Так вважає відома російська правозахисник Людмила Алєксєєва, голова Московської Гельсінської групи, – про це вона розповіла в інтерв’ю кореспонденту РУПОРа під час свого візиту в Київ. 

РУПОР: Чи може в Росії відбутися щось на кшталт «помаранчевої» революції?

Алексєєва: Я думаю, що скоріш за все це можливо і відбудеться, якщо не припиняться фальсифікації виборів. Це справа часу, тому що всі ми вийшли з одного кореня, усі ми жили донедавна в одній державі. У нас однакова психологія, однакове мислення, і те що в трьох різних країнах близьких Росії це відбулося, я маю на увазі Абхазію, Грузію й Україну, показує, що колишні громадяни Радянського Союзу однаково болісно сприймають порушення свого виборчого права з боку влади. Громадяни Росії ні чим не відрізняються від громадян України, Грузії й Абхазії, їх теж це обурює і я говорю це не з теоретичної точки зору. Я це знаю. Поки що не дійшло до відкритих виступів, але два роки тому й в Україні ще не було ніяких відкритих виступів. Я впевнена, що люди більш за все реагують і обурюються порушенням саме виборчого права. Можливо через те, що вибирати владу – це масове право. Наприклад, право об’єднуватись, виходити на мітинги і демонстрації, користуватися правом на свободу слова – захистом цих прав займається невелика кількість людей, тільки найактивніші. А виборче право – це те право, яким користується кожен громадянин, навіть той, який не йде на вибори. Тому що, навіть якщо він не йде на вибори, він повинен подумати – йти йому, чи ні. Це право ставить перед усіма людьми якісь питання і викликає якісь реакції. Саме обмеження цього права викликає такі масові реакції. Тому якщо наша влада не витягне уроків з того, що відбулося в їх найближчому оточенні, а я боюся, що не витягнуть, то, зрештою, це відбудеться й у Росії.

РУПОР: Чи можливо це з огляду на неосяжні простори Матінки-Росії?

Алексєєва: Ми вже маємо практичний досвід, масові реакції і путч у 1991 році. Першою виступила Москва, але виступи були й у Петербурзі, і в Челябінську, і в Єкатеринбурзі й в інших містах. І все закінчилось, зрештою, перемогою народу. У великій країні важче виступити по всій території, але цього і не потрібно. Так було і під час революції 1917 року. Частина країни дізналась про те, що відбулася революція тільки через півроку. А вона відбулася і мала великі наслідки. Розміри країни утруднюють одностайне реагування, але зовсім не скасовують такої можливості.

РУПОР: В одному з інтерв’ю Сергій Ковальов назвав російський народ инернтним щодо захисту власних прав…

Алексєєва: Так було й в Україні аж до нещодавних подій. Я пам’ятаю в 80-х роках я розмовляла з двома телевізійниками з приводу польської «Солідарності» і я тоді в них запитала: «Як у вас це вийшло, створити таку велику організацію і т.д.». І я дуже добре пам’ятаю їхню відповідь. Вони сказали, що якби нам за тиждень до цього сказали, що так буде, ми б не повірили. Просто такі реакції вони не прогнозовані і непомітні навіть для людей, які близькі до правозахисної діяльності. Але потім раптом все виявляється на поверхні. Так само зненацька це було в Грузії, так само зненацька це було в Україні. Тому те, що наші громадяни виглядають зараз інертними мене анітрохи не переконує в тому, що це неможливо. Ми далі зайшли у відступі від тих демократичних завоювань, які отримали після краху Радянського Союзу. І саме це обумовило можливість таких подій у Грузії, Абхазії й Україні. В усіх цих країнах був однаковий сценарій: були представлені два кандидати, один з яких не був підтриманий владою і був симпатичний народу. У нас, на наших виборах у Росії, такої колізії не було. У Путіна не було реального суперника. У Росії це поле дуже ретельне виполото й у цьому сенсі нам важче. А переконаність в тому, що вибори фальсифікуються і фальсифікуються владою – це абсолютно масове переконання. Не тільки продвинуті громадяни так вважають, але і бабка в селі знає теж саме. Це відомо й очевидно для всіх, тому що вони діють дуже давно, нахабно і нав’язливо. Тому це усвідомлення в людей є. А як це прорветься – можливо інакше. Можливо, це не будуть масові виступи, але невдоволення масове й усвідомлення масове.

До того ж наша влада в більш небезпечній ситуації, ніж Кучма в Україні. У вас теж політична верхівка розділена навпіл, до того ж великий бізнес скоріше на боці влади, а ось середній та дрібний – на боці суспільства. А в нас навіть великий бізнес, особливо після справи «ЮКОСА», найвищою мірою незадоволений владою. Там немає жодної щиро підтримуючої Путіна людини. Все тримається тільки на страху. Путіна підтримують тільки його призначенці з Пітеру, яким він роздає гроші і владу. У цьому сенсі в Росії більш вибухонебезпечна ситуація, ніж в Україні.

Наша судова і законодавча влада не менше незадоволена владою виконавчої. От у вас Верховний Суд знайшов у собі мужність прийняти таке рішення, незважаючи на те, що суддям приходилося ховатися, не ходити додому. У нас можлива така ж історія. Тому що зовсім недавно, коли в нас був з’їзд суддів, там виступав Путін і це показували по телевізору. Це було соромно! Він запропонував прямим текстом у Колегію суду ввести представника від влади, а потім додав, що суддям піднімуть зарплатню в два-три рази, а через деякий час ще в два-три рази. Але навіть після цього на з’їзді суддів усі проголосували проти введення в Колегію суддів представника від влади, хоча голосування було відкритим. Абсолютна більшість проголосувала проти!

Виконавчою владою незадоволені не тільки судді, але і законодавча влада. Навіть партія «Єдина Росія» ніякою владою не володіє. Вони, ставши депутатами, почувають себе приниженими, тому що їм говорять, що робити. Тому в нас не тільки народ незадоволений виконавчою владою, у нас все суспільство незадоволене. І, до речі сказати, армія, теж незадоволена, крім генералів. Звичайно, у нас є цілком прогнилі сили, які будуть підтримувати владу, це міліція, прокуратура і ФСБ. Вони будуть на боці влади. Тому я не говорю про революцію, коли всі повстануть. Я сама не прихильник відкритих виступів. Добре що в Україні все мирно скінчилось. Але могло ж закінчитися і не так. Стояли ці хлопці усі в броні, їм квіточки дівчата просовували в щити, але ніхто не знав, чого від них чекати. І я не знаю, можливо, і не буде відкритих виступів у Росії, але щось точно буде, тому що коли більшість незадоволена і тільки маленька купка задоволена – це в Туркменії так можливо, але не в Росії.

Інтелігенція, наука незадоволена, ну всі! Тому що на усіх тиснуть і вони усвідомлюють, що на них тиснуть. І вони там нагорі нервують, вони бояться, адже не випадково вони хочуть призначати губернаторів. Вони думають, що якщо вони його призначать, так він їм буде підкорятися? Можливо, але чи буде він задоволений? Він губернатор, а йому як хлопчиську зверху говорять, що робити. Йому це навряд чи сподобається, навіть якщо його призначив президент.

РУПОР: Як ви можете прокоментувати законотворчу роботу в Росії на прикладі антитерористичного закону, що збираються прийняти в Думі.

Алексєєва: Це такий ідіотський закон, який, швидше за все, не буде прийнятий, і я думаю, що в цьому присутня така гра, яка продумана заздалегідь. Дума пропонує свідомо зовсім ідіотський закон, а президент говорить: «Ну що ви! Як можна!» Тоді закон приймають не в зовсім жахливому вигляді, а в просто жахливому. І президент виглядає добре, тому що найбільш одіозні пункти він забрав. Звичайно він буде прийнятий у принципі, і як і всі закони, що приймалися останнім часом у Росії, він спрямований на обмеження прав громадян, в більшому чи меншому ступені. А в Росії інших законів просто не приймають.

Це все справа часу!

РУПОР: Дякуємо!

_{Вікторія Онищенко
РУПОР}