Регіональна преса закликає бити в усі дзвони
Гучні заяви про безхмарне майбутнє вітчизняних засобів масової інформації під час і після помаранчевої революції вселили у душі журналістів якщо не впевненість, то доволі сильну надію на швидкі зміни у їхньому професійному житті. Чи справджуються ці очікування сьогодні?
Не темники, та все ж…
Чесно кажучи, новини центральних телеканалів зараз дивитися набагато приємніше, ніж до революції. Ведучим нема потреби ніяковіти від неприхованої брехні, журналісти не ховаються за анонімними “темниківськими” оглядами подій, нинішня опозиція доволі часто фігурує в сюжетах і має вдосталь синхрону (виступів без скорочень і вилучень). І навіть головний опозиціонер Віктор Янукович у недавній програмі “Іду на “Ви” визнав, що можливість опонентам нової влади безперешкодно висловлюватися — усе-таки заслуга цієї влади.
Мабуть, саме це мав на увазі і Президент Віктор Ющенко, коли на свою першу стоднівку однозначно заявив, що в Україні нарешті існує свобода слова. З чим ми наших столичних колег, що працюють у приватних ЗМІ, щиро вітаємо.
А що ж у провінції, де, як не крути, основними гравцями на медіа-ринку запишаються державні та комунальні ЗМІ? Та, власне, нічого не змінилося. Темників немає, але “керуюча і направляюча” чиновницька сила відчувається повсякчас. Чого варті лише так звані “орієнтировки”, які регулярно і мало не щоденно отримують редакції. Цими документами журналістів зобов’язують “широко і всебічно” висвітлювати діяльність органів виконавчої впади. І яких тем там тільки нема! Від намірів уряду реконструювати старі житлові будинки до .. поліпшення правового становища етнічних українців у Придністров’ї.
За такими “орієнтировками” висвітлювалася свого часу і діяльність уряду вже згаданого тут В.Януковича, за що всі державні та комунальні ЗМІ отримали клеймо дезінформаторів і “януковичців”.
Топ-менеджери “потопали” з роботи
Ще задовго до президентських виборів знаючі люди поділилися з керівниками комунальних ЗМІ інформацію про те, що в разі перемоги Ющенка жоден з них не втримається на роботі. На сьогодні вже у чотирьох редакціях районних газет області змінилося керівництво. Комусь “м’яко” запропонували піти на заслужений відпочинок, комусь надійшла пропозиція, від якої не можна було відмовитись, – написати заяву за власним бажанням, багатьом постійно натякають на близьке завершення журналістської кар’єри.
А найбільший конфлікт розгорівся у Бобровиці. Там новопризначені чиновники заповзялися за будь-яку ціну змінити редактора. У хід пішли усі можливі і неможливі методи. Зокрема, і перевірки фінансово-господарської діяльності редакції – цілком у дусі старої “злочинної влади”. Після кількох зібрань трудового колективу редакції, який ніяк не погоджувався зі зміною свого керівника, справу таки довели до логічного завершення: колектив проголосував за нового редактора, а старого звільнили… за прогули. Це при тому, що Галина Плющ, редактор бобровицького “Нашого життя”, у цей час знаходилась у відпустці і на лікарняному.
До конфлікту вже підключилась київська Незалежна медіа-спілка. Галина Плющ збирається подавати позов до суду не тільки про поновлення її на роботі, але й на відшкодування моральних та матеріальних збитків.
Тим часом багато представників нової впади на місцях цілком щиро вважають, що комунальні ЗМІ мають бути повністю і безумовно підпорядковані їм і озвучувати лише те, що їм дозволять. І ні слова більше. Заступник голови райдержадміністрації в одному доволі прогресивному районі так і заявляє гордо: “Це моя газета!” І летять до нашої асоціації листи з районів їдкого змісту: “Тиск неймовірний. Давайте бити в усі дзвони. Писати Лубченку, Атрошенку, Президенту, Прем’єру чи ще комусь. Давайте по інформагентствах якісь заяви розповсюджувати. Щось треба робити. У нас вже розказують, на якій сторінці що писати і як…”
Що далі?
Сьогодні вже абсолютно очевидно, що змін на рівні свідомості чиновників не відбулося і не відбудеться. Ну не вміють вони. не можуть і не хочуть по-іншому працювати з пресою. Не закладено це в їхньому генотипі. Гасло “Це моя газета” пройшло через комуністичні часи, дещо потьмяніло у перші роки незалежності, засяяло новим небаченим блиском при Леонідові Даниловичу, продовжує жити й перемагати і зараз.
І доки в нашій країні існуватимуть комунальні і державні мас-медіа, доти вони будуть, як загнані коняки, бігати по колу на чиновницькому повідку. Від батога до пряника. Від виборів до виборів. Доти вони будуть грати одну з ключових ролей у злощасному адміністративному ресурсі. Не за горами нові вибори. Кріпімося, колеги!
редактор менської райгазети „Наше слово”,
голова асоціації регіональних ЗМІ.