Публікація

Рішення ЄСПЛ щодо справ Євромайдану: Дубовцев та інші проти України, а також Воронцов та інші проти України

Українська Гельсінська спілка з прав людини продовжує серію публікацій, в яких будуть обговорені зміст та значення п’яти рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 21 січня 2021 року, а також стратегія захисту постраждалих.

ЄСПЛ звернув увагу, що всі п’ять рішень винесених стосовно подій на Майдані потрібно читати в цілому. Загалом до Суду було подано 33 заяви від 39 заявників. Усі зазначені заяви мають спільну загальну фактичну інформацію, однак вони були згруповані для полегшення сприйняття. Суд наголошує, що основна скарга, спільна для всіх тридцяти трьох заяв, полягає в тому, що дії, які органи держави-відповідача вчиняли з метою придушення протестів на Майдані, були організованими, узгодженими та довільними.

 Наш четвертий матеріал із серії присвячений аналізу суті рішення ЄСПЛ у справах Дубовцев та інші проти України (події 26 січня 2014 року), а також Воронцов та інші проти України (події 19 лютого 2014 року).

 

Справа Дубовцев та інші проти України

Вказане рішення стосується подій у Дніпрі 26 січня 2014 року. Частина заявників вказувала на свою участь у мирній акції протесту, а частина заявляла, що вони лише спостерігали.

У вказаній справі розглядалися заяви чотирнадцяти осіб. Одинадцять з них зверталися до національних судів з вимогою щодо компенсації за незаконне позбавлення волі (яка була їм виплачена). Також Суд в своєму рішенні висвітлив дисциплінарні провадження щодо двох суддів, які приймали рішення щодо затримання заявників (обох було звільнено з посади).

Суд мав оцінити чи не втратили заявники, які отримали компенсацію, статус жертви та чи вичерпали засоби правового захисті ті заявники, що за компенсацією не зверталися.

При розгляді питання щодо статусу жертви Суд виходив з наступного:

  • Закон про амністію не містить положень, що прямо визнають незаконність утримання заявників;
  • деякі з рішень щодо виплати компенсації не містять чіткого висновку про незаконність тримання під вартою;
  • рішення не ґрунтувались на неправомірності затримання;
  • під час дисциплінарного провадження щодо суддів, які дозволили затримання заявників, було встановлено, що вони діяли незаконно та довільно.

Тому Суд визнав, що одинадцять заявників, отримали достатнє визнання, що їх затримання включало елементи протиправності та свавілля. Заявники не заперечували ні в національному провадженні, ні перед Судом обґрунтованість присудженої їм компенсації. Зауваження щодо затримок у виплаті не вважаються Судом доречними. Тому дев’ять з цих одинадцяти втратили статус жертви. Водночас двоє осіб, які досі не отримали компенсацію присуджену національним судом (через шість років після порушення) все ще розглядаються як жертва.

Щодо прийнятності трьох скарг осіб, які не зверталися за компенсацією (невичерпання засобів правового захисту) Суд, дотримуючись позиції викладеної у скаргах зазначених вище, дійшов висновку про їх прийнятність.

 

Справа Воронцов та інші проти України

Справа стосується затримання п’яти заявників у зв’язку з мітингом в Харкові 19 лютого 2014 року. В ній Суд вирішив розглядати лише порушення §1 статті 5 Конвенції.

Щодо прийнятності

Уряд стверджував, що заявники не вичерпали національних засобів правового захисту (не оскаржували вироки в апеляційному порядку) та не зверталися за компенсацію відповідно до Закону про компенсацію.

Заявники наголосили, що Закон про компенсацію не передбачає правової підстави для позову про компенсацію щодо адміністративного затримання; жоден національний суд чи орган влади не визнав позбавлення волі заявників порушенням національного законодавства.

Суд визнав скаргу прийнятною з огляду на наступне:

  • апеляція, це не забезпечила б достатнього відшкодування для стверджуваного порушення прав заявників;
  • Уряд не продемонстрував, що оскарження могло призвести з достатньою ймовірністю до звільнення до закінчення строку покарання;
  • Уряд не надав відповідних прикладів з вітчизняної практики, коли компенсація була призначена у зв’язку із затриманням відповідно до Кодексу про адміністративні правопорушення.

Суд зазначає, що тримання заявників під вартою протягом періоду відбування ними покарання за адміністративне правопорушення було затьмарене суттєвими процесуальними недоліками, які могли мати елемент свавілля:

  • Рішення ґрунтуються на звітах та протоколах міліції;
  • Звіти не мали детальної інформації щодо подій;
  • Суд не доклав жодних зусиль для перевірки основних фактів;
  • більшість заявників заперечували вчинення будь-якого правопорушення;
  • заявники засуджені практично ідентично узагальнено, без ретельної та об’єктивної оцінки їх справ.

У вказані справі Суд знайшов порушення статті 5 Конвенції щодо усіх заявників.

 

Матеріали підготувала Анастасія Мартиновська.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Підходи, які застосовувалися до законодавчого регулювання захисту персональних даних та доступу до інформації потребують суттєвих змін

29 листопада 2021 року відбулася експертна дискусія: “Захист персональних даних в Україні: проблеми законодавчого регулювання”....

02 Грудня 2021

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: