Публікація

Про воду, здоров’я і не тільки

Експерт правозахисної групи “СІЧ” Наталія Кожина підготувала аналітичний матеріал щодо проблем, які українці мають з одним з найнеобхідніших для життя – водою.

22 березня традиційно відзначався День водних ресурсів. За пропозицією ООН, тема Дня в 2017 році – “Давайте економити воду!”. Серед країн Європи Україна посідає останнє місце за запасами питної води та 70-е місце за її якістю – тільки 5% використовуваних водних ресурсів в Україні сьогодні відповідають якості питної води. Незважаючи на це, середньодобове споживання води на одну людину становить 320 літрів, а це в 1,5-2 рази більше, ніж в країнах Євросоюзу.

Виходить, що воду ми не економимо, а кожен другий житель України п’є воду, яка не відповідає гігієнічним вимогам.

Нам слід усвідомити, що з кінця 70-х років минулого століття, з моменту завершення будівництва на Дніпрі каскаду з шести штучних морів-водосховищ, головна водна артерія України як річка перестала існувати. Сьогодні можна говорити лише про озера-відстійники, послідовно з’єднані між собою короткими протоками, і мережі каналів, що з’єднують залишки колись великої річки з іншими річками.

Сумарний обсяг шести водосховищ Дніпровського каскаду (всі вони відносяться до класу найбільших) становить 43,5 млрд. м², плюс три великих, 50 середніх, 588 малих водосховищ і більше 12 тис. ставків, які дають загальний обсяг зарегулюваності в басейні р. Дніпро 48,9 млрд. м². Згідно з вимогами Водного Кодексу України: «З метою збереження гідрологічного, гідробіологічного та санітарного стану річок забороняється споруджувати в їх басейні водосховища і ставки загальним обсягом, що перевищує обсяг стоку даної річки в розрахунковий маловодний рік, який спостерігається один раз у двадцять років».

За два останні десятиліття в Україні взагалі зникло близько 20 000 малих річок.

Сумарний стік р. Дніпро в маловодний рік залишає 33,1 млрд. м². Відповідно, «зайвий» обсяг всіх ставків і водосховищ в басейні становить 15,8 млрд. м². У зв’язку з чим вже давно звучать пропозиції знизити їх експлуатаційні рівні на величину надлишкової місткості. А звільнений об’єм використовувати для регулювання пропуску повеней, заповнюючи водосховища щовесни до нинішніх рівнів і поступово звільняючи від води, як це робила природа до нашого втручання.

Від непомірно великої кількості гребель страждають і малі річки, позбавлені природного току води. За два останні десятиліття в Україні взагалі зникло близько 20 000 малих річок. І це при тому, що водою з малих річок басейну Дніпра формується 60% водних ресурсів країни.

Споруджені за часів радянських п’ятирічок, дніпровські ГЕС вимагають модернізації: застаріли і вичерпали свій ресурс основні фонди, в ряді випадків, електроенергія генерується на обладнанні, встановленому понад півстоліття тому.

Створюється враження, що головне метою такого грандіозного будівництва було не тільки забезпечення водою промислового і аграрного комплексу України, а й створення зручних, розташованих поблизу водойм-приймачів, в яких забруднені стоки можна було б розбавляти умовно чистою водою, не надто замислюючись про зовнішню сторону справи: в купі не так видно.

Сьогодні водопровідні очисні споруди не можуть запобігти потраплянню до питної води значної кількості неорганічних і органічних забруднюючих речовин, спільна дія яких на організм людини, особливо в умовах несприятливої ​​екологічної обстановки, загрожує здоров’ю населення.

Зараз 60-річний рубіж не проходить майже третина населення країни, і за спостереженнями медиків, вірогідність померти, не доживши до пенсійного віку для наступних поколінь збільшується. Серед причин смертності – і якість питної води.

dca4babe38e9462ffb8c6d4842f174d3_771x517

У березні 2005 року Верховна Рада прийняла закон, який затвердив загальнодержавну програму “Питна вода України” на 2006-2020 роки. За рахунок реалізації даної програми планувалося проведення ряду заходів з очищення акваторії великих і малих річок, будівництво і реконструкція очисних споруд, гарантоване водозабезпечення якісною питною водою всіх жителів країни, в тому числі і тих, що проживають в маловодних, сільських та екологічно несприятливих районах. Про виконання програми можна судити вже з того, що і раніше її фінансування, в кращому випадку, здійснювалося на третину від запланованого, а в останні роки про неї, здається, зовсім забули.

Як забули і про невід’ємне право людини на життя, безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, гарантовані кожному українцю Конституцією та Європейською конвенцією про права людини.

Наталя Кожина, експерт з екологічного права ГО «Правозахисна Група «СІЧ»

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування