Публікація

Політика у трьох актах: Жінок не вистачає. Партії приватизують владу. Для чого використовуються списки виборців?

Населення України можна поділити на чотири групи: ті, хто не може обирати, ті, хто обирають, ті кого обирають, та ті, хто допомагають в організації виборів. Так розпочав захід «Вибори та дотримання прав людини в Україні» президент Асоціації народних депутатів Володимир Крижанівський. Ця подія в певній мірі стала знаковою через те, що обговорити підняту проблему завітали представники всіх чотирьох категорій.

Дискусія тривала понад три години. І однією з ключових тем обговорення стала гендерна рівність в політиці. Марина Ставнійчук заступник голови ЦВК переконана, що народні депутати мають зрозуміти, що це не нормально, коли в парламенті від скликання до скликання така мала кількість жінок. Наслідком цього стає відсутність належної уваги до соціальних проблем, проблем матері та дитини тощо. Підтримала таку думку і народний депутат України Олена Бондаренко. За її словами гендерна незбалансованість актуальна не тільки для Верховної ради, де кількість жінок становить лише 8%, а і для сільських рад, де навпаки, не вистачає чоловіків-депутатів. Щоб виправити це становище необхідно прийняти закон, котрий встановлював би квоти для жінок та чоловіків. Проте, наразі, це не є можливим, оскільки навіть у вищому законодавчому органі країни залишаються чоловіки, які досі свято переконані у справедливості німецької приказки про те, що місце жінки «Кухня, діти, церква».

Надзвичайно цікаву тему зачепив Анатолій Романюк. Він розповів про наявний стан внутрішньопартійної демократії в Україні. Виявляється її майже не існує. Так, рядові члени партії фактично не мають можливості впливати на формування цілей та завдань партії. З’їзди партій перетворились на виборчі. Що ж до внутрішньопартійних питань – їм приділяється надзвичайно мало уваги. Якщо взагалі приділяється.

Досить важко членам партій реалізувати своє право бути обраним. Пан Романюк провів дослідження списків Львівських осередків партій: від 20 до 40% прохідних місць займають бізнесмени. Вони фінансують партію, проте, зазвичай, не беруть участі в її діяльності. Крім того, проблема українських партій полягає в тому, що вони по своїй суті є лідерськими, себто створені однією людиною та її близьким оточенням. Що с свою чергу призвело до виникнення закритої керівної системи партії. Інші ж члени на позицію верхівки впливати не можуть. Але ж як тоді бути з тим фактом, що не демократичні партії не можуть будувати демократію.

Та чи буде Україна демократичною з нещодавніми експериментами в законодавстві? Вельми песимістично з цього питання налаштований експерт проекту «Сприяння організації виборів в Україні» Олександр Барабаш. Згадаймо лише останні редакції Закону «Про вибори народних депутатів України» та Закону «Про вибори до міських рад, сільських, селищних та міських голів», які забороняють як кандидатам само висуватися , так і громадським організаціям висувати кандидатів. На думку пана Барабаша, це явище надзвичайно негативне. Адже саме свобода висунення кандидатів колись змінила політичний режим в СРСР. На сьогодні ж відсутність такого права веде до того, що влада в Україні здійснюється від партій, через партії і в інтересах партій. А прийняття закону, що в народі називають «імперативний мандат», стало завершенням приватизації партійними верхівками права бути представленим у владі. Тепер партії можуть корегувати свої списки до виборів, під час виборів, після виборів та в разі обрання. І це не дивлячись на існування рішення Конституційного суду, де йдеться про те, що результати голосування є остаточними.

Більш оптимістично настроєний голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров. Він переконаний, що активне громадянське суспільство не змириться з існуючою ситуацією. Євген Захаров також зауважив, що в законодавстві про вибори існує колізія між правом на свободу вираження поглядів та правом на чесні та справедливі вибори. Адже на сьогоднішній день законодавство про вибори фактично позбавляє засоби масової інформації права вільно обговорювати політичні сили чи кандидатів. Також проблемою пан Захаров назвав відсутність доступу громадян до персональних даних кандидатів. Зокрема під час минулих виборів в Україні діяла громадська ініціатива «Знаю». Метою діяльності її організаторів було отримати інформацію про кандидатів, які є в закритих списках партії, та оприлюднити її для громадськості. Нажаль, їх спроба поки що зазнала невдачі, бо українські судові інстанції вирішили цю справу на користь народних обранців. Але нещодавно її передали на розгляд до Європейського суду з прав людини. І, можливо, європейські судді поглянуть на цю справу з іншої точки зору.

Не дивлячись на те, що у виборців немає права отримати інформацію про кандидатів у депутати (зокрема про їхній майновий стан), представники політичних партій мають право отримати інформацію про виборців. Чи правильно це, запитує Світлана Конончюк, керівник політичних програм Українського незалежного центру політичних досліджень.

Пані Кононюк виступає проти подібного оприлюднення особистих даних виборців, адже це є нічим іншим, як порушенням права на приватність.
У відповідь на це Марина Ставнійчук зазначила, що тільки 2 політичні партії («Наша Україна» та «Партія Регіонів») зверталися до ЦВК з уточненнями списків виборців, які їм були надані. Для чого їх використовували інші політичні сили можна тільки здогадуватись. Тим більше, що за розповсюдження інформації, що зазначена у списках, представники партій відповідальності не несуть.

Під час круглого столу піднімалось багато запитань, незважаючи на свою актуальність, вони носили суто риторичний характер. Приміром, Всеволод Речицький, конституційний експерт ХПГ, к.ю.н. зазначає:

Розділ ІІІ Конституції України «Вибори. Референдум» – розділ підвищеної захищеності. Тобто Законопроект про внесення змін до нього подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. То чому законодавство, що регулює народне волевиявлення, змінюється від виборів до виборів?

Місцеві вибори проходять на пропорційній системі. У виборах беруть участь політичні партії. Але за законодавством України політична партія – це зареєстроване згідно з законом України “Про політичні партії в Україні” добровільне об’єднання громадян – прихильників певної ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНОЇ програми суспільного розвитку. То чи є актуальною загальнонаціональна програма під час виборів до сільських, селищних та міських рад?

За статистикою політично активних людей в нашій країні приблизно 2%. Це талановиті, ініціативні, уперті особистості, які не можуть коритися жодній партійній системі. І саме цих людей національне законодавство позбавило права участі в виборах у якості кандидатів. Чому Президентом може стати само висуванець, а народним депутатом може бути тільки представник політичної партії?

«Як не дивно», відповіді на них не знайшлося. А це означає, що виборче законодавство України далеке від європейських стандартів. 

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування