Публікація

Порядку забезпечення розумним пристосуванням (допоміжними засобами) для голосування особами з порушенням зору – бути!

1. Визнати протиправною бездіяльність Центральної виборчої комісії щодо неприйняття Порядку забезпечення розумним пристосуванням (допоміжними засобами) для голосування особами з порушенням зору.

2. Зобов`язати Центральну виборчу комісію відповідно до вимог статті 62 Виборчого кодексу України розробити та затвердити Порядок забезпечення розумним пристосуванням (допоміжними засобами) для голосування особами з порушенням зору.

Таким виявилося рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року – залишити без змін.

А це – рішення Шостого апеляційного адміністративного суду щодо апеляційної скарги Центральної виборчої комісії (далі – ЦВК), яке було оприлюднено 10 грудня 2021 року.

Чому справа опинилася в суді?

Позивач – Богдан Мойса, аналітик Української Гельсінської спілки з прав людини, який має інвалідність по зору.

Проблема – забезпечення таємниці голосування під час виборів для осіб з інвалідністю по зору.

Cтан здоров`я Богдана фактично унеможливлює реалізацію його права на голосування, оскільки йому, як людині з порушенням зору, не забезпечено умов голосування, а єдина можливість скористатись своїм правом на голосування – це скористатись допомогою сторонньої особи. Проте, в такому випадку Б. Мойса зазвичай стикається з наступними ризиками: порушення таємниці голосування, неможливість перевірки його дійсного волевиявлення, розголошення його волевиявлення. 

Позивач заздалегідь звертався до Центральної виборчої комісії з метою отримання інформації щодо можливості реалізації ним свого права на голосування, проте, жодного пояснення тому, як маючи інвалідність по зору, він може таємно проголосувати, він не отримав.

Богдан Мойса

З дня виборів – 25.10.2020 Центральна виборча комісія, на яку покладено обов`язок забезпечити  осіб з порушенням зору розумними пристосуваннями для голосування, не розробила спеціальних порядків та правил, та не виконала свого обов`язку.

Чому Центральна виборча комісія не погодилася із рішенням суду?

З точки зору представників ЦВК, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність активних та належних дій Центральлної виборчої комісії із зазначених вище питань, а також хибного висновку про наявність протиправної бездіяльності ЦВК щодо прийняття Порядку:

  1. Зобов`язання ЦВК розробити окремий Порядок забезпечення розумним пристосуванням (допоміжними засобами) для голосування особами з порушенням зору є втручанням суду в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень (стаття 2 КАС України).
  2. У відзиві на апеляційну скаргу Кабінет Міністрів України  зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає вказаним вимогам щодо його законності та обґрунтованості, оскільки ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Викладені в рішенні висновки суду не відповідають обставинам справи, а також свідчать про те, що судом першої інстанції не з`ясовано всебічно, повно та об`єктивно всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, наявна недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, що призвело до неправильного вирішення справи в частині часткового задоволення позовних вимог.

Чому рішення суду першої інстанції варто залишити без змін, а апеляційної скарги – без задоволення?

Аргумент №1 предмету позову. На думку адвокатки громадської приймальні УГСПЛ Вікторії Петрук, яка представляла інтереси Б. Мойси в суді, ЦВК свідомо розмивала предмет позову, пояснюючи, які активні дії він здійснює з метою створення належних умов для голосування особами з інвалідністю.

Предмет позову стосується виключно можливості самостійного голосування особою з порушенням зору. Таке голосування має забезпечити збереження таємниці голосування, вільного і гідного волевиявлення особи, яка в силу особливостей свого здоров’я не може це зробити без допоміжних засобів. І з документів, наданих ЦВК, не вбачається, що ним здійснені дії на врегулювання цього питання і прийняття відповідного нормативного акту, прийняття якого Богдан Мойса вимагав у позові.

 Аргумент №2 – наявність/відсутність протиправної бездіяльності з боку ЦВК.

Апелянт, посилаючись на практику Великої Палати Верховного Суду, а саме справу №9901/345/20, стверджував, що не допустив протиправної бездіяльності: 

…для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Суд першої інстанції детально дослідив ці аспекти і, з огляду на суспільний інтерес та  відсутність пояснень, чому ЦВК зволікає з прийняттям відповідного нормативного акту. а також  доказів здійснення активних ефективних дій, дійшов висновку, що все здійснене Апелянтом 

не є належними діями, спрямованими на врегулювання таких відносин та забезпечення рівної можливості доступу до голосування особам з порушенням зору на рівні з іншими особами, які не потребують сторонньої допомоги та пристосувань. 

Аргумент №3 – повноваження на прийняття відповідного нормативного акту.

На думку Вікторії Петрук, твердження, що “обсяг компетенції Комісії обмежено питаннями забезпечення організації підготовки та проведення референдумів, здійснення контролю та надання роз’яснень у цих сферах” (сторінка 10 апеляційної скарги) не відповідає дійсності.

Вікторія Петрук

Згідно з позицією, висловленою Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у справі № 320/5970/17, «протиправна бездіяльність суб’єкта владних повноважень має місце у тому випадку, коли в межах повноважень суб’єкта владних повноважень існує обов’язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний».

Позовні вимоги про зобов’язання саме ЦВК, а не інших органів центральної влади (зокрема, Міністерство соціальної політики України), визначити порядок забезпечення розумним пристосуванням (допоміжними засобами) для голосування особами з порушенням зору ґрунтуються виключно на положеннях Виборчого кодексу України.

 Аргумент №4 – захисту суспільного інтересу.

Звертаючись до суду із даним позовом, Позивач усвідомлював, що його задоволення призведе до позитивних змін не лише у його житті, а й у житті всіх осіб, що мають порушення зору і не спроможні голосувати самостійно або ж без допоміжних засобів.

 Аргумент №5 – дискримінаційні ризики.

З огляду на зміст апеляційної скарги можна зробити висновок, що виконання ЦВК рішення суду першої інстанції може покласти невиправданий тягар (зокрема, фінансовий) на державу.

Але нездійснення дій, фактично, є дискримінацією з боку держави: 

Дискримінація, згідно із Законом України «Про  засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками, зокрема, інвалідності, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Державна політика щодо запобігання та протидії дискримінації спрямована на недопущення дискримінації та застосування позитивних дій. 

З метою запобігання дискримінації державні органи, в тому числі і Відповідач, готують пропозиції щодо вдосконалення законодавства про запобігання та протидію дискримінації та здійснюють позитивні дії. Позитивні дії спрямовані на вирівнювання можливостей осіб або груп осіб користуватися правами й свободами, доступ до яких є обмежений чи гірший, ніж в інших. 

Фактично, розробка й прийняття нормативних актів, необхідних для забезпечення виборців з порушенням зору розумними пристосуваннями, є тими позитивними діями, які має вчинити держава з метою недопущення дискримінації осіб з порушенням зору.

 Аргумент №6 – дискреційні повноваження ЦВК

На думку Б. Мойси, суд першої інстанції не здійснив втручання у дискреційні повноваження Відповідача.

Виборчим кодексом України на Відповідача покладений обов’язок визначити, яким чином можуть проголосувати особи з інвалідністю. І суд першої інстанції погодився з тим, що цей обов’язок законодавством передбачений і на даний час він не виконаний.

Суд не зобов’язував Відповідача розробляти конкретні розумні пристосування. Суд лише вказав на те, що сучасний світ містить безліч можливостей, які б могли бути використані з метою забезпечення осіб з порушенням зору можливості проголосувати, та навів деякі приклади.

На даний час ЦВК не склала навіть переліку розумних пристосувань, які можуть бути використані особами з порушенням зору і за яких умов вони б могли бути застосовані. І, власне, ЦВК не надала оцінку тому, наскільки великий тягар для державного бюджету їх використання може становити (але чомусь посилається на те, що зробити таку оцінку мав суд!).

Незрозумілим є, чому, на думку відповідача, саме суд повинен надавати оцінку пропорційності розроблення та застосування розумного пристосування для державного бюджету України, а не безпосередньо Центральна виборча комісія профільні міністерства, виконуючи при цьому свої прямі обов`язки. 

Таким чином, з матеріалів справи не вбачається прийняття відповідачем Порядку забезпечення розумним пристосуванням (допоміжними засобами) для голосування особами з порушенням зору та вчинення ним активний дій, спрямованих на вирішення даного питання, тому суд першої інстанції вірно визначив, що відповідачем в особі Центральної виборчої комісії допущено протиправну бездіяльність щодо прийняття порядку забезпечення розумним пристосуванням (допоміжними засобами) для голосування особами з порушенням зору, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

 

Українська Гельсінська спілка з прав людини уважно слідкуватиме за виконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року і інформуватиме про зміну ситуації.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Планування післявоєнного відновлення довкілля. Партнер УГСПЛ по Ініціативі “Трибунал для Путіна” — ЕПЛ випустив аналітичну записку

Партнер УГСПЛ по ініціативі “Трибунал для Путіна” МБО “Екологія-Право-Людина”  випустив аналітичний документ з основними дороговказами та законодавчими основами...

25 Червня 2022

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: