Публікація

Репортаж, що не відбувся

У місті Сєверодонецьк (Луганська область) побито правозахисника Олексія Свєтікова. При цьому у нього відібрано відеокамеру, якою було зафіксовано багато порушень на виборчих дільницях.

Зараз я вже розумію, що зовні все відбулося як у фільмах про дії спецназу: блискавично й професійно. Більш того, ці люди діяли так, щоб не нанести мені зайвих травм. І удар наостанку ногою у бік – не дуже сильно й небезпечно – для душі.

Хоча винен, звичайно, я сам. Ніколи б не послав на таке завдання кого-небудь із колег в однину. А сам поїхав. Мета здавалася простою і безпечною: на всіх дільницях у Сєверодонецьку у приміщеннях перебували міліціонери. Звичайно, це порушення закону, і навіть шукати нічого особливо не потрібно. Поговорити з тими самими міліціонерами та зняти бесіду на відео. Для редактора газети, та ще такої відомої у Сєверодонецьку, як “Третій сектор” – зовсім проста справа.

Таких епізодів було знято три. Останньою була дільниця №27, тут я доволі довго спілкувався зі співробітником міліції. Правда, без особливого бажання з боку останнього. Він навіть сказав, що я маю право знімати його лише за його згоди. На що я парирував, що у приміщені виборчої дільниці маю право знімати будь-що без усякого дозволу, і якщо вже він усупереч закону тут перебуває, то і його теж. 

Крім цього епізоду, був ще один цікавий відеоряд. Я раптом зрозумів, що ніякої таємниці голосування на цих виборах не існує. І зняв кілька голосувань виборців:  самого виборця, момент, коли він кидає бюлетень, як цей бюлетень опускається, і сам бюлетень із його результатами. Цих кадрів найбільш шкода.

Дільниця 28 – через дорогу. Дві подібні одна на одну школи. Проходжу біля своєї машини, коротка думка, що взагалі інформації досить, можна сісти і їхати. Але переходжу дорогу на той бік, перед достатньо стареньким автомобілем “Аудіо”.

Нажаль, навіть не глянув на номери. Пройшовши ще кілька метрів, побачив, що молодий чоловік, що стояв на тротуарі, різко пішов у мою сторону. Я ледве встиг зробити крок назад, як обидві двері машини розкрилися і з них вискочили ще двоє чоловік близько того ж віку. Ще один, що стояв на тротуарі з іншого боку “Аудіо”, теж кинувся у мою сторону.

Я не зовсім пам’ятаю, що відбувалося далі – надто все було швидко. Той, хто був попереду, не робив спроби мене вдарити, від розставив руки, щоб зупинити. Двоє, що вискочили з машини, схопили із заду за руки і повалили назад на землю. Скоріш поклали, ніж кинули. При цьому вони утрьох мене тримали, один виривав із рук камеру. З першого разу це не вдалося і він сказав: “Отдай камеру, паскуда”. Прийшлися її відпустити. Після чого перший з нападників стукнув мене ногою у бік і вони стрімко сіли в машину й уїхали. Відбулося усе секунд за 10-15. Навколо було багато народу (люди йшли на дільницю чи поверталися з неї), але мені здалося, що ніхто навіть не дивився у мою сторону.

Я зразу підхопився, проте виявилося, що у мене зламані окуляри (не знаю, коли і як це могло статися, враховуючі, що мене по голові взагалі не били) і мені не вдалося побачити  номер машини. Сів у свою і викликав своїх колег (які приїхали хвилин за п’ять) та міліцію, яку чекав із півгодини.

Безперечно, що ці хлопці мене чекали: двоє стояли таким чином, що мені прийшлося б зіштовхнутися з одним чи іншим, із якої б сторони я не обходив би їхню машину. Ніяких спроб витягнути гаманець чи взяти щось інше з речей не було, їх цікавила лише відеокамера. Чи той матеріал, що було знято. Чи просто те, що я знімав? І ще. Коли я під’їхав, щоб піти на дільницю 27 – їхньої машини ще не було, вона з’явилася, поки я був на дільниці.

Олексій Свєтіков

РУПОР

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування