Ромська правозахисниця Земфіра Кондур: «Байдужість чиновників до проблем ромів – це наш сучасний виклик»
Нове інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну»
8 квітня світова правозахисна спільнота відзначає Міжнародний день ромів. Роми належать до національної меншини, яка постійно стикається із дискримінацією в українському суспільстві. Не дивлячись на спосіб проживання (дисперсно або компактно), вони, відповідно до результатів соціологічних досліджень і моніторингів, вважаються однією з найбільш уразливих до стигматизації груп.
Ромські жінки в Україні зазнають множинної дискримінації – за статтю, за етнічною ознакою, місцем проживання. Особливо це стосується тих ромок, які мешкають у районах компактного проживання (у так званих «таборах» або у сільській місцевості). Вони обмежені у виборі репродуктивної поведінки (змушені рано виходити заміж і народжувати більше 2-3 дітей), у доступі до освіти (у порівнянні з хлопчиками), у працевлаштуванні, в доступі до медичного обслуговування тощо.
Українська Гельсінська спілка з прав людини долучається до міжнародної правозахисної спільноти щодо відзначання цієї дати і пропонує інтерв’ю із авторського проекту гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну» із активісткою Земфірою Кондур, яка чимало років працює в Україні у сфері захисту прав ромів і ромок.
Земфіра (Зола) Кондур більше 20 років займається проблематикою становища ромів в Україні загалом і ромських жінок зокрема. Вона – віце-президентка відомої ромської організації – Ромського жіночого фонду «Чіріклі», а також фандрайзерка ромського інтернет-радіо “Chiriklo”. Окрім того, Земфіра – заступниця голови Міжвідомчої робочої групи при Кабінеті Міністрів Україні з питань виконання плану заходів щодо реалізації Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року.
З середини 2000-х років Зола Кондур за сумісництвом працює в Інституті педагогіки Національної академії педагогічних наук України у відділі навчання мов національних меншин та зарубіжної літератури, займається розробкою програм і посібників для навчання ромською мовою. У 2017 році вступила в аспірантуру Запорізького національного університету, аби ретельніше дослідити питання соціальної політики.
Чимало років працює в галузі прав людини з увагою до проблем ромів, у тому числі, як консультантка для міжнародних правозахисних організацій. Фахово займається лобіюванням питань ромів на українському та міжнародному рівнях. Земфіра Кондур представляє інтереси українських ромів в ООН, ОБСЄ, Європейському парламенті, Раді Європи.
Про ініціативи Золи Кондур, спрямовані на просвіту жінок та їхні права у традиційних ромських родинах, Німецька хвиля у рамках проекту #LocalHeroes зняла документальний ролик.
– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?
– Коли я навчалася в Ізмаїльському державному педагогічному університеті, мій тато Анатолій у 1993 році заснував одну із перших ромських громадських організацій в Україні – Асоціацію ромів Ізмаїла. Він тоді лише розпочинав роботу, і йому потрібна була допомога. Спочатку я допомагала йому писати листи до адміністрації, потім – в організації заходів. І так, непомітно для себе, захопилася цією справою. І вже більше 20 років працюю у сфері захисту прав ромів і ромок.
До тата і його батька Федора постійно зверталися люди для захисту їх прав і представництва інтересів, тому, мені здається, наша діяльність є чимось абсолютно природним. Іноді я думаю, що могла би робити щось інше, викладати, або відкрити власну справу. Але коли я бачу системні порушення прав ромів, погроми, обмежений доступ до освіти, медичних послуг, я розумію, що все ще маю залишатися в ромському русі і відстоювати права ромів, а особливо ромських жінок.
– Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?
– Пам’ятаю свій перший тренінг у Києві – він проводився ЮНІСЕФ, – мене тоді у супроводі всієї родини привезли і перевіряли, чи все добре. Потім були тренінги Ради Європи, ОБСЄ, ЄЦПР, ООН і багато інших. Я проходила навчання для громадських лідерів у США.
Для мене всі ці тренінги, семінари, школи дали дуже багато знань у сфері прав людини. Потім я була консультанткою Європейського центру із прав ромів, Ради Європи і ОБСЄ, і вчилася, працюючи. В мене були чудові «вчителі» і «вчительки», які навчили мене менеджменту, дипломатії, дали знання про гендерні питання і багато іншого. Я безмежна вдячна їм за це. Мої батьки дали мені і всім дітям нашої родини гідну освіту. Я маю вищу педагогічну освіту, а зараз навчаюсь в аспірантурі.
– З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?
– Це, передусім, такі теми як право на якісну освіту (що завжди було і є нашим пріоритетом), соціально-медичні послуги, доступ до адекватного житла, а також право на роботу, захист ромів від нападів на ґрунті ненависті, протидія дискримінації ромів.
– Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?
– Так, звичайно. Наша організація, Ромський жіночий фонд «Чіріклі», займається ромськими жінками і громадою в цілому.
Коли ми вивчали програму ромських посередників, ми розглядали її як модель підвищення ролі ромських жінок у громаді та можливість дати їм роботу. Пізніше, коли ми розпочали таку програму в Україні, то побачили, наскільки вона посилила участь ромських жінок в громаді, зросла впевненість жінок в своїх силах, вони стали економічно незалежними.
Але, що більше всього мене радує сьогодні – це те, що наші ромські жінки стали спеціалістками в соціально-медичній сфері. Вони обізнані в питаннях документування осіб, і багатьох різних питаннях. Сьогодні вони є партнерками соціальних, медичних служб тощо.
Інший приклад – це наш звіт у Комітет Конвенції Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW). Після його вивчення Комітет надав рекомендації України щодо покращення становища жінок, особливо в доступі до освіти, медичних послугах та отриманні документів.
Наразі ми почали працювати з ООН Жінки Україна, щоб як можна більше надати ромським жінкам знань про Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та як її використовувати для захисту їх прав.
У грудні 2017 року ми запросили ромських жінок до Верховної Ради України на засідання круглого столу з питань ромських жінок. Вони мали можливість представити проблеми своїх громад та презентувати позитивний досвід. Я була щасливою, тому що ніколи не думала, що звичайні ромські жінки зможуть брати участь у заходах на рівні ВРУ.
Спільно з ООН Жінками у нас є амбітна ідея провести перший Форум ромських жінок України, щоб привернути увагу до становища ромських жінок, показати успішних жінок і сформувати подальшу стратегію нашої роботи в цьому напрямку.
– На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?
– Я би сказала, що в ромському русі є певні досягнення. За багато років нам вдалося об’єднатися, ромські чоловіки визнали ромських жінок-лідерок, приймають їх на рівних. Так, наприклад, в Коаліції ромських неурядових громадських організацій є ромські жінки. Коаліція делегувала ромських жінок до складу Міжвідомчої координаційної групи при Кабміні, а також в постійні робочі групи при міністерствах.
Успіхом є прийняття Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року та Національного плану заходів, створення Міжвідомчої робочої групи (МРГ) при Кабміні, Секретаріату цієї групи. Разом із партнерами ми лобіювали це питання два роки. Важливо, що роми є як в складі МРГ, так і в Секретаріаті.
Для мене успіхом є наявність професійних ромських жінок-медіаторок, вони вже готові до активної політичної участі. Наявність експертних ромських громадських організацій та спеціалістів в різних сферах, а також ромські депутати та депутатки, поки що на місцевих рівнях.
– Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?
– Іноді ми відчуваємо себе безпорадними. Тому що коли в Харківській області рома вбиває депутат облради, і не несе покарання за скоєне, ти починаєш замислюватись, а чи варте чогось життя людини в цій країні?
Коли в селі Лощинівка відбувся погром ромських будинків і ніхто з тих, хто підбурював проти ромів і трощив будинки, не покараний. Формалізм, байдужість чиновників до проблем ромів, надзвичайно високий рівень негативного ставлення до ромів в суспільстві – це все є нашими сучасними викликами. І все це посилюється війною на сході України та глибокою соціально-економічною, політичною кризою.
– На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?
– Для ромських лідерів, як і більшості суспільства, гендер сприймається як щось таке, що проти чоловіків і лише для жінок. Тому в ромському русі потрібно багато працювати, спочатку щоб пояснити, що таке гендерна рівність, а потім – вплітати гендерні аспекти в програми.
Нам дуже важко доводилося розпочинати жіночі програми в ромських громадах, розвивати ромських жінок-лідерок, щоб вони на рівних могли працювати з чоловіками, тому що це сприймалося як щось неприйнятне для ромської громади. Але сьогодні можемо радіти тому, що маємо ромських жінок-медіаторок. У нашій мережі 55 медіаторів, серед них 23 – ромські жінки.
Мені здається, що на сьогодні в ромському русі поки що немає розуміння і готовності усвідомлено приділяти увагу гендерним питанням. Але проривом є те, що вже приділяється більше уваги ромським жінкам. І в ромському русі є ромські жінки різного віку, які можуть направляти свою діяльність як на чоловіків, так і на жінок.
– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?
– Я думаю, що ситуацію можна змінити постійною роботою з людьми різного віку, починаючи з дитячого садка і закінчуючи бабусями та дідусями. В ромських громадах жінки літнього віку відіграють дуже велику роль в родині, громаді. Можна задіяти ромських медіаторів та медіаторок, лідерів. Якщо всі вони будуть пояснювати, що гендерне насильство – не прийнятне і реагувати на такі випадки, то з часом, я сподіваюсь, ситуацію можна буде змінити.
Я також сподіваюсь, що ранні або примусові шлюби стануть рідкісним явищем в наших громадах. На мою думку, це можливо за умови надання освіти дівчатам і хлопцям.
– Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?
– Мене надихають люди, з якими я працюю, яким вдається допомогти, моя родина, друзі. В житті мені пощастило тому, що я зустріла дуже талановитих, творчих і надзвичайно цікавих людей, вони є моїми духовними вчителями або наставниками, підтримують і надихають.
У правозахисній діяльності я дуже захоплююсь діяльністю Мірьям Каролі, Рітою Іжаак, Джеліко Йовановичем, Ніколетою Біту і багатьма іншими людьми, з якими маю честь бути знайомою та переймати їх досвід.