Публікація

“Поки Лукашенко при владі, я не повернуся”: історія білоруської активістки Олени Шимоліної

Протести у Білорусі тривають вже дев’ять місяців. Медіа повідомляють, що вони вщухають. Це не дивно, протестувати стає складніше. 2 квітня у Білорусі ухвалили закон, згідно з яким акції можна проводити лише на підставі дозволу місцевої влади. А журналістам заборонили висвітлювати акції у прямому етері, повідомляти про час, місце та дату проведення. Протестантів продовжують затримувати та заводити на них кримінальні справи. Через переслідування багато білорусів вимушені покинути країну. Так вчинила й активістка з Пінська Брестської області Олена Шимоліна. Її звинувачують у нібито організації масових заворушень у Білорусі. Олена вважає, що її переслідують через підтримку опозиціонерки Світлани Тихановської та допомогу постраждалим від силовиків протестантів. Свою історію Олена розповідає далі.

Розкажіть про свою діяльність у Білорусі до протестів?

Більше 24 років я працювала юристкою. Останні шість років працювала приватно на підставі ліцензії Міністерства юстиції. Окрім цього, як юристка, я долучилася до роботи благодійної організації “Поліська доброта”. Потім, коли директор організації вирішив піти у монастир, він запропонував мені стати директором організації. Це маленька організація. Її волонтери проводили 4-5 благодійних акцій на рік, більше не дозволяло скрутне фінансове становище у місті, тим паче, що Пінськ – маленьке містечко.

Дев’ятого серпня у Білорусі відбулись вибори президента. Як вони минули для Вас?

Перед виборами я долучилася до передвиборчої команди Світлани Тихановської. Я  допомагала юридично погоджувати агітаційні заходи з місцевими органами, писала різні запити, виступала на мітингах з роз’ясненнями на користь Тихановської. Під час виборів я працювала спостерігачкою у Пінську. Я була єдиною опозиційною спостерігачкою, усі інші – провладні.

Після восьмої години, коли виборчі дільниці закрилися, люди стали збиратися на головній площі Пінська. Зібралася досить велика кількість людей. На дільницях вивісили результати голосування, але люди їм не повірили. Результати не співпадали з думкою громадян та з підрахунком незалежних спостерігачів. Тому всі пішли в міський виконком із вимогою показати підсумковий протокол в Пінську. До виконкому зайшло п’ять парламентарів з головою міста, але протокол вони так і не отримали.


Олена виступала з роз’ясненнями на користь кандидатки у президенти Світлани Тихановської у Пінську

Як мешканці Пінська відреагували на оголошені результати?

Очікування геть не співпали з реальністю. Скільки років все повторювалось за одним сценарієм. Люди голосують проти, а результати виявляються “за”. Світлана Тихановська стала ковтком чистої води у заржавілому струмені. Особливо молодь прагнула великих змін і вірила в них.

Я думаю, усі знають, яка у Білорусі була жорстока бійня дев’ятого серпня. Люди не могли миритися з такими результатами і пішли штурмували виконком. Вночі о другій годині почалася зачистка людей у місті. Протестуючих дуже сильно побили. У мене був з собою жилет Червоного хреста, це мене врятувало. Багатьох заарештували. Тільки у Пінську затримали близько 150-ти осіб.

Їх тримали дві-три доби у міському відділі міліції. Затриманих били. Їм не можна було нічого передати, затримані сиділи без засобів гігієни. Деяких судили. Потім затриманих етапували у виправні колонії в Івацевичі (місто в Брестській області Білорусі) і до СІЗО №1 у Барановичах (районний центр Брестської області в Білорусі). Пізніше більшість людей відпустили, але у СІЗО залишилось 15 затриманих, яких зараз вважають політв’язнями.

Що посприяло звільненню затриманих?

16 серпня у Пінську пройшла величезна акція. Ми вимагали випустити заарештованих. Ми несли 120-ти метровий біло-червоний-білий прапор. До цього я не бачила стільки людей на площі, за весь час поки жила у Пінську. Напевно, багато хто запам’ятав цей ковток свободи.


Білоруська молодь протестує біля пам’ятника Леніну у Пінську

Після акції вночі людей почали звільняти. Вони виходили покалічені, серед них багато молоді від 20 до 30 років. Це покоління, яке ніколи не бачило іншого правителя, крім Лукашенка. Звичайно, вони жадали справедливості і хотіли щось змінити.

Моя організація, “Поліська доброта”, допомагала тим, кого випустили. Ми планували провести благодійну акцію до першого вересня для школярів, але через ці події вирішили скасувати її. І на кошти організації я разом із волонтерами зібрала медичні та продовольчі пакети допомоги. До нас звернулося більше ста осіб, але допомогу отримали тільки 65 з них, тому що вони мали довідку з травмпункту і постанову суду про притягнення до відповідальності.

Ваша організація публічно допомагала людям, які не підтримували Олександра Лукашенка. Чи не зацікавила така діяльність правоохоронні органи?

Звісно, моя діяльність викликала інтерес. Я думаю, були правоохоронні органи, які довідались про юристку, яка допомагає людям. Крім того, я виступала на всіх акціях на підтримку Тихановської.


Олена Шимоліна на акції протесту у Пінську

Спочатку до мене на роботу прийшла фінансова поліція (Управління фінансових розслідувань) з відомим формулюванням “ухилення від сплати податків”. Але ми, як благодійна організація, звільнені від сплати податків в білоруських рублях, а іноземної допомоги ми не отримували. Коли поліція це перевірила, з нас зняли обвинувачення.

Потім ця ж фінансова поліція прийшла в мою квартиру та проводила обшуки. Після цього мене доставили на допит в Управління фінансових розслідувань. Він тривав більше 5 годин.

Вони перевіряли документи і побачили у паспорті штамп, що я була в Америці. Я їздила на запрошення однієї благодійної організації на місяць, а потім ще залишалася у подруги на три місяці. І вони зачепилися за це. Говорили, нібито я іноземний агент і профінансувала масові заворушення у Білорусі.

Потім питали, хто звертався по допомогу до “Поліської доброти”. До речі, і в офісі, і в квартирі вони шукали списки людей, які звертались до мене по допомогу, але не знайшли, бо я заховала їх в іншому місці.

На допиті мені погрожували, що  забирають дитину у дитбудинок і мене запроторять за грати. У цей час у СІЗО перебували 14 політв’язнів з Пінська, тому мене хотіли записати, як їх координаторку. Мені не дозволяли ходити в туалет, говорили “ходи під себе”.

Під кінець допиту я пообіцяла, що принесу списки людей, які отримували допомогу. Дивом мене випустили з приписом, щоб я принесла всі ці списки до третьої години наступного дня.

І Ви принесли ці списки?

Якби я прийшла зі списками, мене б одразу заарештували. Там були оригінали довідок із травмпунктів, їх би могли спалити. Це докази, за якими можна притягнути до відповідальності винних співробітників Управління внутрішніх справ у Пінську за масові побиття людей. У країні, де відсутнє правосуддя, це зробити неможливо. І враховуючи мою широку громадську діяльність, мене б зробили організаторкою масових заворушень в Пінську. Після сімейного обговорення, ми прийняли рішення, що я разом з молодшою дочкою покинемо країну.

Як добиралися до України? Хто допоміг облаштуватися?

Вночі мої волонтери допомогли мені вибратися з Пінська. Їхали манівцями і змінили три машини, поки добралися до Гомеля. Там я зі своєю 12-річною дочкою перейшли кордон у Чернігів лише з двоми рюкзаками. Це єдиний пункт пропуску, який працював на карантині. Мій чоловік, старша дочка, моя вісімдесятирічна мати та батьки чоловіка залишилися вдома.

Ми страшенно хвилювались, бо спалили за собою усі мости. У білоруському правозахисному центрі “Вясна” мені порекомендували звернутися в “Освітній дім з прав людини”. Там нам допомогли з житлом, підтримали морально, і я усім за це вдячна.

Як Вас прийняли українці?

Моя дочка ходила до школи, і там усі знали про ситуацію у Білорусі. Люди ставились до нас із розумінням. Батьки інших дітей передавали нам продукти. Моя дочка знайшла друзів, напевно, на все життя. Я спілкувалась із вчителями і можу сказати, що українські школи значно відрізняють від білоруських через ідеологію. Білоруські школи піддаються ідеологічному впливу, і саме у школах проводять вибори, на яких фальсифікують результати голосування.


Олена біля Меморіальної дошки з нагоди відвідин Іваном Павлом II Митрополичої Базиліки у Львові

Чому вирішили поїхати у Польщу?

Перед в’їздом в Україну промоніторила ситуацію щодо питань біженства. Дуже невелика кількість людей отримують статус біженця. Його дають тільки через серйозні причини, тому в Україні 95% – це відмови у наданні статусу. Багато білорусів поїхали до Росії. Але Росія екстрадує людей, як і Чехія. У мене на руках є унікальні документи, які можуть стати підставою для судів із міжнародного права. Через це мене можуть шукати і екстрадувати, тому мені потрібен міжнародний захист. В Україні такої можливості немає, тому за два місяці ми поїхали.

Європейські країни пропонують спеціальні програми для білорусів. Я обрала Польщу, бо там є програма з отримання статусу біженця міжнародного захисту. Це державна програма від Євросоюзу. У рамках програми працюють табори для білорусів. Протягом року надають фінансову допомогу на проживання та оплачують харчування.

Процедура отримання статусу біженця займає від двох до шести місяців. Після отримання статусу біженців ми зможемо користуватися соціальними програмами, наприклад, отримаємо доступ до медицини, як і звичайні поляки.

З дозволу воєводи я можу йти на роботу, навіть не зважаючи на те, що я ще не отримала статус біженця. Доньку визначили в інтеграційну школу. У ній є вчителі, які знають російську мову. Але з сьомого класу тут вивчають німецьку, а ще потрібно вивчати польську і продовжувати вивчати англійську. Тож донька матиме велике навантаження.

Чи намагалися білоруські правоохоронці розшукати Вас, враховуючи те, що Ви не прийшли з обіцяними списками?

Мою дочку викликали на допит. Її запитали, чи є ключі від квартири і прямо з допиту поїхали проводити ще один обшук. Вони по другому колу переглядали документи і щось вилучили, хоча до цього вони вже забрали ноутбуки і телефони. Провели опис майна у квартирі, але без актів опису. Заарештували мої особисті та організаційні рахунки. Мою сестру також викликали на допит, але вона відмовилася свідчити проти мене.

Зараз мене звинувачують у корупційних злочинах та у підготовці і фінансуванні масових заворушень. За рішенням виконкому влада закриває мою благодійну організацію, хоча перевірка Управління фінансовими розслідуваннями показала, що ми не ухилялися від сплати податків. “Поліська доброта” годувала самотніх людей похилого віку у минулому році, коли почалась пандемія. За свій рахунок на своїх кухнях волонтери готували та роздавали їжу. Тобто така організація владі не потрібна.


Олена Шимоліна на благодійній акції від “Поліської доброти”

Чи плануєте Ви повернутись у Білорусь?

Поки що я чекаю на отримання міжнародного захисту. У білоруських судах взагалі немає справедливості. У Пінську судді відмовилися розглядати справи по політв’язням, яких заарештували дев’ятого серпня. І тепер ці справи розглядають у Бресті. Зараз усіх адвокатів, які займаються захистом політв’язнів, позбавляють ліцензій.

У магазинах немає стабільних цін. Щомісяця спостерігається зростання цін на товари і послуги. Лукашенко продає майно російським олігархам, і вони поступово входять у Білорусь.

Усі кандидати, які балотувалися на виборах президента за останні 26 років, були вбиті або запроторені в тюрми на тривалий термін. У Білорусі немає парламенту, тому що він складається з призначених людей. Білорусь “дружить” із Китаєм та Венесуелою, а найближчі сусіди-демократи стали ворогами. І я думаю, що далі буде посилюватися вплив Росії, як і в Україні. Там, де Росія, завжди війна. Якщо Путін каже, що він не втручався, я думаю, він своїм потуранням розв’язав Лукашенку руки проти свого народу.

На білоруському телебаченні і радіо відсутня правда. У школах немає місця для дітей. Фактично школи стали місцем для підготовки комсомольців. Медицина тримається на співчутті персоналу, який отримує мізерну зарплату. І за свою громадянську позицію під час протестів велика кількість медиків постраждала, бо це люди, які першими бачили побитих протестантів. Лукашизм усюди і він дає свої плоди.

Деякі люди кажуть, що ми повинні молитися на свого президента. Але це люди, які не розуміють процесів, які відбуваються в Білорусі. Мені здається, якби масове насильство над людьми сталося в Україні, то вони б не змирилися з цим. Ми мовчали 26 років. Голосували проти, але все одно мовчали, коли переможцем називали Лукашенка. У Білорусі люди спокійні. Але історія вибрала нас.

Фактично, виконавча влада розв’язала війну проти свого народу. Всі дії президента підпадають під кримінальну статтю – дії проти безпеки людства. Такі справи не мають строків давності.

Поки Лукашенко при владі, я не повернуся до Білорусі. Усе, що зараз відбувається не відповідає моїм уявленням про демократичну країну.

*Протести у Білорусі почались дев’ятого серпня 2020 року, після оголошення результатів виборів, на яких Центральна виборча комісія назвала попереднього президента Олександра Лукашенка переможцем. Друге місце посіла опозиціонерка влади Світлана Тихановська. Білоруси вважають результати голосування сфальсифікованими і вимагають перевиборів. Під час протестів силовики затримували тисячі людей і тримали їх у нелюдських умовах. Європейські країни не визнали результатів виборів та запровадили санкції.

***

Інтерв’ю проведено у рамках проєкту “Підтримка та захист громадянського суспільства в Україні” за підтримки Європейського Союзу.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: