Правова абетка: бан на Facebook

Цукерберг забанив вас на Facebook? Щодня це відбувається із мільйонами користувачів. Значно гірше, якщо вас вирішать забанити за неправильну картинку українські правоохоронці, і це також трапляється.

81 випуск подкасту Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова абетка» виходить на Громадському радіо за підтримки мережі громадських приймалень та Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. Наш випуск із адвокатом Олександром Франчуком присвячений такому розповсюдженому явищу як бан у Facebook або ж заборона користуватися цим сервісом через якісь порушення.

Олег Шинкаренко: Олександре, я чув, що вас забанили нещодавно, а за що і на скільки часу?

Олександр Франчук: Дійсно, я скажу так, що соціальні мережі… до 2014 року я особливо ними не захоплювався, соціальними мережами. Були «Однокласники», за допомогою яких я знайшов своїх колишніх друзів по службі, ну, в принципі, так особливо нічого. А ось коли розпочалася інтервенція, і ми побачили таку жахливу гібридну війну в мережі проти нас, проти всіх, і стало зрозуміло, що треба теж якось брати в цьому участь. Тому що нагніталася обстановка і, чесно кажучи, навіть я, мене всі вважали, що я дуже поінформована людина, хоча це не зовсім було так, я там писав про успіхи нашої армії, мені всі повірили, і таким чином всі до мене зверталися, і, скажімо так, я там блефував. Також писав доволі, скажімо так…

Олег Шинкаренко: Сумнівні статуси?

Олександр Франчук: У сумнівних виразах про окупантів, про загарбників. І це всім подобалося і, таким чином, в Україні у нас в цій мережі створилася така спільнота патріотична, яка дала відсіч от такому наступу.

Олег Шинкаренко: Тобто ви взяли участь у інформаційній війні як пропагандист на теренах Facebook?

Олександр Франчук: Це я так сам себе назначив пропагандистом, і сам собі там кожен день щось таке писав, і потім там подивився, що у мене стало дуже багато друзів. Так от, коли я це раніше писав там, такі були як заборонені слова як «кацап», наприклад, чомусь ось це слово. Коли там нецензурна лексика — це не викликає такого спротиву. Я розумію, що це мабуть є певні структури, які слідкують за дописувачами і під приводом чистоти мови, культурного спілкування, вони блогерів популярних банять. Вони вибрали ось це слово – «кацап», тому мене нещодавно забанили. Мене нещодавно забанили, але я десь вже років зо два там не вживаю, намагаюся там писати дуже толерантно «росіяни», «Російська Федерація».

Олег Шинкаренко: Тобто вам заборонили на певний термін користуватися Facebook за те, що ви два роки тому назад вжили це слово?

Олександр Франчук: Так, років два назад вжив це слово, при чому навіть не в пості, а в якомусь коментарі.

Олена Сапожнікова: А ви зверталися до служби підтримки Facebook?

Олександр Франчук: Ні, я не звертався.

Олена Сапожнікова: Там і можна написати за адресою Facebook.com/support і викласти ось цю проблему, що вас забанили і пояснити, і, можливо, запитати, чому це сталося, і, можливо, це сталося не правильно, ввійти в якусь певну дискусію. Може, навіть буде відповідь і, можливо, це станеться швидше, ніж той строк, який вам визначили.

Олександр Франчук: Ну, мені визначили бан на 7 днів, тому це можна пережити, але ще у 2015 році мене там дуже часто банили на 30 днів. Я теж пробував звернутися, але я зрозумів, що це там керують росіяни, тому що вони зразу до мене вимогу вислали, щоб я їм свої дані надав, копію паспорту, то я сказав «Ні, вибачайте».

Працівник Facebook має близько 10 секунд на те, щоб відреагувати на пост, який до них потрапляє і вирішити, чи банити його, чи ні. 

Олена Сапожнікова: Не знаю, чи це правда чи ні, я знайшла таке інтерв’ю з Ліндою Гріфін, начальник відділу комунікацій Facebook. Вона зазначає, що є спеціальна навчальна команда, яка займається розглядом публікацій, вони працюють в різних часових поясах, це в Дубліні, в Індійській штаб-квартирі, в Хайдарабаді і в двох штаб-квартирах в США. Тому я думаю, що саме ось ця команда перевіряє, і вона там більше розповідала. І там ще інший представник Facebook розповідав, що вони змушені були створювати певні такі фільтрації. Але в них працюють живі люди, це високоосвічені люди, оскільки в них є десь близько 10 секунд на те, щоб відреагувати на якийсь пост, який до них потрапляє: чи банити його чи ні. Тобто 10 секунд на вирішення цього питання і, відповідно, якщо можливо, вони там помилилися, для того у них існує служба підтримки і інші служби. Коли туди потрапляють такі запити, вони можуть це переглянути. Вони пишуть, що в них близько 1 мільярда 200 тисяч зареєстрованих користувачів, і вони краще себе позбавлять ще декількох тисяч тих, хто хоче такі слова, які їм не подобаються, але вони збережуть цей один мільярд, і певних своїх принципів дотримаються. Це от така інформація є.

Олег Шинкаренко: Я можу собі уявити скільки там таких слів-маркерів, мабуть тисячі, якщо не мільйони, це дуже важко відслідкувати. А я зараз розкажу про історію двох слів-маркерів, за які банять на пост-радянському просторі в Росії та Україні. Вільна і відкрита соціальна мережа Facebook насправді має багато обмежень. Наприклад, там у жодному разі не можна вживати слово «москаль», інакше ваш акаунт буде заблоковано. Розпочалися ці блокування 1 липня 2015 року. При цьому менеджери Facebook визнають, що термін «москаль» є історичним, бо походить від історичного сленгового слова, яким називали раніше мешканців Росії, що до 1721 року називалася Московія. Менеджери Facebook вважають, що це слово може бути образливим для деяких людей. Подібні обмеження спочатку не стосувалися слів «хохол» та «укроп», якими користуються російські націоналісти, щоб образити українців. Але 6 липня 2015 року російський журналіст Макс Кононенко провів експеримент і запостив у Facebook вірш Олександра Пушкіна «Моя Родословная» і там був такий фрагмент: «Не торговал мой дед блинами, не ваксил царских сапогов, не пил с придворными дьячками, в князья не прыгал из хохлов». За це менеджери Facebook, які зробили відповідні автоматичні налаштування, позбавили його можливості користуватися акаунтом на тиждень. Між іншим, заступник керівника Роскомнадзору, головного відомства цензури в Росії, Максим Ксендзов, відомий своїми абсурдними заборонами, і у тому таки ж 2015 році він ужив слово «хохол» у одному із постів. За це адміністрація Facebook видалила його пост і пообіцяла, що за наступний такий пост його акаунт взагалі видалять. Ксендзов образився, заявив про цензуру і подвійні стандарти, а потім на знак протесту видалив свій акаунт самостійно. А як ви вважаєте чи є тут цензура і подвійні стандарти? Як насправді тут мав би вчинити Facebook із тими користувачами, що вживають подібні слова?

Олександр Франчук: Ну, я вам скажу так, що мої спостереження, що ось два місяці останніх я бачу багато таких людей, які я ніколи не думав, що їх можна забанити. Культурних, дуже толерантних, чи які пишуть по спеціальності своїй, фахову тему, і я бачу, що їх банять чомусь, не зрозуміло.

Російський журналіст Макс Кононенко провів експеримент і запостив у Facebook вірш Олександра Пушкіна «Моя Родословная»: «Не торговал мой дед блинами, не ваксил царских сапогов, не пил с придворными дьячками, в князья не прыгал из хохлов». 

Олег Шинкаренко: Я думаю, що це справа якраз мільярдної аудиторії. Якщо у тебе мільярд користувачів то помилки просто неуникні. Ти можеш просто помилитися тисячу разів і навіть не помітити цього. А цікаво чи не варто застосувати подібну політику також і в Україні? Заборонити вживання певних термінів, як ви думаєте?

Олександр Франчук: Ну, я думаю, що скажімо так, дійсно, нецензурну лексику треба заборонити.

Олег Шинкаренко: А як заборонити? Ти, скажімо, вжив якесь слово, і що — штраф тисячу гривень?

Олена Сапожнікова: А в нас і так в кодексі про адмінправопорушення є дрібне хуліганство. Якщо ти на вулиці почнеш нецензурно кричати до перехожих, тобі буде штраф, Олеже.

Олег Шинкаренко: Але ж це таке поняття дуже розпливчате — дрібне хуліганство, що саме треба кричати перехожим, щоб це визнали?

Олександр Франчук: Нецензурну лексику. От можна зробити експеримент, зараз вийти на Хрещатик і покричати, так…

Олена Сапожнікова: Поліцейських назбирається, Олеже, ти їм план якраз виконаєш, бо пару днів лишилося до останнього кварталу, вони закриють план тобою.

Олександр Франчук: Так, так, так, у них же ж є, по 173-ій статті.

Олег Шинкаренко: Ну, це на вулиці, а якщо це зробити в медіа? Відбирати ліцензію, хто вживає певні слова?

Я от дивлюся у нас такі красиві, молоді дівчата з такими матюками пишуть у Facebook. Вони виставляють свої відео із такими матюками. 

Олександр Франчук: Ну, я не знаю, що треба з ними робити, але якимось чином слід впроваджувати культуру в наше суспільство, тому що ми дійсно… я от дивлюся у нас такі красиві, молоді дівчата з такими матюками пишуть у Facebook. Вони виставляють свої відео із такими матюками.

Олег Шинкаренко: Це вже ознака певного стилю, вони вважають, що це…

Олександр Франчук: Ну, стиль, але дрібне хуліганство — теж ознака певного стилю.

Олена Сапожнікова: Теж стиль, так.

Олександр Франчук: І за це треба платити штрафи.

Олег Шинкаренко: Тобто ви прибічник такої репресивної манери поведінки?

Олександр Франчук: Ні, я не прибічник, я навіть не кажу вам, що треба зробити, я не знаю, але…

Олена Сапожнікова: Дивіться, ми на Громадському радіо, є громадські правила у громадському місці.

Олег Шинкаренко: Звісно, є етикет, так.

Олена Сапожнікова: Ти можеш вдома будь як зі своїми рідними спілкуватися, знайомими, якщо у вас так прийнято, але громадське місце — це місце не твоїх знайомих і рідних, а це місце незнайомих тобі людей, і хтось із них може опинитися, кому це не буде подобатися. Суспільство, люди в суспільстві — вони дуже різні і потрібно поважати один одного.

Олег Шинкаренко: Моє питання полягає саме в тому, які каральні санкції доречно застосовувати до людей, які порушують?

Олена Сапожнікова: А ти проти штрафу, он десятками років народ сплачує, а тобі не подобається, так? Можливо, він не дуже дієвий штраф, але все ж таки працює.

Олександр Франчук: Якщо ввести 50 гривень штрафу то, мабуть, було б нормально.

Олег Шинкаренко: Зовсім нещодавно я запостив на своїй сторінці кадр із історічної драми Томаша Вайнреба та Петра Казди «Я, Ольга Гепнарова». На цьому кадрі головна героїня фільму показувала іншій частину оголених грудей. Буквальну через секунду я втратив доступ до свого акаунту, звісно, це відбулося автоматично, цю фотографію робот зрозумів як порнографічну, звісно що там не було ніякої людини, бо це дуже швидко відбулося. Навряд чи це зробила людина якась в штаб-квартирі в Індії. Система заблокувала мій акаунт автоматично і запропонувала мені цілу низку фотографій, розміщених на моєму аканті, щоб я міг самостійно вибрати із них ту, яка порушувала стандарти Facebook, і видалити її. Доки би я її не видалив, я до цього не міг би мати доступу до акаунту. Тобто єдину дію, яку я міг зробити на Facebook — це видалити це фото. Інші користувачі помітили, що у список заборонених зображень потрапили не лише оголені груди, але і грудне годування, оголена натура у мистецтві, оголені манекени, поцілунки поміж особами однакової статі, і навіть деякі родинні фото. Наприклад, мати фотографує свою дитину оголеною.

Олена Сапожнікова: Олеже, тут трішки хочу додати, коли я читала ці інтерв’ю працівників Facebook з відділу комунікацій, там вони розказують про те, що до них почали дуже багато надходити скарг у цю службу підтримки на те, що забанюють фотографії і вимагають видалити фото, де жінки кормлять дітей. І була якась там неймовірна кількість, вона не сказала яка, яка перевищила якусь допустиму межу, коли вони не можуть на це не реагувати. Вони були змушені відреагувати, і вони дозволили, тобто останнім часом уже можна це робити. І там вона розповідала, що пояснення ось цих було жінок, їх переконало саме те, що вони казали, що вони пишаються тим, що вони можуть кормити дитину і хочуть своїх знайомих заохотити до цього. І таким чином як агітація до грудного вигодовування, що є позитивним. Зараз це є дуже модним. Мережі лікарень «Добробут», у них величезні плакати, де жінка показує як кормить дитину, і це вважається зараз дуже так просунуто, модно.

Олег Шинкаренко: Тобто фактично дії Facebook не можна визнати цензурою, оскільки ти можеш постійно за будь-якої взагалі нагоди увійти в діалог з менеджерами Facebook і довести їм, що ти маєш право публікувати ті чи інші фотографії. Навіть я, я думаю, міг пізніше написати якусь скаргу або звертання до менеджерів Facebook, і вони б дозволили мені публікувати цей кадр із фільму «Я, Ольга Гепнарова». Просто мені вже не хотілося на це витрачати час.

У вересні 2016 року Норвезька газета звернулася до власника Facebook Цукерберга з відкритим листом. В ньому вона засудила адміністрацію соцмережі за заборону публікації класичного фото часів війни у В’єтнамі «Напалмова дівчинка», яке зробив Нік Ут. Половина міністрів уряду Норвегії опублікувала це фото на своїх сторінках. Це зробила навіть прем’єр міністр Ерна Солберг. Але через декілька годин всі публікації з цим фото були видалені. Пізніше адміністрація Facebook все ж таки переглянула своє рішення і повернула пости із цією фотографією. Також соцмережа супроводила свою позицію коментарем: «Ми визнаємо глобальне значення цього зображення у документуванні особливих моментів історії». Між іншим, публікація чи привселюдна демонстрація певних зображень неодноразово ставала приводом для судових слухань і в Україні. Пригадаємо казус правозахисника Дмитра Гройсмана, який сфотографувався разом із конституцією України на яку він поклав статуетку з величезним статевим органом чоловіка. Гройсмана судили декілька років. Олена, а чому судовий розгляд тривав так довго, і чим закінчилася ця справа? Чи був тут справді склад злочину?

Олена Сапожнікова: Тут був не один склад злочину, а декілька. В 2010 році він був обвинувачений в нарузі над державними символами України за публікацію у блозі зображення статуетки чоловіка з ерогенним фалосом, що лежить на Конституції України. Ще звинуватили за розповсюдження предметів, зображень, творів порнографічного характеру розміщене на ЖЖ посилання на ролик про російських політиків та громадських діячів Віктора Шендеровича, Едуарда Лімонова та Олександра Поткіна. А також він звинувачувався у розповсюдженні порнографії, за розміщення в ЖЖ зображення фалоса поряд із зображенням екс-президента Віктора Ющенка і ще також там було за повідомлення в ЖЖ, яке містило порнографічне зображення, а саме відскановані листівки німецького фонду з боротьби зі СНІДом з гаслом «Український міліціонер, спілкуючись з начальником і громадянином дотримуйся техніки безпеки». Тобто тут пройшлися по його сторінці конкретно і поназбирували всілякі різноманітні такі фотографії, пости і посилання, і тому обвинувачення було багатоскладове. Там було дві статті кримінального кодексу. Йому позбавлення волі обвинувачі хотіли. Справа розглядалася у Вінницькому міському суді і 7 серпня 2013 року мало відбутися останнє судове засідання. Дмитро Гройсман склав промову, вона була надана, також зберігалася в його адвоката Наталії Гурковської, і уже вони готувалися до цього засідання. І 5 серпня він помирає, смерть настала в результаті серцевого нападу, і на цьому засіданні про це повідомили. Прокуратура запропонувала, щоб закрити справу у зв’язку із смертю, але захист був проти, і вони просили винесення виправдувального вироку. Зачитали ось цю промову, останнє слово, яке було підготовлене за життя Дмитром Гройсманом, зокрема, там була така фраза, що якщо його все ж таки суд визнає винним, то він попросить засудити його до максимального терміну. В нього була принципова позиція в тому, що він був не винуватий, що це все надумані були обвинувачення. І для нього було принципово, щоб все ж таки дійти до того, щоб його визнали невинуватим, винесли виправдувальний вирок. І 12 серпня 2013 року Вінницький міський суд ухвалив рішення про виправдання правозахисника Дмитра Гройсмана. Таким чином закінчилася справа.

Олег Шинкаренко: Схоже, що вся ця справа була цілком сфабрикована, щоб тиснути на цього правозахисника. Про це багато інших його колег правозахисників казали в ці часи. До речі, схожі історія трапилася під час феміністичного маршу 8 березня 2018 року у Києві. Там його учасниці несли плакат, де була зображена оголена жінка, яка намагалася втекти від націлених на неї хреста та українського тризуба, і ще багато всього було націлено на неї. Деякі люди одразу ж побачили тут знущання із державних та релігійних символів. На організаторку маршу Олену Швеченко подали позов до суду. На засідання цього суду приходила молодики з ультра-правих організацій та намагалися залякати. Врешті це закінчилося нічим і про цю історію просто забули. А як ви вважаєте, чи не призводять судові розгляди з приводу нібито приниження певних символів держави чи релігії до перевантаження судової системи України? Адже поки судді займаються такою безперспективною роботою, вони не можуть розглядати дійсно важливі справи. Ми ж знаємо, що суддів у нас не вистачає.

Олександр Франчук: Ну, не було більше чим займатися міліції на той час тільки тим, що Діма якусь картинку не таку виставив. Тобто він ту картинку в контексті якоїсь проблеми виставив, щоб її цю проблему більш візуалізувати, так. А тут вони підходять чисто з примітивного міліцейського підходу…

Олена Сапожнікова: Як автомат, як машина, так?

Олександр Франчук: Як цей Facebook, побачив щось — і раз і все, санкція, так і тоді. Тобто умисел який був у Діми? Вони ж його не встановили. В нього ж не був умисл на те, що вони йому приписували. Ну, і таке інше. У нас просто це стало знаряддям якоїсь політичної боротьби, той же самий Facebook, ось ці всі правила стали знаряддям заблокувати опонентів. І не зрозуміло, хто цих опонентів блокує, але якщо подивитися, про що писав той чоловік, то вже можна прогнозувати.

Олег Шинкаренко: Між іншим, доступ до Facebook в різних країнах іноді обмежують спеціально. Наприклад, от у травні 2007 року в Сполучених Штатах Америки, в штаті Онтаріо працівники урядових організацій втратили можливість користуватися Facebook на роботі. Але вони швидко знайшли метод, як обходити цю заборону. Доступ до Facebook обмежений також у деяких лікарнях Фінляндії та певних американських школах. Це робиться для того аби запобігти поширенню персонального контенту, не бажаного для інших людей. Мені здаються абсурдними ці заборони, адже якщо немає доступу до Facebook з одного місця то його можна отримати з іншого. Який сенс подібних обмежень? Можливо, Facebook просто хоче таким чином вберегтися від судових позовів? Як ви вважаєте?

Олена Сапожнікова: Можливо, і можливо все ж таки Facebook із мільярдною аудиторією може дозволити собі просувати якісь цінності уже інші. Така команда, я думаю, у них там серйозна, і вони можуть бачити необхідність збереження етичних норм.

Олег Шинкаренко: Facebook за роки свого існування у світі перетворився не просто на соцмережу, а на невід’ємну частину нашого життя. Сьогодні просто складно уявити собі медіа без Facebook, а люди які ведуть активне суспільне життя та не мають сторінки у цій соцмережі, вигадають принаймні дивно. У Берліні розповсюджене графіті, де під портретом власника Facebook Марка Цукерберга написано число «1984». Це назва роману англійського письменника Джорджа Орвела, в якому зображена тоталітарна Британія майбутнього. Автори цього малюнку натякають, що Facebook починає обмежувати наше життя. Чи це так? Адже нічого не заважає вам просто видалити свою сторінку і більше ніколи не переглядати стрічку у соцмережах, а натомість частіше заглядати до стрічки новин, якби дивно ви при цьому не виглядали.