Публікація

Повідомлення про результати моніторингу діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (за період 1998 – 2008 років)

У 2008 році 17 громадських організацій із 13 областей України, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», провели моніторинг діяльності інституту українського Омбудсмена.

  Так як щорічні доповіді Уповноваженого з‘являються вкрай рідко і ми відчуваємо, з одного боку,  брак інформації про його діяльність, з другого, –  недостатність  допомоги з боку Уповноваженого, як правозахисним організаціям, так і жертвам порушення прав людини, а також, у зв‘язку з тим, що  у 2005 -2007 роках  ми спостерігали неодноразові грубі порушення закону з боку самого омбудсмена, то метою моніторингу стало проаналізувати роботу Уповноваженого визначити і запропонувати шляхи підвищення ефективності діяльності інституції Уповноваженого.

 У даному повідомленні я, у стислому вигляді,  представлю Вам результати нашого дослідження. Та спочатку трішки історії. 

За своїм початковим змістом слово «Омбудсмен» означало людину, що слідкує за тим, щоб сніг, лід і сміття прибиралися з вулиць, і щоб димоходи були прочищеними. 

 Першим посаду омбудсмена запровадив швецький король Карл ХІІ в 1713 році. З 1766 по 1772 року омбудсмена Швеції призначав парламент. Прийнята в 1809 році Конституція запровадила у Швеції посади і Омбудсмена юстиції (його призначає парламент), і канцлера юстиції (його призначає король).

 Сьогодні інституції омбудсмена існують у більше ніж 100 країнах світу. Їх функції різні. Але існує поняття «сильної» і «слабкої» моделі омбудсмена.

 Прикладом «сильної» моделі є інститут шведського омбудсмена. Він:

    • здійснює контроль над органами виконавчої влади усіх рівнів;
    • здійснює нагляд за судами;
    • володіє правом законодавчої ініціативи;
    • володіє правом ініціювати дисциплінарне провадження стосовно осіб, які не виконують його вимог і накладати на них штрафи;
    • може на правах надзвичайного прокурора розпочинати судове переслідування посадових осіб за неналежне виконання своїх обов’язків тощо.


 

 Прикладом «слабкої» моделі – є інституція українського омбудсмена (хоча декларує себе, як «сильний» омбудсмен). Про це далі.

 В Україні інститут Омбудсмена був запроваджений у 1998 році, після того, як 15 січня 1998 р. набрав чинності Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ” і 14 квітня того ж року Верховна Рада України обрала першого в історії держави Уповноваженого з прав людини, яким стала народний депутат другого скликання, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України Ніна Карпачова.  

 Закон:

    • затвердив за інститутом Уповноваженого статус незалежного конституційного контрольного органу позасудового захисту, який сприяє поновленню прав людини, порушених органами державної влади чи органами місцевого самоврядування;
    • наділив Уповноваженого досить широкою юрисдикцією, яка поширюється як на органи державної влади, так і на органи місцевого самоврядування;
    • незалежністю від будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування;
    • свободою дій щодо відкриття провадження в тій чи іншій справі.
    • Закон вимагав від Уповноваженого політичного нейтралітету та передбачав процедуру звернення до Омбудсмена.


 

 На перший погляд, Закон справляв враження такого, що відповідає вимогам міжнародних стандартів щодо діяльності омбудсмена. Однак, при детальному аналізі, ця відповідність виявилася досить ілюзорною. При детальному порівняльному аналізу виявилося, що українське законодавство менше ніж на 50% відповідає вимогам, сформульованим у Паризьких принципах і Рекомендаціях ПАРЄ № 1615 (2003). І власне ця невідповідність вже на законодавчому рівні  закладає підвалини слабкої моделі омбудсмена.

    До вимог, по яким українське законодавство повністю не відповідає міжнародним стандартам відносяться:

    • здійснення просвітницької діяльності Омбудсмена;
    • співпраця Омбудсмена з громадськими організаціями;
    • український Омбудсмен не має права законодавчої ініціативи;
    • Закон не передбачає створення регіональних представництв Омбудсмена;
    • всупереч рекомендаціям ПАРЄ вилучити з мандату інституції Омбудсмена повноваження виступати стороною у кримінальних і адміністративних судах, український Омбудсмен наділений таким правом;
    • українське законодавство визначає роль інституції Омбудсмена, як органу, що здійснює контроль за дотриманням прав людини, тоді як за міжнародними стандартами центральною функцією Омбудсмена є роль посередника між особою та владою;
    • Омбудсмен обирається не кваліфікованою, а простою більшістю голосів.
    • Закон про Уповноваженого (ст.19) передбачає участь  омбудсмена в  підготовці  доповідей з прав людини,  які подаються Україною в міжнародні організації згідно  з чинними міжнародними  договорами,  згода на  обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Тоді як за Паризькими принципами омбудсмен повинен тільки «Виявляти сприяння в підготовці урядових доповідей, які держава повинна подавати в міжнародні організації…і при необхідності висловлювати свою думку з цього питання у відповідності до принципів незалежності». Отже, омбудсмену більше би личило представляти власні альтернативні доповіді, як це роблять правозахисні громадські організації, а не брати участь у захисті урядових доповідей у складі державних делегацій, викликаючи подив міжнародних інституцій, своїм перебуванням у складі урядової делегації.  Ця невідповідність українського закону Паризьким принципам виникла, очевидно, на ґрунті нерозуміння того, що інституція омбудсмена належить до категорії національного правозахисного інституту, тоді як державні відомства, суди і законодавчі структури не відносяться до цієї категорії;
    • У законодавстві України положення про співпрацю Омбудсмена з міжнародними інституціями трактуються не як умова його ефективності, а як мета діяльності;
    • В українському законодавстві відсутні норми про контроль омбудсменом за узгодженням національного законодавства з міжнародним, за відповідністю національних правил і практики з міжнародними документами з прав людини;
    • В Україні відсутня практика широкого оприлюднення омбудсменом своїх рішень, повідомлень про стурбованість тими чи іншими проблемами;
    • Згідно закону про Уповноваженого, органи влади зобов‘язані у місячний термін надавати відповідь на звернення Омбудсмена. Але закон не зобов‘язує державних чиновників впроваджувати в життя рішення, висновки, пропозиції та рекомендації Омбудсмена, або надавати поясненням, чому вони не можуть бути впроваджені.


 

    До вимог, які повністю відповідають міжнародним стандартам щодо діяльності Омбудсмена відносяться:

    • гарантія незалежності Омбудсмена;
    • гарантії швидкого та необмеженого доступу Омбудсмена до всієї інформації необхідної для розслідування скарг;
    • права Омбудсмена розпочинати розслідування за власною ініціативою;
    • права направляти уряду акти реагування;
    • право звертатися до Конституційного Суду;
    • заборона діючому Омбудсмену займатися будь-якою іншою оплачуваною діяльністю та брати будь-яку особисту участь в політичній діяльності.


 
 

 Існуюча невідповідність закону про Уповноваженого Паризьким принципам і Рекомендаціям ПАРЄ вже на законодавчому рівні обмежувала можливості нарощування ефективності інституції. До цього додавалися  й інші фактори. Мова про них піде далі.  

Розгляд омбудсменом звернень громадян.

 Відомо, що основним напрямком діяльності Омбудсмена є робота зі зверненнями громадян. За 10 років існування інституції до Омбудсмена звернулося більше 700 000 осіб. При цьому, як засвідчили результати нашого дослідження, щорічна кількість звернень до Омбудсмена залишалася приблизно однаковою, коливаючись між 50 000 і 70 000 звернень на рік, за винятком 2004 і 2005 років. У 2004 році до Омбудсмена у різних формах звернулося 169 035 громадян, у 2005 році – 170 368. Цей сплеск звернень до Омбудсмена співпадає у часі з революційними подіями в Україні і, скоріше за все, пов‘язаний зі сполохом громадської активності під час і після Помаранчевої революції. На нашу думку, його не можна розглядати, як свідчення різкого погіршення у 2004-2005 роках становища з дотриманням прав людини, чи стрімкого росту авторитета Омбудсмена у ці роки.

 Приблизно однакова кількість щорічних звернень до Уповноваженого може бути показником як погіршення ситуації з правами людини, так і навпаки – зростання у громадян усвідомлення важливості боротьби за власні права та надії на Омбудсмена, як на ефективну інституцію захисту цих прав.

 Усі десять років найбільша кількість звернень до Омбудсмена стосується порушення громадянських права. При чому, спостерігається динаміка у сторону збільшення кількості таких скарг. Серед них (як у 1998, так і в 2007 роках) домінують скарги на порушення права на судовий захист, свободу від порушення прав працівниками правоохоронних органів, кримінально-виконавчої системи.

 За цей термін часу не змінився ні характер, ні географія порушень прав людини. У списку областей, звідки надходить найбільша кількість звернень щодо порушення прав, стабільно лідирують східні області. Як у 1999 році, так і в 2007 році найбільша кількість звернень до Омбудсмена надходила від мешканців Донецької, Дніпропетровської, Луганської областей. Залишається стабільно високою кількість звернень з центрального регіону (Вінницької, Київської, Полтавської областей). Не зменшується, а зростає кількість звернень із західного регіону. Серед них домінують звернення з Львівщини.

 Основними формами реагування Уповноваженого на звернення громадян, упродовж усіх десяти років, були:

    • перенаправлення звернень до відповідних органів влади (35,2%);
    • надання заявникам роз‘яснень щодо заходів, яких їм необхідно вжити (40,6%);

 На нашу думку, з огляду на формальне ставлення органів влади до актів реагування Омбудсмена, такий засіб поновлення порушених прав, як направлення звернень до відповідних органів влади, є не найефективнішим. Адже адресатом перенаправлених звернень у цих випадках, зрештою, стають саме ті, на кого скаржилися заявник.

  • Стабільно високою упродовж усього часу залишається кількість відмов Омбудсмена у розгляді скарг (в середньому 70%);
  • Провадження відкривалися в середньому по 10,4% справ;
  • Ефективність проваджень Омбудсмена в середньому становить 22%;
  • Відкрито Уповноважений інформує приблизно тільки про 3 відсотки здійснюваних ним проваджень. (Згідно інформації, яку оприлюднила сама омбудсмен у своїх не чисельних доповідях в рік Уповноважений відкриває від однієї до трьох тисяч проваджень, тобто за півроку їх буває не менше 500. За пів року активного спостереження да діяльністю омбудсмена моніторинговій групі вдалося, через офіційний сайт Уповноваженого, відстежити усього 22 провадження головного правозахисника країни.  Важко зрозуміти, якими критеріями керується Уповноважений, оприлюднюючи інформацію про одні провадження, при цьому не згадуючи про інші і навіть не наводячи дані про загальну кількість відкритих ним проваджень).
  • Загальна кількість основних актів реагування Омбудсмена у порівнянні з кількістю письмових звернень ніколи не піднімалася до 1 %, балансуючи між 0,08% і 0,3% (У законодавстві не визначені умови здійснення подання, проте, у доповіді Уповноваженого за 2001 рік зазначено, що такі акти реагування, як подання до вищих органів влади і Конституційного Суду застосовуються переважно у випадках масового та брутального порушення прав громадян. У певній мірі це пояснює контраст при співставленні кількості основних актів реагування з кількістю надісланих до Омбудсмена звернень (див. діаграму № 5). Але 16 подань до Конституційного Суду за 10 років існування інституції все ж видається дуже малою кількістю, враховуючи недосконалість українського законодавства і те, що громадяни позбавлені права особисто звертатися з поданням до цієї інстанції).
  • Інформаційні запити щодо діяльності Секретаріату Уповноваженого у цій установі сприймаються, як спроба втручання у діяльність Омбудсмена.


 

 .

 Відкритість.

 Відмовляючи у відповіді на інформаційні запити, представники Секретаріату Уповноваженого рекомендують звертатися за інформацією до офіційного сайту Уповноваженого. Ми скористалися порадою і проаналізували ступінь інформаційної відкритості сайту омбудсмена.

  • Він, з показником 33,1%,  виявився найнижчим у порівнянні з офіційними сайтами не тільки центральних органів влади, але й обласних державних адміністрацій.
  • Із 17 рубрик, розміщених на головній сторінці сайту, 13 (або 76,5%) – не оновлювалися роками.
  • Найбільш динамічною є рубрика сайту «Прес-служба Уповноваженого повідомляє».Але 82,5% з інформації розміщеної на сайті прес-службою омбудсмена залишається проігнорованою журналістами.
  • Тільки 3,2% повідомлень прес-служби про діяльність Уповноваженого знаходить широкий резонанс в пресі і позитивний відгук в суспільстві.

  (Підтримані в 2008 році:

    • дії Омбудсмена під час повені на Прикарпатті;
    • заходи Уповноваженого по звільненню з піратського полону екіпажу судна «Леманн Тімбер»;
    • дії Омбудсмена, спрямованим на просування питання про утворення в Україні Міграційної служби).


 

 Спостерігається пряма залежність активності висвітлення дій Омбудсмена в інформаційному просторі від активності ініціювання Омбудсменом актуальних проблем. Якщо ж ділова та інформаційна активність Омбудсмена проявляється у питаннях, які зачіпають інтереси багатьох людей, то його підтримка стрімко зростає.

 Суспільний резонанс і динаміку позитивного розвитку отримують ті питання, по яким Омбудсмен найбільш активно інформує суспільство. Ми ж спостерігаємо тільки епізодичну активність Омбудсмена в інформаційному просторі і це, на нашу думку, є однією з причин невисокої ефективності її дій і, на загал, невеликої довіри населення до Омбудсмена. 

 Аналогічна картина і з реакцією влади на ініціативи омбудсмена.

 З 19-и висунутих Омбудсменом пропозицій щодо доповнень до проекту Програми діяльності Кабінету Міністрів України і представлених керівництву держави, минулого року влада відреагувала тільки на три:

  • питання підвищення рівня безпеки шахтарської праці;
  • питання створення міграційної служби;
  • питання внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

 Таким чином, ступінь прояву змін за наслідками ініціювання Омбудсменом загальних питань, пов‘язаних їх захистом прав людини становить усього 8,6%, що 71,4% ініціатив Омбудсмена не дали жодного результату, і що тільки 20% піднятих Омбудсменом питань, так чи інакше, зрушилися «з мертвої точки». 

Моніторинг діяльності Омбудсмена показав, що він проявляє мало наполегливості у просуванні ініційованих ним питань і не підкріплює їх додатковими діями.

 Так, більше половини (57,1%) питань, піднятих Омбудсменом за перше півріччя 2008 року, стосувалися приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів, 34% питань – проблем, пов‘язаних з соціально-економічними і громадянськими правами і 8,6% – з політичними правами. При цьому, у переважній більшості випадків, Омбудсмен тільки один раз висував ініціативу. Єдиним питанням, яке омбудсмен піднімав і обговорював на різних рівнях досить часто ( а саме 8 разів) є створення Міграційної служби України. І по жодному питанню не простежується системність підходу до його вирішення.

 За таких умов, дії Омбудсмена видаються ситуативними, а реагування імпульсивним. На фоні безсистемних пропозицій Уповноваженого по удосконаленню законодавства, вигідно вирізняється своєю масштабністю і послідовністю робота Міністерства юстиції, Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права при Президенті, МВС України. Наприклад, В той самий час, як Омбудсмен тільки говорить про потребу створення превентивного механізму запобігання катуванням, при МВС створено цілу мережу мобільних груп і Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ, де 40% посад помічників Міністра з прав людини посіли представники правозахисних та громадських організацій.

 Наведені приклади свідчать про відсутність у Омбудсмена як стратегічного бачення шляхів розширення прав і свобод людини, так і планомірної роботи у цьому напрямку. Дії Омбудсмена значною мірою спрямовані на розв‘язання локальний проблем.  
 

 Фінансування.

 За 10 років кількість виділених з державного бюджету коштів на потреби Секретаріату Уповноваженого збільшилася у 8,3 рази, що не позначилося на ефективності роботи Омбудсмена в цілому.

 Видатки, які особливо зросли після отримання Уповноваженим у 2000 році нового адміністративного будинку, в основному виділялися на капітальні витрати, оплату праці і оплату комунальних послуг та електроенергії. Їх доля, в середньому становила 72,3%. Загалом, за 10 років витрати на оплату праці зросли у 7 разів, капітальні витрати – у 4,1 рази. Інформація про інші статті витрат не доступна. Відомо тільки, що у 2005 і 2006 роках на проведення досліджень не було виділено жодної суми.

 Усього за 10 років держава витратила на утримання інституції Уповноваженого 82 млн. 500 тис. гривень. На жаль, з відкритих джерел неможливо встановити причини такого стрімкого збільшення витрат, враховуючи, що динаміка звернень громадян суттєво відстає від динаміки зростання витрат.

 За 10 років кількість звернень до Омбудсмена зросла у 2,6 рази, а кількість виділених з державного бюджету коштів на потреби Секретаріату Уповноваженого – у 8,3 рази. Але виділених з державного бюджету коштів так і не вистачило на відкриття в усіх регіонах України представництв Уповноваженого. За 10 років було відкрито по одному представництву у трьох регіонах України: західному, де Уповноваженого представляє Кузько В.І.; східному з представником Макаренко Ю.Г і в Автономній Республіці Крим – представник Орловський О.Л. У 2003 році Омбудсмен називав причиною відсутності регіональних представництв відсутність достатнього фінансування.

 Нам нічого не відомо про використання Омбудсменом коштів, виділених з інших джерел, хоча ми володіємо інформацією про те, що такі кошти виділялися. Наприклад, відомо, що на 2004 – 2006 роки, в рамках програми Врядування ПРООН «Доброчесність на практиці» Верховній Раді і Секретаріату її Уповноваженого з прав людини було виділено з фонду ПРООН 923 851 долар США на сприяння моніторингу дотримання прав людини та запровадження механізмів подання скарг на регіональному рівні шляхом проведення навчань для провідних місцевих громадських організацій, які працюють у сфері забезпечення прав людини. Це мало забезпечити початок конструктивної співпраці Секретаріату Омбудсмена з організаціями громадянського суспільства в процесі підготовки річного звіту з питань дотримання прав людини, а також вирішити проблеми у цій галузі на регіональному рівні. Програма мала надавати підтримку щодо створення у визначених областях Бюро інформування громадян як ефективного засобу захисту та пропаганди прав людини. Результатом реалізації програми мало стати підвищення потенціалу Секретаріату Уповноваженого з прав людини і створення його регіональних представництв. Станом на сьогодні нові регіональні представництва не відкриті, не зважаючи навіть на те, що в кінці січня 2008 року Президент України, у відповідь на звернення Омбудсмена, надіслав листа до Голови Ради міністрів АР Крим, голів Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Луганської, Львівської, Одеської, Харківської обласних державних адміністрацій з проханням надати всебічну допомогу щодо виділення окремих технічно обладнаних службових приміщень для представників.

 Сумлінне ведення фінансових справ передбачає представлення регулярних фінансових звітів і проведення регулярного незалежного аудиту. На жаль, відсутній відкритий доступ до інформації як про використання Омбудсменом коштів, так і про аудиторські перевірки Секретаріату Уповноваженого. На сайті Омбудсмена останнім часом з‘явилася часткова інформація щодо фінансування інституції з державного бюжету, але вона стосується тільки двох з десяти років діяльності Уповноваженого, а саме – 2005 і 2006-го. Відповіді Секретаріату на інформаційні запити представників громадськості щодо фінансування Уповноваженого не відрізняються від відповідей на запити щодо результатів його роботи. Авторам нагадують про заборону втручання у діяльність Омбудсмена і рекомендують ознайомитись з матеріалами, розміщеними на офіційному сайті Уповноваженого, де інформація із запитуваних питань відсутня.  

  ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ 

    ВИСНОВКИ 

    1. У період 1998 – 2003 років успішно пройшов процес становлення і утвердження нової для України інституції в якості незалежної структури, здатної захищати права людини і основоположні свободи, домогтися поновлення порушених прав, змушувати органи влади рахуватися з думкою Уповноваженого, впливати на рішення влади. Активно йшов процес налагодження стосунків з міжнародними організаціями і Омбудсменами інших країн;
    2. У період 2004 – 2007 років репутація Уповноваженого значною мірою постраждала через вияв політичної заангажованості Омбудсмена і тривалі порушення з його боку закону і Конституції України щодо заборони Уповноваженому суміщати мандат Омбудсмена з будь-яким іншим;
    3. У порушення закону, Омбудсмен вкрай нерегулярно представляє парламенту щорічні доповіді про становище з правами людини в Україні;
    4. Негативно впливає на роль інституції Уповноваженого у здійсненні захисту прав людини відсутність інституту місцевих Омбудсменів. Парламентський Омбудсмен як одна особа неспроможний охопити своєю діяльністю всі сфери та рівні державного і місцевого життя, в яких порушуються права окремої особи;
    5. Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» менше ніж на 50% відповідає вимогам сформульованим у Паризьких принципах і Рекомендаціях ПАРЄ № 1615 (2003);
    6. У національній системі захисту прав людини Омбудсмен здійснює позасудовий захист прав і свобод громадян, але він наділений і правом виступати стороною у кримінальних і адміністративних судах, що суперечить міжнародним стандартам;
    7. Уповноважений Верховної Ради з прав людини призначається на посаду і звільняється з неї простою більшістю парламентських голосів, тоді як ПАРЄ рекомендує здійснювати цю процедуру кваліфікаційною більшістю;
    8. Омбудсмен має слабкий вплив на органи влади, зокрема, через недосконалу правову регламентацію прав та обов’язків Уповноваженого з прав людини. Закон не встановлює обов’язковість розгляду подань Уповноваженого органами державної влади; не передбачає можливості оскарження подань Уповноваженого; не визначає порядок скасування незаконних рішень органів державної влади та юридичних осіб; не містить положень про поновлення порушених прав громадян, стягнення компенсацій, збитків, притягнення винних до відповідальності;
    9. Закон “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” не обмежує граничних термінів перебування Омбудсмена на посаді, що створює сприятливі умови для використання Омбудсменом підтримки парламентської більшості для його переобрання на новий строк. Залежність Уповноваженого з прав людини від партії влади перешкоджає ефективному захисту конституційних прав і свобод людини від незаконних дій влади;
    10. Основним напрямком діяльності Омбудсмена є робота зі зверненнями громадян;
    11. За 10 років не змінився ні характер, ні географія порушень прав людини. Найбільша кількість скарг надходить зі східних регіонів України і стосується порушення громадянських і соціально-економічних прав і свобод;
    12. Стабільно високою упродовж усього часу залишається кількість відмов Омбудсмена у розгляді скарг (в середньому 70%);
    13. У роботі зі зверненнями громадян Омбудсмен, упродовж усіх десяти років, надавав перевагу таким формам реагування, як перенаправлення звернень до відповідних органів влади (35,2%) і надання заявникам роз‘яснень щодо заходів, яких їм необхідно вжити (40,6%);
    14. Провадження відкривалися в середньому тільки по 10,4% справ;
    15. Ефективність проваджень Омбудсмена в середньому становить 22%;
    16. Загальна кількість основних актів реагування Омбудсмена у порівнянні з кількістю письмових звернень ніколи не піднімалася навіть до 1 %, балансуючи між 0,08% і 0,3%;
    17. За 10 років кількість виділених з державного бюджету коштів на потреби Секретаріату Уповноваженого збільшилася у 8,2 рази, що не позначилося на ефективності роботи Омбудсмена в цілому;
    18. Загальна кількість проваджень, здійснених у першому півріччі 2008 року, невідома, як і невідомі їх результати;
    19. Омбудсмен епізодично і не повно інформує про здійснювані ним моніторинги дотримання прав людини;
    20. Публічно оголошуючи про початок моніторингу і закликаючи громадян телефонувати на «гарячу лінію», він не доводить справу до кінця і не інформує суспільство про результати моніторингу, як це було під час виборів мера Києва;
    21. «Гарячі лінії» Секретаріату Уповноваженого важко доступні. Часто додзвонювачі спілкуються з автовідповідачем і не можуть отримати потрібної консультації;
    22. Відсутні аналітичні висновки і пропозиції, щодо стратегічних, системних заходів, спрямованих на покращення становища з дотриманням чи захистом прав людини і основоположних свобод;
    23. Уповноважений Верховної Ради з прав людини ініціює питання, пов‘язані з дотриманням чи захистом прав людини, тільки у окремих проблемах;
    24. Для ініціювання питань Омбудсмен використовує такі способи, як подання до відповідних органів української влади; подання до Конституційного суду; обговорення проблем з представниками іноземних місій чи на міжнародних конференціях/форумах з підкріпленням заходами, вжитими на національному рівні; обговорення проблем з представниками іноземних місій чи на міжнародних конференціях/форумах без підкріплення заходами на національному рівні;
    25. Омбудсмен надає перевагу ініціюванню питань шляхом поєднання певних заходів на національному рівні і обговорення проблем з представниками іноземних місій чи на міжнародних конференціях/форумах (45,7%) і значно менше використовує такі ефективні заходи, як звернення до вищих органів української влади і звернення до Конституційного суду. Питома вага таких звернень становить, відповідно 14,2% і 8,7%;
    26. За перше півріччя 2008 року, за доступними джерелами інформації відслідковано 35 ініціатив Уповноваженого Верховної Ради з прав людини;
    27. Ряд питань, які піднімалися Омбудсменом у попередні роки, у першому півріччі залишалися поза його увагою;
    28. Омбудсмен проявляє мало наполегливості у просуванні ініційованих ним питань. (65,7% питань піднімалися Омбудсменом тільки один раз і не підкріплювалися додатковими діями);
    29. Рівень реагування влади на дії Омбудсмена є досить низьким. Тільки 20% ініціатив Омбудсмена були почуті владою;
    30. Ступінь прояву змін за результатами вжитих Омбудсменом заходів по ініціюванню і просуванню питань, пов‘язаних з дотриманням прав людини, становить 8,6%.
    31. Вжиті Омбудсменом заходи, спрямовані на покращення становища з правами людини, у 71,4% випадків не дали результату, що свідчить про їх недостатню ефективність;
    32. Результати спостережень вказують на відсутність системної роботи Уповноваженого;
    33. Результати моніторингу вказують на відсутність стратегії в діях Омбудсмена;
    34. Немає планомірності в роботі;
    35. Відсутній відкритий доступ до повної інформації про діяльність інституту Омбудсмена;
    36. Мають місце не зовсім об‘єктивні оцінки важливих подій, як у випадку із заявою щодо конституційної реформи, яка дисонує з висновками експертів і думкою громадськості і реальним становищем справ;
    37. Незадовільним є рівень співпраці Уповноваженого з правозахисними і громадськими організаціями;
    38. Омбудсмен мало співпрацює з засобами масової інформації;
    39. Відсутня інформація про співпрацю Омбудсмена з міжнародними інституціями;
    40. Омбудсмен вичерпав задіяні ним досі засоби здійснення парламентського контролю за дотриманням прав людини, і інституція потребує реформування діяльності не тільки на організаційному рівні, але й на законодавчому.
    41. Відсутня реальна взаємодія з міжнародними інституціями.
    42. Доступ до інформації про діяльність Омбудсмена обмежується можливістю ознайомлення з матеріалами, розміщеними на офіційному сайті Уповноваженого Верховної Ради з прав людини і з публікаціями в ЗМІ. Інформаційні запити Омбудсмен розцінює, як втручання у його діяльність;
    43. Рівень інформаційної відкритості сайту Уповноваженого становить 33,1% і є найнижчим серед сайтів інших державних установ і органів влади. 76,5% рубрик сайту Уповноваженого не оновлювалися роками. Єдиною постійно оновлюваною рубрикою є рубрика «Прес-служба Уповноваженого повідомляє;
    44. Тільки 18,1% дій Омбудсмена висвітлювалися в засобах масової інформації;
    45. Тільки 3,2% дій Омбудсмена отримали широке суспільне визнання;
    46. Найбільш активно діяльність Омбудсмена висвітлювалася в електронних засобах інформації. За перше півріччя 2008 року в мережі Інтернет було розміщено 503 повідомлення про діяльність Омбудсмена, але 78,9% публікацій стосувалося усього трьох епізодів діяльності Омбудсмена. 82,5% дій Омбудсмена не знайшли відображення в ЗМІ;
    47. Спостерігається пряма залежність активності висвітлення дій Омбудсмена в інформаційному просторі від активності ініціювання Омбудсменом актуальних проблем. Якщо ж ділова та інформаційна активність Омбудсмена проявляється у питаннях, які зачіпають інтереси багатьох людей, то його підтримка стрімко зростає;
    48. Відкрито і прозоро в інформаційному просторі Омбудсмен діє тільки в окремих випадках, що негативно відбивається на ступені суспільного визнання інституту Уповноваженого;
    49. Ступінь відкритості і прозорості діяльності Омбудсмена є недостатньою.


 

РЕКОМЕНДАЦІЇ 

    1. Виробити концепцію стратегічних напрямків діяльності Омбудсмена і план її реалізації;
    2. Привести Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» у повну відповідність до стандартів, передбачених Паризькими принципами і Рекомендаціями ПАРЄ № 1615 (2003);
    3. Внести зміни в закон «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» та інші законодавчі акти України, якими передбачити:
    4. Створення регіональних представництв Уповноваженого Верховної Ради з прав людини;
    5. Надання Омбудсмену права законодавчої ініціативи;
    6. Обов‘язок здійснення Омбудсменом контролю за узгодженням українського законодавства з міжнародними документами з прав людини, учасницею яких є українська держава, та їх ефективним втіленням;
    7. Обов‘язок Омбудсмена широко оприлюднювати свої рішення, повідомляти про стурбованість тими чи іншими проблемами;
    8. Обов‘язок тісної взаємодії Омбудсмена з недержавними громадськими і правозахисними організаціями;
    9. Створення Громадської Ради при Секретаріаті Уповноваженого;
    10. Обов‘язок органів влади надавати впродовж розумного строку повні відповіді на звернення з описом того, як впроваджуються рішення, висновки, пропозиції та рекомендації Омбудсмена, або з поясненням, чому вони не можуть бути впроваджені;
    11. Відповідальність посадових осіб за не реагування на звернення і подання Омбудсмена;
    12. Обов‘язок вести інформаційно-просвітницьку діяльність, спрямовану на конкретні цільові групи населення;
    13. Обов‘язок брати участь у розробці програм, які стосуються викладання і дослідження з питань прав людини, і брати участь у їх втіленні в школах, університетах та в професійних колах;
    14. Рішення про обрання і звільнення Омбудсмена вирішується кваліфікаційною більшістю голосів у парламенті;
    15. Уточнити норму закону про заборону політичної діяльності Уповноваженого;
    16. вилучити із законодавчих актів право Омбудсмена виступати стороною у справах проти органів влади або окремих службовців як у кримінальних, так і адміністративних судах;
    17. Обмежити граничний строк перебування Уповноваженого з прав людини на займаній посаді двома каденціями; 
    18. Встановити заборону для Омбудсмена висувати свою кандидатуру на виборах під час здійснення своїх повноважень;
    19. Надати обов‘язкового характеру представленню Омбудсменом щорічних парламентських доповідей і передбачити відповідальність Омбудсмена за порушення цієї вимоги;
    20. Надати обов’язкового характеру розгляду подань Уповноваженого органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій та їх посадовими особами та вжиттю відповідних заходів щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини та громадянина;
    21. Визначити процедуру скасування незаконних рішень органів державної влади та юридичних осіб і поновлення порушених прав громадян;
    22. Ініціювати прийняття закону «Про доброчесну поведінку державних службовців».
    23. Відкрити представництва Омбудсмена у 24 областях України, в м. Києві, Севастополі, Автономній Республіці Крим з числа осіб, що проживають у даній місцевості, мають досвід правозахисної діяльності і користуються високим авторитетом серед громадськості;
    24. Делегувати частину повноважень головного Омбудсмена на регіональний рівень регіональним Омбудсменам;
    25. Налагодити співпрацю з правозахисними і громадськими організаціями;
    26. Підвищити ефективність роботи з заявами громадян за рахунок використання досвіду недержавних правозахисних організацій і взаємодії з ними;
    27. Покращити комунікації з суспільством через розвиток і поглиблення співпраці з засобами масової інформації і громадськими організаціями;
    28. Через внесення змін до закону «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» запровадити інститут спеціалізованих Уповноважених;
    29. На законодавчому рівні передбачити посилення відповідальності посадових осіб за неналежне ставлення до актів реагування Омбудсмена;
    30. Обмежити практику перенаправлення скарг громадян до інших органів влади;
    31. Посилити контроль Омбудсмена за ходом розслідування скарг перенаправлених ним у відповідні органи влади;
    32. Посилити просвітницьку діяльність Омбудсмена;
    33. Змінити інформаційну політику, поклавши в її основу принцип відкритості і прозорості діяльності Омбудсмена;
    34. Забезпечити прозорість і відкритість діяльності Омбудсмена;
    35. Замінити застарілу версію веб-сайту Уповноваженого на більш сучасну;
    36. На офіційному сайті Омбудсмена викласти повну інформацію щодо структури і організації роботи Секретаріату Уповноваженого;
    37. Оприлюднити інформацію про структурні підрозділи Секретаріату, їх керівників, розпорядок роботи, контактні телефони, тощо;
    38. Розмістити на сайті інформацію про стратегічні напрямки і плани діяльності Омбудсмена;
    39. Розмістити на сайті інформацію про цільові програми у сфері захисту прав людини;
    40. Завести і постійно оновлювати рубрику «Аналітичні матеріали»;
    41. На офіційному сайті Уповноваженого створити окрему рубрику « Моніторинг дотримання прав людини», де систематично і повно викладати інформацію про результати комплексних перевірок, акти реагування за цими перевірками та відповіді на них представників влади;
    42. Розміщати на сайті матеріали просвітницького характеру з питань захисту прав людини;
    43. Викласти на сайті чіткі і зрозумілі рекомендації щодо звернень громадян до Омбудсмена;
    44. Забезпечити щоденне оновлення сайту, створити англомовної версії;
    45. Налагодити регулярний (щомісячний) випуск Бюлетеня діяльності Омбудсмена;
    46. На одному з національних телеканалів запровадити регулярні (раз на місяць або тиждень) телепрограми, як то «Час Омбудсмена»;

    Покращити роботу «гарячої лінії», залишивши автовідповідач тільки на позаробочі години і вихідні дні. 

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування