Правова Абетка: Харасмент на Укрзалізниці
Подкаст Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова абетка» виходить за підтримки мережі громадських приймалень та Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. Наш 102 випуск із редакторкою сайту WoMo Тетяною Касьян присвячений харасменту в Укрзалізниці і не тільки в ній.
Олег Шинкаренко: «Купе в поїзді це як пастка і рулетка одночасно», — пише в одному зі своїх блогів у категорії «лайфхаки бізнесу» Тетяна Касьян. «Ніколи не знаєш хто буде твоїми сусідами і не завжди знаєш, куди від них дітися. Повертаючись з відпустки до Києва, я б ніколи не подумала, що стану свідком сексуальних домагань, про які писала з командою WoMo останні пару років. Отже, уявіть, поїзд Маріуполь-Київ, останнє купе в першому вагоні. Побачивши, що моя попутниця, 19-річна дівчина-студентка, і сусід, чоловік років 45, вже застелили ліжка, я рванула вгору дивитися серіал у навушниках. Через деякий час я стала помічати, що чоловік нічого не їсть, а п’є пиво і щось постійно пояснює дівчині. Я перекинулася на інший бік, щоб краще чути, що відбувається і крізь навушники почула: «Ні!», і далі були його вимоги аргументувати чому «ні», а потім він вийшов з купе. Я вирішила, що буду стежити зверху, тому що його поведінка почала насторожувати. Коли він повернувся, він пересів на ліжко Лєри, так звуть мою попутницю, я не бачила, що відбувалося, але побачила, що вона його відштовхнула, і він пересів на своє місце, продовжуючи тягнути руки до її колін, які вона знову відштовхнула. Я зістрибнула вниз і …». Тетяно, що ж було далі?
Тетяна Касьян: Я прыгнула вниз и спросила ее: «Он к тебе пристает?», и она сказала: «Да». Я ей сказала: «Сиди, не бойся, я к проводнице». Я пошла к проводнице и сказала: «Сосед с 33 места пристает к моей попутчице, пожалуйста, заберите его от нас». Во-первых, она растерялась, естественно, затем она сказала: «Мне некуда его перевести, я не могу решить этот вопрос». Я говорю: «Заберите его к себе в купе проводника. С вами кто-то едет? Давайте к нам, поменяем». Она сказала, что это невозможно. Я говорю: «Тогда давайте звать начальника поезда». Я вернулась в купе, и моя попутчица была растеряна моей быстрой реакцией и, соответственно, попутчик, он начал меня оскорблять, кричать на меня, я предупредила, что я журналист, что я включаю диктофон, и все буду писать дальше под запись. Он обращался ко мне: «Ты журналист…», с оскорблениями, нецензурной лексикой, почему-то решил, что я пишу на него заказную статью, хотя не знала даже ни имени, ни фамилии и начал постоянно бегать, нервничать и курить. Я там пишу, что он пил пиво, я насчитала 4 бутылки, моя попутчица сказала, что даже было больше, и он их потихонечку выносил, выкидывал, чтобы не было никаких доказательств. Но одну не учел, я ее спрятала на верхнюю полку, у нас была одна свободная верхняя полка, где должен был быть его сын, но он не поехал. И когда подошел начальник поезда и проводница, он отрицал, что он пил, и вот — доказательства. Тут он уже не мог отпираться, но стал упираться по поводу того, что он приставал к девушке 19-ти летней.
Олег Шинкаренко: Ось це, до речі, дуже важлива річ, тобто як це довести? І що, що дівчата про це кажуть? Раптом вони це все придумали. Як це можна довести?
Олена Сапожнікова: Олеже, так це ж не дівчата, ви були тут в якості свідка?.
Тетяна Касьян: Я была свидетелем по сути, я просто услышала сначала. Меня насторожил тон, а дальше я увидела руки, которые были не там, где нужно, и по сути, ее слово было против его, но была еще я, как свидетель.
Олег Шинкаренко: І цього достатньо?
Тетяна Касьян: Я начала же писать на диктофон и то, что потом он говорил, это уже доказательство того, что он имел виды. Когда я спросила, сколько тебе лет, когда мы ждали полицию, мы сидели втроем в купе, она говорит 19, и он говорит: «Я первым делом ее это спросил», таким тоном… «То есть вы подтверждаете, что вы хотели пристать к девочке?». Он начал очень матюкаться. Когда пришел начальник поезда, нам сказали, что есть верхняя полка в каком-то соседнем купе. Он наотрез отказался, сказал, что: «Забирайте от меня этих шизиков», назвал нас сумасшедшими. То есть он хотел предстать жертвой, а нас сделать преследователями. Я сказала: «Выбирайте, либо нас куда-то вдвоем, либо его одного». «Мы не можем вас вдвоем перевести», а он отказывается, и что мы делаем? Мы вызываем полицию. Ближайшая стоянка была Запорожье, там поезд стоял буквально 10 минут, и к этому времени такой уже был накал. Он начал говорить, что таким образом поднимал девочке психологическую самооценку, все есть у меня в записи. Я говорю: «А вы психолог?», а он говорит: «Да». «Вы не психолог, я знаю, как работают психологи», и девочка была, конечно, растеряна, потому что она сказала, как они общались до наступления вечера, что он рассказал о своих трех детях, как она напоминает ему его крестницу. Я говорю, что так и втираются в доверие, ты никогда не поймешь, что это насильник потенциальный, если он только не бежит за тобой в темное какое-то место и куда-то тебя пытается прижать в углу. То есть, он какбы втирался к ней в доверие, а то, что я была там наверху, я же в наушниках была, может, он думал, что я ничего не слышу.
Олег Шинкаренко: А як реагувала на це все запрошена поліція?
Тетяна Касьян: Полиция, которая зашла в Запорожье, улыбалась сначала, с юмором, таким тоном, и я начинаю объяснять спокойно и говорю, что: «Мужчина пьет, курит, пристает к девочке, сексуальные домогательства, я стала свидетельницей». Они сказали, что все что можно сделать, это только выйти из поезда и написать заявление на него, то есть должна была выйти моя попутчица Лера, насколько я понимаю, и он тоже. Естественно, что ни она, ни он посреди ночи не хотели выходить, 10 минут стоял поезд, билетов у людей на другой поезд нету, у нее стыковка была в Киеве на другой поезд. Я сижу просто свидетелем…
Олена Сапожнікова: Я не зрозуміла, а чому поліцейські не могли відібрати у вас заяву залишивши контактні дані?
Тетяна Касьян: Сказали, что только сходить с поезда.
Олена Сапожнікова: Це вони так само, як і він, повели себе з вами.
Тетяна Касьян: Я сказала: «Хорошо, будет ждать следующих. Либо вы забираете его из нашего купе, либо переводите нас вдвоем, либо вообще снимаете его с поезда». Никаким образом конфликт в Запорожье не решился, мы едем дальше. Он пытается уже по-другому себя вести.
Олена Сапожнікова: А в Запоріжжі ви намагалися заяву написати і поліції передати, що от людина неправомірні, на вашу думку, дії якісь провадила по відношенню до цієї дівчини? Чи писали ви? Чи намагалися?
Тетяна Касьян: Нет, не писали, потому что они сказали, что только выйти с ними в отделение. На месте нельзя, в поезде этого нельзя делать.
Олег Шинкаренко: От цікаво ще таке питання, а про що писати заяву? Тобто, в чому полягав факт його злочину? Він же не зґвалтував її, не було жодних насильницьких дій, тобто він її не побив, він її мабуть не ображав якось словами. А в чому полягає його злочин? Як можна його охарактеризувати з погляду закону?
Тетяна Касьян: Я не юрист, я знаю, что есть статья 22, по моему, закона Украины «О равных правах и возможностях мужчин и женщин», где говорится о том, что если лицо становится объектом нежелательных сексуальных домогательств, то он имеет право написать жалобу на уполномоченного Верховной Рады по правам человека. Второй момент, есть, если не ошибаюсь, статья 45 Уголовного кодекса, которая говорит о принуждении к сексу, там не было принуждения…
Олена Сапожнікова: Не 45, а там інший номер, але не важливо номер.
Тетяна Касьян: Должны быть угрозы и это нужно доказать еще.
Олена Сапожнікова: Це так, це вже серйозний склад злочину, тобто з того, що ви розказали, він взагалі її ні до чого не змушував.
Олег Шинкаренко: Чи був тут хоча би склад якогось дрібного хуліганства?
Тетяна Касьян: Он выпивал, он сказал потом, что он выпил 7 бутылок пива, пункт 14 правил поведения…
Олена Сапожнікова: Я думаю, тут якраз слід подумати про хуліганство і тут можна було б і якось сформулювати таким чином, щоб у нього відпало бажання далі якісь проводити дії неправомірні. Можна було б написати заяву, передати її поліції, я думаю, що надалі він би себе поводив чемненько.
Тетяна Касьян: Он стал поводити себе «чемненько», когда мы сказали, что мы зовем полицию в Днепре, то есть он понял, что мы не собираемся терпеть в отличие от проводницы, которая предлагала нам потерпеть и залезть на верхние полки.
Олег Шинкаренко: Очевидно, це для неї така нетипова ситуація, вона звикла, що комусь це не подобається і хтось закликає до того, щоб це можна було б якось виправити за її допомогою.
Тетяна Касьян: Да, она была не готова к этому абсолютно и когда девочка сказала, что не только ее за руки трогал, не только за колени, а и выше, тогда я уже видела, что она изменилась в лице и убежала. В Днепре, опять таки, зашла полиция, к этому времени он попытался попросить прощения. Он сказал: «Я прошу прощение, если мои действия показались вам домогательством». «Что означает «если?», я говорю, «Вы трогали ее за колено?». «А что это разве считается сексуальным домогательством?», спросил он. И дальше последовали опять оскорбления. Я сказала, что не буду принимать извинения, руку жать я тоже не буду и мы ждем полицию дальше. На что он сказал, может давайте пива дальше закажем. То есть поведение, как качели были, я не знала, чего от него ожидать.
Олег Шинкаренко: До речі, про харасмент, в українській вікіпедії як і в російській, з якої просто скопійована ця стаття, вона дуже коротенька, з неї нічого не можна зрозуміти. Якщо ви хочете дізнатися про харасмент більше, то вам треба читати тільки англійську вікіпедію. Там це дуже добре пропрацьовано, оскільки це питання у західній культурі, особливо в американській, дуже актуальне ще з 70-х років минулого сторіччя. Отже, що таке харасмент, і чим він відрізняється від зґвалтування? Саме харасмент походить від французького дієслова «harasser» — виснажувати, втомлювати, дається навіть приклад вживання цього дієслова з твору Еміля Золя про ступок Абата Муре: «Селяни поверталися додому, чоловіки крокували мовчки, немов втомлені бики, які повільно чвалали до хліву». Західна практика розрізняє 11 видів харасменту: електронний, мобільний, онлайн, поліцейський, державний і багато інших. Сексуальний харасмент, це лише один з його видів. Діапазон сексуального харасменту є дуже широким і він може розпочатися зі звичайної трансгресії, тобто небажаного порушення кордонів тіла іншої людини і до не бажаної сексуальної поведінки, навіть нападів. Дослідниця харасменту Марта Лангелан розрізняє 4 різних типи харасерів. Перший — це хижак, особа яка отримує сексуальне збудження, принижуючи інших людей. Така людина може вдаватися до вимагання і часто робить це, щоб подивитися на реакцію жертви, якщо жертва не пручається то хижак може навіть зґвалтувати її.
Олена Сапожнікова: Тобто це був не хижак у потязі, відкидаємо. Наступна, яка категорія?
Олег Шинкаренко: Наступна — домінатор, найбільш розповсюджений тип, який вдається до харасменту для підсилення свого его.
Олена Сапожнікова: Можливо домінатор, ні?
Тетяна Касьян: Давайте далі.
Олег Шинкаренко: Третя категорія — стратегічний або ж територіальний харасер. Він шукає можливості для ствердження своїх привілеїв у певній області. Наприклад, коли жінка працює на робочому місці, характерному для чоловіків.
Олена Сапожнікова: Не підходить.
Олег Шинкаренко: І вуличний харасер. Він вдається до таких дій із незнайомими у публічних місцях. Це може бути вербальна та невербальна поведінка, різноманітні зауваження, коментарі сексуального характеру щодо тих чи інших особливостей жертви.
Олена Сапожнікова: Щось близьке, так. Може не вуличний, а «потяжний», чи як?
Олег Шинкаренко: Вагонний.
Олена Сапожнікова: Вагонний, так.
Тетяна Касьян: Мені здається, це як кеткол, коли дівчина йде по вулиці, а їй там «кискискис» роблять у слід, це ось таке.
Олена Сапожнікова: Тобто у нас вже якийсь вагонний харасер з’явився?
Тетяна Касьян: Я думаю, це домінантний.
Олег Шинкаренко: Особлива традиція вуличного харасменту існує у Японії, для неї навіть придумали спеціальну назву — «чикам». Цим словом не лише називають таку поведінку, але і самого харасера. Чиканами називають чоловіків, які користуючись тіснявою у публічному транспорті, хапають руками своїх жертв. Бувають також і жінки чикани, їх називають «чийо». Цікаво, що деякі чикани спеціально вичікують біля велосипедних стоянок, коли їхня жертва нахиляється для закривання чи відкривання замка. Деякі транспортні компанії для захисту від чиканів вже придумали спеціальні вагони метро тільки для жінок. І там багато дуже плакатів у японському метро: «Стережіться чиканів». А які заходи має сама Укрзалізниця для попередження подібних ситуацій? Я бачу, що жодних.
Тетяна Касьян: Никаких.
Олена Сапожнікова: Чому? Плацкартні вагони, вони відкриті. Не хочете зустріти чикана? Їздьте плацкартом, купе, то небезпечно.
Тетяна Касьян: Это то, что начали писать люди, когда вышла моя колонка, что ездите в плацкарте, а лучше пешком.
Олена Сапожнікова: Або в загальних вагонах, або от цим експресами які з’явилися.
Тетяна Касьян: Интерсити. В Мариуполе, к сожалению, Интерсити не ходит, долго ехать.
Олег Шинкаренко: Так, а що робити коли поліція не хоче реагувати на звертання від жертви харасменту? Що можна зробити в юридичній площині? До кого звертатися? І до яких дій можна вдатися?
Олена Сапожнікова: Все ж таки звернутися в поліцію і я думаю, що ви трішки м’яко у цій ситуації себе повели. Можливо цей чоловік якби себе поводив, він і вибачався, і ви частково йому вибачили.
Тетяна Касьян: Нет.
Олена Сапожнікова: Якщо би ви йому не вибачили, ви би все ж таки наполягли на виклику начальника потягу.
Тетяна Касьян: Так пришел же начальник поезда и полиция.
Олена Сапожнікова: Так і написати йому заяву?
Олег Шинкаренко: Головне питання — «Що писати у заяві»?
Олена Сапожнікова: Все описати, як відбулося і начальник потягу повинен був прийняти цю заяву.
Тетяна Касьян: Дело в том, что я просто не знала, что можно было написать такое заявление, понимаете? А начальник поезда или полиция об этом вообще не проинформировали.
Олег Шинкаренко: А чи можна вимагати фіксації персональних даних цього чоловіка?
Олена Сапожнікова: Якщо би приймалася заява то в присутності начальника потягу і поліції могли подивитися ваші документи для того, щоб пересвідчитися, чи правильна там інформація і відібрання пояснень. Вони би тоді мали відібрати найпростіші пояснення і вони б так сказали: «А потім ми уже з вами зв’яжемося для вивчення цієї ситуації більш детально». І вони б, наприклад, написали, що він родом був із Дніпра, а ви були із Запоріжжя, наприклад, і це звичайно ускладнило б, географія, розбір цієї ситуації, але є на то певні механізми як можна це зробити і поліція це знає прекрасно. Тобто дається доручення і якщо ви проживаєте в іншому регіоні, в іншій області, доручення надається у відділок, там де ви проживаєте, щоб опитали вас, якщо не хочуть їхати до вас або вам складно приїхати.
Тетяна Касьян: Кто должен писать заявление? Я, как свидетель, или пострадавшая?
Олена Сапожнікова: Потерпіла звичайно. Тому що так ви уже не свідок будете, а заявник. Взагалі ви в цьому процесі зіграли більше таку роль ініціатора цього всього, хоча у вас звучала свідома громадянська позиція, а те що так повелися представник Укрзалізниці і поліцейські цього потрібно було очікувати. І я думаю, що ви як журналіст маєте знати, що коли ви підходите до якоїсь людини і вона від вас відпихається, а ви їй все рівно мікрофон: «Скажіть, скажіть». Тобто це щось було така сама ситуація, коли вони завжди будуть відпиратися, ніхто у вас залюбки не прийме інформацію, не прийме ніякі дані. Вони завжди кажуть: «Ні, ні, ні, ми не хочемо, ми не будемо». І для юриста, наприклад, це нічого не означає, це так як для журналіста відібрати інтерв’ю у якоїсь відомої людини, вони завжди відпираються. Так само і поліцейські, вони завжди відпираються якийсь факт зафіксувати.
Олег Шинкаренко: А яка судова перспектива у такої справи може бути? Чи були вже якісь прецеденти вирішення справ позитивно в цьому напрямку?
Олена Сапожнікова: От в мене є інформація, що, до речі, Громадському Радіо повідомила представниця організації «Ластрада» Анна Саєнко, що за останні три роки немає жодного рішення суду яке б притягнуло до відповідальності за цей злочин і вона каже, що єдиний такий нормативно-правовий акт, який надає це поняття це закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків і жінок». І що стосується кримінальної відповідальності, за статтею 154 кримінального кодексу України про примушення до вступу у статеві відносини, то якраз відповідальності тут вона не бачить. От цей закон який вона згадує, він містить ці визначення і там сексуальні домагання. От ви часто використовували, можна сказати, харасмент. Олеже, як ти називав і групував їх? Нагадай.
Олег Шинкаренко: Я казав саме про харасмент.
Олена Сапожнікова: Харасмент, так, тобто це буде харасмент.
Олег Шинкаренко: Так.
Олена Сапожнікова: От наш цей харасер, він там говорив, що «Ви вважаєте, що це сексуальне домагання?». І десь в якійсь мірі він виявляється, був правий, тому що закон у статті 1 визначає, що «Сексуальне домагання – це дії сексуального характеру виражені словесно, погроза, залякування, неприпустимі зауваження або фізично, доторкання, поплескування, що принижують чи ображають осіб які перебувають у відносно трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування». Вона не перебувала ні під яким підпорядкуванням, тобто виходить за цим законом, що це не було сексуальне домагання. І там далі йде ще одне поняття – насильство за ознакою статі. І от тут пишуть, що «це діяння спрямовані проти осіб через їхню стать або поширення в суспільстві звичаїв чи традицій стереотипного уявлення про соціальні функції, становища, обов’язків тощо жінок та чоловіків або діяльність що стосується переважно осіб певної статі, які зачіпають їх непропорційно які завдають фізичне, сексуальне і психологічне або економічної шкоди чи страждань включаючи погрози таких дій в публічному або приватному житті». Тобто це щось більш близько сюди, насильство за ознакою статі.
Олег Шинкаренко: Просто я бачу, що в нашому випадку все це було досить таке непевне і дуже важко довести, що взагалі щось було.
Олена Сапожнікова: От давайте подумаємо, куди можна було б це насильство за ознакою статі. Тобто ми вже з’ясували, що це не було сексуальне домагання в контексті …
Тетяна Касьян: В контексте законов Украины.
Олена Сапожнікова: А поліція діє тільки в контексті законів України.
Олег Шинкаренко: Якщо ми хочемо йти до суду, то ми повинні мати закон.
Олена Сапожнікова: Так. І от у нас є насильство за ознакою статі і про що ми тут будемо говорити? Тобто це що якісь поширені в суспільстві звичаї чи традиції? Ні. Це якісь завдають фізичної, сексуальної або психологічної шкоди? Можливо так, психологічної шкоди їй було завдано цими діями. Тобто потрібно значить мати експертизу психолога. От вона приїжджає додому, йде до психолога і розповідає про цю ситуацію і психолог видає їй заключення, психологічну експертизу проводить. Є приватні експертизи такі, тобто вона може звернутися без…
Олег Шинкаренко: Вона з ними йде в суд?
Олена Сапожнікова: Ні, вона йде до поліції, пише заяву де пояснює, що: «Сталося те то, те то. В мене в потязі начальник потягу відмовився прийняти заяву, поліція Запоріжжя відмовилася, але я за місцем свого проживання отримала ось такий висновок. Я отримала психологічне страждання, певний стрес і мені досі це заважає спокійно жити. Я прошу зареєструвати цю подію як злочин». Тобто заява про кримінальне правопорушення.
Олег Шинкаренко: Організаційно це не так вже просто, то мені бачиться тут одним з більш дієвих якихось заходів просто сфотографувати насильника і оприлюднити його фотографію в соцмережах.
Олена Сапожнікова: Вона могла б не проводити цю експертизу, а просто прийти у відділок поліції потім і розказати цю всю історію, але в неї має бути гарна пам’ять і дійсно в руках краще всього фотоапарат. Вона має повідомити номер потягу і всі деталі.
Олег Шинкаренко: Слово «харасмент» поки що є новим для українців. Деяким з них здається, що подібні дії є цілком нормальними і свідчать про мужність чоловіка, його особливу життєву силу. До того ж межа поміж харасментом і фліртом дуже тонка. Іноді буває дуже важко зрозуміти, коли загравання перетворюється на насильство. Єдиний шлях розібратися у цьому — частіше говорити про це.