Публікація

Розголошення ВІЛ+ статусу медичним працівником є незаконним, навіть якщо діагноз розголошено найближчому родичу

До Правозахисної групи «СІЧ» (м. Дніпро), яка входить до складу УГСПЛ, звернулась Олександра Куницька (справжнє ім’я особи замінене з метою збереження умов конфіденційності), яка є хворою на ВІЛ. Життєві обставини склалися таким чином, що її чоловік, без відома та згоди Олександри, звернувся до її лікаря-невролога з метою отримати направлення на її обстеження до лікаря-психіатра. Аргументував начебто занепокоєнням станом здоров’я на той момент ще дружини (сім’я була на межі розлучення).  Лікар видала йому направлення до психіатра для пані О. Куницької, а у своєму направлені вказала, зокрема, “на фоні набутого імунодефіциту «В-20»”.

Відповідно до міжнародної класифікації хвороб це означає хворобу, викликану вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Звісно, у лікаря була відсутня письмова інформована згода клієнтки на розголошення такої інформації. Чоловіку, звісно, було нескладно пошукати цю інформацію у відкритих джерелах і дізнатися значення шифру.

Таким чином лікар порушила норму про обов’язковість отримання інформованої згоди особи на розголошення її ВІЛ-позитивного статусу передбачена ч.ч.4,5 ст. 13 ЗУ «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ».

Адвокат УГСПЛ Марина Кіптіла, яка супроводжує справу на національному рівні, зазначає наступне: «оприлюднивши інформацію приватного характеру, лікар порушила статтю 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод – обов’язок поважати приватне життя інших осіб. Порушення обов’язку нерозголошення інформації непоправно зруйнувало довіру Олександри, яка має існувати між нею та медичними працівниками.

Марина Кіптіла

Таке втручання у право Олександри на повагу до її приватного життя – права, закріпленого частиною 1 статті 8 Конвенції, не було виправданим у світлі частини 2 зазначеної вище статті Конвенції.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, захист персональних даних, у тому числі медичних відомостей, має фундаментальне значення для реалізації особою свого права на повагу до приватного і сімейного життя – права, гарантованого статтею 8 Конвенції. Дотримання конфіденційності відомостей про здоров’я є особливо важливим принципом правових систем всіх Держав-учасниць за Конвенцією. Дотримання конфіденційності даних про здоров’я має ключове значення не тільки для захисту приватного життя пацієнта, але й для збереження його довіри до медичних працівників і системи охорони здоров’я в цілому. За відсутності таких гарантій захисту особи, які потребують медичної допомоги, можуть утриматися від звернення за необхідним лікуванням, піддаючи тим самим своє здоров’я небезпеці».

Після отримання направлення до лікаря-психіатра та вимушеного розголошення персональної інформації, подружжя припинило спільне проживання. Крім цього, чоловік та свекор не давали  їй бачити власних дітей. Аргументуючи свою поведінку, вони демонстрували співробітникам правоохоронних органів та органів опіки той самий документ із спеціальним шифром “В-20”. На їх думку, мати – небезпечна для суспільства і може завдати шкоду дітям.

Олександрі для того, щоб мати змогу бачитись з дітьми, довелось доводити протилежне. Так, вона обстежилась на всі можливі загрози, включаючи психічні розлади,  отримала висновок – безпечна для оточення, психічні розлади відсутні.

Таким чином інформація про ВІЛ+ статус не просто була розкрита медичним працівником без письмової згоди пацієнта (що вимагає закон – навіть у разі повідомлення цієї інформації іншому лікареві для цілей, пов’язаних з лікуванням), але й поширилась далі – стала відома працівникам поліції, служби опіки, чого, звісно, не повинно було статися. Поширення інформації було підтверджене не тільки відеозаписом з нагрудних камер працівників поліції, що міститься в матеріалах справи, а й поясненнями в судовому засіданні вже колишнього чоловіка заявниці, який підтвердив, що саме це направлення демонстрував співробітникам поліції, надавав в органи опіки та піклування та лікарю-психіатру тощо.

На вимогу адвоката лікарнею було проведено службове розслідування та встановлено порушення лікарем вимог Закону України «Про інформацію», ст. 32 Конституції України, ст. 286 Цивільного кодексу України, у зв’язку з чим лікарю оголошено догану.

При цьому, стаття 15 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний   захист людей, які живуть з ВІЛ» від 12.12.1991 р. № 1972-XII передбачає право особи на відшкодування шкоди,  пов’язаної з обмеженням  їхніх прав унаслідок розголошення чи розкриття інформації про їх позитивний ВІЛ-статус.

Таким чином, незаконне розголошення інформації, що становить лікарську таємницю, становить  порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 13  Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний   захист людей, які живуть з ВІЛ», статтей 39-1, 40  Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», непоправно зруйнувало довіру, яка має існувати між медичними працівниками та пацієнтами, завдало значних моральних страждань та призвело до обмеження її прав.

Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 10

Саме тому 27 вересня 2019 року адвокат УГСПЛ Марина Кіптіла направила до суду позовну заяву. Відповідачами у цій справі є як безпосередньо лікар, так і заклад, у якому вона працює –  Комунальне некомерційне підприємство «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 10» Дніпровської міської ради. Від них, керуючись статтями 276, 1172 Цивільного кодексу, заявниця вимагала компенсації моральної шкоди, спричиненої внаслідок неправомірного розголошення інформації про неї.

Звісно ж, жоден з позивачів не визнав своєї вини. Лікар стверджує, що чоловікові Олександри  був відомий її діагноз, адже колись вони начебто разом були на прийомі і обговорювали це питання. Будь-яких доказів на підтвердження цього, звісно, не надано. Як зазначає Олександра, особисто вона взагалі не обговорювала з лікарем-неврологом свій ВІЛ-позитивний статус, прийом у лікаря відбувався без присутності чоловіка. Інформованої згоди на розголошення її ВІЛ-позитивного статусу лікарю не надавала.

При цьому, як зазначає адвокат, представник лікаря в судовому засіданні на запитання щодо мотивів розголошення інформації пояснила, що метою було «попередження іншого лікаря про небезпеку»! Відповідь вражає. Як зазначила адвокат, добре, що в судовому засіданні не була присутня пані Олександра та не чула відповіді представника лікарні, бо була б шокована не тільки самим фактом розголошення, а й його мотивами, що вщент зруйнувало б довіру до медиків.

Тому висновки суду про те, що інформація була передана іншому лікареві у зв’язку з лікуванням (що також відповідно до  ч.ч.4,5 ст. 13 вищезазначеного Закону вимагає отримання письмової інформованої згоди пацієнта), не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються поясненнями представника лікаря.

Вагомим аргументом на свою користь лікар вважає той факт, що просто переписала позначку «В-20» з медичної картки пацієнтки. А це, на її думку, не є розголошенням діагнозу, з чим адвокат УГСПЛ, звісно, не погодилась. Що ж, принаймні, лікар не стверджувала, що їй не відомий код «В-20». Сам медичний заклад підтримує доводи лікаря. При цьому, жоден нормативний акт, який стосується захисту персональних даних та конфіденційної інформації, не містить такої підстави для розголошення лікарем конфіденційної інформації, як наявність іншої медичної документації, в якій зазначено діагноз.

На жаль, рішенням суду боротьба Олександри за справедливість і свої права не завершилася: 27 жовтня 2020 року було оголошено про те, що у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі. Звісно, зазначене рішення було оскаржене до суду апеляційної інстанції, однак постановою від 31 березня 2021 року у задоволенні апеляційної скарги також відмовлено з підстав, зазначених у рішенні суду І інстанції – начебто розголошення не відбулося у зв’язку з тим, що чоловікові був відомий діагноз дружини.

За таких обставин наступний крок – касаційна скарга і захист прав О. Куницької у Верховному Суді, який є судом касаційної інстанції. Це наступна після апеляційного суду ланка судової системи. Підстави звернення до Верховного Суду передбачені статтею 389 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) і, насправді, цей шлях є дуже складним, адже суд сумлінно використовує суворі фільтри, які Кодекс встановлює для справ. Щоб домогтися касаційного перегляду, юристу необхідно чітко обґрунтувати, чому суд має розглянути справу, детально описати процесуальні порушення та показати, як вони зашкодили правильному вирішенню справи, або пояснити, чому попередня позиція, яку раніше висловлював суд з подібного питання, має бути змінена тощо. Справа пані Олександри має шанси на успіх на підставі п. 3 ч. 2 ст 389 ЦПК у зв’язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Крім того, як зазначає Марина Кіптіла, рішення суду І та апеляційної інстанції ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для їх скасування та ухвалення нового рішення.

А якщо і цей крок буде безрезультатним, то доведеться шукати справедливості в Європейському суді з прав людини.

Українська Гельсінська спілка з прав людини виконує проект «Юридичний захист людей, які живуть ВІЛ, ТБ та представників уразливих до ВІЛ груп населення через надання комплексної юридичної допомоги» за фінансової підтримки Благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» в рамках реалізації  проекту «Прискорення прогресу у зменшенні тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції в Україні», що реалізується за фінансової підтримки Глобального фонду для боротьби з СНІДом, туберкульозом та малярією.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Громадські монітори допомагають розробити важливі програми для громад Донецької та Луганської областей та налагодити діалог громадськості зі владою

У 13 громадах Донецької та Луганської області запрацювали комунікаційні платформи, які об’єднали представників громадських організацій,...

20 Вересня 2021

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: