Публікація

Про чиї «найкращі інтереси» дбаємо більше: свої чи дитини?

Протягом грудня 2011 р. – квітня 2012 р. за ініціативою громадської організації М’АРТ (м. Чернігів) були відвідані заклади Чернігівської області, де постійно перебувають діти без батьків, у тому числі діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Візити до таких закладів здійснювалися в рамках ініціативи «Захист прав дитини в Чернігівській області» за підтримки ПРООН в Україні з метою розробки рекомендацій органам місцевої влади стосовно поліпшення політики у сфері захисту прав дитини.

У зазначений період активістами ГО М’АРТ та залученими до ініціативи представниками інших громадських організацій Чернігова були відвідані сім шкіл-інтернатів Обласного управління освіти і науки, один будинок-інтернат Головного управління праці та соціального захисту населення, виховна колонія для неповнолітніх в м. Прилуки та Центр соціально-психологічної реабілітації в м. Чернігові. Результати й висновки стосовно відвідування цих закладів та установ міститиме звіт, який видається в рамках проекту «Захист прав дитини в Чернігівській області» ГО М’АРТ.

Наразі хотілося б виокремити деякі основні висновки за результатами відвідування шкіл-інтернатів системи освіти, оскільки головна увага при здійсненні візитів приділялася саме цим закладам.

Одне з першорядних завдань, яке ставили перед собою громадські активісти, полягало у виявленні ставлення самих вихованців до умов перебування в інтернатах, ставлення до них персоналу, у визначенні практики вирішення міжособистісних конфліктів між вихованцями та проблем, пов’язаних з порушенням дисципліни. Для досягнення поставлених цілей було розроблено інструментарій, що включав анкети для проведення анонімного опитування серед дітей, питальник для персоналу та адміністрації закладів, а також карту спостереження. Анкети для дітей містили питання щодо їх взаємостосунків з персоналом, реакції персоналу на можливі випадки невідповідної поведінки дітей, порушення режиму, невиконання обов’язків учня, щодо процедури огляду особистих речей тощо.

На жаль, провести заплановане опитування вихованців закладів у ході проведення дослідження не вдалося через здійснення перешкод цьому керівництвом Обласного управління освіти і науки та особисто директорами окремих шкіл-інтернатів.

Управління, дізнавшись про наміри організації проводити опитування серед дітей, заборонило в усній формі (про що було повідомлено керівнику моніторингової групи по телефону представником управління) керівникам закладів дозволяти представникам громадськості у ході відвідувань проводити анкетування дітей. У листі, який надійшов пізніше від установи, зазначалося, що на проведення таких заходів слід отримувати дозвіл законних представників дитини (батьків або опікунів).

Так, дозволу від директорів закладів як законних представників дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до яких ми зверталися, ми не отримали, а питати дозвіл у батьків, зрозуміло, було цілком нереально. Керівництво одного інтернатного закладу не було проти проведення анкетування дітей, але воно виявилося об’єктивно неможливим через особливості фізичного розвитку вихованців.

З огляду на те, що відповідно до українського законодавства з 14 років дитина має право здійснювати набагато серйозніші правочини, необхідність отримання дозволу на її участь в анонімному анкетуванні виглядає комічно. Дитина має право на вільне висловлення своєї думки щодо всіх питань, які стосуються її життя, і це право має передусім гарантуватися дітям, які перебувають у державних закладах опіки. Такі перепони з боку керівництва управління і закладів інтернатного типу становлять порушення, зокрема, статей 12 та 13 Конвенції ООН про права дитини, які гарантують право дитини, здатної сформулювати власні погляди, вільно висловлювати свої думки.

Тут варто зауважити, що неможливість провести анонімне анкетування вихованців державних закладів опіки у зв’язку із зазначеними перешкодами також є результатом і дозволяє робити певні висновки і рекомендації органам влади.

У переважній більшості відвіданих інтернатних закладів достатньо гарні умови проживання та матеріально-технічне оснащення: проведено ремонт житлових і класних приміщень, кімнат гігієни, інтернати забезпечені комп’ютерною та мультимедійною технікою, обладнанням для сенсорних кімнат та кімнат психологічного розвантаження.

Одночасно існують проблеми з найнеобхіднішим. Наприклад, відповідно до затверджених нормативів на одного вихованця шкільного віку передбачається одна пара взуття (це стосується як зимового, так і осінньо-весняного та літнього взуття) на два роки. Будь-який батько знає, що коли дитина росте, однієї пари взуття вистачає на один сезон і часто, у тому числі тому, що дітки взуття зношують швидко, необхідно вже наступного року купувати нове взуття. У інтернаті ж, коли директор, піклуючись про дитину, купує більше пар взуття, ніж це передбачено нормативами, його за це може покарати прокуратура. Постає питання: хіба суха буква закону є важливішою, ніж інтереси дитини? Як було зазначено громадським активістам, такі проблеми вирішуються за допомогою особистих домовленостей з представниками контролюючих органів. Які ще питання і проблеми директори інтернатів вирішують за допомогою особистих домовленостей з представниками контролюючих органів?

Деякі інтернати яскраво вирізняються своєю бідністю і поганими умовами. З’являлися питання щодо раціонального використання коштів, коли кімнати дітей або ігрові перебувають у жахливих умовах, однак зовнішнє оздоблення будівлі закладу виконано за допомогою сучасних вартісних будівельних матеріалів.

Однією з найбільш актуальних із зафіксованих нами при здійсненні візитів є проблема з дотриманням права на повагу до особистого і сімейного життя вихованців інтернатів. Практично в кожному закладі громадські працівники ставали свідками ситуацій або помічали факти, які демонстрували нерозуміння персоналом і керівниками важливості поваги приватного простору дитини, її особистого і сімейного життя. Недотримання права на приватність працівниками закладів проявлялося як у розголошенні особистої, конфіденційної інформації про дітей та їх сім’ї, обговоренні деталей особистого життя вихованців у присутності інших дітей, наданні доступу до медичної інформації, діагнозів, так і в неналежному облаштуванні кімнат гігієни, туалетних кімнат, відсутності особистого простору в умовах колективного проживання, перегляді особистих речей вихованців без їх дозволу та в присутності сторонніх осіб.

Деякі з питань до представників адміністрацій закладів стосувалися їхньої думки щодо процесу реформування державних закладів опіки. І хоча більшість визнавали, що найкращим середовищем для виховання дитини є сім’я, лише в одному закладі ми дійсно побачили роботу, спрямовану на підтримку існуючих сімей, і прагнення влаштувати під опіку дітей, які залишилися без батьків. Багато керівників інтернатів скептично налаштовані стосовно прийомних сімей, оскільки вважають, що прийомні батьки можуть використовувати дітей з метою отримання матеріальної вигоди. Виникають побоювання, що власною суб’єктивною і упередженою думкою вони і персонал можуть налаштовувати вихованців з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, проти потенційних прийомних батьків і усиновителів. Були випадки, коли власне негативне ставлення до біологічних батьків керівники висловлювали у присутності дітей. Така практика є неприпустимою, адже у ще більшій мірі призводить до травмування дітей і не сприяє формуванню поважного ставлення дітей до інституту сім’ї в цілому.

Викликає значне занепокоєння сучасна практика позбавлення батьків їх прав стосовно дитини та вилучення дитини з сім'ї. Вилучення дитини із сім'ї, позбавлення батьків батьківських прав та влаштування дитини до закладів опіки та піклування є крайніми заходами, до яких можуть вдаватися органи, що мають відповідні повноваження. Урахування найкращих інтересів дитини передбачає, що, якщо сім'я перебуває у тяжких сімейних обставинах, держава повинна забезпечити їй усесторонню допомогу – соціальний, психологічний супровід, юридичну допомогу. Як свідчать факти (зокрема, такий висновок можна зробити на підставі звернень до юридичної приймальні громадської організації М'АРТ), соціальні служби, органи опіки і піклування неефективно виконують свої обов'язки зі здійснення супроводу сімей і або доводять ситуацію своєю бездіяльністю до такого стану, коли подальше перебування дитини в сім'ї створює загрозу для її життя та здоров'я, або вдаються до позбавлення батьків батьківських прав зарано, не вичерпавши усіх можливих шляхів допомогти сім'ї. Інтернати, у свою чергу, можуть клопотати про позбавлення батьків батьківських прав. Тож, складається ситуація, коли службам легше влаштувати дитину до закладу опіки і піклування, де дитині, на їх думку, буде забезпечено найголовніше – належні умови проживання та харчування, ніж, надавши повний спектр послуг сім'ї, зберегти її для дитини.

Величезною психологічною травмою може обернутися для дитини процедура вилучення з сім'ї з метою влаштування до закладу опіки та піклування через брак кваліфікації працівників служб у справах дітей та їх неосвіченість у сфері прав дитини. Так, один з членів моніторингової групи, яка здійснювала візити до закладів інтернатного типу, став свідком кричущого випадку, коли дитину за допомогою примусу забирали під час уроку на очах в однокласників та педагогічного колективу літні чоловіки, представники служби у справах дітей, не здійснивши при цьому належної попередньої роботи.

При влаштуванні братів і сестер до закладів опіки та піклування крайнім заходом є їх роз'єднання та направлення до різних установ. Поважною причиною неможливості їх влаштування до одного закладу згідно з українським законодавством є стан здоров'я одного з них. У ході візитів до закладів інтернатного типу ставали відомими факти, коли дітей, членів однієї сім'ї, роз'єднували без достатніх і поважних причин і влаштовували до закладів, які знаходяться на значній відстані один від одного.

Безумовно, умови проживання в інтернатах, їх матеріально-технічне забезпечення, за деяким виключенням, у Чернігівській області за останні роки значно поліпшилися. Проте за цією яскравою обгорткою, на жаль, виявляються системні порушення основних прав дитини. Виявлені факти недотримання прав дитини потребують проведення систематичної просвітницької роботи серед персоналу та керівництва шкіл та будинків-інтернатів, працівників органів опіки та піклування, зокрема, служб у справах дітей. Відповідні зауваження містяться і в рекомендаціях Комітету ООН з прав дитини, які були надані нашій державі у відповідь на третю і четверту періодичні доповіді щодо виконання Конвенції ООН з прав дитини у 2011 році. Комітет також закликає нашу державу і до проведення систематичного моніторингу закладів закритого типу, де перебувають діти без батьків, із залученням представників громадськості.

Забезпечення найкращих інтересів дитини вже давно декларується одним із головних пріоритетів державної політики в Україні. Проте наразі ми можемо спостерігати таку нагальну проблему, як нерозуміння і підміна представниками органів влади змісту найкращих інтересів дитини. Декларації залишаються деклараціями у той час, як діти залишаються заручниками системи, волі окремих людей, які можуть забрати у дитини сім'ю (адже так легше, ніж цій сім'ї допомогти стати на ноги), забрати у дитини право виразити свою думку стосовно власного життя, права знайти сім'ю.

Невизнання дітей повноцінними членами суспільства, невизнання того, що дитина – це, в першу чергу, суб’єкт певних прав, а не лише об’єкт соціального захисту з боку держави, приводить до порушення її прав представниками влади у тих ситуаціях, коли те, що стосується життя дитини, робиться зі святою вірою, що це відповідає її найкращим інтересам. Визнання в дитині цінності людини, її людської гідності, погляд на дитину як на самостійну особу, врахування її думки, створення всіх умов для повноцінного життя та взаємодії з іншими членами суспільства – найважливіший показник цивілізованого та розвиненого суспільства.

 

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Прифронтові будні моніторів Місцевого індексу: у Маріуполі активно просувається обладнання соціального житла

Анна Пархоменко, громадська приймальня УГСПЛ у м.Маріуполі Пройшло 2 місяці після моніторингу #Місцевий_індекс_прав_людини  у найбільшому прифронтовому...

04 Червня 2018

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування