Проект Кримінально-процесуального кодексу України суперечить стандартам Ради Європи

Рада українських правозахисних організацій та Харківська правозахисна група провели 12 травня громадське слухання „Права людини та основні свободи в проекті Кримінально-процесуального кодексу України”.

У більшості своїх виступів учасники слухань вказали на значну кількість недоліків, що створюють умови для систематичного, безконтрольного та свавільного порушення прав і основних свобод пересічної людини.

Адвокат, експерт Харківської правозахисної групи Аркадій Бущенко зазначив, що репресивна ідеологія кримінального процесу вбудована у Проект кримінально-процесуального Кодексу „на молекулярному рівні”.

Він зазначив, що фактично проект Кодексу не виконує жодного з положень, передбачених статтею 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Нагадаємо, що у минулорічній Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1346 (2003) щодо Виконання Україною своїх обов’язків та зобов’язань вказано, що „Асамблея висловлює своє глибоке занепокоєння щодо повільного прогресу у впровадженні принципів та стандартів Ради Європи органами влади України, що підтверджується тим фактом, що остання версія проекту Кримінально-процесуального кодексу в ряді своїх положень є несумісною зі стандартами Ради Європи, гарантованими Європейською Конвенцією з прав людини та судової практикою Європейського Суду з прав людини”.

Слід зазначити, що з моменту прийняття цієї резолюції проект Кодексу практично не змінився й надалі залишається репресивним і таким, що фактично легалізує вже складену адміністративну практику систематичного та системного порушення прав людини та основних свобод.

Серед найбільш кричущих недоліків Проекту кодексу відзначалося:

– обмеженими можливостями для змагального дослідження доказів, конституційний принцип змагальності взагалі відсутній на стадії досудового слідства;

– збереженням за правоохоронними органами значних повноважень обмежувати права особи без достатніх гарантій від свавілля;

– розширене існування інституту „підозрюваного”, яке значно обмежене у демократичних країнах і яке дозволяє довготривале обмеження прав і свобод безневинної особи: у демократичних державах у статусі підозрюваної людина може перебувати 24, 48 або 72 години. Це правильно: людина не повинна перебувати в статусі підозрюваної більше трьох діб. А в цьому проекті: щойно порушили кримінальну справу проти конкретної особи, з цього моменту вона є підозрюваною, з цього моменту можуть застосовувати до неї всі запобіжні заходи, і в цьому статусі вона може перебувати досить довго;

– можливістю обмеження доступу підозрюваного та обвинуваченого з усіма матеріалами справи без чого не можливо здійснювати ефективний захист особи;

– можливістю повернення кримінальної справи судом на додаткове розслідування замість винесення виправдовувального вироку, що фактично ставить суд у за відомо обвинувальний стан, коли він впевнений у винності особи, але, на його думку, слід знайти цьому ще певні об’єктивні докази;

– спотворення інституту „застави”, використання якої стає фактично не можливим;

– відсутності регламентування судової процедури розгляду питання про арешт затриманого та періодичного перегляду цього питання, що призводить до існування в країні майже найбільшої кількості людей в Європі, вина яких не доведена і які в середньому по 3-5 років позбавлені волі;

– запобіжний захід у вигляді позбавлення волі залишається швидше правилом, ніж винятком;

– можливістю здійснення обшуку, виїмки документів та вчинення інших процесуальних дій щодо будь-якої особи до порушення кримінальної справи;

– процедура допуску захисника до справи, оскільки фактично сторона обвинувачення вирішує про його допуск, що є безумовним порушенням принципу рівності сторін і змагальності;

– забороною без відповідного дозволу слідчого розголошувати будь-які дані кримінальної справи, що створює умови для таємного переслідування осіб і що суперечить європейській практиці, де таємними визнаються виключно дані оперативно-розшукової діяльності чи особа підозрюваного;

– наявності не властивих повноважень для слідчих щодо закріплення доказів у кримінальній справі, що суперечить практиці демократичних країн і створює широкі можливості для зловживання: функції по закріпленню доказів (допиту свідків, проведення очних ставок, процедури впізнання тощо) повинні бути надані виключно суду, за винятком переслідування злочинців „по сліду”;

– збереженням за прокуратурою функції загального нагляду за законністю, що суперечить Конституції України та європейській практиці;

– відсутністю впровадження безперервного судового процесу, що розтягує вирішення справи на довгий період і сприяє погіршенню якості правосуддя.

Перелік цих зауважень значно більший. Незабаром можна буде ознайомитися зі стенограмою громадського слухання та узагальненими поправками та пропозиціями на сайті www.rupor.org. Поки що там доступні окремі аналітичні матеріали, які розкривають і пояснюють зміст вказаних та інших недоліків проекту Кодексу.

По при таку кількість зауважень розробники кодексу стверджують, що кодекс відповідає міжнародними стандартам, а ті, хто його критикує просто його не читали. Хоча не зрозуміло, як можна не читаючи, визначити таку кількість не відповідностей Європейській Конвенції про захист прав людини та основних свобод і Конституції України.

Володимир Яворський,

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій