Правова абетка: захист дітей постраждалих від АТО

В 2016 році в “Законі про охорону дитинства” з’явився термін “діти постраждалі в ході АТО “. А у квітні 2017-го Кабмін затвердив порядок надання статусу таким дітям. А як це їм допомагає?

Олег Шинкаренко: Ксеніє, скажіть будь-ласка, а що означає цей термін «діти постраждалі в ході антитерористичної операції»? Вони мають бути поранені?

Ксенія Онищенко:  Термін з’явився в нашому законі «Про охорону дитинства» в 2016 році. Тоді було введено термін «дитина, яка постраждала внаслідок військових дій та збройного конфлікту». Це дитина, яка внаслідок військових дій чи збройного конфлікту отримала поранення, контузії, каліцтво, зазнала фізичного, сексуального та психологічного насильства, була викрадена або незаконно вивезена за межі України, залучена до участі у військових формуваннях або незаконно утримувалася, в тому числі, в полоні. Тобто нам надає закон чітке визначення дитини, яка постраждала в результаті бойових дій і в результаті антитерористичної операції також.

Олена Сапожнікова: Хочу відзначити, що цей термін був введений у 2016 році в «Закон про охорону дитинства», тобто це новий термін, необхідність створення якого нам продиктувало життя .

Олег Шинкаренко: Кабінет Міністрів України 5 квітня цього року прийняв постанову «Про затвердження порядку надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів». А в чому користь цієї постанови, окрім того, що затверджується статус?

Ксенія Онищенко: Ксенія Онищенко: Ми всі, мабуть, правники, які опікуються правами дитини, дуже чекали цього порядку про надання статусу дитини, яка постраждала в результаті збройних конфліктів, бо саме в законі «Про охорону дитинства» було внесено зміни до Стаття 30-1, де визначався цей самий порядок, але його до 2017року не існувало, і було дуже багато обговорень стосовно цього в Верховній Раді. Навіть наша приймальня подавала законопроект, який би визначав даний порядок. І ось нарешті 5 квітня був прийнятий цей порядок, який, ми сподівалися, він нас порадує, але все ж таки він, на думку не тільки мою, а я думаю всіх правників та юристів дуже звужує права дітей, які постраждали в результаті бойових дій. Він не тільки не захищає, а має таку функцію, як мені здається, приниження честі та гідності, продовжує принижувати дитину, продовжує надавати їй страждання, біль.

Олег Шинкаренко: А розкажіть будь-ласка, що ви маєте на увазі?

Ксенія Онищенко: Дивіться, для того, щоб дитина отримала статус постраждалого в результаті бойових дій, треба пройти сім кіл пекла, як цій дитині так і батькам. Право на отримання цього статусу мають дитина, яка отримала поранення чи контузію, або зазнала фізичного насилля, або психологічного, була викрадена, або залучена до участі у збройних формуваннях, і повинні батьки звернутися до правоохоронних органів, і відносно цих правопорушень, злочинів повинно бути відкрите кримінальне провадження. Тобто обов’язково, щоб цей факт було підтверджено в єдиному реєстрі досудового розслідування, було занесено цей факт.

Дитина, яка постраждала внаслідок військових дій та збройного конфлікту — це дитина, яка внаслідок військових дій чи збройного конфлікту отримала поранення, контузії, каліцтво, зазнала фізичного, сексуального та психологічного насильства, була викрадена або незаконно вивезена за межі України.

Олег Шинкаренко: Власне, це просто така бюрократична деталь, я не знаю, чи може це якісь страждання завдавати?

Ксенія Онищенко: Ні, не завжди бюрократична, бо потрібно буде довести батькам та тій самій дитині, що вона постраждала. А як можна довести поранення чи ще якісь психологічні наслідки у дітей, які в 2014році постраждали від бойових дій? В нас є родина, яка постраждала в результаті вибуху бойового снаряда біля його будинку, це родина в складі трьох дітей, одна дівчинка, на жаль, загинула, двоє отримали поранення, але так як на той момент, по-перше, батьки не знали куди звертатися, правоохоронні органи не зафіксували цей факт поранення дитини, там навіть не було зроблено належним чином медичне обстеження цих дітей. Згодом, коли вони звернулися вже у 2016 році, тоді ще не було навіть порядку, ми відкрили кримінальне провадження щодо загибелі одної дитини. Та хвороба, що мається, її можна чітко пов’язати саме з якимись пораненнями або вибухом снаряду, тощо. Тому правоохоронні органи не вбачають в цьому кримінального правопорушення.

Олена Сапожнікова: Вони відмовили чи закрили справу?

Ксенія Онищенко: Вони навіть не відкривали справу, вони навіть відмовилися на той момент вносити її в реєстр.

Олена Сапожнікова: Але зараз дуже часто останніми роками поліція не вносить заяви в реєстр, і знаючи таку лінію поліції, часто повертають назад, якщо звернутися до суду із скаргою на відмову на внесення в реєстр. І на моїй практиці це дуже великий відсоток звернення до судів. Київські суди, наприклад, дуже багато справ завертають до поліції, оскільки це буде поганий слідчий, якщо він не спробує відмовити вам внести справу в реєстр в Києві.

Ксенія Онищенко: Дивіться, там також іще мало того не тільки повинно, щоб це було внесено в єдиний реєстр досудових розслідувань, а ще висновок експерта, що стосовно того, що це дійсно поранення, це дійсно контузія, це дійсно психологічна травма, яку дитина отримала настала в результаті бойових дій.

Олена Сапожнікова: А вони не вимагають, щоб обвинувальний вирок щодо обвинуваченого вже вступив в законну силу?

Ксенія Онищенко: Ні.

Олена Сапожнікова: Може, щоб рішення Європейського суду дочекатися через років 10?

Ксенія Онищенко: Ви знаєте, якщо зараз така практика, і правозахисники активно візьмуться, вони, мабуть, стикнуться з цим.

Олена Сапожнікова: Допишуть. Тобто це взагалі буде така ідилія, що в нас є така підтримка і захист таких дітей.

Олег Шинкаренко: А якщо цей статус все ж таки вдалося отримати, це часто буває?

Для того, щоб дитина отримала статус постраждалого в результаті бойових дій, їй треба пройти сім кіл пекла.

Ксенія Онищенко: На даний момент нам не відомі подібні випадки, тому що коли до нас приходять наші клієнти, які раніше зверталися до нас за іншою допомогою, які є внутрішньо переміщеними особами, ми записували також всі дані, стосовно поранень дітей. І от коли з’явилася ця постанова, то ми їм дзвонили, запрошували, кажучи, що «ось є така постанова, є такий порядок, давайте ми вам допоможемо». Дуже багато відмовлялося. Вони не хочуть травмувати, я ж кажу, вони не хочуть заново травмувати дитину, водити до психолога, водити по лікарям, щоб показувати дитину, розказувати що відбулося, що трапилося. А потім, коли ще кажуть, що можливо ще в судовому порядку прийдеться доказувати, що ваша дитина постраждала, то це взагалі доходить до абсурду.

Олена Сапожнікова: І потім отримати 884 гривні на місяць приблизно, як соціальну допомогу.

Ксенія Онищенко: Ні, ні, ні, там взагалі, вони взагалі нічого не зможуть отримати. Ми з тим і стикнулися, що пройшовши сім кіл пекла, вони нічого не отримують, ніякої пільги.

Олег Шинкаренко: Виходить парадоксальна ситуація, що державна підтримка таких дітей є, а самих таких дітей не існує.

Ксенія Онищенко: Державі, здається, що взагалі не існує постраждалих дітей в результаті бойових дій. Я не пам’ятаю вже коли, як один із депутатів Верховної Ради, здається, сказав, що «діти вони взагалі дуже легко переносять ці події, чого ви концентруєте увагу на дітях, давайте займатися більш важливими питаннями…».

Олег Шинкаренко: Давайте перейдемо до питання державної підтримки. Гіпотетично припустимо, ми просто не знаємо про всі випадки, може, комусь-таки вдалося отримати цей «дивовижний» статус. Що тоді можна з ним робити? Що батьки можуть для дитини на нього отримати?

Виходить парадоксальна ситуація, що державна підтримка дітей, постраждалих від АТО, є, а самих таких дітей не існує.

Ксенія Онищенко: Цей статус надається органами опіки та піклування за місцем реєстрації дитини, як внутрішньо переміщеної особи, або за місцем проживання дитини в зоні конфлікту, на території розмежування, на території, зазначаю, яка підконтрольна українській владі. Тобто дитина, яка проживає на неконтрольованій території, вона взагалі-то не має права отримати даний статус. Але хоча, от наприклад, взяти дитячий фонд ООН, який проводив свої дослідження щодо статистики дітей на 2016 рік, здається, то там він зафіксував, що 580 000 дітей проживають на непідконтрольній українській владі території. То що робити з цими дітьми?

​Ксенія Онищенко: Держава обіцяє надання статусу дитині, яка постраждала в результаті бойових дій, і все. Більше не передбачено ні законом, ні постановою, ні іншими законними актами, які б могли надавати якісь пільги.

Олена Сапожнікова: Чому? В законі України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» там ідеться про категорію дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, потребують особливої соціальної уваги та підтримки. І от в цьому переліку дітей, які потребують такої особливої підтримки, є діти осіб, визнані учасниками бойових дій. А учасники бойових дій можуть бути якраз ветеранами АТО.

Олег Шинкаренко: То виходить, Ксеніє, що і розмовляти нема про що. Діти отримують цей статус, але ніякої підтримки державної для них немає.

Ксенія Онищенко: Додаткової державної підтримки, як дитина, яка має статус постраждалої в результаті бойових дій, немає. Дитина, яка має статус внутрішньо переміщеної особи, так, законом передбачені певні пільги для неї, але та, яка ще додатково отримала статус разом зі статусом внутрішньо переміщеної особи, пільги для неї не передбачені.

Олена Сапожнікова: А які пільги вона має от ця дитина? От уявімо, так, добре, послухалася нашої поради не пішла щоб визнавали статус ВПО, а каже «гаразд, я хочу тільки мати от цей статус дитини, постраждалої від АТО, батьки кажуть». Що це дасть цій дитині?

Ксенія Онищенко: Ніяких пільг, на жаль, вона не матиме. Чому нас це і збентежило, ми неодноразово зверталися із своїм законопроектом, щоб хоча би надали такі пільги, які передбачені законом України «Про дітей війни», які мають пільги на комунальні послуги, які мають пільги на проїзд, на медичне обслуговування, хоч що небудь, щоб воно надавало дитині. Навіть харчування в дитячих чи шкільних закладах. Але цей статус поки що він нічого не надає.

Олег Шинкаренко: Я так зрозумів, що його прийняли на майбутнє, що от колись в майбутньому, коли будуть гроші в бюджеті, то ці діти щось отримають.

Ксенія Онищенко: Мені теж так здається. Взагалі-то повинно, щоб усі діти, які перебували на момент проведення антитерористичної операції, на території проведення антитерористичної операції мали право безпрецедентно отримати цей статус, а наша держава боїться, що багато буде дармоїдів, що багато отримають статус, який не «положено» їм за законодавством, які не перебували або не отримали ніяких поранень, ніяких контузій, ніякого психічного насилля.

Олег Шинкаренко: Скажіть, Ксеніє, коли до вас у приймальню приходять батьки таких дітей, то що ви їм радите робити?

Ксенія Онищенко: По-перше, я намагаюсь роз’яснити чи вони готові морально для того, щоб відстоювати права дитини і можемо юридичну помогти, супроводжувати, написати цю ж заяву, допомогти зібрати ці документи, які необхідні для отримання статусу, надати підтримку, супроводжувати як соціальна допомога.

Олег Шинкаренко: Скажіть, як можна до вашої приймальні звернутися? Яка її адреса? Який телефон?

Ксенія Онищенко: Наша приймальня знаходиться у місті Дніпрі по вулиці Святослава Хороброго 31, офіс 30 і телефони: МТС – 095 903 33 61, або Київстар 068 762 00 09.

Олена Сапожнікова: Це безкоштовно надається?

Ксенія Онищенко: Це безкоштовно надається, взагалі всі консультації надаються у нас безкоштовно, як первинна так і вторинна правова допомога.

Олена Сапожнікова: Скажіть, будь-ласка, а от до вашої приймальні до вас приходять люди, я розумію це складна категорія така, чи у вас є психолог який міг би їм допомагати?

Ксенія Онищенко: У нас є партнерська організація, в якій працюють, в них більше направлено на психологічну допомогу як учасникам бойових дій, сім’ям загиблих та внутрішньо переміщеним особам, то в нас є можливість надавати психологічну допомогу…

Олена Сапожнікова: А що це за організація?

Ксенія Онищенко: «Форпост HELP».

Олена Сапожнікова: Яким чином? Вони присутні в громадській приймальні у вас, так?

Ксенія Онищенко: В нас є окремий офіс, який може прийняти декілька осіб в окремих кімнатах, де працюють з ними психологи, попередньо треба зв’язатися з керівництвом даної організації, прийти поспілкуватися, і тоді вже надають психолога для вирішення певних проблем. Можна звернутися до нас, а ми можемо перенаправити.

Олена Сапожнікова: От можливо, якраз коли ви перенаправили, і вони надали їм психологічну допомогу, оскільки в таких справах, мені здається, от саме важливе переламати дитині от той страх.

Ксенія Онищенко: Але була в нас ціла сім’я внутрішньо переміщених осіб, батько служить військовослужбовцем, діти також постраждали більше психологічно, ніж фізично якимось чином, на їхніх очах була поранена бабуся, яка потім померла. Вони бачили всі ці вибухи, всю цю стрілянину, вони довгий час прожили там і безпосередньо спілкуючись з психологом, ну я не знаю, яка там в них методика, «ігри», розмови, діти дійсно і родина, яка була на межі розлучення, на межі того, що вона розійдеться, розірве свій шлюб, діти були неконтрольовані. Нещодавно до нас вони завітали, вже курс пройшов, ми надавали і юридичну допомогу, вони були дуже щасливі, дуже задоволені, проблеми деякі залишилися, але вони залишилися однією родиною, діти знайшли нових друзів, облаштувалися на новому місці.

Олена Сапожнікова: Скажіть, будь-ласка, це більш психологічні у них травми, чи все ж таки до вас зверталися з випадками, коли фізичне було насильство до дітей?

Ксенія Онищенко: Більше психологічні травми, з фізичним насильством до нас не зверталися, можливо, батьки не готові взагалі про це говорити.

Олена Сапожнікова: А чому? Чому вони не хочуть?

Ксенія Онищенко: Дитина пережила певний шок, якщо необхідно це заново обговорити із психологами, наскільки я знаю, є певна процедура, певні умови.

Олена Сапожнікова: Тобто ви не змогли їх переконати звернутися до поліції?

Ксенія Онищенко: Ні, і такі батьки взагалі не хочуть говорити про те, щоб звертатися до поліції, і писати заяву, і щось робити.

Олег Шинкаренко: Діти особливо вразливі, бо не мають певних соціальних навичок. Коли ж трапляється війна, то вони страждають найбільше ще й тому, що не розуміють достеменно, чому це відбувається. Українська держава намагається врятувати їхнє дитинство наскільки це можливо, але іноді ми це бачимо на папері. А от наскільки саме можливо їх врятувати залежить також і від нас.