Публікація

Правозахисниця з Криму Інга Моніна: «Нагальною проблемою в Україні є дискримінація людей похилого віку»

Нове інтерв’ю із серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну»

Інга Моніна закінчила Одеський юридичний факультет державного університету їм І. І. Мечникова. З 1994 року працює приватно практикуючим адвокатом, займається представництвом інтересів юридичних і фізичних осіб в господарських, адміністративних судах і судах загальної юрисдикції, наданням різного роду консультаційних послуг. З 2010 року співпрацює з правозахисними організаціями м. Севастополь, а з 2013 року – з Центром безоплатної правової допомоги (як адвокат).

– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

– У правозахист я потрапила, можна сказати, випадково. Я за освітою – юристка, з 1989 року маю статус адвоката. Тобто, захищала я людей давно в силу своєї професії. За родом своєї діяльності досить часто співпрацювала з правозахисниками. Чесно кажучи, міняти нічого особливо в своєму житті не збиралася. Однак довелося.

Адвокати Наталія Булгак та Інга Моніні
Адвокати Валентина Булгак та Інга Моніні

Після відомих подій, що сталися в Криму в березні 2014 року, я зрозуміла, що залишатися там я не хочу. Пропозиція переїхати до Києва разом із Севастопольською правозахисною організацією, яка всім складом переїхала на материкову Україну, було сприйнята мною з задоволенням і вдячністю. Так я і стала правозахисником, членом громадської правозахисної організації «Регіональний центр прав людини».

– Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

– Про права людини в контексті Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод почала замислюватися ще на зорі своєї адвокатської діяльності. Спочатку займалася самоосвітою. Потім відвідувала в рамках підвищення кваліфікації семінари і тренінги, які проводилися колегією адвокатів.  У 2013 році пройшла підготовку тренером-модератором каскадних тренінгів системи безоплатної правової допомоги (БПД), проводила каскадні тренінги для адвокатів системи БПД в м. Севастополі. У 2015 році закінчила навчальний курс на тему «Стандарти Конвенції з прав людини щодо справедливого судового розгляду і права власності».

Працюючи в правозахисної організації з листопада 2014 року, постійно вдосконалюю свої знання і навички на практиці. На мій погляд, розуміння Конвенції про права людини, можливість не обмежуватись національним рівнем та продовжувати захист права в міжнародних правових інституціях значно розширює горизонти для захисту. Це сприяє розвитку національної правової свідомості, вдосконаленню норм національного права і як результат впливає на поліпшення якості життя людей в Україні.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

– З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

– Як вже було сказано вище, я працюю в правозахисної організації, яка була змушена переїхати на материкову частину України через неможливість здійснення своїх статутних завдань на території Криму та м. Севастополі. З урахуванням цієї особливості, здебільшого займаюсь захистом прав кримчан – як тих, що переїхали на материкову частину України, так і тих, які змушені проживати в Криму.

– Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

– У моїй практиці було багато справ, коли моїм клієнтом була жінка і йшлося про її порушене право.  Так, наприклад, нещодавно в мене була справа щодо захисту прав жінки, яку обманом звільнили з роботи. Звільнена – мати шістьох дітей, один з яких на момент звільнення її з роботи знаходився на грудному вигодовуванні. Підприємство, на якому працювала жінка, знаходиться в Криму, в Алушті. Справа була цікава тим, що жінка приймалася на роботу на підприємство у 2000 році, до окупації Криму, а звільнення було проведено вже «новою владою», причому в момент звільнення жінка перебувала у відпустці по догляду за дитиною. Для того, щоб завуалювати захоплення підприємства, яке було власністю профспілок України, «нова влада» провела з ним ряд маніпуляцій: передачі з балансу на баланс різних міністерств, фіктивна ліквідація, потім фіктивне створення нового підприємства на тому ж майні тощо. У зв’язку з тим, що підприємство, яке раніше існувало, було нібито ліквідовано, всі працівники підлягали звільненню, в тому числі, й наша багатодітна мати. Однак, тому що ліквідація була фіктивною, всім працівниками підприємства пропонували написати дві заяви – одне про звільнення з роботи зі «старого» підприємства, а інше» – про прийняття на роботу на «знову створюване» підприємство (яке по суті було тим же самим підприємством, але вже з іншим власником)

В результаті новий «власник» скористався ситуацією, щоб позбутися від багатодітної матері – на підставі заяви про звільнення вона була звільнена з роботи, а її заява про прийом на роботу на «нове» підприємство зникла. У результаті неправомірних дій відносно звільненої з роботи жінки була допущена дискримінація. Жінка, яка звернулась за допомогою, відноситься до найбільш вразливої і слабо захищеної соціальної групи населення, тому що є багатодітною матір’ю, а також матір’ю, яка годує немовля. Ситуація була ускладнена ще тим, що установи, з якою жінка знаходилась у трудових відносинах і з якої вона була звільнена, формально не існує, як не існує і правонаступників підприємства, про що подбала «нова влада» Криму. Відновити порушені права жінки можливо тільки на міжнародному рівні, із залученням відповідних міжнародних інституцій.

Справа була прийнята нашою організацією як стратегічна, я брала участь в роботі по справі. Була проведена копітка робота по оскарженню дій адміністрації підприємства на національному рівні (суд першої інстанції, апеляційне та касаційне оскарження), після чого була складена скарга до Європейського суду з справ людини (ЄСПЛ). Наразі заява проходить процедуру реєстрації в ЄСПЛ, будемо очікувати результатів розгляду.

Конференция в Киеве

Не дивлячись на те, що постраждала у справі була жінка, я не можу сказати, що це була справа про права жінок. Для мене ця справа про захист трудових прав громадянина. Безумовно, деякі фізіологічні особливості (народження дитини, грудне годування дитини) мали значення в даному випадку в якості обставин, що підтверджують факт дискримінації та порушення трудових прав. У тому числі, для підтвердження вразливого становища заявниці по справі. Але, якщо на місці цієї жінки був би чоловік, в якого, наприклад, є інвалідність, це було б також використано для захисту та відновленню його прав.

Взагалі, моя точка зору з питання «права жінок» відрізняється від загальноприйнятої і я дозволю собі нею поділитися.  Вважаю, що виділення в окрему тематику «права жінок» є неправильним за своєю суттю. Це є основою для узаконення якихось особливих, нерівних прав жінок в порівнянні з правами, наприклад, чоловіків.  Якщо ми говоримо про те, що всі люди рівні у своїх правах, то виділення прав жінок вже є запорукою нерівності таких прав. При цьому не має значення, в негативному або позитивному сенсі ми виділяємо такі права – саме виділення їх вже говорить про нерівність.

– На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

– Так сталося, що Україна має слабкий державний апарат, наскрізь уражений іржею корупції. При цьому в Україні формується здоровий і досить сильний соціальний рух, яке часто штовхає вперед недорозвинену державну машину.  Я бачу найбільше досягнення правозахисного руху в тому, що воно допомагає соціальному рухові розвивати українську державність всупереч опору державних структур і чиновництва. Правозахисники чуйно вловлюють соціальні тенденції, іноді очолюють і направляють їх в правильному напрямку.

– Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

– Реальність, з якою зіткнулася Україна сьогодні, стала викликом не тільки для правозахисного руху України. Це стало викликом міжнародному співтовариству в цілому, грубим нехтуванням норм міжнародного гуманітарного права зокрема. Події, що відбуваються в Україні, часто не мають аналогів у світовій практиці, отже, не мають рецептів і «правильних» відповідей.

У цій ситуації найбільшою проблемою на мій погляд є відсутність у правозахисників необхідних знань і навичок роботи в нових умовах. Крім того, на мій погляд, правозахисному руху України заважає нездорова конкуренція і «грандоїди». Немає системи об’єктивної оцінки ефективності роботі правозахисників.

– На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

Концерт Вакарчука– Можливо, моя відповідь на це питання розчарує, але я не вважаю гендерну тематику у даний час найактуальнішою для України. На мій погляд, в Україні є більш нагальні проблеми, гідні уваги правозахисників. Серед таких на перше місце я б поставила питання реабілітації осіб, які перенесли стресові ситуації в результаті військових дій на Донбасі, окупації Криму і Севастополя. Йдеться як про фізичну реабілітацію, так і про надання психологічної допомоги постраждалим особам, як військовим, так і цивільному населенню. Вважаю, що даній проблемі приділяється дуже мало уваги, що тягне за собою психологічні розлади дуже багатьох і багатьох людей. Наслідки такого психологічного нездоров’я через кілька років можуть стати катастрофічними для суспільства в Україні. Важливою і нагальною проблемою в Україні є дискримінація людей похилого віку. Це виражається не тільки в мізерних пенсіях. Люди похилого віку в Україні виявилися заручниками історії. В силу віку їм важко пристосуватися до нових умов життя, мізерні пенсії ставлять їх на грань злиднів, а хвороби і відсутність можливості отримати нормальне лікування не залишає ніякої надії дочекатися кращого майбутнього.

– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

– На мій погляд, гендерне насильство виникає тоді, коли в суспільстві відсутні правильне розуміння ролі чоловіка і жінки в житті. Триваюча не одне століття популістська вакханалія в цьому питанні призвела до численних і, на щастя, не завжди вдалих спроб механічного «зрівнювання» чоловічого і жіночого. Це закономірно призвело до того, що як чоловіча, так і жіноча функція знецінені як такі. Змінити ситуацію можна за допомогою зміни системи цінностей в суспільстві. Перш за все повинно бути розуміння що є чоловіча, а що є жіноча функція. Відразу хочу пояснити: з точки зору дотримання прав людини має існувати рівність прав чоловіка і жінки як індивідуумів. Однак з точки зору завдань і функцій в житті чоловіче і жіноче є різним. У суспільстві має виникнути розуміння, що «чоловіче» і «жіноче» створено природою не для того, щоби протистояти один одному, «чоловіче» і «жіноче» є співробітники і у кожного є своє унікальне завдання.

– Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

– Перш за все, мене надихає безліч однодумців, з якими я стикаюся в процесі роботи. Після пережитого в Криму я зрозуміла, наскільки важливо жити серед однодумців. Мова не йде про те, що ми одноголосно підтримуємо одну і ту ж точку зору. У кожного може бути різне бачення проблеми і шляхи її вирішення. У головному ми однодумці – в напрямку нашого руху, в позиціях, які ми захищаємо. Всі разом ми віримо у велике майбутнє нашої України і разом будуємо це майбутнє.

Підготувала Тамара Марценюк

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Правозахисниця та екоактивістка Ольга Мелень-Забрамна: «Cаме зв’язок прав людини і довкілля є важливим»

Інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею чергової бесіди стала екоактивістка...

05 Серпня 2019

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: