Стрімке зростання кількості наркозалежних і ВІЛ-інфікованих в Україні є результатом неефективної репресивної наркополітики держави, яка полягає у тому, що правоохоронні органи замість боротьби з наркобізнесом борються з наркоманією, як вони це розуміють. Наркоманією, як хворобою, звісно має займатися медицина.

Держава не бажає визнати, що логіка тотальної заборони ще ніде не спрацьовувала, жодна війна з наркотиками, яку здійснювали чисельні країни протягом декількох століть, не була виграна. Позитивний приклад Великобританії, Німеччини, Франції, Швейцарії та інших країн доводить, що зусилля, спрямовані на зменшення шкоди від незаконного обігу наркотиків, є набагато ефективніші, ніж сама війна з наркотиками. До такого висновку приводить аналіз закордонного законодавства та заходів протидії незаконному обігу наркотиків у країнах Європейського союзу.

Життям доведена ефективність протидії поширенню наркоманії та супутнім негативним факторам шляхом впровадження програм зменшення шкоди, яку наносить безконтрольне вживання. Це обмін шприців, програми замісної терапії, реабілітація тощо. Крім того у країнах, де такі програми діють, вдалося врятувати багато життів.

В Україні вирішення проблеми наркоманії зводиться переважно до вилучень наркотичних речовин і гонитви за статистичними показниками успішності, створення видимості ефективної боротьби з незаконним обігом наркотиків. Проте ця проблема потребує комплексного підходу – змін в ставленні до наркозалежних, як до хворих людей, реформ у діяльності силових і медичних відомств. Лише ефективна система профілактики розповсюдження наркоманії і соціальної реабілітації людей, що вживали наркотики, в поєднанні з декриміналізацією певних діянь, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків, може протистояти наркоманії. Але надмірна криміналізація наркоманії в нашому суспільстві є характерною ознакою недолугої діючої державної наркополітики.

В українській наркополітиці присутні корупція і лобізм, завдяки яким все більше молоді стає наркозалежною, рівень споживання молоддю як легальних, так і нелегальних наркотиків зростає. Тобто молоді люди поповнюють ряди клієнтів наркобізнесу.

З боку держави відсутня належна допомога наркозалежним, як і відсутні ефективні заходи спрямовані на поширенням серед населення взагалі й молоді зокрема об’єктивної інформації про наркотичні речовини, небезпеки та ризики, пов’язані з ними.

Існуюча концепція боротьби з незаконним обігом наркотиків спрямована на їх споживачів, кількість яких залишається приблизно сталою, що зумовлює стабільні прибутки наркоторговцям.

Загалом світовий досвід багаторічної боротьби з наркотиками показав, що ефективність її близька до нуля, кореляція між суворістю переслідування і попитом на нелегальні наркотики мінімальна. Так надзвичайно високий рівень споживання наркотичних речовин зберігається в США, де антинаркотичне законодавство одне з найсуворіших в світі. В той же час Голландія, яка славиться своєю ліберальною наркополітикою, має низький рівень наркоманії через високу інформованість населення про шкоду.

 Є давно відоме, обов’язкове і просте економічне правило: заборона продукту, на який є попит, обов’язково призводить до виникнення „чорного ринку” даного продукту. У випадку наркотиків наслідком заборони стає криміналізація їхнього обігу.

Наслідком надмірної криміналізації наркоманії є відсутність достовірних даних стосовно фактичної чисельності наркозалежних, ВІЛ-інфікованих в Україні, фактичних об’ємів наркообігу тощо. Офіційна медична й міліцейська статистика далека від реальної. В результаті реальна картина обігу та споживання заборонених речовин невідома нікому включно з органами, які мали б її контролювати. Такий стан речей становить національну небезпеку для держави.

На сьогодні в Україні більш половини всіх кримінальних справ, пов’язаних з наркотиками, порушуються за ст. 309 ККУ,  яка фактично визнає кримінальне покарання за індивідуальне споживання психоактивних речовин. Завдяки існуючій наркополітиці величезна кількість громадян утримуються в місцях позбавлення волі за злочин який не наносить суспільству реальної шкоди.

Система боротьби з наркотиками в Україні дуже дорога, але вона не діє, потребує термінового реформування, в результаті якого податки мають спрямовуватися не на фінансування наркокорупції та системи здирництва, які процвітають під виглядом „боротьби з наркозлочинністю” в МВС, а на лікування наркозалежних та пропаганду здорового способу життя.

То ж на які позитивні зміни в українській наркополітиці ми можемо очікувати?

13 квітня 2011 року набув чинності Указ Президента України № 457/2011, яким відповідно до пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України створена Державна служба України з контролю за наркотиками (далі ДСКН України), як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Указу ДСКН України є правонаступником двох відомств – Державного комітету України з питань контролю за наркотиками та Державної служби України з лікарських препаратів і контролю за наркотиками в частині обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров’я та виробництві лікарських засобів та ліцензування господарської діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров’я та виробництві лікарських засобів. Зосередження в одному відомстві функцій стосовно всіх аспектів наркополітики держави з точки зору можливості оперативного реагування на її негативи є, безумовно, фактором позитивним.

Указом затверджене Положення про ДСКН України, відповідно до якого новостворений орган є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у сфері формування та забезпечення реалізації державної політики з питань обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу, а також координації діяльності органів виконавчої влади з цих питань. Іншими словами – це є головний орган, на який покладено формування та забезпечення наркополітики держави.

Положенням визначені основні завдання ДСКН України:

– формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та протидії їх незаконному обігу в межах наданих повноважень;

– здійснення державного регулювання та контролю за обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та заходів з протидії їх незаконному обігу в межах наданих повноважень;

– координація діяльності органів виконавчої влади у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та протидії їх незаконному обігу в межах наданих повноважень;

– забезпечення відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, взаємодії та інформаційного обміну з міжнародними організаціями і компетентними органами іноземних держав у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та протидії їх незаконному обігу, а також представлення інтересів України у зазначеній сфері в міжнародних організаціях.

Відповідно до покладених вище зазначених завдань Положенням визначені також функції, повноваження та права новоствореного органу.

Загалом  викладена редакція Положення створює враження, що влада України налаштована на позитивні зміни діючої наркополітики держави, спрямовані на протидію поширенню наркоманії та супутніх негативних факторів.

Положенням передбачено ряд функцій ДСКН України, які могли б сприяти покращанню наркоситуації в державі шляхом прогнозування її розвитку, взаємодії із засобами масової інформації та громадськістю, співробітництва з неурядовими організаціями іноземних держав та міжнародними організаціями тощо. Реалізація норм Положення на перший погляд відкриває можливості покращання діючої наркополітики, зокрема шляхом декриміналізації дій, пов’язаних з особистим споживанням наркотиків, та створення несприятливих умов для наркобізнесу.

Складається враження, що дійсно Указ Президента є актуальним та втілює не аби які надії на покращення стану справ з незаконним обігом наркотиків, профілактику ВІЛ/СНІДу , вірусних гепатитів та  інших небезпечних інфекційних захворювань.

Але в ході ознайомлення зі змістом Указу цілком зрозумілим є факт чергового введення в оману щодо перспектив ефективності роботи ДСКН України. За змістом пункту 3 Указу Кабінету Міністрів України доручено подати проект закону України про ДСКН України, яким новоствореному органу, крім формування та забезпечення реалізації державної політики з питань обігу наркотичних засобів, протидії їх незаконному обігу та координації діяльності органів, що здійснюють таку протидію, передбачити наступні непритаманні такому органові завдання:

– проведення відповідно до законодавства України оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, легалізації (відмивання) доходів, отриманих від злочинної діяльності, пов’язаної з незаконним обігом, та осіб, які вчинили такі злочини;

– виявлення, попередження, припинення, розкриття, дізнання і досудове слідство у справах про злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, легалізації (відмивання) доходів, отриманих від злочинної діяльності, пов’язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

– провадження у справах про адміністративні правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Ця норма Указу заздалегідь унеможливлює реалізацію Положення, затвердженого цим же Указом, суперечить діючому законодавству, призводить до невідповідності завдань, визначених цією нормою, основному призначенню центрального органу виконавчої влади, на який покладено формування та забезпечення наркополітики держави, його функціям, повноваженням та правам, визначеним Положенням.

У разі закріплення на законодавчому рівні за ДСКН України вище зазначених завдань, новостворений орган має трансформуватися ще й в правоохоронний. Тобто, він має формувати та забезпечувати реалізацію наркополітики і водночас бути суб’єктом оперативно-розшукової діяльності, органом дізнання та слідства. Така сукупність повноважень за умови оцінки діяльності за статистичними показниками неминуче призведе до системних зловживань та порушень прав людини.

Крім того покладення таких завдань на новостворений орган буде суперечити діючому законодавству з наступних міркувань:

Згідно Указу Президента ДСКН України є правонаступником Державного комітету України з питань контролю за наркотиками та Державної служби України з лікарських препаратів і контролю за наркотиками, а зазначені служби не віднесені до суб’єктів оперативно-розшукової діяльності згідно статті 5. Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Цією ж нормою зазначеного Закону заборонено проведення оперативно-розшукової діяльності суб’єктами, не передбаченими цим Законом.

Згідно статті 3 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних  засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» органи  виконавчої  влади, уповноважені законом на здійснення контролю у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та  вирішення завдань у сфері протидії їх незаконному обігу,  у разі виявлення порушень порядку цього обігу застосовують у  межах  своєї  компетенції відповідні заходи щодо усунення таких порушень, і  в разі наявності в діях осіб ознак адміністративного правопорушення  чи  злочину  зобов’язані  надіслати інформацію або подати матеріали до відповідних правоохоронних органів, які ведуть боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Обов’язок з виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, згідно статті 23 кримінально-процесуального кодексу України покладено на органи дізнання, слідчого, прокурора при провадженні  дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи. В статті 101 КПК України дано вичерпний перелік суб’єктів, які визначені як органи дізнання. Державний комітет України з питань контролю за наркотиками та Державна служб України з лікарських препаратів і контролю за наркотиками, правонаступником яких є ДСКН України, до переліку цих суб’єктів не належать. А статтею 102 КПК України до органів досудового слідства віднесені лише прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів служби безпеки.

Отже, щоб ДСКН України виконувала завдання, перед бачені пунктом 3 Указу Президента, необхідно передбачити внесення змін до низки законодавчих актів.

Втім, зазначені суперечності можуть бути усунені внесенням змін до чинного законодавства, в результаті чого трансформування ДСКН України в правоохоронний орган знівелює його сутність, передбачену Положенням, затвердженим Указом Президента, мінімізує перспективу покращання наркополітичної ситуації в державі, зокрема шляхом декриміналізації дій, пов’язаних з особистим вживанням наркотиків, та створення несприятливих умов для наркобізнесу.

Підводячи підсумки, варто зазначити, що неспроможність держави здійснити якісне нормативно-правове забезпечення реалізації державної політики у сфері обігу наркотиків, профілактиці розповсюдження наркоманії свідчить про те, що покращання наркополітичної ситуації в державі наступить не найближчим часом.

Фото з сайту: http://obozrevatel.com