Понад 30 років тому Українська Гельсінська група опублікувала маніфест українського правозахисного руху
МАНIФЕСТ
Українського Правозахисного Руху
1977
Передмова
Сьогоднi минає рiк з дня створення Української Правозахисної Групи. У цей короткий час вмiстилося багато подiй – грiзних i радiсних, приємних i трагiчних. Були невдачi, були сумнiви, була зневiра, були втрати iлюзiй i жорстокий бiль розлуки з друзями, з побратимами. Засуджено до великих термiнiв ув’язнення голову Групи поета Миколу Руденка i члена Групи учителя Олексiя Тихого. Перебувають пiд слiдством ще два члени Групи – iнженер Мирослав Маринович та iсторик Микола Матусевич, репресовано мистецтвознавця Василя Барладяну та поета й художника Йосипа Терелю за контакти з Групою: першого засуджено до трьох рокiв таборiв, другого запроторено до сумнозвiсної Днiпропетровської спецпсихолiкарнi. Сотнi й сотнi людей, знайомих з членами Групи, були неодноразово викликанi в органи безпеки, пiдданi тисковi, погрозам, провокацiям, багатьох видворено з Києва, звiльнено з роботи тощо.
Досвiд показав, що органи безпеки та iншi репресивнi органiзацiї нiчого не навчились, нiчого не збагнули. Фальшива честь мундира затьмарила яснi i вiдкритi факти: Українська Правозахисна Група (Гельсiнкi) – є добровiльна асоцiяцiя однодумцiв, яка, у вiдповiдностi з конституцiйними основами, Гельсiнкськими Угодами, Загальною Деклярацiєю Прав Людини та iншими мiжнародними правовими актами, спрямовує свої зусилля до змiцнення права, а, таким чином, до посилення авторитету рiдної країни у свiтi. Жаден з учасникiв нашого руху не вчинив злочину перед народом, перед законом. Це стверджується й тим, що М.Руденка та О.Тихого досi тримають (другий мiсяць пiсля Верховного Суду УРСР) у донецькiй темницi, всiляко домагаючись вiд них каяття, вiдмежування вiд дiяльности Групи, обiцяючи за це звiльнення. Та факти одночасно стверджують, що йдеться не про злочин засуджених, а про страх бюрократичних спотворювачiв права перед наростанням у широких верствах народу волелюбности й безстрашности. Щоб зупинити цей процес, що почався пiсля смерти Й.Сталiна, необхiдно зганьбити лiдерiв духовного розкрiпачення. А зганьблений лiдер – вже не лiдер! Людина, яка вчора дала взiрець смiливости, а нинi зрадила власнi iдеали, – така людина породжує в душах сучасникiв зневiру, сум’яття i деградацiю.
Отож треба суворо засудити методи “викручування рук”, з допомогою яких запопадливi спiвробiтники держбезпеки намагаються умножити легiон вiдступникiв, а, таким чином, принизити духа народу, який їх породив…
Що ж далi? Чого ми досягли? Нiкого не звiльнили, але втратили багато друзiв. Те ж саме очiкує iнших волелюбних людей. Логiка тверезого розуму веде до вiдмови вiд безперспективної, безрезультатної боротьби. «Лобом стiну не проб’єш!» – таку девiзу ми чули не раз.
Проте цей критерiй – досягнення якихось “видимих” результатiв – нiколи ми не ставили в основу своєї дiяльности. Ми одразу обрали критерiй духовний. Не “що я з цього буду мати” – а “як я вестиму себе в грiзнiй iсторичнiй ситуацiї, коли у вихорi Глобальних подiй визначаються долi iндивiдiв та народiв”. Вiддати душу за друзiв своїх – ось шлях, який ми обрали безповоротно!
Так лише космiчний критерiй придатний для осмислення пройденого, для утвердження нових стежок. Всi ми – людипливемо на земному кораблi серед сяючого зоряного океану всесвiту до розгадки тайни буття. Негоже пасажирам i морякам цього корабля забувати про основне покликання носiїв розуму – збратати свiй розiрваний свiт i готуватися до контакту з далекими системами, з iншими сферами.
Хтось зневажливо посмiхнеться: яка спiвмiрнiсть – судово-полiцiйнi акцiї в тiй чи iншiй країнi i Галактичнi спiралi, що байдуже свiтять з далини?!
Спiвмiрнiсть повна! З в’язницями, розбоєм, вiйнами, насиллям, безправнiстю не ввiйти до сяючого дому всесвiту – ми так i лишимось на порозi космiчної ери, якщо не подолаємо злочинної взаємоненависти та протистояння.
Ось такий критерiй обирає наша Група, закликаючи всiх однодумцiв пiдтримати нас у боротьбi за право: взаєморозумiння, братерство мiж людьми i народами, терпiння у поєднаннi рiзних точок зору, у знаходженнi спiльної основи для величних дiй всеоб’єднання життя на землi. З такими думками, з такими почуттями ми й приступаємо до викладу свого Манiфесту – свiтоглядного документу Групи.
1. Наше кредо
Ми – українцi – пройшли тяжкi iсторичнi шляхи в минулому. Джерела прихованi туманом вiкiв або волею ворожих сил, – проте, нашi культурно-духовнi набутки, наша наука, фiлософiя, нашi прагнення, наша волелюбнiсть та працелюбнiсть, нашi творчi дерзання, наша одвiчна воля до суверенности стверджують, що ми – достойнi брати в єдинiй сiм’ї народiв i племен свiту.
Висловлюючи своє кредо, нiкого не принижуємо, нi перед ким не возвеличуємось, а вiдкриваємо щирi обiйми всiм нацiям землi.
Така щирiсть має право на вiдстоювання своєї унiкальности i непiдлеглости. Народ Сковороди, Шевченка, Українки повинен розiрвати кiльце iсторичного iгнорування i вийти до вселенських обрiїв дiяння, мислення й творчости. Як Громадська Група Сприяння виконанню Гельсiнкських Угод та iнших мiжнародних правових документiв, ми стверджуємо своє кредо на узгодженiй всiма державами основi: мир i безнека в Европi. А вiдтак – у цiлому свiтi!
Проте це – лише основа! А що буде на нiй збудоване? I для кого? На мiцнiй основi можна збудувати i оселю для радости i величезну в’язницю.
Український народ каже: «Мiцна в’язниця – та чорт їй рад!»
Отже мир i безпека для радости, для щастя, для єдности народiв землi, для суверенности кожного iндивiда й кожного народу, для всебiчного творчого самовияву. Так ми приходимо до висновку, що в основi кожної мiжнародної правової дiї стоїть людина, її право, i всi теперiшнi i грядущi герцi будуть точитися довкола цього поняття.
Кому адресуємо ми нашi документи, нашi листи i послання? На кого сподiваємось? Чого жадаємо досягти своєю архiутопiчною дiяльнiстю?
Органи безпеки обвинувачують нас у зв’язку з iноземними розвiдками, дiячами, посольствами. Не варто заперечувати цi iнсинуацiї: нашi обвинувачi самi добре знають, що це не так! Ми лише дорослi дiти, якi все ще вiрять у законнiсть, у право, у людянiсть тощо. Ми все ще сподiваємось, що техногенна, iндустрiяльна ера не повнiстю перемолола душi людей i серед грому нерозумiння й байдужости де-не-де можна почути голос любови й мужности.
Нашi листи адресованi кожному, хто в океанськiй течiї жорстокого життя помiтить пляшку з клаптиком паперу, де написано заклик про допомогу. Проте, йдеться не про допомогу конкретно нам, учасникам правозахисту, а нашому народовi зокрема, i всiм народам плянети взагалi, – бо нехтування i руйнування права, як основи стосункiв мiж мислячими iстотами, дiйшла до апогею.
Тi чи iншi бюрократи в нашiй країнi дивуються: яке порушення права? Де воно? Звiдки цi вiдщепенцi, цi агенти iмперiялiзму, цi буржуазнi переродженцi взяли свої твердження про правопорушення? Прийнята, стверджена нова конституцiя, там все гарантовано, там все обiцяно. Там навiть є слова про неприпустимiсть переслiдування за критику!
Суть же в тiм, що маштаби правопорушень так зросли, що це стало звичним, це стало своєрiдним законом. Тепер, навпаки, дивуються i турбуються, коли десь, хтось дотримуєтся закону. Це вважається дивацтвом або злочином.
Саме так: вимога змiнити ситуацiю у вiдповiдностi з правом, здається, безумною або злочинною. Яскравою iлюстрацiєю до цього твердження є суди над тими людьми, котрi, повiривши в конституцiйнi Гарантiї, пiднiмали питання про iдею виходу України з Союзу РСР. Лише за висловлення iдеї «виходу», який Гарантується законом, людей засуджували до розстрiлу.
Де причина такого вражаючого парадоксу? Чому гарантiї права не здiйснюються?
Суть у тiм, що ще в часи панування клiки Сталiна-Берiї право було бюрократизовано i вiдчужено вiд людини, вiд народу. Це вiдчуження не подолано досi.
Ми стверджуємо природнiсть права людини. Право неможливо абстрагувати вiд людини, вiдчуживши його у формi конституцiйних прерогатив. Право належить людинi, а не державi, котра лише повинна захищати своїх громадян вiд узурпацiї того права.
Ось чому бюрократи, котрi милостиво “Гарантують” тi чи iншi права для своїх пiдлеглих, є узурпаторами найголовнiшої сили буття: еволюцiйного духу саморозкриття.
Цiлi народи потрапили в пастку псевдозакону, псевдоправа. Вони дiють вже не в згодi з велiнням власного єства, власної душi, а з волi указующого перста того чи iншого узурпатора. Так омертвляється дух народу, i суспiльство перетворюється в гiгантську бiологiчну кiбермашину…
2. Українська ситуацiя
Острах бере людей, коли вони торкаються питання про українську ситуацiю. Ярлик «українського нацiоналiста» забезпечено, а з ним – вiдповiдна реакцiя вiдповiдних органiв.
Проте, рано чи пiзно слiд буде говорити про нацiональнi права тiєї чи iншої республiки Союзу. Краще, коли це буде ранiше, коли вузловi проблеми можна розв’язати з допомогою права, а не у вихорi iсторичного катаклiзму.
Бюрократи наливаються кров’ю, коли питання про Україну пiднiмають учасники правозахисту: – Якого бiса вам потрiбно? Не було й нема української проблеми. Україна – складова й невiддiльна частина Союзу, вiльна серед вiльних, щаслива серед щасливих, член ООН, суверенна держава, у всiх кiнцях спiвають її спiваки, танцюють її танцюристи, вона добуває ого-го скiльки сталi, чугуну, вугiлля, м’яса, молока, зерна на душу населення.
Все це правда, добродiї! Ми – одна з найбагатших, найзаможнiших, най, най, най країн свiту. I якби рiч мовилася про харчi, житло, вугiлля чи сталь, то, справдi, якого лисого дiдька тим українцям було б потрiбно. Сидiли б ми собi по затишних хатах та смачно ремигали, перетравлюючи чергову порцiю ковбаси, одбивних або червоної iкри.
Але нам, як це не дивно, мало ремигати i гикати вiд ситости, апльодуючи танцюристам у розцяцькованих козацьких свитках та шараварах. Наш погляд охоплює духовну реальнiсть сучасности i з жахом пiднiмається до ясних зiрок – Господнiх очей, – благаючи дух всесвiту вiдповiсти на зловiсне запитання:
– Боже, куди подiлася Україна? Що з нею сталося? Невже на цiй землi проходили кобзарi, лише думою та пiснею пiднiмаючи цiлий народ на герць супроти напасникiв? Невже в оцих селах народжувалися козаки, котрi вважали щастям вiддати душу за друзiв своїх, за матерiв, за дiтей, за яснi зорi, за тихi води? Невже цю землю сходив
Сковорода i Тарас малими босими ногами, готуючи душу народну до небувалої, горньої республiки духу? Це не реторичний вигук! Це – бiль серця. Ми захоплюємося народною пiсенною спадщиною, танцями, вишивками, килимами, народними умiльцями, але все це створено колись, у часи найбiльших лихолiть, серед клекоту вiчного бою. Тепер майже нiчого подiбного не твориться. Проїдьте по селах України. Ви не почуєте вечорами пiсень, якi ще два-три десятилiття тому лунали щоночi над нашою землею аж до ранку. Бiльш того – сучасне поколiння не спiває тих пiсень, що їх експлуатують офiцiйнi спiваки, репрезентуючи Україну в iнших країнах. Спробуйте записати фолкльорну спадщину тепер з вуст народу: можливо, двi-три сотнi пiсень з сотнi тисяч ще вдастся вiдтворити. Якби не праця дореволюцiйних та деяких пореволюцiйних фолкльористiв, то цiлий океан народного духу випарувався б у нiщо. Спробуйте вiдтворити нинi казки, якi наш народ пронiс крiзь тисячолiття! Лише завдяки лiтературним записам пощастило врятувати цей безцiнний скарб.
Чи можливо таке в Iндiї? Або в Iранi? Або в Японiї? Там з вуст народних можна повнiстю вiдтворити сотнi тисяч рядкiв вед, епiчних поем, фiлософських праць учителiв минулого, тисячолiтнiх звичаїв, пiсень, переказiв. Там оберiгається жива спадщина культури сотень i сотень поколiнь. I це пiсля вiкiв iноземного гноблення!
Ми втратили живий дух минулого всього за пiвсотнi рокiв. Це – неймовiрна трагедiя i ганьба!
Кому потрiбнi цi втрати? Хто має зиск i радiсть вiд того, що на вселенському древi буття вiдсохне i вiдiмре пишна вiтка прадавньої української культури?
Все вищесказане – не вигадка, не наклеп, не перебiльшення. Йдеться не про радянську владу, до якої одразу причiплюють свої обвинувачення бюрократичнi сторожi. Йдеться про вражаючий iсторичний феномен деградацiї цiлого народу пiд пресом бюрократичних узурпаторiв: масове вiдречення вiд рiдної мови, посилання дiтей до росiйських шкiл, зневага до рiдної культури i лiтератури, а вiдтак – цинiзм i збайдужiння до духовних проблем, масовий алькоголiзм, культ речей i споживацької iдеологiї, пiдкупнiсть, сексуальне розтлiння юного поколiння.
Ми одразу ж вкажемо з повною дружнiстю, що росiйська мова й культура до цього не має прямого вiдношення. Росiйський народ знаходиться в такому ж катастрофiчному станi, i нема йому радости вiд того, що мiльйони Уi-‘раїнськiх чи башкирських перевертнiв ввiллються до його мовної чи культурної стихiї: вони лише засмiтять росiйську народну криницю, i рано чи пiзно доведеться народовi Толстого i Пушкiна чистити своє джерело вiд чужорiдних покидькiв!
Хто ж винен у тяжких духовних злочинах супроти нашого народу та iнших народiв-братiв? Де той важiль, який змiг би повернути млин iсторiї назустрiч вiтровi оновлення i пiднесення?
Винуватець один: бюрократична структура суспiльства, створена ще Сталiном, iнерцiя котрої ще досi не подолана. Це – своєрiдна пiдпiльна кiбернетична машина, бюрократичний супермозок, суспiльний комп’ютер, який узурпував привiлеї i права народовладдя i прикрився iдеями цього народовладдя. Конкретно це хитрi буржуа, котрi захоплюють будь-якi важливi мiсця в соцiюмi, мають кругову поруку мiж собою, виставляючи супроти кожного опозицiонера жупел «антирадянщини», хоч самi i є найлютiшими ворогами правдивої iдеї народовладдя, їх же багато, їх мiльйони, вони пронизали всi ланки управлiння i духовного впливу i розтлiнне дiють на живий дух народу. Боротьба супроти них, здається, безперспективною. Проте, це лише, здається. Бюрократичний– дракон не має за душею жадних цiнностей – всi його аргументи зводяться до здоровенної довбнi каральних органiв. Ось тут, у цiй довбнi, i захована смерть бюрократичного Кащея! Парадокс, але це так!
Суть у тiм, щоб не виходити на прю з тим Кащеєм, не просити вiд нього якихось привiлеїв та прав. Зневаживши переслiдування i смерть, слiд утверджувати в змертвiлiй душi народу розумiння своєї всевладности i всеправности. Кащей теж виростає з того самого лона, що i борцi за право: якщо ми утвердимо право духу, то паперовi дракони щезнуть – рано чи пiзно це станеться!
Проте, є на всiх щаблях державної iєрархiї розумнi i щирi люди: до них ми звертаємося з дружнiм закликом – давайте разом утверджувати суспiльство радости, правди i братерства. Не на шпальтах закордонних газет, не в кулюарах мiжнародних органiзацiй стверджується грядуща доля наших народiв, а в живому серцi живих синiв нацiї.
Таким дiячам ми адресуємо деякi свої пропозицiї в галузi змiцнення права, при здiйсненнi яких, як нам, здається можна було б загнуздати бюрократичного дракона i оновити суть революцiйного народоправства.
3. Нашi пропозицiї
Ми схвально поставилися до нової Конституцiї, але разом з тим вважаємо, що текст, який затверджено, має багато недолiкiв i потребує значних доповнень.
Документ побудовано на основi буржуазного права, яке передбачає гегеномiю держави в життi суспiльства i превалювання цiєї держави над собою. Саме це й дозволяє тим чи iншим бюрократам – службовцям державної машини – виступати вiд iменi всього соцiюму, узурпуючи право людини.
Ми вважаємо, що право має передбачити примат особи i другоряднiсть держави, бо практично особа – єдина реальнiсть i цiннiсть буття i єдина цiннiсть права.
Держава, як ми вже сказали, повинна стати лише гарантом свободи й суверенности особи та народiв, якi входять до СРСР.
Необхiдно також лiквiдувати пункт про централiзацiю, про обов’язковiсть рiшень вищестоячих органiзацiй для нижчестоячих. I кожна особа, i кожна органiзацiя повиннi бути суверенними i приймати те чи iнше рiшення лише тодi, коли воно прийняте для особи чи органiзацiї.
Творчi кооперативи, ради, вiльнi асоцiяцiї творцiв, учених, трударiв складають основу суспiльства, i саме вони повиннi визначати в сукупностi мету й напрямок розвитку соцiюму.
Партiя повинна мати лише моральну владу, яка грунтується на переконливостi й науковостi, але не на iмперативi насилля й примусу.
Слiд забрати вiд держави право власности, бо практично таке право належить чиновникам i бюрократам, якi використовують його для особистих, споживацьких iнтересiв.
Передати право власности народовi:
землю – кооперативам, колгоспам, iндивiдуальним власникам, тим чи iншим органiзацiям, iнститутам, академiям, школам, громадам, якi користуються землею i доглядають її вiдповiдно до законiв екологiчної рiвноваги (що їх треба виробити).
Промисловiсть – передати робiтничим громадам, iнженерним асоцiяцiям, кооперативним фiрмам, iндивiдуальним iнiцiяторам (без права експлуатацiї чужої працi).
Видавництва, школи, радiо, телебачення, вищi учбовi заклади тощо – передати творчим асоцiяцiям учених, письменникiв, художникiв, студентiв, педагогiв, журналiстiв i т. д.
Держава, доки вона iснує, може бути лише охоронцем природних прав народних творчих об’єднань, про якi ми згадали, та ще допомагати в координацiї загальносуспiльних зусиль.
Вже нинi слiд створити над державою (в республiках i в Союзi) Ради Координацiї:
Екологiчну Раду,
Економiчну Раду,
Енергетичну Раду,
Демографiчну Раду,
Космiчну Раду,
до яких ввiйдуть найавторитетнiшi представники вiдповiдних галузей. Рiшення цих Рад повиннi бути обов’язковi для держави.
Екологiчна Рада повгiнна суворо визначати екологiчний стан країни вiдповiдно до точних фактiв сьогодення i виробити альтернативнi рекомендацiї для всiх сфер суспiльства та його життя з метою зупинити екологiчну катастрофу, що загрожує плянетi.. Наприклад – створити заповiднi альтернативнi зони для нових еволюцiйних експериментiв, для пошукiв альтернативних шляхiв у галузi бiологiї, психологiї, енергетики, генетики, селекцiї, iнтродукцiї рослин, створення нових видiв тощо. У таких зонах вже тепер можна давати поштовх принципово новим еволюцiйним циклам – свiтова наука визрiла для таких дерзань.
Екологiчна Рада повинна також рекомендувати повнiстю i назавжди заборонити полювання, яке знищило тваринний свiт землi i зформувало психологiчний тип людини-вбивцi, Вважати вбивство тварин – особливо теплокровних – злочином. Безглузду руйнацiю рослинного свiту теж слiд вважати злочином: дозволяти експлуатацiю лiсiв та лугiв лише з умовою їх повного природного вiдновлення.
Економiчна та Енергетична Ради повиннi визначити економiчнi та енергетичнi ресурси країни i визначити рекомендацiї для максимальної деенергетизацiї суспiльства, – тобто, там, де можна, обходитися без машин, без використання палива, без дурної трати дорогоцiнних копалин, переглянути необхiднiсть масових перевозок тих чи iнших матерiялiв на тисячi кiлометрiв, розглянути можливiсть мiсцевих розробок. Зупинити рiст iндустрiяльних центрiв, мiст, почати розселення людей на периферiю, у природнi умови, використовуючи високу культуру будiвництва, архiтектури, побуту й потреб людини. Саме цi маштабнi заходи можуть воскресити духовно-творчий потенцiял українського народу i братських народiв.
Демографiчна Рада в спiв’єдностi з антропологами, педагогами, психологами, соцiологами повинна визначити основнi напрямки буття людини i давати рекомендацiї суспiльству вiдповiдно до цих загальнолюдських тенденцiй.
Космiчна Рада плянуватиме грядущi дослiдження iнших свiтiв, можливостi контакту з розумом iншої сфери, футурологiчнi передбачення наслiдкiв такого контакту, новi форми спiвжиття при космiчному ступенi буття.
Проте, всi цi “утопiчнi” речi повиснуть у просторi, якщо не ствердити нацiональнi права людини i громадянина. Законодавчi акти i перш за все Конституцiя, передбачаючи якнайповнiший розвиток особи i народу, який дає цiй особi мову, тiло, образ людини, культуру, iсторичну традицiю, матiр, батька, братiв, сестер, спадкоємнiсть еволюцiї, – повиннi недвозначно визначити вiчнiсть нацiї як основи буття сучасної, земної людини, повну духовну сувереннiсть нацiї понад iнтересами держави (тимчасовiсть якої слiд завжди пiдкреслювати), нерозривнiсть культури з нацiєю. Iнтернацiональне, всесвiтнє складається з нацiонального, iндивiдуального – тому нацiю та її прояви в сферi культури треба всебiчно оберiгати, як корiнь людської культури взагалi.
Сюди ж стосується проблема громадянства. Слiд визнати лише одно громадянство – духовне: приналежнiсть до духу певної нацiї землi, з яким творчо з’єднана людина. Держава однаково повинна ставитися до всiх людей, що живуть на її територiї – чи вони тутешнi, чи прибульцi з-за кордону. Унiверсальною правосуб’єктивнiстю хай користується кожна психiчно здорова людина.
Кожна людина має право покинути рiдну країну i повернутися назад без дозволу держави.
Слiд також внести поправки щодо рiвноправности жiнки. Не рiвнi права повинна мати жiнка, а повнi права. Рiвнiсть прав для жiнки обертається її нещадною експлуатацiєю. Враховуючи те, що жiнка – мати нових поколiнь, треба створити для неї полегшенi умови працi, вiдпочинку, виховання дiтей тощо. Обов’язково ввести достатню пенсiю для матерiв, якi змушенi були вiддати все життя для виховання дiтей.
Слiд доповнити у законi право нацiональної рiвности. Ввести 15 державних мов (по числу республiк). Ввести нацiональнi вiйськовi формування. Вiдповiдно ввести документацiю, видавничу справу тощо. Завести нацiональнi школи для тих груп людей, якi потрапляють .з тiєї чи iншої причини в чужомовну стихiю. (Наприклад, мiльйони українцiв за межами України – у РРФСР, Казахстанi тощо, не мають жадно! школи з рiдною мовою навчання). Слiд також визначити в правових актах злочиннiсть iдеї асимiляцiї того чи iншого народу. Iдею зближення народiв ми розумiємо лише як вiдсутнiсть антагонiзму i духовне братерство в сферi творчости i пiзнання.
Особливу увагу при доповненнi сучасного законодавства слiд звернути на Права Людини. Ми вже казали, що не держава дарує те чи iнше право громадяниновi, а лише захищає природне право людини: право на працю, право на пiзнання, право на житло, право на всебiчну творчiсть i саморозкриття.
Слiд лiквiдувати цензуру. Це – страхiтливий бюрократичний бар’єр для творчого духу. Цивiлiзоване суспiльство не може мати цензури, якщо воно хоче йти в переднiх шеренгах еволюцiйного походу.
Союз Республiк – велике iсторичне завоювання наших народiв. Проте, пiд його прикриттям чинено страхiтливi злочини супроти тих чи iнших нацiй, зокрема супроти України (штучнi голодiвки, мiльйони розстрiляних, репресованих, переслiдуваних). Отже, щоб цього не було знову, треба поглибити – й дуже! – права нацiй. Право виходу з Союзу тiєї чи iншої нацiї необхiдно обумовити конкретним механiзмом такого можливого виходу. Ввести в закон вказiвку про недопустимiсть переслiдування за iдею виходу (вiдповiдних прецедентiв досить у минулому й тепер).
Ми ставимо також питання про розширення суверенiтету всiх республiк, в тому числi й Росiї. Зокрема, до ООН повиннi вступити на рiвних правах з Україною та Бiлорусiєю всi республiки, в тому числi й Росiя. Те, що Росiя досi не є членом Об’єднаних Нацiй, слiд вiдзначити як вражаючий правовий парадокс сучасности. Цей факт також показує цинiзм бюрократiв, котрi ототожнюють Росiю з Союзом. Росiянам слiд задуматись над фактом, який ми згадали…
I, нарештi, законодавство. Його повиннi розроблювати вiльно обранi депутати народу. Ось тут i закрита собака, яку так довго експлуатують бюрократи. Ми досi не бачили виборiв. Вибори повиннi бути вибором прийнятного кандидата, а не затвердженням одного, заздалегiдь пiдготовленого. З допомогою цiєї цинiчної манiпуляцiї десятками рокiв залишаються на керiвних постах однi й тi ж бюрократи, котрi жахаються самої думки про можливiсть вiдставки.
Динамiчна змiна керiвництва повинна стати законом. Нашi республiки мають тьму тьмущу прекрасних кадрiв у сферi науки, педагогiки, господарювання тощо. Досить лише усунути бюрократичних узурпаторiв з їхнiх мiсць, як союз республiк титанiчними кроками ринеться у небувалий полiт до нових обрiїв творчости, радости i пiзнання. Разом з тим при умовi динамiчної змiни керiвництва нiхто не посмiє використати каральнi органи для неправедних акцiй розправи над iнакодумцями та опозицiонерами.
Ми вважаємо, що наше суспiльство досить визрiло в духовному плянi, не зважаючи на деградацiю великої частини людей. I оновлення можна було б небачено прискорити, якби, не вiдкладаючи, децентралiзувати суспiльне життя, посиливши самоуправлiння i функцiї народоправства.
Гiгантський каральний апарат держави (держбезпека, прокуратура, суди, органи внутрiшних справ тощо) зацiкавлений у самозбереженнi, тому велика частина його дiяльности може бути легко передана народним комiсiям контролю.
Наприклад, ми певнi, що при повнiй демократизацiї суспiльного життя, при лiквiдацiї бюрократично-номенклятурної касти, наша країна змогла б вiльно пiти на лiбералiзацiю каральної структури. Можна б повнiстю лiквiдувати суд, залишивши лише товариськi суди, на чолi яких стануть досвiдченi, гуманнi правознавцi. Лiквiдувати прокуратуру, передавши її функцiї народному контролю. Лiквiдувати в’язницi, залишивши покищо лише адмiнiстративнi поселення. Лiквiдувати вищу мiру покарання, бо, вбиваючи злочинця, держава сама стає на рiвнi з ним.
Слiд також припинити багатоплянову дiяльнiсть держбезпеки щодо контролю за духовним життям народу, нагромадження досьє, пiдслуховування розмов, використання провокаторiв, стукачiв i т. д. Вся ця дiяльнiсть лише компромiтує соцiялiзм i сiє страх i розлад в суспiльствi.
Визрiла необхiднiсть скликати надзвичайний з’їзд республiк для поглиблення прав i суверенiтету нацiй i народiв, якi входять до Союзу. Варто було б чiтко визначити ролю росiйської мови в життi країни, однозначно вказавши, що використання її, як засобу мiжнацiонального єднання, не узурпує прав iнших мов i не стане нiколи засобом для їхнього знищення чи деградацiї.
З цiєю ж самою метою слiд було б побудувати нове мiсто – столицю РСР (десь на кордонi мiж Росiєю, Бiлорусiєю, Україною), бо Москва, як столиця Росiї, не може рiвноцiнно виконувати обов’язки столицi всього братерства. Така столиця могла б бути суверенною адмiнiстративною одиницею з багатонацiональним керiвництвом.
Пiдсумки
Ми на порозi космiчної ери. Людство вже пробує прогулюватися поза околицями землi, заглядає за межi соняшної системи, мрiє про котакт з братами по розуму.
Проте, вирiшальнi кроки неможливо робити, не об’єднавши ноосфери землi, тобто сфери розуму. В надра всесвiту не пройде iдеологiчна виключнiсть, агресивне марнолюбство, жадоба всепiдкорення. Туди пройде лише людина мудра, людина любляча, сповнена духом єдности й радости.
Чи можлива поява такої люблячої людини в умовах розтерзаного свiту, коли фiлософська чи соцiяльна думка, що не вкладається в прокрустове ложе ортодоксальних догм, вважається злочином, коли борцi за Права Людини знемагають у в’язницях, коли творча думка знемагає у лябiринтi споживацьких програм, коли над свiтом навис привид ядерної катастрофи?
Така людина була завжди на землi. Вона дрiмає в серцi кожної нормальної людини, i лише духовна слiпота заважає збагнути цей космiчний факт i визнати його примат.
Пiдписання тих чи iнших папiрцiв про розброєння, про скорочення запасiв зброї тощо не змiнить ситуацiї. Корiнь проблеми сягає серця мислячої iстоти та її дальшої долi. Критерiй буття i об’єднання свiту понад всякими iдеологiями – ось єдиний шлях. Iдеологiчний герць слiд припинити, бо як зможуть фiзично спiвiснувати духовно несумiснi свiти й люди, що насолюють їх? Цю проблему треба оголити i збагнути.
Ще раз скажемо: свобода духовного розкриття i спiльний всеплянетний критерiй – ось це вихiд! А для цього необхiдно з усiєю серйознiстю утвердити Права Людини i захистити їх. Доки людина зневажена – всi благi побажання миру й безпеки, соцiяльної справедливости та прогресу – будуть лише стежками, що ведуть до пекла. А з пекла, як вiдомо, виходу вже нема. Слiд про це подумати тепер, доки сатанинськi ворота не зачинилися за нами…*)
9 листопада 1977 Київ, Україна
*) Манiфест Укринського Правогахисного Руху не був уiгiднений з iншими членами київської Української Групи Сприяння виконанню Гельсiнкських Угодi яле вiн був написаний вiд iменi цiєї Групи.