Правозахисна паспортизація областей: оцінка стану дотримання прав людини в Україні

Наприкінці вересня 2016 року розпочала свою роботу команда моніторингового візиту за проектом “Правозахисна паспортизація областей”, присвяченого розробці інструментарію оцінки усіх адміністративно-територіальних одиниць України щодо стану дотримання прав людини.

Представники Офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та громадські монітори протягом вересня — листопада 2016 року надають оцінку діям органів місцевого самоврядування, визначають слабкі місця, регіональні особливості й потреби, щоб створити загальну картину українських міст з позицій стану дотримання прав людини.

Проект виконується у співпраці Української Гельсінської спілки з прав людини та Офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Проведення такої паспортизації дозволить не лише визначити проблемні питання, а і підготувати методологію моніторингу стану захисту прав людини в області для громадськості.

Олена Смірнова, заступник Керівника Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини, координатор проекту “Правозахисна паспортизація областей”:

«Питання паспортизації областей з точки зору дотримання прав людини в тій чи іншій сфері діяльності органів місцевого самоврядування є важливим елементом моніторингу стану захисту прав людини в різних регіонах держави у зв’язку з тим, що на сьогодні відбувається реформа державного управління з акцентом на децентралізацію. Проведення такої паспортизації дозволить не лише визначити проблемні питання, а і підготувати методологію моніторингу стану захисту прав людини в області для громадськості, яка користуючись методологією, буде проводити оцінку наявних проблем у сфері прав людини і надавати таким чином допомогу Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

Олег Мартиненко, керівник проекту “Правозахисна паспортизація областей”, УГСПЛ:

«Наприкінці 2015 року Секретаріат Уповноваженого ВР з прав людини почав обговорення поширення представництва Омбудсмана в регіонах. Результатом стало започаткування більшої кількості посад регіональних представників. Одночасно було очевидним, що один представник Омбудсмана на усю область не зможе організувати ефективний моніторинг за діяльністю органів влади. Саме тоді, враховуючи позитивні надбання моделі „Омбудсман+“, використану при розбудові національного превентивного механізму (запобігання тортурам та жорстокому поводженню), експерти УГСПЛ та Офісу Уповноваженого вирішили апробувати систему спільних моніторингових візитів. Результатом таких візитів мала стати не лише оцінка роботи місцевих органів самоврядування, але й розробка певного механізму, який можна було б передати у користування місцевим громадам. Тому від самого початку ми витратили певні зусилля для того, аби структурувати нашу діяльність — визначити мету, завдання, очікувані результати та можливі ризики майбутнього моніторингу.

У необхідності подібного моніторингу сумнівів практично не виникало. Адже задекларований Україною курс на децентралізацію управління передбачає надання органам місцевого самоврядування значних повноважень, які мають бути врівноважені розширенням сфери громадського контролю за діями влади. Проте таких механізмів наразі бракує. Вони, звичайно ж, є. Але форми громадського контролю досить вузько спрямовані, орієнтовані на певні цільові групи, мають велике розмаїття щодо показників та результатів. Запропонований нами підхід мав на меті створення саме уніфікованої системи індикаторів, за якими громадянське суспільство мало б змогу вимірювати ступінь забезпечення прав людини місцевими органами влади. Таким чином, ми ставили за кінцевий результат два продукти — механізм громадського оцінювання діяльності місцевої влади та систему індикаторів, які об’єктивно мають відображати якість такої діяльності».

Юрій Ксьонжек, громадський монітор:

«Сильною стороною громадського моніторингу є неупередженість самого монітора, що ґрунтується, в першу чергу на ентузіазмі та бажанні привнести певний вклад у формуванні громадянського суспільства. І як результат — маємо найбільш прозорі висновки за наслідками проведених моніторингів. Основними труднощами у роботі громадського монітора є закритість органів влади відносно відкритого діалогу на предмет їх діяльності. Так, останні скептично ставляться у більшості випадків до громадського моніторингу, а деякі взагалі відмовляються від спілкування, обґрунтовуючи це відсутністю повноважень у провіряючого (монітора). Також зазначеного слід відмітити необхідність наявності ґрунтовних знань громадського монітора у сфері діяльності органу, що підпадає під моніторинг. На даний момент вважаю її недостатньою. Виходи із даної ситуації, звичайно можуть бути різними, але зараз не про це».

Запропонований нами підхід мав на меті створення саме уніфікованої системи індикаторів, за якими громадянське суспільство мало б змогу вимірювати ступінь забезпечення прав людини місцевими органами влади.

Андрій Галай, координатор проекту “Правозахисна паспортизація областей”, УГСПЛ:

«Варто відмітити, що безпосередньо моніторингові місії у цьому проекті не є головною метою. Головне — відпрацювати, з одного боку, інструменти моніторингу на критерій дієвості, реалістичності, достатності, а з іншого — механізм взаємодії під час моніторингу представників Офісу Омбудсмана та громадських моніторів. Проект передбачає потребу відпрацювати моніторингову систему у сутнісно різних адміністративно-територіальних одиницях. На жаль, Україні ще дуже довго йти до позитивної оцінки з питань забезпечення прав людини. Ефективно організований моніторинг виявив як типові, так і специфічні проблеми із правами людини, наприклад, в Чернівцях та області. Відмітимо, що 90 % завдань моніторингу виконувалися у самому обласному центрі, у його установах і організаціях. За межами міста до уваги моніторингової групи були взяті місця несвободи соціального спрямування: стаціонарні відділення для постійного або тимчасового проживання Сторожинецького та Заставнівського районних територіальних центрів соціального обслуговування. Водночас відмітимо, що УГСПЛ при організації моніторингових візитів відрізняється від подібної практики контрольних перевірок державних органів: кожний напрям був спланований таким чином, щоб монітори відпрацювали свої завдання у оптимальний термін, не витрачаючи додаткові ресурси проекту.

Залежно від завдання, робота у кожному напрямі тривала від двох до чотирьох днів. Додамо, що перед безпосереднім виїздом УГСПЛ разом з місцевими громадськими інституціями проводить попереднє опрацювання проблемних питань, на які потрібно звернути увагу. Це може бути опрацювання регіональних ЗМІ, спілкування з активістами, надсилання запитів щодо публічної інформації. Ця робота в безпосередньому виїзді не рахується, проте подекуди триває кілька тижнів. Якщо ми бачимо порушення ми його не залишаємо поза увагою. По-перше, команда кожного напряму моніторингу завершує свою роботу підготовкою проекту рекомендацій від Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо усунення виявлених недоліків. Такий акт реагування надсилається уповноваженим структурам. Повноваження Омбудсмана роблять такий акт реагування дієвим і не дозволяють його проігнорувати. По-друге, ще на місці (починаючи із Чернівецького моніторингу) ми започаткували обов’язкове безпосереднє підбиття підсумків і надання рекомендацій персоналу інституцій, які були включені до програми моніторингу. Це дозволяє доносити позицію моніторингової групи безпосередньо до відповідальних посадовців на місцях. По-третє, в разі виявлення системного порушення прав людини, що являє суспільний інтерес, до справи може підключитися центр стратегічних справ УГСПЛ. Юристи центру супроводжують справу у всіх можливих юрисдикційних інституціях. І нарешті, ми не бачимо єдиною можливістю покращення ситуації з правами людини на місцях негативною реалізацією інспекційних матеріалів. Відповідальні посадовці, яких чимало у кожному населеному пункті та його організаціях, сприймають рекомендації наших моніторів як своє позитивне зобов’язання покращувати організацію своєї праці, надання більш якісних послуг територіальній громаді».

Підготувала Тетяна Гончарук

Проект реалізується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Шведського агентства міжнародного розвитку (SIDA).