З матеріалів партнерів приймальні УГСПЛ у м. Херсон. Оригінал за посиланням: https://vgoru.org/post/pravo-na-informaciyu-sprava-principu-abo-yak-prezidenta-zmusili-rozsekretiti-ukazi-ne-dlya-druku

Вікторія Глєбова, “Вгору”

Журналіст, правозахисник, колега команди «Вгору» в проєкті «Шерифи для нових громад» Юрій Чумак виграв унікальну справу в Європейському суді з прав людини. Вона стосується обов’язку національних органів влади, включаючи суди, задовольняти запит заявника на інформацію (частина 1 статті 10 Європейській Конвенції з прав людини*). Раніше ЄСПЛ не розглядав подібної справи: скарг на утиски свободи слова надходить багато з різних країн, а ось стосовно права отримувати інформацію з офіційних джерел – одиниці.

Судові процеси тривали майже п’ятнадцять років. Однак сама “історія”, як пояснює Юрій Чумак, почалася ще раніше, за часів президентства Леоніда Кучми. Тоді зненацька почали з’являтися якісь його укази під грифами: «опублікуванню не підлягає», «не для друку». Такого грифу засекречування інформації в законодавстві не існувало. Та попри все, в  офіційних джерелах згадувалися лише номери цих нормативних актів. Ця практика продовжилася й за часів Віктора Ющенка.

Правозахисникам випадково вдалося побачити декілька таких документів, і про жодну державну чи військову таємницю там не йшлося.  За дивними грифами фактично ховалися корупційні оборудки: то якомусь капітану раптом одразу присвоїли чин полковника; то комусь подарували з державної власності чималий шмат землі “просто так”. 

Тому громадська організація Харківська правозахисна група ініціювала кампанію адвокасі “Для друку”: звернулися до журналістів з пропозицію надіслати інформаційні запити до Президента з проханням надати назви засекречених таким чином указів – щоб можна було хоча б зрозуміти скільки їх, та про що в них йдеться. 

• Відгукнулося десь журналістів двадцять, – згадує Юрій Чумак. – Але більшість з нас взагалі не отримали ніякої відповіді. Єдина, хто отримала хоч якогось листа, була громадянка України, що на той час мешкала в Німеччині. Та, по суті, їй теж не відповіли, написали, що не можуть надати таку інформацію, бо вона її особисто не стосується. Тоді я подав на Президента в суд.

Юрій Чумак вимагав визнати незаконним бездіяльність Віктора Ющенка та просив зобов’язати Президента надати йому відповідь. Адже він подавав свій запит як член ГО ХПГ та заступник редактора її аналітичного бюлетеня “Права людини”, а бездіяльність Президента порушила право читачів бути поінформованими про ведення державних справ.

Цікаво, що  через рік після звернення до голови держави, вже наприкінці розгляду справи в суді, журналіст таки  отримав листа на запит!  

Секретаріат Президента вибачився за затримку, “спричинену технічними причинами” (?!), процитував норми законодавства, та повідомив: кожен може запросити копію документів з Єдиного державного реєстру правових актів, що перебуває у віданні Міністерства юстиції, але для доступу до певної категорії інформації необхідний дозвіл Служби безпеки. І –  все.

А суд одразу ж прийняв “соломонове рішення”, цитуємо:  “Визнати неправомірною бездіяльність Президента України в частині несвоєчасного надання відповіді на інформаційний запит Чумака Юрія Володимировича від 5.05.2005 року. Судові витрати в розмірі 3 (три) грн 40 коп. стягнути з Державного бюджету України на користь Чумака Юрія Володимировича. В іншій частині вимоги залишити без задоволення”.

Юрій Чумак не зміг отримати назв засекречених дивними грифами указів ні через додаткові інформаційні запити до Мін’юсту, ні через оскарження зазначеного рішення суду у вищих інстанціях. У жовтні 2009 року Вищий адміністративний суд України постановив: “інформація, яку вимагає Ю.В. Чумак, є конфіденційною і не стосується його особисто чи здійсненню його прав та інтересів, а тому ненадання цієї інформації не порушило прав, свобод та законних інтересів позивача”.

• Чого я тільки не наслухався! – розповідає наш колега. – Уявіть лише: юристи, що представляли президента, писали, що Закон дійсно гарантує право отримувати інформацію від органів державної влади, проте Президент не є представником тих самих «органів», бо він вище – гарант додержання Конституції! Тобто, не треба до нього звертатися з такими питаннями. Та попри програш у судах кампанія адвокасі досягла своєї мети: указів з грифом «опублікуванню не підлягає», «не для друку» поступово ставало все менше, потім Уряд взагалі відмовився від цієї практики й згодом визнав, що вона була протизаконною.

До відома: Кабінет Міністрів 19 березня 2008 р. та 4 серпня 2010 р. відкрив для публічного доступу 1139 нормативно-правових актів, позначених грифом “опублікуванню не підлягає” та сім документів “не для друку”. Ще 294 “перейшли” до категорії “для службового користування”. Крім того, 854 указів “опублікуванню не підлягає” розсекретив сам Президент України (23 грудня 2008 року та 24 листопада 2009 року) і один документ відніс до категорії “для службового користування”.

Попри досягнення, правозахисники вирішили боротися далі, адже ніякої гарантії від Гаранта та Уряду стосовно доступу журналістів до інформації, яка становить суспільний інтерес, так і не отримали, як не отримали й запитувану інформацію. До того ж керівництво країни оприлюднило переважно укази, підписані Кучмою. Що підписував Ющенко – залишалося таємницею.

• Тоді адвокатом в ХПГ працював Аркадій Бущенко (це він вже потім став виконавчим директором Української Гельсінської спілки з прав людини, а згодом – суддею Верховного суду), – ділиться Юрій Чумак. – Він допоміг оформити заяву до ЄСПЛ, її одразу прийняли до розгляду. Але результату довелося чекати десять років, бо не секрет, що Україна лідирує за кількістю скарг (більше подано лише проти Росії та Туреччини), й першочергово вирішуються справи, від яких залежать життя та здоров’я людини. 

Рішення у справі case of Yuriy Chumak v. Ukraine суд виніс 18 березня 2021 р. 

ЄСПЛ зазначив: інформація про нормативно-правові акти є такою, що становить суспільний інтерес, оскільки зачіпає велику категорію осіб. Рішення національних судів були недостатньо мотивовані, не надавали достатню оцінку доводам скаржника, а також взагалі не містять будь-якої оцінки пропорційності обмеження на доступ до інформації. 

Отже, раніше частина 1 статті 10 Конвенції була більше декларативною, тепер ЄСПЛ своїм рішенням закріпив право отримувати суспільно важливу інформацію не лише за журналістами, а й за всіма громадянами. 

Щоправда, Україна ще може оскаржити це рішення – звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати ЄСПЛ. Якщо такого клопотання не надішлють протягом трьох місяців, рішення стане остаточним.

• Зазвичай справи в ЄСПЛ називаються “такий-то проти України”, – говорить Юрій. – Але я не проти України, навпаки, я – за Україну. Бо ця справа – на користь нашої держави й демократії.  І знаєте що ще приємно? Якщо Уряд не оскаржить це рішення, то суди всіх країн, які ратифікували Конвенцію, будуть посилатися в аналогічних справах на case of Yuriy Chumak v. Ukraine – і у Німеччині, і у Франції,  у Росії та Туреччині.

Хоча матеріального зиску Юрій Чумак не отримає, але не дуже з цього приводу жалкує – бо ця справа була справою принципу. 

* Кожна людина має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися думок, отримувати та передавати інформацію та ідеї без втручання державної влади та незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування підприємств мовлення, телебачення або кіно.

P.S. Нагадуємо, онлайн газета “Вгору” – один з напрямків роботи Благодійної організації «Фонд милосердя та здоров’я». БО “ФМЗ” є членом Української Гельсінської спілки з прав людини. Також юристи громадської приймальні БО “ФМЗ” консультують та захищають права активістів, журналістів, правозахисників та незахищених верств населення безкоштовно.

***

Матеріал підготовлено у рамках проєкту УГСПЛ “Підтримка та захист громадянського суспільства в Україні”, що втілюється за підтримки Європейського Союзу.