Публікація

Правозахисниця і дослідниця Ґаяне Нуріджанян: «Збройний конфлікт у державі ставить під ризик верховенство права»

Нове інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею чергової бесіди стала правозахисниця і дослідниця Ґаяне Нуріджанян.

Ґаяне більше десяти років працює у сфері міжнародного права, маючи саме спеціалізацію із прав людини як одну із перших і основних професійних напрямків діяльності. Юридичну освіту отримувала спочатку в Київському міжнародному університеті, а потім – у Кембриджському університеті (Великобританія). Наразі є докторанткою (PhD Candidate) факультету права Університетського коледжу Лондона (University College London), де також викладала міжнародне публічне та кримінальне право.

Ґаяне Нуріджанян має чималий досвід роботи у міжнародних і українських організаціях. Наприклад, 4 роки працювала юристкою в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ), рік – у Міжнародній дорадчій групі з питань України у Раді Європи. У 2019 році Ґаяне вдалось попрацювати в Міжнародному кримінальному суді у якості запрошеної спеціалістки.

Авторка низки публікацій у фахових міжнародних виданнях, аналітичних звітів та аналітичних заміток для блоґів EJIL: Talk! так Opinio Juris, широковідомих серед спеціалістів із міжнародного права.

Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

Ця тема зацікавила мене ще за часів навчання в Київському міжнародному університеті, де права людини на той час викладались окремим академічним курсом. До того ж, студенткою я брала участь у численних змаганнях з міжнародного права і завдяки цьому мала нагоду поглибити свій інтерес у сфері прав людини і дотичних галузях міжнародного права.

Загалом ще до вступу до університету я цікавилась питаннями міжнародних відносин. Вибір університетської програми на користь міжнародного права був проявом цього інтересу і бажання дізнатись більше про систему, яка створена для регулювання міждержавних відносин.

Згодом до наукового інтересу у сфері прав людини додалась також громадська діяльність. Під час навчання в університеті, десь у 2004, я потоваришувала з людьми, які були зацікавлені у громадській діяльності, зокрема у сфері розповзюдження знань про права людини серед української молоді. Тоді ж ми заснували свою громадську організацію і займались просвітницькими проектами ­– організовували лекції про права людини для школярів і молоді. У той час я також мала нагоду попрацювала в Українській Гельсінській спілці і познайомитись з юристами, які були та й досі активні у правозахисному русі.

У 2008 році, приблизно через рік після закінчення університету, я отримала роботу в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ), де я пропрацювала юристом чотири роки. Це і було початком мого професійного шляху у сфері захисту прав людини.

 Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

Перші знання про право прав людини я отримала в Київському міжнародному університеті, де практика Європейського суду з прав людини викладалась окремим курсом. Пізніше я вивчала міжнародне права, зокрема і міжнародне право прав людини, і міжнародне кримінальне право у Кембриджському університеті.

Серед моїх викладачів були такі відомі імена як професор Кроуфорд (зараз суддя Міжнародного суду ООН), професор Роджер О’Кіф (зараз викладає в Університеті Бокконі у Мілані, а також є науковим керівником моєї докторської дисертації) і др. Сара Науен (одна з головних редакторок престижного Європейського журналу з міжнародного права).

Під час роботи в Європейському суді з прав людини я мала нагоду відвідати численні тренінги для юристів-працівників суду. Для мене ці тренінги були унікальною нагодою поглибити знання та розуміння Європейської конвенції з прав людини, адже викладали на тренінгах фахівці з багаторічним стажем роботи у Європейському суді.

Серед коротких курсів – літня школа з Європейської системи захисту прав людини у Франкфурті-на-Одері, з міжнародного кримінального права – у Зальцбурзі, Гаазька академія міжнародного публічного права та Нюрнберзька академія з міжнародного кримінального права, а також он-лайн курс із Конституційного права США, який пропонує університет Пенсильванії.

 З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

Зараз я працюю в основному з міжнародним кримінальним правом. Донедавна я працювала у Міжнародному кримінальному суді як запрошена юридична спеціалістка (Visiting Legal Professional). До того ж, моя докторська робота, яка вже на завершальній стадії, присвячена дослідженню правових питань діяльності Міжнародного кримінального суду.

У сфері власне прав людини, завдячуючи моєму досвіду у Європейському суді з прав людини, я працюю здебільшого з Європейською конвенцією з прав людини. У своїх останніх публікаціях я розглядаю питання, пов’язані із застосуванням Конвенції в контексті анексії Криму (див. тут, тут і тут).

Як юристка Міжнародної дорадчої групи Ради Європи я працювала над зобов’язаннями України за Європейською конвенцією з прав людини щодо розлідування випадків насильницьких дій, скоєних на Майдані та в Одесі у 2013-2014 роках.

Ще раніше я спеціалізувалась на захисті прав шукачів притулку в Україні, зокрема й шляхом звернення до Європейського суду.

Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

У своїй просвітницькій та науково-дослідницькій роботі я стикалася з тематиками, де жінки виступали особливо вразливими групами. Ця тема є актуальною у міжнародному кримінальному праві, зокрема в контексті сексуального насильства, постраждалими від якого є здебільшого, але не винятково, жінки.

В одній зі своїх наукових робіт я досліджувала правові питання, пов’язані з режимом компенсації жертвам міжнародних злочинів, і зокрема сексуального насильства, за Римським статутом. Ще раніше, під час навчання в університеті у Києві, я допомогала з просвітницькими проектами Міжнародної організації міграції у сфері боротьби з торгівлею людьми, постраждалими від якої теж часто є жінки.

На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

Правозахисний рух відіграє важливу роль в українському суспільстві, особливо за теперішніх умов, спричинених конфліктом на сході України та анексією Криму. Хотіла б підкреслити кілька досягнень правозахисного руху в Україні. Перша за все, це правова допомога у відстоюванні індивідуальних прав як і в українських судах, так і в Європейському суді, яку надають правозахисники кожній конкретній людині, яка такої допомоги потребує. Не менш важливим досягненням є стратегічний судовий захист, як на національному, так і на міжнародному рівні, з метою попередження чи усунення систематичних порушень прав людини.

Відзначу також адвокаційну діяльність. Правозахисні організації фактично представляють і відстоюють інтереси суспільства перед українською владою, а останніми роками і в міжнародних організаціях. Вони часто відіграють дорадчу роль у процесах розробки національного законодавства чи затвердження національних планів і стратегій державними органами. Значущою також є освітня діяльність правозахисного руху і розповсюдження знань про захист прав людини як і серед юристів, так і серед широкого загалу.

Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

Збройний конфлікт у державі ставить під ризик верховенство права. У такі часи існує особлива загроза порушення прав людини та нехтування вимогами міжнародного гуманітарного права сторонами збройного конфлітку.

На мій погляд, ця ситуація покладає особливу відповідальність на правозахисників протидіяти спробам необґрунтованих обмежень прав людини з боку уряду, вимагати дотримання міжнародного права та критично аналізувати та інформувати громадськість про законність дій влади.

На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

Гендерні стереотипи – і тут я говорю про стереотипи як щодо жінок, так і щодо чоловіків – глибоко вкорінені не тільки в українському суспільстві, але й в багатьох інших країнах. Зважаючи на обширний характер цієї проблеми, складно оцінити достатність зусиль, спрямованих на її розв’язання.

В Україні чимало організацій, які працюють над подоланням гендерних стереотипів та боряться за гендерне рівноправ’я. Закріплення рівності прав на законодавчому рівні чи відображення у національному законодавсті міжнародних стандартів – важливий крок.

Але так само вкрай важливо невпинно стимулювати суспільну дискусію на гендерну тематику; роз’яснювати, що проблема гендерної нерівності таки існує (часто як чоловіки, так і жінки це заперечують, мовляв, несприятлива ситуація – результат вибору чи дій самої особи); позиціонувати гендерну нерівність не лише, як проблему прав жінок, але як проблему, що стосується усіх у суспільстві; та ставити під сумнів усталені норми щодо розподілу соціальних ролей за гендерною ознакою у щоденних ситуаціях.

Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

Одним важливим компонентом у вирішенні проблеми гендерного насильства є забезпечення дієвої системи розслідування випадків такого насильства. Йдеться насамперед про виховання певної правової культури як і серед широкого загалу, так і серед осіб, відповідальних за розслідування чи судовий розгляд випадків гендерного насильства.

Важливо розуміти, наприклад, що домашнє насильство є злочином однієї особи проти іншої, який державні органи зобов’язані попередити чи розслідувати, а не приватною справою подружжя. До того ж, у випадках гендерного насильства часто вину приписують жертві, мовляв «сама винна» чи «сам винен». Звідси й небажання постраждалих звертатись за допомогою чи нечітке розуміння того, що таке насильство є злочином і про нього можна і потрібно заявляти.

Гендерне насильство, як і ставлення до нього, як до особистої справи двох осіб чи звинувачення самої жертви у його випадках, зумовлене здебільшого стереотипними уявленнями про роль та поведінку жінки та чоловіка у суспільстві. Зміна цих усталених уявлень є важливим, хоч і складним, завданням у боротьбі з гендерним насильством.

Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

Вже давно мене надихає своїм прикладом одна видатна особистість – суддя Верховного суду США Рут Бейдер Ґінзбург. Мене захоплює не лише її життєвий і професійний шлях. Як юристці мені близький її ліберальний правовий світогляд. Завжди із великим інтересом слідкую за її рішеннями та правовими позиціями.

Також мене надихає і надзвичайно підтримує мій партнер, який є передовим науковцем у сфері міжнародного права і затребуваним професором права.

Загалом джерелом повсякденного натхнення для мене є люди, які незалежно від професії і життєвого шляху не перестають робити внесок у саморозвиток, мають невтомну спрагу до збагачення своїх знань і не втрачають пригодницького духу.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Журналістка та правозахисниця Ліза Кузьменко: “Медіа має працювати за етичними і професійними журналістськими стандартами”

Нове інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею чергової бесіди стала...

03 Листопада 2019

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: