Політики борються за правду. Проте, чи готові вони для правди про війну?

Мінський процес та його тонкощі досі обходять пересічних українців стороною, оскільки ЗМІ дуже непросто доносять до нас його перебіг. Ми, як звичайні громадяни, досить приблизно уявляємо собі – що дійсно відбувається на цих перемовинах? Причина цього невідання проста: держава ще не готова виконувати перед громадянами свій простий, але складний обов’язок – казати правду.

Ця тривіальна річ (казати правду) є настільки важливою, що вже понад 40 років в країнах, що пережили збройний конфлікт, національними урядами створюються спеціальні «комісії зі встановлення правди» (Truth Commissions), функцією яких є надзвичайно проста та важлива річ – чесно сказати громадянам про те, що, власне, відбулося в країні і чия провина лежить на людських втратах внаслідок цього конфлікту.

З 1974 року щонайменше 25 таких Truth Commissions було засновано у пост-конфліктних країнах з однією метою – донести до громадян правду про національну трагедію, що сталася: її причини, обставини, наслідки. Робота таких комісій не є оперативною. Наприклад, робота британської спеціальної слідчої комісії для встановлення істини у кривавих подіях 30 січня 1972 року, коли британські військовослужбовці застосували зброю проти мітингувальників у Лондондеррі (Північна Ірландія), тривала 12 років. Втім, комісія визнала той факт, що солдати втратили самоконтроль та в цілому діяли неправомірно, через що прем’єр-міністр Великої Британії Д. Кемерон публічно вибачився від імені уряду Великої Британії перед сім’ями загиблих.

Для України вже існує правова обґрунтованість діяльності держави у цьому напрямку. Це, власне, Резолюція ООН “Право на встановлення істини” (A/HRC/RES/12/12, 2009) та “Основи політики Європейського Союзу щодо підтримки правосуддя перехідного періоду” (The EU’s Policy Framework on support to transitional justice, прийняті ЄС на 3426-му засіданні, 16 листопада 2015 року). Проте чи готова Україна в особі парламентарів та представників органів владі реалізувати їх?

Наприклад, міжнародні документи пропонують національним урядам пост-конфліктних країн вжити наступних заходів:

• створення ефективної системи документування подій, що стосуються збройного конфлікту, забезпечення участі різних сторін у процесі документування, обмін необхідною інформацією між органами влади та неурядовими організаціями;
• розсекречення архівів та забезпечення доступності документів щодо перебігу подій на території усієї країни, що мають безпосереднє відношення до конфлікту;
• розроблення правових механізмів, що унеможливлюють викривлення історичних подій та спекуляції на темі збройного конфлікту;
• організація та підтримка громадських розслідувань, діяльності слідчих комісій з метою повного розслідування порушень, які мали місце в період збройного конфлікту або становили репресивний характер щодо цивільного населення: встановлення перебігу подій, перевірки фактів, ідентифікації жертв, встановлення винних;
• максимально повне та правдиве інформування населення про перебіг та наслідки збройного конфлікту.

Що з цих рекомендацій може вже сьогодні виконати влада України?