Публічна інформація: чому її «ховають» на сайтах місцевих громад?
До вашої уваги серія інтерв’ю експертів Місцевого індексу прав людини, керівником Черкаської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини Тарасом Щербатюком та координаторкою правопросвітнього напряму приймальні УГСПЛ на Сумщині Наталією Єсіною. Перша тема – доступ до публічної інормації.
Журналістка: Будемо говорити про доступ до публічної інформації. Будемо говорити і, як і обіцяла, з правозахисниками та експертами Місцевого індексу прав людини Наталією Єсіною та Тарасом Щербатюком.
Тарасе, скажіть, відповідно до дослідження, чим або ким ускладнюється доступ? Я так розумію, що все-таки є така тенденція.
Тарас Щербатюк: На жаль, як показала практика, коли ми працювали попередні два роки на Донбасі з органами місцевого самоврядування і коли я згадую ті всі моніторинги і ту всю роботу з територіальними громадами по всій Україні, то, на жаль, інформація не завжди є доступною саме в органах місцевого самоврядування. На жаль, вона не є доступною ні в приміщеннях органів місцевого самоврядування, ні на інформаційних сайтах, ні навіть коли прості мешканці або громадські організації подають відповідні запити на отримання публічної інформації.
Журналістка: Наскільки взагалі цікаво місцевим жителям мати доступ до публічної інформації і чи є взагалі на це запит?
Тарас Щербатюк: Ну тут давайте більше поговоримо про ті дослідження загалом, в тому числі, зачепимо тему з Індексом прав людини. Загалом, щоб ми розказали нашим слухачам, де ця інформація повинна бути і що ж таке публічна інформація.
Це досить цікаве питання і варто все-таки зазначити про це. Я хотів би почати з того, що інформацію мешканці територіальних громад можуть отримати як на сайтах органів місцевого самоврядування, так і на інформаційних стендах в приміщеннях сільських та міських рад та їх структурних підрозділів. Шляхом отримання цієї інформації, шляхом надсилання відповідних запитів на отримання цієї інформації. Якщо ж ми говоримо про доступність сайтів, сайтів саме органів місцевого самоврядування, то я би сказав, що тут ситуація 50/50. Певна інформація ми бачимо, що є. Яка це може бути інформація? Це може бути інформація від прізвища, ім’я, по-батькові селищного або міського голови, його контактних даних, електронної адреси самої ради, відповідні контакти структурних підрозділів. Проте це такий мінімум інформації, який повинен бути на сайті.
На сайті насправді повинна бути вся інформація про роботу органу місцевого самоврядування. Це ті самі локальні нормативно-правові акти, які вже прийняті, це відповідні програми чинні, це звіти про роботу органу місцевого самоврядування, це інформація про відповідні заходи, що проводяться в рамках тієї чи іншої діяльності. Я назвав досить такий малий перелік тієї інформації, яка повинна бути на сайті органу місцевого самоврядування, але насправді відповідно до закону про “Доступ до публічної інформації” вона повинна там бути. На жаль, коли ми досліджуємо роботу органів місцевого самоврядування, така інформація не завжди присутня саме на тих сайтах.
Коли ми шукаємо навіть ті ж самі проекти нормативно-правових актів, ми навіть зіштовхуємось з перепонами, оскільки їх неможливо знайти саме на тих інформаційних ресурсах. Це те, що стосується інформаційних сайтів, які, на мою думку, повинні бути таким собі обличчям тієї самої територіальної громади. Як журналістка, ви знаєте, що якщо проведено якийсь захід, але він не висвітлений — цей захід не відбувся. Так само ми говоримо про територіальні громади, про їх роботу. Буває так, що якісь органи місцевого самоврядування кажуть нам про те, що вони робили якийсь захід, а ми їм починаємо говорити про те, що немає ніяких доказів, що захід дійсно відбувся. Саме ця інформаційна складова, саме наповненість їх сайтів є дуже великою проблемою нині по територіальних громадах.
На жаль, ця проблема спостерігається в більшій мірі в малих та середніх територіальних громадах, які, мабуть, не мають, можливо, фінансових або людських ресурсів для того, щоб забезпечити нормальне функціонування саме цих сайтів.
Наталія Єсіна: Я можу трохи додати до виступу Тараса і сказати, що, як правило, вся інформація, яку ми отримали в рамках наших досліджень — отримувалась в умовах такої добровільної співпраці з органами місцевого самоврядування. Тому ми намагаємось з самого початку пояснити їм, що ми не ревізори, а ми такі помічники у виявленні тих проблем і тих недоліків, які можна легко виправити або які є системними і які потребують додаткової уваги. І ось ця публічна інформація, якої не вистачає або бувають ще такі моменти, що вона просто схована на сайті місцевої влади. Вона схована в різних архівах — Vip архівах, Rar архівах. Вона може бути схована в окремих розділах або підрозділах. Нібито вона є публічною і доступною і у відповідь на запит для нашого моніторингу нам, як експертам, відповідають, що вся інформація щодо місцевих цільових програм або звітування щодо цих програм, планування та фінансування певних заходів — є у відкритому доступі. А знайти її досить складно.
Ми вже напрацювали певні системи пошуку цієї інформації і на своїх навчальних заходах для моніторів, які далі працюють, натренували їх: як шукати цю інформацію, де її “виколупувати”, за якими фразами вона знаходиться. Нам все ж таки вдається знайти ту чи іншу інформацію навіть якщо вона дуже гарно схована, але основний наш меседж для представників місцевих громад, коли ми зустрічаємося очно чи онлайн, що ця інформація повинна бути доступною і видимою. Вона не повинна бути схована, бо це вже викликає певні підозри щодо того, що щось не так відбувається, щось не так планується, хтось не дуже ефективно працює. Якщо немає причини для приховування інформації — ця інформація має бути на поверхні.
Журналістка: Місцеві ради, коли ви їм говорите про те, що не треба ховати інформацію — як вони реагують на це?
Наталія Єсіна: З різних питань реакція різна. Я помічаю деякі покращення після такої певної роботи. Особливо це стосується соціальних послуг. Дуже часто бувало так, що саме в процесі написання звітів, коли ми вказували: “У вас же стільки всього відбувається, але ви про це не пишете. У вас є стільки можливостей надання, отримання послуг, а ви про це ніде не вказуєте”. У таких випадках недоліки виправляються буквально протягом реалізації проектів.
Під час написання звітів ми вже десь починаємо навіть виправляти свої звіти, коли бачимо, що та чи інша інформація вже з’явилася. Буває таке, що певною мірою навіть індикатори покращуються.
Наприклад, ми порівняли дослідження 2020 року, 2021 року і бачили дуже багато таких суттєвих покращень саме в цьому напрямі звітування, інформування громадян. Деякі громади підняли свої рейтинги в порівнянні з минулими роками. Буває, що дійсно бідкаються через те, що не вистачає людських ресурсів. Особливо якщо мова йде про селищні ради, селищні громади. У нас досліджені такі голови, які відмовились від заступників. Тобто, в них немає певного штату і ось це наповнення сайтів просто вже на третьому чи четвертому пункті порядку денного. Просто немає кому займатися цим, немає кому покладати свій час на це. Відповідно, немає і бажання займатися тим, що до твоїх обов’язків не належить. Проте, тим не менш, цим хтось має займатися в громаді і це дуже важливий компонент роботи органів місцевого самоврядування.
Журналістка: Скажіть, а є закон або можливість притягнути до відповідальності або керівника ради, або людину, яка відповідає за доступ до публічної інформації? До адміністративної, мабуть.
Тарас Щербатюк: Власне, ми почали говорити про місця, де можуть мешканці громад отримати цю інформацію. Ми вже назвали саме сайти, інформаційні ресурси органів місцевого самоврядування. Третій спосіб — це надіслання запиту для надання інформації. Якщо ми говоримо про відповідальність за ненадання інформації, то тут це стосується саме конкретних запитів, на які представники органи місцевого самоврядування не відповіли. За часи своєї практики я не стикався з випадками притягування органів місцевого самоврядування до відповідальності за те, що інформація не була розміщена належним чином у доступний спосіб для мешканців громади на цих ресурсах. Щодо ненадання інформації за запитами, то тут так, є певна відповідальність за ненадання інформації. Ця відповідальність передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення. Зокрема, у статті 12 зазначається про покарання для посадових осіб і передбачена максимальна міра відповідальності — 850 гривень. Це у тому випадку, якщо орган місцевого самоврядування не надає або надає неналежним чином інформацію на відповідні запити.
Наталія Єсіна: Щодо відмови на запит. Наприклад, якщо розпорядник не володіє інформацією — він може передати її тій людині, яка за статусом або за характером діяльності може володіти цією інформацією. Орган місцевого самоврядування повинен протягом п’яти днів відповісти на запит. Зазвичай ми просимо скоротити ці строки, відповідати нам онлайн в електронному вигляді. Проте може і таке бути, що інформація певною мірою має бути доповнена, вивчена або якось збережена певним чином. Ці строки можна збільшити до двадцяти робочих днів. І, відповідно, запит має бути оформлений таким чином. Відповідно, коли ми готуємось до моніторингів, коли ми використовуємо допомогу сторонніх моніторів, а не самі робимо запити — ми ще наголошуємо на правильному оформленні цих запитів, обов’язково правильно сформульованому питанні, даті, підпису.
Щодо прикладів. У нас в останньому дослідженні була громада, яка вирішила відповісти дуже коротко на конкретні питання, які мали проілюструвати її діяльність. Відповідь була надана не належним чином. Ну і, відповідно, щось взяти корисне для звіту ми вже не змогли і далі шукали інформацію у відкритому доступі. Але коли під час робочої зустрічі ми вказали на це і голові громади, і його заступникам — я скажу чесно, їм було соромно за таке і вони отримали нулі в картерах. Наступного разу ці громади намагалися виправити ситуацію, адже це їхнє обличчя, їхня діяльність.
Тарас Щербатюк: Власне, стосовно відповідальності, я хотів би також додати інформацію, яка буде корисною мешканцям громад. У тому випадку, якщо ви все ж таки вирішите подати запит на отримання публічної інформації, варто все-таки попередньо проконсультуватись або з юристами, або з правозахисниками для того, щоб, як Наталія сказала, правильно скласти відповідний запит. Якщо вам відповідь на запит не надійде і ви побачите, що ваші права були порушені, тоді ви можете звертатися зі скаргою до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, який відповідно складе протокол про адміністративне правопорушення та як наслідок — буде покладена певна відповідальність на керівника органу місцевого самоврядування. Або ж є ще один шлях — самостійно звернутися до суду та оскаржувати ненадання інформації на ваш запит.
Журналістка: Тарасе та Наталіє, до вас обох запитання. Ви вже згадали деякі кейси, які про не дуже вдалу комунікацію свідчать.А чи зможете згадати, до прикладу, якусь невелику територіальну громаду, де попри обмеження штату комунікація і доступ до публічної інформації досить добре забезпечена?
Наталія Єсіна: Одна з громад, яку ми відзначили на останньому проекті відзнакою “Громада дружня до прав людини”— це громада Сватова, які досить швидко, дуже детально відповідали на всі запити, доповнювали наш звіт своєю інформацією особисто. З ними робоча зустріч під час виїзду в Луганську область тривала більше години. Це саме моя громада, тому я так з почуттями та емоціями згадую це, адже вся команда проектна була зла на мене через те, що ми кожен індикатор дуже детально проговорювали. Вони хотіли і вони надавали максимум інформації, щоб звіт був повноцінним і все враховувалось. Навіть там, де не вистачало балу, ми все одно згадували ті чи інші практики, ті чи інші заходи і вказували:так, за цими напрямками балів не вистачає, але у громаді йде робота за різними напрямами: і соціальний захист, і охорона здоров’я, і освіта.
Джерело: www.hromadske.radio