Публікація

Право Засуджених на кореспонденцію. Чи гарантоване воно в Україні?

Загальновідомо, що листування засуджених відбувається без обмежень у кількості. Проте за адміністраціями колоній все ще зберігається право піддавати кореспонденцію засуджених перегляду. Водночас є адресати, кореспонденція яким «перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі». До таких, серед інших, законодавець не так давно відніс і захисників.

Це право регламентоване положеннями статті 113 Кримінально Виконавчого кодексу України. Причому не тільки вихідна, але й також «Кореспонденція,  яку засуджені  одержують  від  такого  захисника, перегляду не підлягає.»

На практиці ж спостерігаємо зовсім інше. Тому й доводиться захищати своє законне право в суді. Так, постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року було визнано неправомірними дії Бердичівської виправної колонії №70 Державної пенітенціарної служби в Житомирської області щодо відмови у відправці кореспонденції засудженого Панича, адресованої адвокату  у закритому (заклеєному вигляді).

Нагадаю, що Бердичівська колонія №70 і раніше виділялась на загальному фоні просто таки унікальними порушеннями прав людини. Як на мене, це єдина установа Державної пенітенціарної служби, в якій засудженому не забезпечується право на конфіденційну зустріч зі своїм адвокатом в рамках незакінченої провадженням кримінальної справи. Захисник тричі приїздив до засудженого Панича з наміром конфіденційно обговорити правову позиції перед  слуханням в суді касаційної інстанції. Марно! (див.: http://khpg.org/ru/index.php?id=1320944999). Адміністрація колонії тоді простодушно розводила руками і пояснювала, що зовсім не проти виконати закон, але в колонії відсутні кімнати, пристосовані для безпечного побачення з захисником віч-на-віч. Мовляв, самі розумієте, що може статися, коли особливо небезпечний злочинець виявиться наодинці з безпорадним адвокатом Левицьким.

Не дивлячись на свою облудність, такі пояснення не були позбавлені якогось мінімуму формальної логіки. Проте  чим можна пояснити вперту відмову у реалізації права засудженого на конфіденційну переписку зі своїм захисником в порушення чіткої норми закону, не зрозуміло. Зізнаємось, є спокуса списати і цей випадок на відому репутацію БВК-70, яку небезпідставно асоціюють із найбільш свавільних в пенітенціарній системі. Утім це будо би неправдою, адже в  інших установах системи виконання покарань стан справ не набагато кращий. Коли мова йде про право засуджених на відправлення кореспонденції в закритому (запечатаному вигляді), тобто Уповноваженому Верховної Ради з прав людини, чи прокурору, або ж до Європейського суду, адміністрація будь-якої колонії діє на власний розсуд.  Якщо відправлення  несе потенційні загрози для адміністрації щодо витоку інформації з колонії про порушення прав людини, поза всяким сумнівом такі листи зникають у смітнику.

Як організована система відправлення кореспонденції засудженими?

Засуджений, який відбуває покарання, наприклад в дільниці ресоціалізації чи соціальної адаптації, відправляє кореспонденцію шляхом вкидання в скриньку, яка знаходиться в доступному місці. Засуджений, який відбуває покарання в дільниці карантину, максимального рівня безпеки, посиленого контролю, або ж відбуває дисциплінарне стягнення в ізоляторі, приміщенні камерного типу чи навіть перебуває на лікуванні в медичній частині, відправляє кореспонденцію шляхом передачі із рук в руки черговому під час вечірньої перевірки. Через декілька днів, часто з порушенням  визначеного нормативами терміну, деяким засудженим буде повідомлено вихідний номер і дата відправлення їх кореспонденції офіційним адресатам.

Що відбувається з іншими листами, ніхто не знає. Знайти будь-які сліди їх присутності де-небудь у просторі більше немає жодної можливості. Відомо тільки, що до адресатів вони не доходять і назад не повертаються.

Насправді, це питання не риторичне і відповідь на нього більше ніж очевидна.

Під цензуру адміністрації  установ фактично підпадає вся кореспонденція засуджених.  Незалежно від того, в якому вигляді вона відправляється, закритому чи в відкритому.

Єдиний виняток, якщо засуджений скаржиться на порушення своїх прав в рамках кримінального процесу, або в намірах переглянути судові рішення у своїй справі. Зрозумівши, що той чи інший засуджений не несе потенційної загрози для неї, адміністрація може розслабитись і, як виняток, випустити закритий лист назовні. Проте й тут не все так просто. Часто засуджені звинувачують адміністрацію у навмисному затягуванні відправлення кореспонденції, що може спричинити пропуск строків (апеляційного, касаційного) оскарження, а також 6-місячного строку звернення до Європейського суду з прав людини, який, як відомо, не поновлюється.

Якщо ж мова йде про порушення прав засуджених під час виконання покарань,  то така кореспонденція  (в прокуратуру, Уповноваженому ВРУ, адвокату, міжнародній організації), має вкрай мало шансів дістатися адресатів.

Як цьому запобігти і забезпечити реалізацію права засуджених на безперешкодне відправлення кореспонденції?

Для того, щоб право засудженого на відправлення кореспонденції було реалізоване в повній мірі, має бути запроваджена процедура обліку вихідної кореспонденції засуджених на момент передачі листа до відправлення. Засуджений має відразу знати, що його кореспонденція була зареєстрована у відповідному журналі із зазначенням дати, часу і прізвища відповідальної за це особи. На руках у засудженого повинен залишитись належним чином засвідчений реєстраційний номер відправлення. Така процедура гарантуватиме не тільки право засуджених на приватне життя; нарешті вони зможуть справді скористатись своїм іншим законним правом – на скаргу.

Як уявляється, від запровадження таких нескладних змін виграли би всі. Це, по-перше, усуне зайві подразники у спілкуванні адміністрацій з засудженими, а по-друге, в цілому сприятиме покращенню взаємної довіри між ними.

Нажаль, як виглядає, керівництво Державної пенітенціарної служби не поспішає вирішувати дану проблему засобами відомчого нормотворення, сподівання  на що було висловлено в доповіді правозахисних організацій за 2011 рік (/index.php?id=1332336564).

P.S. У будь-якому разі хочеться вірити, що адміністрація Бердичівської ВК № 70 буде неухильно виконувати вищезгадане рішення Житомирського адміністративного суду, поширивши його приписи на весь контингент засуджених , а не обмежиться лише зобов’язанням «здійснювати відправку кореспонденції засудженого Панича Павла, адресовану адвокату Левицькому Олегу без її перегляду, у закритому (заклеєному) вигляді»…

 

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування