«Правозахисний практикум»: можливості роботи миротворчої місії ООН в Україні
5 квітня УГСПЛ провела чергову лекцію у рамках курсу «Правозахисний практикум». Керівник аналітичного напрямку УГСПЛ, експерт-поліцеїст Олег Мартиненко розповів студенткам-міжнародницям про Міжнародні стандарти у діяльності міжнародних поліцейських місій ООН.
Миротворча місія ООН в Україні – один з можливих варіантів врегулювання збройного конфлікту. Чи буде гармонійною співпраця національних правоохоронців з представниками Цивільної поліції ООН? Якими можуть бути потенційно конфліктними питання взаємодії миротворців з поліцейськими України? Міжнародне право цікаве тим, що воно може шукати відповіді на такі питання вже зараз, спираючись на досвід інших країн, що пережили збройні конфлікти.
У рамках курсу «Правозахисний практикум» на базі УГСПЛ магістрантки Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка навели власну точку зору у відповідях на досить складне запитання:
На які потенційні конфлікти між Цивільною поліцією ООН та Національною поліцією України можна очікувати у разі, якщо в Україні буде працювати миротворча місія ООН?
Олександра Сидорко: «Як відомо, до основних функцій Цивільної поліції ООН входить надання експертної допомоги, організація професійної підготовки та підвищення потенціалу країни, що приймає. Отже вони безпосередньо будуть впливати та координувати дії Національної поліції. Звичайно, рівень підготовки українських поліцейських відрізняється від належного рівня підготовки поліцейських ООН. На мою думку, основний конфлікт буде виникати саме через рівень підготовки та з питань розділення повноважень.
Може відбуватись колізія обов’язків за мандатами, а чим довше поліцейські контингенти ООН будуть присутні на території нашої держави, тим складніше їй потім буде самостійно виконувати ті функції, які першочергово виконувались поліцейськими ООН.
Також приводом до можливого конфлікту можуть поставати етнічні непорозуміння, оскільки контингент поліцейських ООН складається з представників різних країн та можливість виникнення непорозумінь при спільній праці з українськими військовими є дуже ймовірною.
Важливо, щоб поліцейські ООН не лише підтримували правоохоронну систему, але і зробили внесок у професійний досвід українських правоохоронців. Континент ООН проходить належну підготовку та рівень довіри до них звичайно буде вищим, ніж до Національної поліції. Тому, коли постане питання про вивід контингенту з країни, дуже малоймовірно, що наша поліція при сьогоднішньому рівні підготовки зможе і надалі належним чином підтримувати порядок в країні.
Анна Іващенко: «Цивільна поліція ООН є провідним суб’єктом правоохоронної діяльності місії Організації Об’єднаних Націй по підтриманню й відновленню міжнародного миру і безпеки та
врегулювання міждержавних конфліктів. Ключовим є також те, Цивільна поліція ООН обмежується у своїй діяльності межами мандата, затвердженого Радою Безпеки ООН та є автономною лише в частині виконання завдань, визначених мандатом. Окрім цього, Цивільна поліція ООН завжди має дотримуватися нейтралітету, неупередженості й відкритості в службовій діяльності та використовувати силові заходи в мінімально можливій мірі.
Основна мета Цивільної поліції ООН – моніторинг діяльності поліції країни перебування місії, при цьому особлива увага має приділятися питанням захисту прав людини. Цивільна Поліція ООН може залучатися й до безпосередньої охорони правопорядку та виконувати низку інших функцій, зокрема щодо реформування місцевих правоохоронних органів і підготовки їхнього персоналу, сприяння проведенню виборів, надання гуманітарної допомоги тощо.
Саме при виконанні вищезазначених функцій і можуть гіпотетично виникнути конфлікти між Цивільною поліцією ООН та Національною поліцією України, якщо в Україні працюватиме миротворча місія ООН. Дуже часто національна поліція в тій чи іншій державі виявляється неготовою співпрацювати та виконувати вказівки чи інструкції Цивільної поліції ООН, що пояснюється різними причинами: недовірою, некомпетентністю, ворожим ставленням та ін.
Конфліктні ситуації можуть виникати у зв’язку зі здійсненням Цивільною поліцією ООН реформування місцевих правоохоронних органів, організацією професійної підготовки Національної поліції. Окрім цього, суперечки можуть мати місце через те, що фактично Цивільна поліція ООН здійснюватиме постійний контроль за розслідуванням злочинів та спостерігатиме за виконанням Національною поліцією її службових обов’язків під час затримання, арешту й допиту осіб, обвинувачених у вчиненні злочину.
Національній поліції може не сподобатися, що Цивільна поліція ООН в будь-який момент зможе вирішити провести власне розслідування у тих випадках, коли вважатиме, що розслідування, проведені місцевими органами слідства, є необ’єктивними. Цивільна поліція ООН має також право здійснювати моніторинг стану громадського порядку під час проведення виборів, спостерігати за проведенням зборів, демонстрацій і маніфестацій, відвідувати місця ув’язнення й спостерігати за умовами утримання ув’язнених, що за мирних умов повинні робити структурні підрозділи Національної поліції.
Окрім того, іноді мають місце порушення прав людини з боку Цивільної поліції ООН через некомпетентність та навіть кримінальні зловживання з боку її офіцерів в зонах операцій ООН з підтримання миру. Такі випадки, хоч і трапляються, але є нечастими.
На основі аналізу цілей, основних завдань і принципів діяльності Цивільної поліції ООН та співставляючи їх з повноваженнями Національної поліції України, приходимо до висновку, що дійсно – через співпадіння виконуваних функцій між ними можуть виникати певні конфліктні ситуації. Попри це, слід пам’ятати, що ключовою метою Цивільної поліції ООН є сприяння примиренню сторін-учасниць конфлікту, відновлення миру й безпеки та розв’язання міждержавного конфлікту з мінімальним залученням сили. Цивільна поліція ООН завжди залишається нейтральною та неупередженою при виконанні своїх функцій і жодним чином не має на меті перешкодити здійсненню діяльності Національної поліції. Цивільна поліція ООН та Національна поліція мають єдину спільну мету – вирішення конфлікту, а відтак повинні тісно співпрацювати задля якнайшвидшого її досягнення».
Надія Сербенко: «На сьогоднішній день роль Цивільної поліції ООН модифікувалася від простого моніторингу та консультування місцевої поліції до реформування і реструктуризації місцевих правоохоронних інститутів, у тому числі традиційних завдань з підготовки та навчання поліцейського персоналу, також це проведення програм по захисту вразливих груп населення, найтіснішим чином пов’язаних із забезпеченням дотримання прав людини. Співробітники поліції ООН контролюють дотримання прав жінок, дітей, осіб з інвалідністю при розслідуванні і розгляді кримінальних справ судом, а також в умовах пенітенціарної системи.
При цьому на практиці у роботі Цивільної поліції ООН можуть виникати певні складнощі (або ж як результат виявлення упередженості у їх діяльності), що в свою чергу може привести до конфліктів із місцевими правоохоронними органами. Як негативні приклади можна привести відмову від неупередженості та досить очевидні прояви симпатій керівництва МООНК албанській стороні, що значно утруднили виконання Резолюції РБ ООН № 1244 (1999 р.) і викликали труднощі з комплектуванням поточних багатокомпонентних місій поліцейським персоналом, а також факти порушення законності, дисципліни і стандартів поліцейської роботи.
Як інший приклад певних труднощів та певних непорозумінь і конфліктів можна знайти у функціонуванні Місії ООН зі стабілізації на Гаїті (МООНСГ). Місія формально є франкомовною, проте ряд ключових посад в керівництві місії і її поліцейського компонента займають представники США і Канади. Тому в Головному штабі поліції ООН поступово склалася ситуація, при якій основною робочою мовою є англійська, а французька стає мовою поліцейських станцій. При цьому кількість представників Цивільної поліції ООН, що володіють тільки однією мовою, постійно збільшується, а деякі контингенти, наприклад, китайський, нігерійський, непальський, шрі-ланкійський комплектуються тільки англомовними співробітниками. Дане положення вимагає додаткових витрат на переклад службової документації, знижує оперативність управління, ефективність системи звіту і контролю.
Щодо України, то за попередніми оціночними даними, загальна чисельність міжнародних миротворчих сил ООН на окупованих територіях окремих районів Донецької та Луганської областей мала б включати близько 20 тисяч військового контингенту та до 4 тисяч поліцейського контингенту зі складу миротворчих сил ООН. При цьому вважається за доцільне, щоб до складу миротворчих сил ООН не входили контингенти військ і сил від країн НАТО і Росії.
Разом з тим, ряд вітчизняних і міжнародних експертів також вважають, що до складу міжнародних миротворчих сил ООН на окупованих територіях Донбасу (як військових, так і поліцейських контингентів сил ООН) не мають входити контингенти від країн ОДКБ (Організація договору про колективну безпеку або Ташкентський пакт – Росія, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан), які потенційно можуть включати представників силових структур та/або спецслужб Росії, а сама ОДКБ небезпідставно вважається антиподом НАТО. Це може призвести, як мінімум, до недовіри в їх роботі та, як максимум, до виникнення потенційних конфліктів між представниками окремих країн Цивільної поліції ООН і Національної поліції України. Тобто фактично проблеми можуть виникати через упереджене ставлення, а також за наявності у мультинаціонального контингенту певних мовних бар’єрів, що може вилитись у непорозуміння та зниження ефективності роботі (як у наведених вище прикладах)».