Публікація

Правозахисниця Юлія Полєхина: «Владні структури вже змушені брати до уваги позицію правозахисників»

Нове інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею чергової бесіди стала юристка та координаторка ГО “Правозахисна Група “СІЧ” Юлія Полєхіна. 

Юлія Полєхина – юристка, соціальна працівниця та координаторка ГО «Правозахисна Група «СІЧ» (м. Дніпро).  До Революції Гідності працювала по системі Європейського фонду управління якістю (EFQM, European Foundation for Quality Management), яка допомагає організаціям встановити цілісну систему управління. Окрім того, Юлія працювала з безпритульними дітьми на вулиці, допомагаючи їм адаптуватися у суспільстві.

Вона закінчила Дніпропетровський національний університет, факультет психології та соціології, отримавши ступінь магістрині соціальної роботи та правознавства. Окрім того, навчалася у Відкритому університеті Ізраїлю. Учасниця низки правозахисних тренінгів, зокрема, тих, які проводила УГСПЛ.

Співавторка методичних рекомендацій «Механізми захисту прав ветеранів та учасників антитерористичної операції та членів їхніх сімей». Виконувала аналітичну роботу та здійснювала написання звітної документації у рамках проекту «Сприяння створенню зручних і доступних умов отримання соціальних та адміністративних послуг, що надаються органами місцевого самоврядування, мешканцями» м. Дніпро.

У рамках роботи приймальні УГСПЛ при ГО «Правозахисна Група «СІЧ», за підтримки Шведського агентства міжнародного розвитку (SIDA) Юлія Полєхина надає первинну правову допомогу демобілізованим військовослужбовцям та членам їх сімей.

Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

Ще з студентських років я почала працювати у правозахисній сфері. Усе почалося з літньої практики в притулку для безпритульних дітей на другому курсі університету. Протягом восьми років я допомагала хлопцям та дівчатам відстоювати їхні права, спілкуватися з представниками поліції та медичних установ. Разом ми відпочивали, розмовляли про життя, плани на майбутнє та здоровий спосіб життя, аналізували, чому так склалося їхнє життя і що треба робити, щоб уже їхні власні діти виховувались у щасливій родині. Також разом ми  вирішували їхні конфліктні ситуації із законом.

На той момент я уже здобувала другу вищу освіту – юридичну і паралельно залучала своїх викладачів–правників для допомоги моїм підопічним. Ми допомагали їм робити документи і відстоювати їхні інтереси в суді.

Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

У Дніпропетровському національному університеті імені О. Гончара  і в прямому сенсі цього слова – на вулиці.

З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

Сімейне, цивільне право, питання набуття громадянства, соціальні виплати. Правозахист – це надзвичайно цікава сфера, яка дає можливість постійно вчитись та розвиватись, допомагаючи іншим. Тому я розбиралася у багатьох сферах: це і питання трудового законодавства, і кримінальне право, і виконавче провадження.

Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

Так, доводилося захищати жінок у декретній відпустці: це і відстоювання права на безперешкодний доступ в лікарні, управління праці та соціального захисту.

Маю особистий негативний досвід. На жаль, питання доступності зараз гостро стоїть не лише для людей з інвалідністю, але й для українських матусь з візочками.

На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

Серед успіхів я б відмітила, в першу чергу, вмотивованість, бажання допомагати  та небайдужість громадян, які приходять у правозахисний сектор. Приміром, зараз в Україні є багато можливостей отримати якісну безоплатну юридичну допомогу. Зокрема, можна звернутися і до приймальної нашої Правозахисної організації «Січ», особливо, якщо ви проживаєте у Дніпрі чи області. Також є Координаційний центр із надання правової допомоги, до Єдиної служби правової допомоги 3222 тощо. 

Владні структури вже змушені брати до уваги позицію правозахисників та представників громадськості.

Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

На мій погляд, виклики – у  нашому законодавстві та у діях влади. Якщо Закон буде однаковий для всіх, якщо судді виконуватимуть свої обов’язки, а не просто ходити на роботу, якщо представники виконавчої влади будуть виконувати свою роботу згідно з законодавством, а органи місцевого самоврядування – працюватимуть в інтересах громади – тоді правозахисний рух взагалі буде непотрібен. До цього ми маємо рухатись.

І ще вкрай важливий фактор – це підвищення правової обізнаності громадян і бажання відстоювати свої права і брати  на себе відповідальність. А починати вчити дітей варто змалку, з дитячих садочків.

На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

Так, на мою думку, достатньо. Є цільові групи, права яких відстоюють лише кілька організацій в Україні, а є такі, які взагалі забуті.

Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

Ми маємо рухатися одночасно в трьох напрямках: перший – це превентивні заходи, які спрямовані на профілактику домашнього насильства, інформування і своєчасне виявлення таких сімей. Має вестися комплексна робота з шкільними та дошкільними закладами, адже діти – це дзеркало стосунків в родині. Також органи поліції мають реагувати на заяви сусідів, які першими стають свідками насильства у сім’ї та.

Другий – це сувора кримінальна відповідальність за скоєний злочин.

І третій напрямок має бути спрямований на мінімізацію впливу наслідків – це державна допомога жінці/чоловіку та дитині в отриманні психологічної допомоги, соціальній адаптації та інтеграції в суспільство; групи підтримки, надання тимчасового житла, можливо, пільгове кредитування на придбання житла, допомога в пошуку роботи.

Це має бути комплексна робота громади і, в першу чергу, це організація безпеки для людини, яка постраждала від насильства.

Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

Сама діяльність надихає, а нові виклики не дають зупинятися на досягнутому; успіхи – заряджають енергією, а невдачі  – дають можливість проаналізувати причини і зробити висновки.

Ну і, звичайно, дуже надихає  моя родина: діти та мій чоловік, який в усьому підтримує та не дає опускати руки.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Правозахисниця і дослідниця Ґаяне Нуріджанян: «Збройний конфлікт у державі ставить під ризик верховенство права»

Нове інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею чергової бесіди стала...

12 Вересня 2019

Правозахисниця та екоактивістка Ольга Мелень-Забрамна: «Cаме зв’язок прав людини і довкілля є важливим»

Інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею чергової бесіди стала екоактивістка...

05 Серпня 2019

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: