момент така дружина з’являється додому у супроводі міліціонерів і лікаря-психіатра. Як має реагувати на таку ситуацію нормальна людина? Напевно, різні люди будуть реагувати по різному, але я не виключаю, що людина емоційна, яка переживає в своєму житті важку сімейну драму, може відреагувати і роздратовано, і висловити в цей момент не дуже приємні слова і на адресу своєї дружини. Чи свідчить це про наявність у такої людини психічного розладу?

Що таке маячний розлад за медичним визначенням? Подаю російською мовою, щоб при перекладі не допустити неточностей.

Бред (МКБ 290-299) – ложное, не поддающееся коррекции убеждение или суждение, не соответствующее реальной действительности, а также социальным и культурным установкам субъекта. Первичный бред совершенно невозможно понять на основании истории жизни и личности больного; вторичный бред психологически может быть понят, так как он возникает из болезненных проявлений и других особенностей психического состояния.

Іншими словами, психіатри нам кажуть, що маячний розлад – це переконання, яке не відповідає реальній дійсності. В такому випадку на цю хворобу страждають всі, хто не вписується в загальноприйняту систему. Ми ще не раз у подальшому будемо повертатися до цієї проблематики і сподіваємося, що за допомогою правників і медиків ми з’ясуємо, що ми в даному випадку лікуємо: психічний розлад чи переконання, і які є чіткі критерії, що суспільство буде застраховане від того, що лікування за переконання не тільки не стане звичним явищем, але буде в принципі неможливим.

Повернімося до аналізу ситуації із заявою.  Прихід на квартиру лікаря Турової Л. С. з  міліціонерами однозначно нам говорить, що лікар вбачала у заяві Гончарової О. В. наявність у Нагула В. В. тяжкого психічного розладу, внаслідок чого він вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих.

Що таке тяжкий психічний розлад, ми читаємо в статті 1 Закону: тяжкий психічний розлад – розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам’яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку.

Чи були в заяві наведені докази того, що у Нагула В. В. є ознаки тяжкого психічного розладу? Ні, не було. Та вони і не були виявленні ні ким, бо в медичній документації відсутні будь-які посилання.

Прокурор Жовтневого району, радник юстиції В. С. Мірошниченко пише, що проведеною перевіркою встановлено, що до ОКЗ «ПНД м. Кривий Ріг» 6.08.10 з письмовою заявою, яка містила відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду, «звернулась ваша дружина – Гончарова О. В ».  У зв’язку з тим, що заява лікаря до суду не надходила, то ми можемо стверджувати, що в цій частині лікар не вбачав необхідності проведення психіатричного огляду в примусовому порядку.

Чому прокурор Жовтневого району м. Кривого Рогу не вбачає в діях лікаря Турової Л .С. порушення закону, а саме ст. 11, на яку він посилається у своїй відповіді?

Стаття 11 Закону чітко визначає дві різні процедури проведення психіатричного огляду:

–    за усвідомленою згодою особи; 

–   без усвідомленої згоди на підставі заяви, з якою можуть звернутись родичі, лікар, або інші  особи (це означає будь-хто).

Припустимо, що лікар Турова Л. С. вбачала в заяві наявність у Нагула В. В. тяжкого психічного розладу, але прибувши на квартиру і переконавшись, що немає підстав для проведення психіатричного огляду в примусовому порядку, мала вибачитись і запросити Нагула В. В. в свій робочий кабінет для з’ясування обставин написання заяви Гончаровою. З’ясувавши, що Нагул і Гончарова знаходяться в процесі шлюбного розлучення, мала б попросити більше не забирати час лікарів для з’ясування особистих стосунків. Нагула В. В. можна було попередити, що надходження наступної заяви від інших осіб буде вже розглядатись як серйозна підстава для проведення психіатричного огляду.

Таке рішення і поведінка лікаря заспокоїли б учасників сімейного конфлікту і не привели б до тих жахливих наслідків, які ми маємо вже на сьогодні. Передбачити, чим все це ще закінчиться для всіх учасників цих подій важко. Але те, що ще будуть важкі психологічні травми, зламані долі, кримінальні справи передбачити не важко.

Що ж відбувалося далі?

В «эпикризе к истории болезни №4142/2010 г. Нагул В. В.» читаємо: «на лечение поступает впервые по информированному согласию. Был доставлен БСП по вызову жены в связи с ухудшением психического состояния». Щоб зрозуміти ці формулювання здорового глузду і знання законів напевно замало. Тому обласна прокуратура, отримавши заяву Нагула В. В. про порушення законів і прав громадянина, звертається до Головного управління охорони здоров’я Дніпропетровської облдержадміністрації за допомогою в перевірці фактів. Головне управління охорони здоров’я відгукнулося і наказом за №644-вд від 25.11.10 створило відповідну комісію у складі 5 високопосадовців і кандидата медичних наук Дніпропетровської державної медичної академії. Висновки комісії нам не відомі, однак в нас є відповідь від обласної прокуратури від 23.12.10 за №07/1-4959-10, в якій сказано, що за результатами роботи комісії порушень закону не виявлено.

Чи це так, продовжимо аналізувати документи, які знаходяться в матеріалах справи у суді і які були відомі як членам комісії, так і посадовцям прокуратури.

Читаємо супровідний листок станції швидкої медичної допомоги: «по вызову райврпсихиатра, при участии участкового Саксаганского РОВД Топоровского  М. М., по направлению вр. психиатра пациент транспортирован на стацлечение в ПНД».

Так, хто ж викликав швидку допомогу: дружина чи лікар? Офіційний документ нам говорить однозначно – лікар Турова Л. С. Чому ж тоді з’явилася інша версія і на чому вона ґрунтується? Тільки на тому, що, якщо визнати, що швидку допомогу викликала лікар Турова Л. С., то це суперечить тому діагнозу, який буцімто вона встановила: «хр. маячний розлад», при якому потреби у викликові БШД і примусової госпіталізації немає.

Але коли швидку викликали, то не відправляти ж її назад? А що робити, якщо потенційний пацієнт не бажає їхати добровільно? Зв’язати і доставити в ПНД згідно поданій заявці. На диспетчерський пункт 101 поступила заявка від лікаря Турової Л. С. про транспортування пацієнта до ПНД з квартири за певною адресою.  Бригада на чолі з фельдшером Калич приїхала виконувати заявку не замислюючись над тим, що вони роблять.

Чому дозволяю собі зробити такі висновки? Читаємо далі супровідний листок: «со слов жены… по ее заявлению госпитализирован в ПНД», – і далі – «по разрешению жены, при участии участкового РОВД, в присутствии врача увязан мягкими веревками, т.к. оказал сопротивление». Чи є в діях швидкої допомоги порушення Закону? Згідно відповіді управління охорони здоров’я  виконкому Криворізької міської ради від 30.11.10 за №11-1041-с/082 в діях бригади порушення закону немає, бо діяла бригада за вказівкою лікаря. Відповідної вказівки лікаря Турової Л. С. в матеріалах справи немає, а тому і з’явилася версія, що бригаду швидкої допомоги викликала Гончарова О.В. Але ж фельдшер Калич пише, що «при участии участкового, в присутствии врача» фактично відбувалося грубе порушення закону. Те, що за порушення закону не хоче відповідати ні фельдшер Калич, ні лікар Турова Л. С., ні дільничний міліціонер Топоровський М. М. зрозуміло.  Питання тільки в тому: «Чому всі громадяни України мають  відповідати за порушення закону, а наші герої ні?» У нас що – не один закон для всіх? Припустимо, що лікар Турова Л. С. дійсно на підставі згоди Нагула В .В. встановила в нього психічний розлад, який не передбачає примусову госпіталізацію, а Нагул В. В. відмовляється добровільно їхати за рекомендаціями лікаря в лікарню. То що, його в такому разі потрібно в’язати і везти в лікарню примусово?  Я хочу знати, чи відповідає така поведінка лікаря медичній етиці і статусу лікаря? Чому медична комісія не вбачала в таких діях підставу для звільнення такого лікаря за професійною непридатністю до роботи? Як розцінювати дії керівництва Криворізького ПНД, яке не тільки не прийняло ніяких заходів по відношенню до лікаря Турової Л. С., але намагалось і намагається її всіляко вигородити?

Це питання не риторичне! Це питання нашої довіри до тих людей, яким ми довіряємо своє здоров’я або здоров’я близьких і рідних нам людей. Я особисто для себе вже зробив однозначний висновок щодо лікарів ОКЗ «ПНД м. Кривий Ріг».

Бригада швидкої медичної допомоги доставила зв’язаного Нагула В. В. до приймального відділення Криворізького ПНД. Що ж відбувалося далі?

Прокурор Жовтневого району пан Мірошниченко пише: «12.08.10 Вас було госпіталізовано до ОКЗ «ПНД м. Кривий Ріг» на підставі ст. 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» №1489-111 від 22.02.2000 р. також за вашою згодою, що підтверджено наявністю письмової заяви, підписаної Вами особисто та зафіксованої лікарем-психіатром».

То ж маємо вже дві версії госпіталізації пана Нагула:

Стаття 13 Закону говорить, що «особа госпіталізується до психоневрологічного закладу добровільно – на її прохання або за її усвідомленою згодою».

Наявність заяви мала би засвідчити, що Нагул В.  В. був госпіталізований до ПНД добровільно, за власним бажанням. Давайте спробуємо з’ясувати, а чи мав Нагул В.В. бажання добровільно лікуватись?

     Якщо Нагул В. В. мав бажання добровільно лікуватись, то яка була потреба його в’язати і везти до ПНД в примусовому порядку? Звісна річ, що тут про добровільність не може йти мова. Можливо, коли його привезли до ПНД і в бесіді з ним лікарі зуміли його переконати в необхідності лікування? Читаємо матеріали справи. Лікар Стрельніков, який буцімто засвідчив підпис Нагула В. В. на його заяві про добровільне бажання лікуватися, далі при первинному огляді в приймальному відділенні пише: «больным себя не считает». Так, що ж в такому випадку засвідчив лікар Стрельніков: добровільну згоду чи підпис? Як лікар-психіатр може вважати за можливе лікувати за добровільною згодою пацієнта, який себе хворим не вважає. Та й який сенс людині, яка себе хворою не вважає, добровільно погоджуватися на лікування?

 Можна дивуватись абсурдності таких дій лікаря, але можна і ставити питання про його професійну придатність для роботи лікарем-психіатром лише за одне таке рішення! Але далі ще цікавіше. Лікар Стрельніков виставляє Нагулу діагноз: «О. преимущественно бредовое психотическое расстройство».    

       У відповідності з мовою поданого діагнозу, змушений перейти на російську, щоб було зрозуміліше, про що йде мова.

Нагул В. В. больным себя не считает. Ему ставят диагноз «острое бредовое психотическое расстройство» и собираются лечить психотропными средствами. Спрашивается, с какой целью и какой же результат такие врачи пытаются получить? Мне могут возразить: вы не врач и не можете комментировать действия врачей. В таком случае вообще никто ничего не может комментировать, ставить вопросы и обсуждать на страницах газет, рассказывать нам на телевидении. Давайте руководствоваться здравым смыслом и анализировать факты, а специалисты, если пожелают, нам в дальнейшем помогут  разобраться, кто прав, а кто не прав.

     Читаю определение: острый бред (МКБ 298.3) – этот термин используется для обозначения острого психотического эпизода, который, как полагали раньше, наблюдается у психопатических личностей (degeneres). Первоначально описание клинической картины включало пять ключевых характеристик: внезапное острое начало, наличие ряда полностью сформировавшихся бредовых систем с эпизодическими галлюцинациями, некоторое помрачение сознания, связанное с эмоциональной нестабильностью, отсутствие соматических патологических признаков и быстрое наступление ремиссии.

     Що ж виявив лікар Стрельніков при огляді: « контактен, напряжен, немногословен, злобен, считает, что жена хочет от него избавиться, отравляя его для этого. Фиксирован на идее, что все это подстроила его жена. Больным себя не считает. Критики нет».

Що ж збирався лікар лікувати у пана Нагула, в якого не виявив ні галюцинацій, ні «помрачение сознания»? Людина, яку привезли у зв’язаному вигляді, над якою познущалися санітари, абсолютно адекватна описаній Стрельніковим симптоматиці. Які  вона в такому випадку має мати добрі почуття до дружини, з ініціативи якої це все сталося? Я не збираюся коментувати слова, які використовує пан Стрельніков, але надто непрофесійно вбачати психічний розлад у людини, яка має свою думку щодо власної дружини, з якою прожив 20 років, тому що ця думка відрізняється від думки лікаря, який її бачив перший раз у житті і всі її слова сприймає за істину, а слова Нагула В. В. кваліфікує як психічний розлад. А чи в такому випадку все в порядку в пана Стрельнікова чи то з головою, чи то із совістю? На мою думку,  шановна медична комісія мала б це з’ясувати.

Чому ми так з’ясовуємо всі деталі? Діагноз лікаря  Стрельнікова став підставою для того, щоб Нагула  направити на лікування в гостре відділення. Людину, над якою тільки-що познущались санітари, лікар без будь-яких на те підстав направляє до важко хворих. Хіба це не продовження знущання  над Нагулом уже лікарським персоналом диспансера? 

Давайте тепер спитаємо у шанованої медичної комісії: це лікування чи катування людини уже в межах медичного закладу?  Факти? Будь ласка! 13.08.10 збирається лікарська комісія і, розуміючи, що підстав для діагнозу, виставленого Стрельніковим немає, повертається до діагнозу, який встановив фельдшер Калич, як до такого, що вже важко буде його спростувати. Помиляється шановна комісія. Читаємо документ:

 «… Обоснование диагноза. На основании данных анамнеза заболевания (начало заболевания  в течение нескольких месяцев, наличие стрессовой ситуации (развод) и клиническую картину (быстро меняющаяся картина, структурные нарушения мышления в виде паралогики, неадекватность эмоций и поступков), выставляется диагноз: острое полиморфное психотическое расстройство без симптомов шизофрении…».

Читаємо, що ж таке «психотическое  расстройство» (МКБ 306,316) – неточно определенный термин с холистической окраской и двойственным смыслом, применяемый прежде всего к состояниям, в которых эмоциональное расстройства играют значительную роль в этиологии, усугублении или поддержании патологического соматического процесса, характеризующего болезнь. Не потрібно бути лікарем, щоб зрозуміти, що для встановлення такого діагнозу потрібна наявність «патологического соматического процесса, характеризующего болезнь». 

Читаємо висновок  лікарської комісії від 13.08.10: «Соматитеский и неврологический статус в норме. Психическое состояние при поступлении: сознание клинически не нарушено… галюцинаторных переживаний не выявляет… память без грубых нарушений… эмоционально лабилен… мышление обстоятельное…  интеллект соотвествует полученному образованию…».

Патологічного соматичного процесу немає, а діагноз комісія виставляє. Питається, це що непрофесійність чи з якоюсь метою? Це лікування, катування чи експеримент – витримає чи не витримає знущання? Питання не риторичне, бо до 27.08.10 лікування здійснювалося відповідно до цього діагнозу.  27.08.10 лікарська комісія, не виявивши нічого нового в Нагула В. В., виставляє йому вже новий діагноз: «Хроническое бредовое расстройство».

Чи є випадковою така часта зміна діагнозу протягом невеликого періоду з 12.08.10 до 02.09.10? Я переконаний, що ні. Неважливо, які були клінічні ознаки, а точніше їх відсутність, діагноз виставлявся в залежності від мети, яку переслідували лікарі, а це вже ознака не халатності… Але це вже компетенція правоохоронних органів, а не експертів визначати був злочинний намір, чи не був?

У заяві, яку нібито підписав Нагул В. В., сказано, що «ознайомлений … з правом відмовитись від запропонованого лікування».  20 серпня 2010 року лікар у медичній картці стаціонарного хворого пише: «просит отменить инъекции. Тяготится пребыванием в больнице». І яка ж реакція лікаря? – «С седативной целью назначен феназелам».  Далі ще краще… 23.08.10 лікар пише: «интересуется выпиской. Активно бредовых идей не высказывает. Однако при упоминании о конфликтах с женой напряженным, подозрительным… » Висновок такий самий: «с седативной целью назначен феназелан».  25.08.10: «просит отменить ему все инъекции. Тяготится пребыванием в отделении, интересуется выпиской. Больным себя не считает. Утверждает, что госпитализация это недоразумение и это больше не повторится. Заявил, что врач специально не хочет его выписывать, «наслаждается своей властью».  Висновок такий самий: «с седативной целью назначен феназелан».  28.08.10: ««тяготится пребыванием в отделении, настаивает на выписке. Заявляет, что все проблемы с женой решатся, т.к. они оформляют развод. С седативной целью назначен феназелан».  01.09.10: «постоянно интересуется выпиской. Намерен заниматься разменом квартиры…» Читаючи медичну карту стаціонарного хворого із записами лікаря,  я ні разу не відчув, що Нагул лікувався за своїм власним бажанням. Більше того, на всі його прохання не було ніякої позитивної реакції лікаря. Де ж тут добровільність і усвідомлена згода? Я спеціально уникаю ставити питання про те, чи дійсно Нагул підписував ту заяву, на яку весь час посилається прокуратура і обласна лікарня. При сьогоднішніх технічних можливостях можна зробити яку завгодно заяву друкарським способом. Якби весь текст заяви був написаний Нагулом В. В. від руки, то в такому разі її ще можна було б  розглядати як достовірний документ.  Але, в будь-якому випадку, ми розуміємо, що формальний підпис під навіть правильно оформленою заявою і усвідомлена згода – це різні речі. Питання йде не про фінансовий документ, а про усвідомлену згоду на лікування в специфічному закладі. Питання настільки важливе, що його законодавець не передав на урегулювання Міністерству охорони здоров’я, а прийняв рішення викласти його окремим пунктом в спеціальному законі. То чи має право в такому разі лікарська установа нехтувати положенням цієї статті закону? Так, стаття 18 регулює порядок виписки особи з психіатричного закладу. Якщо ж, як стверджують представники ПНД, Нагул В. В. був госпіталізований за його заявою, то чому тоді не була виконана його вимога про виписку 28.08.10? А це вже пряме порушення Закону! Тільки за цим фактом є підстава у відкритті кримінальної справи за незаконне утримання і лікування протягом 5 днів.

І на закінчення я не можу не зупинитись  на питанні: так від чого ж все таки «лікували» і продовжують «лікувати» Нагула В .В?

В матеріалах справи читаємо:

«Нагул В. В. знаходиться під наглядом лікаря  з 10.09.10 по поводу хронічного маячного розладу».

12.08.10 лікарем Туровою Л. С. був оглянутий на дому  та згідно статті 11 встановлений первинний діагноз «хронічний маячний розлад».

13.08.10 ЛКК підтвердила первинний діагноз (хоча в матеріалах справи діагноз поставлений інший, про що я відзначав раніше.».

Я спробував за документами справи з’ясувати для себе, в чому ж лікарі вбачали підстави для постановки Нагулу В .В. саме такого діагнозу.

Перейду на російську мову, щоб бути ближче до оригіналу. 

Какие же «ложные убеждения, не соответствующие реальной действительности и не поддающиеся коррекции», установила Турова Л. С.? Так как нет самого документа,, то мы не можем  об этом сказать что-либо определенное. Однако, из объяснений Туровой Л. С. в Жовтневом РОВД мы можем однозначно утверждать, что никакой беседы Туровой Л. С. с Нагулом В. В. не было, а значит, и не было возможности у Туровой Л.С. самостоятельно выяснить, какие у Нагула В. В. убеждения ложные, а какие нет. Постановка диагноза осуществлялась на основании показаний его бывшей жены, а это прямо противоречит закону. 

Не проводя обследование, а со слов жены устанавливает Нагулу В. В. диагноз и фельдшер Калыч. Не нашел другой аргументации, кроме как «со слов жены…» и врач Стрельников, когда устанавливал диагноз в приемном отделении.

13.08.10 г. лечебная комиссия в вину Нагулу В. В. ставит его мнение касательно его бывшей жены. Читаю дословно: «по бредовому трактует отношения с женой. Сообщил, что он заметил, что она подсыпает ему что-то в пищу, потому он не желает проживать с ней в одной квартире».

Не берусь утверждать, правду в данном случае говорит комиссия или нет. Для меня важно в данном случае другое. А, что же здесь бредового у Нагула В. В. нашла комиссия? Допустим, человек заметил, что жена ему что-то подсыпает в пищу, у него возникло недоверие к своей жене, он принял решение с ней развестись, а врачи говорят ему: « у вас бредовое расстройство».

14.08.10г. – совместный осмотр с заведующим отделением. Аргумент тот же самый: «продолжает по бредовому трактовать отношения с женой». Лечим уже не убеждения, а отношения?

В анамнезе болезни читаем: «изменился в поведении, с октября 2009 года; стал конфликтен, придирчив к жене… высказывал обвинения в адрес жены… стал предъявлять жене обвинения…».

В советское время было обыденным, когда семейные конфликты ставали предметом разбирательств то ли на партбюро, то ли на товарищеском суде. Сегодня уже не в диковинку, когда семейные конфликты стают предметом «оказания психиатрической помощи».  Такие эпизоды нам демонстрируют различные сериалы, но поверить в это как-то было трудно. Надеюсь, что публикация данных материалов и реакция на них общественности  раз и навсегда отобьет охоту у некоторых представителей медицины превращать оказание психиатрической помощи в разновидность бизнеса по-новоукраински.

Початок матеріалу читайте тут: http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1299673128

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування