Публікація

Редакційний статут – чи є в ньому необхідність?

1 березня 2007 року – це останній день, коли всі українські телерадіоорганізації мають затвердити свої редакційні статути і подати їх до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Положення про редакційні статути з’явилися у новій редакції Закону України „Про телебачення і радіомовлення” (надалі – Закон) як відповідь на редакційні конфлікти зразка 2003 – 2004 років. Тоді менеджери телекомпаній у протистояннях з журналістами посилалися на редакційну політику, яка насправді ніде не була закріплена. Саме тому нова редакція Закону від 12 січня 2006 року передбачила принцип, згідно з яким власники телекомпаній не можуть втручатися у творчу діяльність телерадіоорганізації інакше, як через затвердження редакційного статуту та шляхом внесення змін до редакційного статуту.
Згідно з Законом, окрім принципів редакційної політики, в редакційному статуті мають бути закріплені правила формування та діяльності редакційних рад. Редакційна рада – це наглядовий орган, який уповноважений вирішувати редакційні конфлікти. Відповідно до Закону він формується на паритетних засадах власником (уповноваженим ним органом) та творчим колективом телерадіоорганізації. Закон місить невелику невідповідність: у статті 12 вказано, що половина складу ради затверджується „засновниками або Власниками телерадіоорганізації”, а у статті 57 зазначено, що ця ж сама половина затверджується „власником телерадіоорганізації або уповноваженим ним органом”. На думку експертів ІМІ, цю статтю слід розуміти таким чином, що кожна з осіб, вказаних у Законі, має право затвердити половину складу редакційної ради, при цьому конкретне рішення щодо цих повноважень має бути зафіксоване у редакційному статуті

Обговорити доцільність, ефективність та практику запровадження редакційних статутів в Україні запропонували Інститут Медіа Права, Незалежна Асоціація Мовників та „Центр реформ преси та телебачення „ПРОСТІР” під час круглого столу „Редакційні статути телерадіоорганізацій: практика запровадження”. На цьому ж круглому столі Інститут Медіа Права та Незалежна Асоціація Телерадіомовників презентували два варіанти типових редакційних статутів.

В процесі обговорення виявилось, що думки фахівців кардинально розходяться. Так, Ольга Большакова (ВГО «Незалежна Асоціація Телерадіомовників») вважає, що наразі редакційний статут не буде панацеєю для журналістів. Для того, аби такий документ працював, необхідна розвинута свідомість медіа-громадськості, – переконана пані Большакова. Зокрема подібний статут в Німеччині діє наступним чином: один журналіст звертається до редакційної ради телерадіоорганізації зі скаргою на неетичність та антиморальність, що допустив в  роботі його колега. Якщо рада приходить до висновку, що скарга правомірна, колектив засуджує неетичного журналіста шляхом громадського осуду. Чи можлива подібна ситуація в України? Навряд чи.

Прихильники важливості та доцільності запровадження редакційного статуту спиралися на те, що сам факт публічного обговорення та привернення уваги громадськості до питань редакційної політики телерадіокомпаній є позитивним фактором.

Про те, як українські телерадіокомпанії виконують норму Закону про затвердження своїх редакційних статутів і подають їх до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення розповів голова вказаної ради Віталій Шевченко. За його словами на сьогоднішній день подали свої редакційні статути лише 71 телерадіоорганізація. А це становить менше 10 % від наявних в Україні телерадіокомпаній. Залишилось менше 7 діб. Пан Шевченко зазначає, що йому важко уявити, як в такий короткий час буде розроблено затверджено редакційні статути. Віталій Шевченко припускає, що скоріш за все редакційні статути будуть складатися з витягів чинного законодавства про мас-медіа чи трудового законодавства.
Поскаржився пан Шевченко і на той факт, що Нарада з питань телебачення та радіомовлення, не має права повертати для доопрацювання редакційні статути. І користуючись цим деякі телерадіоорганізації роблять редакційну раду з двох чоловік.

Директор Інституту Медіа Права Тарас Шевченко повідомив, що його організація телефонувала до провідних телерадіокомпаній, намагаючись дізнатись про існування редакційного статуту. За результатами опитування виявилось, що працівники деяких з них навіть не знають по що йшла мова.

Постало питання і щодо того, чи можуть норми редакційного статуту розходитись з нормами діючого законодавства. З цього питання Тарас Шевченко навів досвід американських журналістів. Так тільки в деяких штатах США є норми, що захищають джерело інформації. В інших же штатах за не розкриття джерела в суді, суддя може призначити санкцію у вигляді позбавлення волі до того часу, поки журналіст не розкриє звідки він отримав відомості. Тобто фактично безстроково. Або більш милосердне покарання – штраф у розмірі 5 тисяч доларів за кожен день не розкриття джерела. Проте, нормою журналістських стандартів в США є не розкриття джерела, якщо йому це було обіцяно. Все залежить від журналістів.

Підсумовуючи вищевикладене хочу процитувати слова однієї з учасниць заходу: «Редакційний статут передбачений законодавством, а це означає, що колія закладена. Необхідно зачекати і побачити, чи поїдуть по ній телерадіоорганізації?»

Говорухіна Марина, УГСПЛ

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування