Правовий висновок щодо законопроекту №3343 «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав та свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо механізму відновлення втрачених матеріалів справи

1. Загальна інформація

Проект Закону України №3343 «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав та свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо механізму відновлення втрачених матеріалів справи[1] зареєстровано у Верховній Раді України (далі – ВРУ) 19 жовтня 2015 року, а 14 березня 2017 року Комітет з прав людини, національних меншин і міжнародних відносин надав народним депутатам проект постанови про відхилення цього законопроекту. До сьогодні цей проект постанови ВРУ не розглядався.

За півроку до реєстрації вищеназваного законопроекту у Парламенті 15 травня 2015 року було зареєстровано проект Закону України №2872 «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо додержання конституційних прав учасників кримінального провадження та інших громадян в частині збирання та фіксації доказів, процесу доказування та проведення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій)»[2]. Зокрема, ним пропонувалося доповнити Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК України) статтею 222-1 «Відновлення матеріалів досудового розслідування»: ч. 1. Відновлення втрачених матеріалів досудового розслідування здійснюється за рішенням прокурора, керівника органів досудового розслідування, а в разі втрати матеріалів досудового розслідування в суді – за постановою або ухвалою слідчого судді, суду, виконання яких покладається на прокурора, керівника органів досудового розслідування. Ч. 2. Відновлення втрачених матеріалів досудового розслідування здійснюється за їх копіями, що збереглися, і які можуть бути доказами в порядку та на умовах, визначених главою 4 цього Кодексу, а в разі неможливості отримати копії матеріалів досудового розслідування, що відповідають вимогам глави 4 цього Кодексу, шляхом проведення додаткових слідчих (розшукових) дій. Ч. 3. Строки досудового розслідування та тримання під вартою при відновленні матеріалів досудового розслідування обчислюються в порядку, встановленому статтями 219 та 197 цього Кодексу. Ч. 4. Якщо за втраченими матеріалами досудового розслідування закінчилися граничні строки тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений підлягають негайному звільненню з-під варти.». За рік, 16 лютого 2016 року, Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної системи надав подання про направлення законопроекту на доопрацювання. А 18 вересня 2018 року законопроект було відкликано.

21 травня 2015 року у ВРУ зареєстровано проект №2930  Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав людини у кримінальному судочинстві»[3]. Зокрема, ним передбачалося доповнення статті 526 КПК України після слів “Заява про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження подається до суду, який ухвалив вирок” доповнити словами “або до якого передано підсудність у вказаній справі”, так як суд, що виніс вирок, може бути на непідконтрольній території. А також виключити слово «точного» в частині 3 статті 531 КПК України: «За недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження і роз’яснює учасникам судового провадження право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів». Формулювання «точного» оціночне і публіцистичне, немає такого мірила точності матеріалів кримінального провадження. І це лише створює можливість до зловживань. Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності надав подання про направлення законопроекту на доопрацювання 8 лютого 2018 року. До сьогодні він не прийнятий ВРУ.

12 червня 2017 року у ВРУ зареєстровано проект №6580 Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо вдосконалення порядку кримінального провадження або його окремих матеріалів, втрачених на стадії досудового розслідування та судового розгляду)»[4]. Зокрема, ним пропонується доповнити КПК України статтею 531¹ – «Умови відновлення кримінального провадження. 1. Відновленню підлягають кримінальні провадження, у яких до їх втрати: 1) обвинувальний акт (клопотання про застосування медичних заходів тощо) скерований до суду, проте підготовче судове засідання не відбулося; 2) судовий розгляд розпочато, проте рішення суду за його результатами не ухвалювалось; 3) судом ухвалено рішення про зупинення судового провадження на підставі статті 335 цього Кодексу; 4) судом проголошено вирок, проте він не набрав законної сили з різних підстав; 5) проголошений вирок набрав законної сили, проте не звернутий до виконання; 6) вирок не набрав законної сили з інших підстав». Тут 4 та 6 пункти можна об’єднати, так як це по суті теж саме. Пропонується з-поміж іншого ще доповнити КПК України статтею 531^{4 –} «Підготовка заяви до розгляду: ч. 2. Суд вправі витребувати, інформацію про місце проходження служби чи роботи осіб, які брали участь у досудовому розслідуванні, підготовчому провадженні чи судовому розгляді кримінального провадження, наявність збережених копій матеріалів кримінального провадження тощо.». Однак це буде порушенням змагальності процесу, так як суд не наділений правом збирати і випробовувати докази. А також викликає питання можливості створення корупційного ризику доповненням КПК України статтею 531^{7 –} «Повноваження Генерального прокурора: ч. 1. Генеральний прокурор визначає підслідність кримінального провадження з урахуванням вимог статті 218 цього Кодексу». Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності розробив постанову про взяття законопроекту за основу  та надав текст народним депутатам для розгляду 7 листопада 2017 року. До сьогодні законопроект ВРУ не прийнято.

5 липня 2018 року у ВРУ зареєстровано проект №8560 Закону України «Про врегулювання правового статусу осіб, стосовно яких порушено законодавство України про кримінальну відповідальність, кримінальне процесуальне, кримінально-виконавче законодавство України внаслідок збройної агресії, збройного конфлікту, тимчасової окупації території України»[5]. Наче цей законопроект має викликати довіру та необхідність його швидшого прийняття, адже до його авторського колективу входять не лише народні депутати, але й представники Мін’юсту, науковці та громадські експерти. Втім, незважаючи на це, він містить низку недоліків, що перешкоджають його успішному розгляду у першому читанні.

По-перше, потрібно прибрати з нього положення щодо загальновідомих принципів та інших положень, які уже є в інших нормативно-правових документах, і тут виглядають «водою» для кількості. По-друге, потрібно виключити положення, які не відповідають чинному законодавству. Зокрема в статті 14 передбачено, що «ч. 2. У разі підтвердження інформації про втрату внаслідок збройної агресії, збройного конфлікту, тимчасової окупації території України матеріалів кримінальних справ (кримінальних проваджень) за обвинуваченням осіб, стосовно яких порушено законодавство України про кримінальну відповідальність, кримінальне процесуальне законодавство України, органи досудового розслідування, прокурор зобов’язані вжити заходів щодо відновлення втрачених матеріалів цих кримінальних справ (кримінальних проваджень) у порядку, встановленому процесуальним законодавством України. Ч. 3. У разі неможливості відновлення втрачених матеріалів кримінальних справ (кримінальних проваджень), зазначених у частині другій цієї статті, або у разі їх відновлення у недостатній частині для продовження досудового розслідування органи досудового розслідування, прокурор звертаються до суду з клопотанням про закриття кримінальних справ (кримінальних проваджень) у порядку, встановленому процесуальним законодавством України.». Незрозуміло для чого подавати клопотання до суду, якщо суд не може відмовити?! Це протирічить чинному законодавству. По-третє, потрібно прибрати з цього законопроекту процедуру, що міститься там в статті 16 – «внесення до суду клопотання (подання) про врегулювання правового статусу осіб, стосовно яких порушено порядок виконання вироку. Ч. 1. Подання про врегулювання правового статусу особи, стосовно якої порушено порядок виконання вироку, подається до суду згідно із встановленою законодавством підсудністю. До зазначеного подання додаються копії матеріалів, зібраних уповноваженими суб’єктами, у тому числі копії документів, отриманих від особи, щодо якої підготовлено подання, та від інших органів, установ, організацій тощо. Копія зазначеного подання з додатками до нього направляється до органу прокуратури за місцем знаходження суду, до якого внесено подання про врегулювання правового статусу особи, стосовно якої порушено порядок виконання вироку, для участі прокурора в судовому розгляді. Ч. 2. Особа, стосовно якої порушено порядок виконання вироку, її захисник, законний представник, близькі родичі чи члени сім’ї мають право звернутись до суду згідно із встановленою законодавством підсудністю з клопотанням про врегулювання правового статусу зазначеної особи». Немає об’єктивної необхідності введення цієї процедури. Це лише створить непотрібне навантаження на суди та інші державні органи та ускладнить і так доволі непростий шлях щодо відновлення матеріалів кримінального провадження. Більш доречним буде передбачення, що учасник процесу може звернутися безпосередньо до суду та ініціювати таким чином процедуру відновлення матеріалів. Запитання є і щодо інших положень цього законопроекту. Однак у ВРУ постанову про взяття за основу даного законопроекту надано народним депутатам для розгляду 4 грудня 2018 року та ймовірно, що законопроект буде найближчим часом розглянутий.

2. Позитивні характеристики

Законопроект №3343 містить небагато тексту з баченням предметних змін до кримінально процесуального законодавства, що при доопрацюванні можуть вирішити питання з відновленням матеріалів. Законопроект містить два доповнення Закону України «Про забезпечення прав та свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»: абзац 11 ч. 1 статті 12 –  «У разі неможливості передачі матеріалів справ відповідно до встановленої згідно з цим Законом підсудності, зумовленої неспроможністю витребування судом матеріалів справи, яка знаходиться на тимчасово окупованій території чи відмови окупаційною владою видати матеріали справи, вчинення необхідних процесуальних дій здійснюється за документами і матеріалами, поданими учасниками судового процесу». Та нову статтю 12-1 – Особливості порядку відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження: «ч. 1. Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження здійснюється тим судом, до якого надійшла заява про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження чи апеляційна або касаційна скарга, чи заява про перегляд судового рішення Верховним Судом України. У разі відсутності заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження суд виносить ухвалу, якою доручає Генеральній прокуратурі України відновити матеріали кримінального провадження. Копія цієї ухвали надсилається стороні захисту, потерпілому та цивільному позивачу (їх представнику). Ч. 2. Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження здійснюється за їх копіями, які збереглися й можуть бути доказами в порядку та на умовах, визначених главою 4 Кримінального процесуального кодексу України, а в разі неможливості отримати копії матеріалів досудового розслідування – шляхом проведення прокуратурою або за її дорученням іншим органом досудового розслідування додаткових слідчих (розшукових) дій. Прокуратура має право витребувати в інших учасників процесу копії матеріалів провадження, які в них збереглись. Ч. 3.Судовий розгляд і ухвалення судового рішення за відновленими матеріалами втраченого кримінального провадження здійснюється судом у порядку, передбаченому статтею 530, частинами першою, другою, четвертою статті 531 Кримінального процесуального кодексу України. Ч. 4. Якщо подані сторонами у справі документи й матеріали є недостатніми для ухвалення відповідного судового рішення, суд ухвалює рішення про зупинення судового провадження та роз’яснює учасникам судового провадження право на повторне звернення до суду за наявності необхідних документів, а також вирішує питання про скасування або зміну запобіжного заходу особі, яка тримається під вартою».

Але те, що цей законопроект знаходиться у ВРУ з позначкою «на відхилення» з 14 березня 2017 році викликає думки, що він або буде не прийнятий, або терміново зараз потребує доопрацювання та активного поширення для його актуалізації та прийняття.

3. Дискусійні аспекти та застереження

Застереженням щодо цього законопроекту є його обмеженість кількома вищеназваними дрібними доповненнями законодавства, що не зможуть вирішити усіх проблем в цій темі. Однак вони зроблені по суті та можуть бути розширені. Для їх детального опрацювання, наприклад, можна долучити науковців, що працюють над цією або дотичною темами та мають у своїх дослідженнях ряд цікавих напрацювань. Наприклад, Лазукову Л.В. з Національного університету ім. Ярослава Мудрого, яка в своїй дисертації «Особливий режим досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції» розкриває доволі повно складні питання цієї теми та пропонує варіант їх вирішення. А також таких дослідників, як А.Б. Романюк, А.Г. Маланюк, К. А. Козачук, В.Ю. Кузьмінова, О.М. Миколенко, О.М. Шиманович тощо.

4. Загальний висновок

Українська Гельсінська спілка з прав людини із залученими до обговорень не лише внутрішніх, але й зовнішніх експертів уже близько року працює над баченням нормативно-правового вирішення питання відновлення матеріалів кримінального провадження і не лише на окупованій території Автономної республіки Крим та міста Севастополя, а й на непідконтрольній території частини Луганської та Донецької областей. Найближчим часом цей законопроект буде презентовано.

Юрист-аналітик

Центру стратегічних справ

Української Гельсінської спілки з прав людини

Олена Сапожнікова

Аналітичний матеріал підготовлено в рамках програми «Права людини в дії», яку впроваджує Українська Гельсінська спілка з прав людини завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

[1] Ініціатор законопроекту – народний депутат Князевич Руслан Петрович.

[2] Ініціатор законопроекту – народний депутат Луценко Ірина Степанівна.

[3] Ініціатори законопроекту: народні депутати Немиря Г.М., Рабінович В.З., Брензович В.І., Суслова І.М.

[4] Ініціатор законопроекту – народний депутат Мисик Володимир Юрійович.

[5] Ініціатор законопроекту – народний депутат Кожемякін Андрій Анатолійович. Авторський колектив: Народні депутати Паламарчук М.П., Король В.М., Мірошниченко Ю.Р., Геращенко А.Ю., Безбах Я.Я., Яценко А.В., Бухарєв В.В., Саврасов М.В., Мацола Р.М., Петренко П.Д., Бернацька Н.І., Чернишов Д.В., Кравченко Л.М., Міністерство юстиції України – Кудлай П.О., Національний юридичний університет ім. Я Мудрого – Автухов К.А., Інші організації – Андрієнко О.А., Баранова Я.В., громадські організації – Гузєєв А.Я., Островська О.В., Федорук О.О., Човган В.О., Яковець І.С.