В умовах російської агресії захист персональних даних українців є особливо важливим. Як же їх захистити? Про це слухайте у 33-му випуску подкасту «Правова Абетка».

Подкаст Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова абетка» виходить за підтримки мережі громадських приймалень та Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. Сьогодні наш гість юрист спеціалізованої приймальні Гельсінської спілки з питань Криму — Максим Тимочко, і ми будемо розмовляти з ним про захист персональних даних в умовах збройного конфлікту.

Олег Шинкаренко: В Україні існує закон про захист персональних даних. Він регулює правові відносини, пов’язані із захистом і обробкою персональних даних і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, права на невтручання в особисте життя у зв’язку з обробкою персональних даних. Таке сухе формулювання є в цьому законі. Що це таке? На кого він розповсюджується? Цей закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки із застосуванням неавтоматизованих засобів. Все це насправді дуже важливо, значно важливіше ніж нам здається, тому що якщо ваші персональні дані, ваша адреса та телефон, або що потрапить до Інтернету, то потім вона може потрапити до рук людей, які можуть мати на вас дуже небажаний вплив.

Якщо ваші персональні дані потраплять до Інтернету, то потім вони можуть потрапити до рук людей, які здатні мати на вас дуже небажаний вплив.

Саме така історія і трапилася одного разу із українським громадянином. У мене взагалі часто виникає враження, що українські чиновники, які щодня стикаються з чужими персональними даними просто не розуміють, що це таке і як з ними поводитися. І отже наша історія. Приймальня Гельсінської спілки з питань Криму захищає в суді зараз переселенця з Криму, учасника бойових дій, який воював на фронті в 2015 році і він повідомив про цей факт у пенсійний фонд, що цілком є природним у тому, що він буде отримувати пенсію, бо це вважається роботою, така його діяльність. Щодо нього Пенсійний фонд десять разів надіслав запит до Російської Федерації з вимогою витребувати пенсійну справу для призначення пенсії у Львівській області. Це звучить як абсурд, бо відомо, що такі люди у Росії вважаються злочинцями і переслідуються за законом, такі люди, як він. А наскільки це доцільно і, головне, законно, те що зробив наш Пенсійний фонд?

Максим Тимочко: Це є абсолютно незаконним, і ми на це звернули увагу шляхом подачі адміністративного позову до суду в інтересах цього громадянина, а також паралельно звернулися до Уповноваженої Верховної Ради з прав людини зі скаргою на порушення законодавства про захист персональних даних. У зв’язку з чим в подальшому Уповноважена склала адміністративний протокол на посадову особу, яка здійснила такі запити, і цей протокол був розглянутий в суді, внаслідок чого посадова особа була притягнута до адміністративної відповідальності. Однак рішення наразі не набуло законної сили, оскільки посадовець оскаржила це рішення в апеляційному порядку. Однак, хотів би одразу зазначити, що ця ситуація потрапила до нас в приймальню під час розгляду питання про призначення пенсії цьому громадянину. Тобто, найперше чого стосувалося його звернення, то це пенсійного забезпечення. Він скаржився на те, що йому, протягом тривалого часу, півроку, не призначають пенсію, внаслідок чого він і його сім’я залишаються без засобів до існування. В нього є двоє маленьких дітей, тому пенсія для нього відігравала велике значення. Однак вона не була призначена через те, що органи Пенсійного фонду повідомляли його про те, що «ми не можемо призначити вам пенсію у зв’язку з тим, що ми не отримали від окупаційної влади Криму вашу пенсійну паперову справу». На це зауваження Пенсійного фонду, ми повідомили, що призначити пенсію можливо за електронною пенсійною справою. Тобто без будь-яких документів, без будь-яких формальностей, оскільки в реєстрах Пенсійного фонду наявна вся інформація, яка необхідна для призначення цьому громадянинові пенсії.

Олег Шинкаренко: Тобто чиновники просто полінилися з пенсійного фонду і через свою лінь, через своє власне небажання трішечки подосліджувати те, що є у відкритому доступі в інтернеті, або у їхніх закритих базах даних, вони просто вирішили здати його персональні дані до Росії.

Максим Тимочко: Приблизно так. Вони не захотіли використати інші альтернативні методи забезпечення громадянина пенсією з тими умовами, щоб не порушити його права. Тобто, можна було призначити цю пенсію без надсилання будь-яких запитів до Російської Федерації, не поширювати його персональні дані. Коли громадянин ознайомився з пенсійною справою, це дуже важливо зазначити слухачам, оскільки мало хто знає, що пенсіонер має право прийти до пенсійного фонду і попросити в цієї установи можливість ознайомитися з цією справою, щоб подивитися, що ж саме відбувалося для того, щоб призначити громадянинові пенсію. І в цих запитах ми побачили, що пенсійний фонд надсилає запити до Російської Федерації в яких зазначає прізвище, ім’я, по-батькові, дату народження, місце проходження служби, оскільки це є військово-службовець, який раніше проходив службу в одному з воєнізованих формувань України, його попередню адресу в Криму, а також його теперішню адресу у Львівській області де він проживає на сьогоднішній день. Ми звернули увагу на те, що ці дані взагалі непотрібно було поширювати до Російської Федерації, не тільки тому, що це просто є незаконним, але і тому, що ця інформація є надмірною. Для чого надсилати стільки персональних даних для того, щоб призначити людині пенсію, яку можна було призначити за електронною пенсійною справою.

Пенсійний фонд міг призначити пенсію без надсилання будь-яких запитів до Російської Федерації, не поширюючи персональні дані.

Олег Шинкаренко: Я так зрозумів, що цей чиновник досі не покараний і не зробив ніяких висновків з того, що відбулося?

Максим Тимочко: Більше того, цей посадовець звернувся з апеляцією і переконує суд у своїй правоті.

Олена Сапожнікова: Максиме, але говориш ти про адміністративне провадження, так? Тобто, справа в суді, і ти кажеш про апеляційне оскарження в суді, а мені здається, Олег має на увазі, що він не покараний в тому розумінні, що це все таки незаконно, і що можливо, тут навіть є склад злочину. В Кримінальному кодексі України є стаття 182, яка зазначає порушення недоторканності приватного життя і однією зі складових цього складу злочину є те, що якщо персональна інформація про ту чи іншу особу буде незаконно поширена, то можливо тут ще й буде кримінальна відповідальність. Чи не розглядали ви цю ситуацію з такої точки зору?

Максим Тимочко: Так, звичайно, ми розглядали цю ситуацію з точки зору застосування статті 182 Кримінального кодексу. Була надіслана відповідна заява до Національної поліції України, однак кримінальне провадження не було відкрито, оскільки правоохоронці не вбачали в цьому складу злочину. У зв’язку з чим Уповноважена відкрила адміністративне провадження, оскільки в Україні неможливо притягнути двічі за одне і теж саме правопорушення до відповідальності. Уповноважена не могла застосувати засоби адміністративного впливу поки не буде висновку про те, що відсутній склад кримінального правопорушення. Тобто, для того щоб притягнути особу до адміністративної відповідальності, потрібно бути впевненим в тому, що відсутній склад злочину, передбачений статтею 182. Наразі поки що ця справа не має ще результату, я можу сказати лише за ту справу адміністративну, яку ми супроводжуємо у Львівській області за адміністративним позовом. Оскільки, нічого не забороняло нашому клієнтові звернутися за адміністративним позовом на незаконні дії Головного управління Пенсійного фонду, яке відповідальне за надсилання таких запитів, і ми поставили одночасно вимогу про призначення пенсії, про визнання таких дій незаконними і стягнення моральної шкоди, через те що ми вбачаємо в цьому наявність підстав душевних страждань цієї особи, а також членів його родини, і вбачаємо, що це дійсно може створити загрозу його життю і це грубе втручання в приватне життя.

Олена Сапожнікова: Максиме, але все ж таки, кримінальне провадження, воно було б цікавим, щоб дочекатися рішення суду, оскільки там трішки інші санкції і значно більший розмір штрафу, зокрема, компенсації потім можна вимагати, якщо буде доведено, що це кримінальне правопорушення і адміністративне правопорушення там на порядки кількісно буде відрізнятися моральне відшкодування. Тому для людини, мені здається, це важливо.

Максим Тимочко: Я думаю, що нічого не забороняє цьому громадянинові в подальшому ще раз звернутися або довести цю справу до кінця в суді. Я, на жаль, не можу сказати про перебіг цієї справи, оскільки у клієнта також є свій адвокат, це є певні питання адвокатської таємниці. Я в цій справі, на жаль, не маю достовірної інформації про перебіг цього процесу, але однозначно можу сказати, що відмова у відкритті кримінального провадження не позбавляє права заявника поставити це питання згодом, коли в результаті цих судових процесів ми дізнаємося більше фактів. І не забувайте, якщо це дійсно є злочином, то він здійснюється в масштабах всієї країни, і це є вказівка Пенсійного фонду, оскільки не тільки цей Пенсійний фонд Львівської області займається таким поширенням персональних даних, а кожне головне управління, кожної області здійснює таку практику.

Олег Шинкаренко: Мені здається, це якийсь «радянський спадок», тобто чиновники у Пенсійному фонді досі думають, що вони живуть у якомусь «радянському союзі» і власне поміж Росією і Україною нема ніякої особливої різниці, тому можна просто пересилати документи туди-сюди, не задумуючись взагалі про наслідки таких дій.

Максим Тимочко: Дуже хороше зауваження, і я взагалі хотів почати з того, що інститут захисту персональних даних в Україні є відносно молодим і право на захист персональних даних, якщо наші слухачі розуміють, є таким правом «третього покоління». Права людини, які з’явилися у другій половині ХХ століття і засвідчили про великий прогрес у розвитку прав людини, це екологічні права, це права на повагу до приватного життя. Вони є досить прогресивними, і вони зробили великий крок вперед до демократичного суспільства.

Олена Сапожнікова: Ці права, як в нас ще кажуть, європейські, так. Хоча навіщо нам ті європейські права, але звучать вони так в зв’язку з тим, що в рішеннях Європейського суду з прав людини ці права озвучуються. І ця проблема персональних даних та їхнього розповсюдження не така проста, і тут вона ще зачіпає, Олеже, твою сферу діяльності, свобода вираження поглядів, і часто журналісти потрапляють в ту ситуацію, коли вони поширюють персональні дані.

Олег Шинкаренко: Я би хотів якраз нагадати, це мені неодноразово доводилося чути від колег журналістів такі історії: «Ми зв’язалися з людьми на окупованих територіях, вони розповіли нам свої історії, передали фотографії, але пізніше через бухгалтерію та інші речі, влада Російської Федерації дізналася їхні імена та адреси і тепер їх почали заарештовувати». І от тепер я задумався, а чи можуть дійсно журналісти розповсюджувати такі дані? І чи буде в такому випадку застосований штраф, або якесь інше покарання саме до журналістів? Наскільки це доцільно робити? Адже йдеться про обмеження свободи слова, коли журналісту не дають писати правду або про певну людину, а частиною цієї правди також є персональні дані.

Чи можуть журналісти розповсюджувати персональні дані? І чи буде в такому випадку застосований штраф, або якесь інше покарання саме до журналістів?

Олена Сапожнікова: Олеже, питання складне, можливо, потім Максим скаже, як в Україні карають за таке. Я би хотіла сказати про те, як Європейський суд з прав людини це вирішує, зокрема, про права, які згадувалося, права «третього покоління», коли журналісти звертаються до національних судів, та оскаржуючи, що їм там заборонили щось, або на них подають позови, таке часто буває. Такі суперечки між журналістами та незадоволеними клієнтами, і коли це виходить за межі України в Європейський суд, там ця ситуація вирішується неоднозначно. Інколи кажуть, що мас-медіа — це як сторожовий пес на захисті демократії в суспільстві, і вони мають право на більше поширення інформації, ніж інші, але з іншого боку тут виникає конфлікт між правом на поширення інформації і правом на приватне життя. І стаття 8 Конвенції тут, начебто, суперечить статті 10 Конвенції. Стаття 10 – це свобода вираження поглядів, згідно з якою журналісти часто пишуть заяву. От якщо, на твою думку, порушено таке право, заява в Європейський суд, порушена стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, «прошу мене захистити…». Але з іншого боку, тобі у відповідь буде аргумент такий, що є стаття 8 – право на повагу приватного та сімейного життя цієї ж Конвенції, і ти не правий. Суду складно десь одну позицію знайти, і от одне із рішень, наприклад «Satakunnan Markkinapörssi Oy and Satamedia Oy проти Фінляндії», справа, де було заявника, це дві компанії, які видавали з 1994 року газету Veropörssi і компанія Satamedia Oy, ці організації співпрацювали між собою, а їх власниками були одні і ті ж самі особи. Одна компанія опублікувала щорічну інформацію про оподаткування доходів активів фізичних осіб, а також статті повідомлення, що стосувалися оподаткування. Відповідно до законодавства Фінляндії, ця інформація була публічною. В 2002 році, газета вийшла 17 разів і кожне видання було присвячено окремій географічній області країни. Загалом була опублікована інформація про оподаткування з доходів та активів 1.2 мільйона фізичних осіб, що становило близько третину усіх платників податків Фінляндії на той час. У 2003 році Satamedia Oy разом із телефонним оператором заснували sms послугу, надсилаючи ім’я особи на сервісний номер, можна було отримати відомості щодо її оподаткування, якщо вона була в цій базі. Інформаційна база була створена з використанням даних, опублікованих в газеті. З 2006 року компанія-заявник також була видавцем цієї газети. Омбудсмен, я так розумію, що в Фінляндії так само, як і у нас, за контролем персональних даних є омбудсмен, за захистом даних звернувся до компанії заявників і порадив їм припинити публікацію відомостей про оподаткування і в тій мірі як це було у 2002 році. Компанії відмовили, оскільки вважали таку вимогу втручанням в свою свободу вираження. Тоді омбудсман звернулася з такою вимогою до виконавчого комітету із захисту даних. Так от відмовив в Фінляндії ось цей от виконавчий комітет з захисту даних і подав в Суд на цю компанію. Апеляційний суд відхилив позов, а Вищий адміністративний суд вирішив підтримати попередній висновок суду справедливості щодо тлумачення директиви 9546Є. Після отримання рішення суду справедливості, Вищий адміністративний суд Фінляндії скасував попереднє рішення про справу, і направив рішення на повторний розгляд до виконавчого комітету. У своєму рішенні він зазначив, що поняття журналістика, Олеже, не визначено в зазначеній директиві, але відповідно до висновку суду справедливості є категорії, що необхідно тлумачити стосовно свободи вираження, наприклад, журналістику широко. Разом з тим, будь-які применшення зазначення права на приватність, коли мова йде про його співвідношення зі свободою вираження, повинні мати місце лише у випадках крайньої необхідності. Досліджуючи баланс між цими правами, Вищий адміністративний суд постановив, що вирішальним фактором є визначення того, чи робила публікація даних внесок в публічні дебати або була спрямована на задоволення цікавості читачів. Він встановив, що публікація даних, зібраних для журналістських цілей, в цілому не визнавалася як журналістська діяльність. Суспільний інтерес не вимагав такої публікації персональних даних, що також стосувалося інтернет послуг. Після цього рішення надання sms-послуг було припинено, а газета виходила до 2009 року, частково друкуючи відомості про оподаткування. Виконавчий комітет заборонив першому заявнику обробляти інформацію щодо оподаткування в формі та в тій мірі, як це було у 2002 році та передавати ці відомості sms-послугами. Другому заявнику було заборонено збирати, зберігати та передавати sms-послугами будь-які дані отримані з реєстрів першого заявника та опублікованих в газеті Veropörssi.

Олег Шинкаренко: Я бачу, що цей суд просто вивів на чисту воду персонажів, які прикидалися журналістами.

Європейський суд вивів на чисту воду персонажів, які прикидалися журналістами.

Олена Сапожнікова: От, розумієш, але ж потрібно було провести розслідування. Заявники подали позови в національні суди, але програли їх. Головний редактор Veropörssi подав скаргу в Європейський суд з прав людини в 2010 році. ЄСПЛ постановив, що мало місце втручання в право компаній-заявників поширювати інформацію, втім це втручання було передбачено законом та переслідувало законну мету – захист репутації або прав інших осіб.

Олег Шинкаренко: Я би все-таки нам порадив повернутися до України і раптом ще у українців, наших співгромадян виникне така потреба — захистити свої права на нерозповсюдження персональних даних у суді, то як може громадська приймальня Гельсінської спілки допомогти в цьому? Як можна до вас звернутися? Скільки за це треба заплатити?

Олена Сапожнікова: Може це тільки в Фінляндії? І ви відправите нас в Фінляндію?

Максим Тимочко: По-перше, Українська Гельсінська спілка надає правову допомогу, консультування і в окремих випадках вторинну правову допомогу абсолютно безоплатно. Нас можна знайти в місті Києві на вулиці Фролівська, 3/34, а також за телефоном 050 140 25 65. Правильно наш підрозділ називається: «Спеціалізована Громадська Приймальня з Питань Криму». Ми працюємо як підрозділ Української Гельсінської спілки з прав людини.

Олена Сапожнікова: Максиме, скажіть будь-ласка, а от може бути така ситуація, як от у Фінляндії, що пройшовши всі національні суди, безуспішно потім звернутися до Європейського суду з прав людини? Чи ви допомагаєте людям в от таких справах? Чи були приклади?

Максим Тимочко: Звісно, мета роботи громадської приймальні це забезпечення правової допомоги на національному рівні. Однак, в Українській Гельсінській спілці є також Центр Стратегічних справ, в якому працюють адвокати і юристи, які є фахівцями в тому числі з Європейської Конвенції з прав людини, які також можуть надати правову допомогу в підготовці такої заяви до Європейського суду з прав людини. Оскільки, я переконаний, що такі питання захисту персональних даних в умовах збройного конфлікту, в умовах окупації мають стратегічне значення для України. Таких справ наразі дуже мало в судах, і тому я переконаний, що Центр Стратегічний Справ підтримає вас. Наразі ми працюємо лише над захистом персональних даних кримчан, щодо яких надсилаються запити до Російської Федерації. Інших порушень в сфері захисту персональних даних нами поки що не виявлено, але ми працюємо над цим. І звісно, ми почали із масштабної кампанії моніторингу діяльності Пенсійного фонду, оскільки нам стало відомо, що це є загальна установка на рівні пенсійного фонду України і територіальних підрозділів цього органу щодо надсилання таких запитів. Перша наша мета — це припинити такі порушення, потім ми будемо шукати інші.

Олег Шинкаренко: Захист ваших персональних даних має сенс, якщо тільки є люди-зловмисники, які хотіли би їх отримати, щоб нанести вам якусь шкоду. На жаль, наразі таких людей дуже багато, тому ваші права на захист персональних даних варто захищати і варто знати як це робити.