Расул Джафаров: «Акції солідарності з політичними в’язнями не можуть дати швидкого позитивного ефекту. Але без них зникає будь-який стимул боротись»
17 березня 2016 року в Азербайджані відбулась, здавалось би, пересічна подія – Президент Ільхам Алієв підписав розпорядження про помилування 148 ув’язнених. Однак, резонанс цієї події полягав у іншому – в державі з авторитарним режимом з-за ґрат вийшли одразу 20 знаних в державі правозахисників, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за правозахисну діяльність і громадський активізм.
На підтримку одного з них – Расула Джафарова – міжнародна правозахисна спільнота тривалий час проводила адвокаційні кампанії. Раніше, азербайджанський суд засудив його за сфабрикованими звинуваченнями у нелегальному підприємництві, зловживанні службовими повноваженнями, підробці та привласненні коштів до 6,5 років позбавлення волі. За непідтвердженою інформацією, його та кількох його колег Ільхам Алієв погодився випустити на волю лише під загрозою міжнародної ізоляції.
Фестиваль документального кіно про права людини «Docudays UA» у Києві не міг залишити Расула байдужим. Саме під час нього ми і познайомились. Оскільки наша розмова відбулась в останній тиждень перед виборами Президента України, ми аж ніяк не могли уникнути розмов про політичні баталії, які, втім, залишаться off-the-record. Головний висновок нашої бесіди зовсім про інше – звільнення політичних бранців є можливим з одним важливим «але». Часто свободи можна домогтися лише ціною багаторічного політичного тиску і титанічних зусиль громадськості.
Доброго дня, Расуле! Радий з Вами познайомитись. Розкажіть як і чому Ви вирішили стати правозахисником? Що Вас до цього спонукало?
Мені здається, що тут вплинули два фактори. Перший – це моя родина. Ми з бабусею жили у різних квартирах і коли я ще навчався в школі, то частенько любив бувати у неї вдома. Пам’ятаю як вона щоразу вмикала радіо і запрошувала мене послухати про те, що відбувається в країні та за її межами. Тоді, на початку 2000-х, у нас в Азербайджані на радіочастотах ще можна було натрапити на «Радіо Свобода», «ВВС» чи «Голос Америки». І, зазвичай, у цих радіопрограмах домінували правозахисні теми, які формували мої уявлення про політичний режим і світовий порядок.
Другий фактор – суспільство. У нас є загальноприйнятий постулат – незалежно від того релігійна ти людина чи ні – ти маєш робити благо для інших. У нашій культурі це називається «саваб» (в ісламі – винагорода, яку дає Аллах за праведне життя і добрі справи – прим. автора). Робити добро для всіх, хто цього потребує, захищати слабкого від свавілля сильного. По суті, у цьому і є місія правозахисника.
…незалежно від того релігійна ти людина чи ні – ти маєш робити благо для інших. У нашій культурі це називається «саваб»…
Коли Ви зрозуміли, що діяльність правозахисника пов’язана з високим рівнем ризику, особливо за умов авторитарних режимів? І як Ви в собі долали страх, що Вас переслідуватимуть?
Я не одразу це зрозумів. Свої перші фундаментальні знання про демократію і права людини я отримав у 2003 році, коли навчався на 3 курсі університету. Тоді я взяв участь у правозахисному воркшопі, що був організований Фондом Фрідріха Науманна. Але про жодні ризики чи загрози для правозахисників тоді не йшлося. Працювати в неурядовому секторі я почав лише після служби у війську, в організації, що займається питаннями безпеки журналістів, захисту свободи слова і права на самовираження. Вже в перші місяці роботи просто на моїх очах почали відбуватись арешти, фізичні напади, чорний піар на журналістів та активістів. І ось тільки тоді я усвідомив усю повноту небезпеки нашого становища. Усвідомив, що люди можуть бути ув’язнені тільки за те, що озвучують проблемні питання суспільства і діляться думкою, яка відрізняється від офіційної чи провладної. Водночас, усвідомив і принципи на яких базується громадянське суспільство і демократичні інститути. Це пробудило в мені серйозну внутрішню дискусію. З одного боку, я прийняв для себе ці принципи і не бажав зрікатись чи відступати. З іншого – ніколи не прагнув ризикувати, бути жертвою чи героєм в очах суспільства. Але, зрештою, у цій дискусії мій внутрішній «романтик» переміг «прагматика».
Перший арешт був для Вас несподіванкою чи друзі або недруги попереджали, що з Вами можуть так вчинити?
Власне, ще до свого арешту у 2014 році, я чимало разів потрапляв до ізолятора тимчасового тримання. То на дві доби, то на три доби, з різних причин, але завжди через громадський активізм. Серйозна загроза арешту нависла над нами у грудні 2013 року, коли за ґрати потрапив Анар Мамедлі – наш колега, який був спостерігачем на виборах Президента Азербайджану, коли Ільхам Алієв був обраний на третій строк. Він розкритикував результати виборів і поплатився за це. Раніше, у нас арештовували опозиційних активістів, журналістів і, навіть, блогерів за лайк у Facebook. А вперше так вчинили з відомим правозахисником. Ми дуже швидко збагнули – якщо посадили Анара, отже, можуть і всіх.
На початку липня 2014 року, перебуваючи у Києві, я несподівано для себе дізнався, що мої банківські рахунки заблоковані. Колеги подзвонили мені з Баку і повідомили, що це відбулось за прямої вказівки з Генеральної Прокуратури, яка відкрила кримінальну справу проти активістів місцевих та міжнародних неурядових організацій. Друзі-правозахисники, так само як і «не друзі», що співпрацювали з урядом в один голос радили мені, за можливості, не повертатись додому. І якби попереджали тільки друзі – я б на певний час залишився в Києві. Але «поради» недругів спонукали вчинити інакше. Я підозрював, що влада мене хоче «витиснути» з країни, аби дискредитувати, мовляв, якщо ховаюсь за кордоном, значить маю справжні, а не вигадані проблеми із законами своєї країни.
10 липня я повернувся в Баку, а наприкінці місяця попрямував до Тбілісі у робочих справах. На кордоні мені повідомили, що проти мене відкрили кримінальну справу, тим самим, заборонивши залишати межі держави. Мене викликали на допит до прокуратури, після чого – взяли під арешт. Вони побудували обвинувачення на двох фундаментах. По-перше, наша організація не була зареєстрована, а отже вела «незаконне підприємництво», яке, між іншим, закон не забороняв. По-друге, усі грантові контракти з незареєстрованою організацією вони визнали недійсними, таким чином, звинувативши мене у привласненні чималої суми коштів. Після винесення вироку я провів у тюрмі один рік і вісім місяців.
Як і хто боровся за Ваше визволення в Азербайджані та за його межами?
…За час мого ув’язнення відбулось багато зустрічей моїх колег і адвокатів з представниками міжнародних організацій, немало акцій протесту, в тому числі, і в Україні. Зрозуміло, що це одразу не допомагає і не може допомогти, але без такої солідарності зникає будь-який стимул боротись…
«Моє питання» порушувалось на мітингах опозиційних партій, які були, переважно, санкціоновані. У нас, зазвичай, для таких заходів виділяють стадіон недалеко від центру міста. Але такий меседж чула лише обмежена частина аудиторії. За час мого ув’язнення відбулось багато зустрічей моїх колег і адвокатів з представниками міжнародних організацій, немало акцій протесту, в тому числі, і в Україні. Зрозуміло, що це одразу не допомагає і не може допомогти, але без такої солідарності зникає будь-який стимул боротись. Крок за кроком, це підважує авторитет влади, яка полюбляє декларувати, що ні від кого не залежить, але фактично залежить від усіх: і від Росії, і від ЄС, і від США. Але дуже є важливим фактор економічних санкцій, який завдає режиму щоденної шкоди.
І який фактор став вирішальним? Економічні санкції?
Думаю, що так. Кажу це, жодним чином не применшуючи важливість акцій солідарності. Міжнародна кампанія зіграла свою роль: куди б Ільхам Алієв не приїхав, йому постійно про нас нагадували. Але, у 2015-2016 рр. різко впали світові ціни на нафту і в Азербайджані розпочалась серйозна економічна криза. У нас закрилось 15 банків, що є нечуваним для нашої країни. Це вплинуло на розмір зарплат, пенсій і порушило питання лояльності правоохоронних органів до влади. Уся міць і вертикаль влади тримається на «нафтових мільярдах». Маючи стільки політв’язнів, просити гроші в МВФ не легко, та й не дуже комільфо. Показовий момент: щойно Президент нас випустив, одразу отримав запрошення на міжнародний саміт від Барака Обами (Саміт з ядерної безпеки у Вашингтоні 31 березня – 1 квітня 2016 р. – прим. автора). Очевидно, що раніше пролунав сигнал – «я тебе запрошую, тільки якщо випустиш політв’язнів».
Ви відчуваєте в Азербайджані запит на демократію?
…Вірю в те, що молоде покоління розуміє, що демократія з усіма її вадами значно краща за найбільш стабільну диктатуру…
Алієв зробив багато, щоб цього запиту не було. Вони із задоволенням перетворили б Азербайджан в Туркменістан чи Північну Корею. Такий запит відсутній, хіба що серед людей старшого покоління, які добре пам’ятають СРСР. Але вони – у меншості. Дається взнаки дуже високий процент молоді серед усього населення, яку режиму не вдається контролювати.
В період з 2013-2017 рр. противники режиму були, фактично, «зачищені». І, здавалось би, жодного протестного голосу не мало б пролунати. Але, уявіть собі, 18-річні хлопці зважились намалювати графіті на пам’ятнику Гейдару Алієву (батько Ільхама Алієва, 3-й Президент Азербайджану), про якого, навіть, говорити погано в Азербайджані вважається моветоном.
У нас досі жива інституційна пам’ять про Азербайджанську Демократичну Республіку 1918-1920 рр. – незалежну державу, що була зруйнована і окупована більшовиками. Та й ціни на нафту зараз нижчі, таких ресурсів у Ільхама як десять років тому вже немає. Вірю в те, що молоде покоління розуміє, що демократія з усіма її вадами значно краща за найбільш стабільну диктатуру. Думаю, що є люди готові до активної боротьби, але більшість просто чекає зручного моменту. А на кухнях політику у нас обговорюють повсюдно що багатії, що бідняки.
Расуле, знаю, що Ви стежите за подіями в Україні. Що у Вас викликає захоплення, а що роздратування?
З позитивів: громадянське суспільство в Україні не тільки відбулось, але й розвивається шаленими темпами. Бачу потужну громадську активність і зацікавленість в захисті своїх прав і свобод. Вам довелось пройти через події Майдану, окупацію Криму, частини Донбасу і ви боретесь за своє майбутнє. Звісно, ще попереду виклики і спади. Але процес триває у правильному руслі. В Азербайджані все значно гірше. Ми не маємо таких фінансових і людських ресурсів, а в державі діє репресивне законодавство. У нас просто є хоробрі люди, що не зраджують принципам.
Говорячи про проблеми, не буду оригінальним. Впадає у вічі високий рівень корупції як політичної, так і побутової. І багато хто прагне не боротись з неї, а культивувати її надалі. Бракує нового покоління політиків, бо для змін лише одного громадського активізму недостатньо. Неприємно вражають атаки на громадських діячів, зокрема вбивство Катерини Гандзюк. Цей перелік можна продовжувати, але я волів би зупинитись.
Які слова Ви би сказали людині, що за цінностями тяжіє до правозахисного сектору, але все ж не зважується стати правозахисником?
Спочатку станьте правозахисником насамперед для себе! Якщо Ви навчитесь захищати свої права самотужки, то дуже допоможете тим, хто займається цим щоденно і професійно. Тому що ціна прав людини – це гідне і вільне життя людини. І тут не може бути компромісів.
Інтерв’ю провів менеджер з адвокації та PR Програми USAID «Права людини в дії» Кирило Сидорчук
Матеріал підготовлений у рамках Програми USAID «Права людини в дії», яку впроваджує УГСПЛ.
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53.
Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.