Погляд правозахисників на конституційну реформу

У середу, 24 березня 2004 року, у місті Києві Харківська правозахисна група за підтримки Міжнародного фонду „Відродження„ провела науково-практичний семінар „Конституційна реформа в Україні: експертний аналіз”. Багато українських правників, народних депутатів, політиків обговорили правові аспекти конституційної реформи.

Більшість учасників були одностайними в тому, що процедура прийняття змін до Конституції відбувається з численними порушеннями правових норм, а самі запропоновані зміни можуть призвести до істотного погіршення забезпечення прав людини та основних свобод.

Процес прийняття змін до Конституції супроводжується постійними порушеннями прав та основних свобод людини, зокрема, прав на свободу вираження поглядів, проведення мирних зборів та демонстрацій, обмеження виборчих прав тощо. Висновки експертів, що оприлюднені на семінарі, доводять, що  процедура голосування та обговорення законопроектів неодноразово порушувалася і керувалася фактично в „ручному режимі”, що є неприпустимим при прийнятті такого важливого для країни правового документу і що об’єктивно ставить питання про легітимність та демократичність цього процесу.

В наслідок запровадження пропонованих змін в країні істотно може погіршитися стан забезпечення прав людини та основних свобод з огляду на науково необґрунтований та не прогнозований перерозподіл владних повноважень.

Зазначаємо, що в Україні слід забезпечити виконання діючої Конституції України, зокрема, через прийняття відповідних законів „Про Президента України”, „Про Кабінет Міністрів України”, „Регламент Верховної Ради України” та багато інших. Прийняття усіх цих законопроектів на сьогодні блокуються у парламенті, а на деякі з них вже неодноразово було накладено вето Президента. Саме прийняття цих законів призведе до встановлення ефективної системи управління, що саме по собі скасовує необхідність змін до Конституції України. Тобто, усі без винятку сучасні політичні конфлікти виникають не з-за недоліків Конституції, а в наслідок незабезпечення виконання чинних конституційних норм.

Викликає стурбованість надання прокуратурі повноважень щодо здійснення загального нагляду, що суперечить європейським стандартам, рекомендаціям Ради Європи та суперечить правовій традиції діяльності цього органу в демократичній країні.

Із занепокоєнням звертаємо увагу на спробу усіма законопроектами послабити і без того найслабшу – судову гілку влади. Про це свідчить спроби скасування норми про довічне призначення суддів та посилення залежності суддів Конституційного суду України.

Хотілося б окремо зазначити про необхідність доповнення законопроектів змін до Конституції України нормами щодо визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду для можливості ратифікації Статуту цього міжнародного органу.

Також змін потребують положення про соціально-економічні права громадян для їхнього реального дотримання. На сьогодні більшість з цих положень є абсолютно декларативними і не узгоджуються з положеннями про пряму дію норм Конституції України.

Наведемо декілька характерних висновків.

Всеволод Речицький, кандидат юридичних наук, конституційний експерт Харківської правозахисної групи: „З приводу реформи, а також окремих форм та методів, які використовуються офіційними структурами України для її запровадження, важко не дійти висновку, що конституційна реформа в її нинішньому політичному вигляді та правовій редакції не відповідає реальним інтересам українських громадян ні в актуально фізичному часі, ні в абстрактному просторі можливих подальших перспектив. Вона є непослідовною за своїми принципами, нещирою за морально-політичним змістом, проблематичною за правовими якостями та непередбачуваною за потенційними громадсько-політичними наслідками.”

Віктор Колісник, кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного права Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого: „Таким чином, проведений аналіз дає достатні підстави для висновку про те, що попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України відбулося в українському парламенті з порушенням окремих правових норм (передусім процесуально-процедурних), що визначають порядок внесення таких змін”.

Федір Веніславський кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного права Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого: „Законопроект про внесення змін до Конституції України не вирішує низки суттєвих проблем, що можуть виникнути на практиці після реформування системи державної влади. Зокрема, невідомо яким чином вирішувати ситуацію, коли Президент України отримавши від коаліції депутатських фракцій пропозиції щодо внесення до парламенту подання про призначення Прем’єр-міністра України, не виконує свого обов’язку і не вносить в визначений строк цієї кандидатури до парламенту. І змодельовану ситуацію не можна вважати якоюсь надзвичайною, оскільки, незважаючи на подібну конституційну вимогу щодо підписання та оприлюднення закону, щодо якого Верховна Рада України подолала застосоване Президентом України право вето, на практиці глава держави в достатньо багатьох випадках цього не робив.

Однак, на наш погляд, конституційна реформа так і не вирішує проблеми дисбалансу у взаємовідносинах законодавчої, виконавчої влади та глави держави.”

Руслан Тополевський, експерт Харківської правозахисної групи, викладач кафедри теорії та історії держави та права Національного університету внутрішніх справ: „Конституція повинна визначати юридичні рамки функціонування суспільства протягом тривалого часу і слугувати інтересам цього суспільства, а не окремих суспільних груп. Стабільність Конституції є одним з наріжних каменів стабільності суспільних відносин. Конституційні зміни лише через вісім років після прийняття Конституції, як на мене, свідчитимуть як про непрофесіоналізм і некомпетентність творців Конституції, так і про бажання чинних політичних гравців закріпити новий розклад сил в політичному просторі на свою користь.

Слід зауважити поширене серед сучасних українських державних діячів ставлення до Конституції (так само як і до законів) не як до певної цінності, а як до інструменту, який може бути використано для досягнення конкретних політичних цілей, а в разі, коли певні правові норми суперечать цим цілям, ці норми може бути проігноровано або розтлумачено в необхідному напрямку. Як свідчать засоби масової інформації, в умах українських політиків все ще продовжує панувати переконання про право як про засіб забезпечення власних інтересів

Звичайно, що, досить багато часу піде на з’ясування сакраментального питання  „хто кого поважає”, а в сукупності зі змінами виборчого законодавства, перерозподілом повноважень між законодавчою та виконавчою гілками влади, а також в самій виконавчій гілці влади (між президентом та прем’єр-міністром), послабленням судової гілки влади, накладаючись на сервільність засобів масової (дез)інформації з їхніми (не)новинами, слабкість громадянського суспільства і пошуки вітчизняної правової науки самої себе, потягне за собою нові політичні та юридичні війни „всіх проти всіх”. Внаслідок цього країна, яка б мала зосередити свої зусилля на економічних реформах, в черговий раз вдивлятиметься в екрани телевізорів з намаганням знайти особу, яка нестиме хоча б дрібку політичної відповідальності в умовах перманентної конституційної революції. Імовірно, слід додати, що незважаючи на те, що з моменту прийняття Конституції пройшло майже вісім років, низки її положень залишається голою декларацією, не підкріпленою відповідними законодавчими актами (незважаючи на те, що щорічно приймається більше двохсот законів). Навряд чи є сенс доводити, що такий стан речей не сприятиме подоланню правового нігілізму, а дасть новий поштовх нелегітимним діям. Перефразовуючи, можна буде сказати: „Якщо Конституція нелегітимна – все дозволено”.   

Повні тексти статей експертів у розділі „Позиція правозахисників: конституційна реформа”.

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій