Публікація

Правозахисниця Ксенія Семьоркіна: «Яке б досконале законодавство не було, людський фактор вирішальний»

Героїнею нового інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк  стала юристка та правозахисниця Ксенія Семьоркіна.

Вищу юридичну освіту (диплом бакалавра і магістра) Ксенія Семьоркіна здобувала в Національному університеті державної податкової служби України. Із 2016 року – аспірантка кафедри суспільного розвитку та суспільно-владних відносин Національної академії державного управління при Президентові України. Досліджує шляхи покращення взаємодії організацій громадянського суспільства та органів державної влади у виробленні державної політики у сфері прав людини. Серед наукових інтересів правозахисниці – права людини, публічна політика, участь НГО в публічному управлінні.

Ксенія Семьоркіна (УГСПЛ)

З 2016 року – координаторка Громадської платформи моніторингу імплементації Національної стратегії у сфері прав людини.

Членкиня робочої групи при Комітеті ВРУ з прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин з питань контролю за станом виконання Національної стратегії у сфері прав людини. Ксенія Семьоркіна – співавторка моніторингових звітів за результатами імплементації Національної стратегії у сфері прав людини. Координаторка проекту ПРООН «Підвищення спроможності коаліції мережі хабів громадянського суспільства та Мережі правового розвитку у моніторингу міжнародних зобов’язань у сфері прав людини».

 

Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

За день до випуску із університету мені пощастило бути присутньою на зустрічі робочої групи з розробки Національної стратегії у сфері прав людини. Після сухих теоретичних знань, отримавши масив інформації реального життя, я була шокована фактами нелюдського поводження у місцях несвободи. Це зачепило мою внутрішню правозахисницю.

В той час майбутні колеги напрацьовували заходи для подолання проблем. Я переживала, аби ці завдання, що стоять перед країною, були виконані. Хто буде контролювати органи державної влади, аби вони виконали прописані заходи? І у 2016 році мене запросили бути координаторкою моніторингу імплементації Національної стратегії у сфері прав людини. На базі офісу Уповноваженої з прав людини за ініціативи Української Гельсінської спілки з прав людини було створено Громадську платформу моніторингу. Хоча я працювала від імені УГСПЛ, моє робоче місце було в офісі Уповноваженої. Це була повна синергія правозахисних організацій та Національної інституції захисту прав людини.

Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

В університеті ми не вивчали тематику прав людини взагалі, тільки радше відголосок міжнародного права. Базову інформацію я отримала ще в школі, де ми вивчали Загальну декларацію прав людини, Міжнародні пакти та Європейську конвенцію прав людини.

Працюючи із Стратегію у сфері прав людини, я розуміла, що моїх поверхневих знань недостатньо. Відкриттям концепції прав людини стало навчання у Всеукраїнській молодіжній школі з прав людини, організованій Освітнім домом прав людини в Чернігові. Там я відчула, що таке права людини та їх цінність.

Також пройшла онлайн курс EdEra «Європейський механізм захисту прав людини». Важливим з точки зору сприйняття того, що це все не ефемерне, був навчальний інституційний візит до мекки прав людини – Європейського суду – та інших інституцій.

 

З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

З 2016 року я координую моніторинг імплементації Національної стратегії у сфері прав людини, тому працюю із усіма 25 напрямками, починаючи із права на життя і завершуючи підвищенням рівня обізнаності у сфері прав людини.

У цілому моїм завданням є спрямування діяльності органів державної влади спільно із громадськими та правозахисними організаціями на досягнення очікуваних результатів Національної стратегії у сфері прав людини. Для мене особисто важливим є донесення до державних службовців і посадових осіб, що права людини не є додатковим навантаженням до основної роботи, а червона нитка, яка пронизує всю їх діяльність.

 

Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

Одними із напрямків Національної стратегії у сфері прав людини є забезпечення гендерної рівності та запобігання домашньому насиллю. Як на мене, значним кроком України є запровадження посади Урядової уповноваженої з гендерної політики.

Досі постає завданням ратифікація Стамбульської конвенції. У той же час було прийнято ряд законопроектів, які спрямовані на боротьбу із домашнім насиллям, приведення законодавства до міжнародних стандартів.

Але для забезпечення гендерної рівності ще багато чого необхідно зробити: забезпечення рівності у заробітній платі (за 2016-2017 роки середня заробітна плата жінок на 25% менша ніж у чоловіків, у 2018 році на 23%), забезпечення рівних можливостей на зайняття керівних посад (депутаток у Верховній Раді України цього скликання лише 12%, у 2017 році на посадах вищого корпусу державної служби було лише 23 жінки, що складає 27,8 %) та ін.

 

На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

Після революції гідності та подій 2014-2015 років відбулося значне посилення та згуртування правозахисного руху. Спостерігалася хвиля піднесення та вікно можливостей. Адже у 2015 році завдяки спільній роботі Уповноваженої ВРУ з прав людини, Адміністрації Президента, Міністерства юстиції, Міністерства закордонних справ та неурядових організацій було розроблено та підписано Президентом України першу Національну стратегію у сфері прав людини.

Люди стали більше довіряти правозахисним організаціям. Громадські організації відіграють важливу роль у формуванні публічних політик, співпраці з органами державної влади.

 

Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

Наразі великою загрозою є посилення націоналістичних та праворадикальних рухів, запуск мови поділу, підозри та ненависті. Це може спричинити хвилю самосуду, а безкарність підживлюватиме їх силу. За досвідом сусідніх держав хвиля тотального націоналізму може призвести до створення громадянського конфлікту.

Низький рівень обізнаності у сфері прав людини в цілому населення дає можливість маніпулювання їх думкою та сприйняттям. Ми бачимо це на прикладі проголошення «традиційних сімейних цінностей», спотворення терміну «гендер» та ідеї феміністичного руху.

Згідно з загальнонаціональним опитуванням в українців на першому місці є необхідність забезпечення соціально-економічних прав. Це яскраво показує, що доки не будуть забезпечені основні потреби населення, в тому числі, безпека, говорити про цінність та гідність людини важко.

 

На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

Наразі гендерна тематика може сприйматися, як нав’язана донорами. Та поволі вона тим чи іншим чином стає в центрі уваги багатьох організацій.

З’являються нові цікаві дослідження, наприклад, «Корупція очима жінок та чоловіків». Гендерна тематика – це одна з тих тем, що має бути інкорпорована у всі тематики: чи то можливість жінок займати керівні посади не лише на державній службі, а й у власних організаціях, чи то військова служба, чи то освіта та ін.

 

Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

Потрібно працювати із населенням, причому не лише у містах, а й досягати маленьких містечок, селищ, сіл. Потрібно ламати стереотипні ролі чоловіка та жінки.

Мені подобається гасло «Жінка може!». Жінка може піти від чоловіка-деспота та не соромитися того, що вона сама, але жива та ціла. Жінка може бути керівницею. Жінка може не бути об’єктом харасменту та домагань. Так само і чоловіки. Тема насильства щодо чоловіків латентна, адже соромно зізнатися – «ти ж чоловік».

Державою повинна бути створена працююча система захисту постраждалих від насильства. Починаючи від прийняття заяви правоохоронними органами постраждалого/ої, а не «б’є – значить любить», «завтра передумає і забере заяву, а мені морока». Слід розвинути систему психологічної підтримки та центрів надання допомоги, куди особа може прийти, якщо їй немає куди йти.

Але, перш за все, потрібно доносити до людей, що такі ситуації не мають замовчуватися перед страхом осуду та недовіри до держави.

У той же час потрібно змінюватися сприйняття проблематики з боку державних службовців, поліцейських та інших, що зіштовхуються із насильством, розслідуванням та допомогою постраждалим. Адже яке б досконале законодавство не було, людський фактор вирішальний.

 

Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

Мене надихають колеги, які незважаючи на перепони, невдачі, все рівно старанно працюють вдень та вночі, часто без вихідних та відпусток. Надихають люди, які в силу своїх переконань не здаються перед небезпекою або тотальним несприйняттям іншими, а продовжують добиватися справедливості. Результати можуть бути не миттєвими. Але відчуття, що ти можеш щось змінити, донести до інших цінність сприйняття себе та інших людиною окрилює.

 

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Правозахисниця і дослідниця Ґаяне Нуріджанян: «Збройний конфлікт у державі ставить під ризик верховенство права»

Нове інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею чергової бесіди стала...

12 Вересня 2019

Правозахисниця та екоактивістка Ольга Мелень-Забрамна: «Cаме зв’язок прав людини і довкілля є важливим»

Інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею чергової бесіди стала екоактивістка...

05 Серпня 2019

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: