Не зважаючи на рішення Європейського суду з прав людини, рекомендації Ради Європи українська прокуратура й надалі намагається ефективно здійснювати загальний нагляд за діяльністю судів. Про методи такого тиску можна довго говорити. Тепер, згідно з вказівкою Генерального прокурора прокурори зобов’язані збирати на суддів компромат, надсилати його до Генеральної прокуратури та профільного парламентського комітету, що відає призначенням суддів, Вищої ради юстиції та кваліфікаційних комісій.

Повернемося до згаданої вказівки Генерального прокурора Г.Васильєва, що була прийнята ним у вересні цього року. Вона обґрунтовується необхідністю виконання Закону України „Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України”. Далі цитуємо даний документ Генерального прокурора з нашими коментарями.

Нагадаємо, що рішенням Європейського Суду з прав людини „Совтрансавто проти України” загальний нагляд прокуратури за рішеннями судів визнано таким, що порушує Європейську Конвенцію про захист прав людини та основних свобод (право на справедливий суд). Мова йде особливо про справи, де прокурор не був стороною по справі, але пізніше оскаржує рішення суду в порядку загального нагляду, оскільки вважає його незаконним.

Україна звітує про виконання рішення, а тим часом „тільки поточного року за ініціативою прокурорів переглянуто майже 4,5 тисяч вироків та значна кількість судових рішень у цивільних, господарських і адміністративних справах”. Тобто, умовно кажучи, це рішення, які не задовольняють позицію прокурора, вони їх заздалегідь називають незаконними та оскаржують, бо не звикли до самостійності та некерованості суддів.

Крім того, „прокурорами внесено 57 документів реагування на порушеннями судами закону” (хто ж як не суди вирішує чи порушений закон?), „за якими притягнуто до відповідальності лише 12 суддів”. Простою мовою це означає, що судді винесли не ті рішення, прокурори написали скаргу, бо як це не коритися волі всемогутньої прокуратури, але тут колеги-судді захистилися від тиску і визнали, що насправді порушень не було. Тобто, це була лише спроба тиску на суддів.

Далі Генпрокурор надихає  усіх на боротьбу: „прокурорам необхідно негайно переглянути своє ставлення до цієї проблеми” (винесення незаконних, на їхню думку, рішень) „і зайняти активну позицію щодо процесу формування суддівського корпусу… свої повноваження прокурор здійснює незалежно від будь-яких органів і посадових осіб, підкорюючись тільки закону” (звісно як вони його розуміють) „і керуючись вказівками генерального прокурора України”. І , як бачимо, ніякий суд, ніякої незалежності судової гілки влади, що покликана вирішувати, що в цій країні законно, а що не законно, немає.

Далі Генеральний прокурор України наказує всім прокурорам надсилати до народних депутатів, Комітету з правової політики (що рекомендує суддів до призначення парламентом), кваліфікаційним комісіям суддів та Вищій раді юстиції усю можливу інформацію про діяльність суддів (читай, компромат) з метою „правильного вирішення питання про здатність здійснювати таку важливу державну функцію, як правосуддя”. Крім того, в наказі згадуються й інші форми тиску на суддів: „…з метою формування об’єктивною громадської думки прокурори повинні активно висвітлювати у пресі, на радіо і телебаченні інформацію, яка стосується кандидатів на посаду суддів, їх діяльності, допущених ними порушень закону тощо”. Фактично, це підбурювання до правовопурушення, оскільки будь-яка інформація про зловживання, що не підтверджена рішенням суду чи іншого компетентного органу є лише фікцією, наклепом, що неодмінно шкодить діловій репутації. Та і Європейським судом з прав людини такі публікації часто визнавалися способом тиску на суддів і, відповідно, порушенням права на справедливий процес.

А на завершення, Генеральний прокурор наказує своїм підлеглим надсилати до нього копії усіх документів і актів реагування прокурорів щодо, на їхню думку, незаконної діяльності суддів. Тепер, очевидно, там вирішили створити банк даних компроматів на всіх українських суддів.

Радянська каральна система базувалася на тісній співпраці прокуратури та судів, що були фактично одним цілим. В сучасних умовах, прокуратура вже 14 років не може привчитися, що судова гілка влади – окрема й незалежна гілка влади, метою якої є здійснення правосуддя та власне вирішувати, що є законним і що не законним в країні. До сих пір, прокуратура постійно вирішує, що є законним і що незаконним.

Зрозуміло, що й судді – люди і вони також можуть вчинити злочини чи інші правопорушення. Вони також можуть бути не кваліфіковані чи припускатися помилок. І всі, хто був в судах, знають, що проблем не бракує. Але для цього очевидним є лише функція прокуратури щодо розслідування злочинів чи звернення до кваліфікаційних комісій. А все інше, це лише форми тиску з метою отримання необхідних судових рішень для відповідної сторони в процесі.

Прокуратура за своєю природою в демократичному суспільстві є лише стороною в судовому процесі, що представляє, захищає державні та суспільні інтереси. Тому коли така сторона активно та систематично здійснює тиск на суддів, шукає слухняних суддів, то це може викликати лише подив та відразу, а про демократію, власне, можна взагалі забути. А потім по телевізору знову кажуть, що нас не приймають до Європейського Союзу виключно з політичних міркувань.

Володимир Яворський,

РУПОР